Політична модернізація Теорії Проблеми перебігу

Реферат

1. Раціоналізація суспільства , як необхідна умова його розвитку.

2. Етапи розвитку теорії модернізації :

  • розробки теоретичної основи теорії політичної модернізації;
  • необхідність систематизації знань про модернізацію на початку другої половини ХХ століття ( 50-60 рр.) ;
  • переосмислення теоретичних прорахунків першого етапу розвитку теорії модернізації ( 70-80 рр.) ;
  • розвиток теорій модернізації на третьому етапі ( 80-90 рр. );
  • альтернативна періодизація (модернізація — постмодернізація).

3. Характеристика теорії політичної модернізації .

4. Небезпека форсування процесу модернізації на зламі епох , можливість існування в одній суспільный системі оновлених і старих елементів .

5. Стан модернізаційних процесів в сучасній Україні .

Л ітература

1. Раціоналізація суспільства як необхідна умова його розвитку .

Усяка спільнота людей , будь-який соціум ставлячи собі за мету досягнення «загального блага» , завжди намагається якомога найбільш повною мірою раціоналізувати шляхи та методи здійснення цієї мети .

Процес раціоналізації тоталітарного суспільства полягає в одержавленні усіх сфер соціального буття індивіда , підкорення його власної волі — волі держави , наявності безальтернативної офіційної ідеології , що виключає любе відхилення від всановлених соціальних норм . Концепції , що регламентують існування таких типів суспільств , одним з найшкідливіших чинників суспільного розвитку вважають наявність плюралізму думок та прагнень до досягнення суспільного консенсусу . Але постає логічне запитання : за яким критерієм можливо встановити істиність пануючої ідеології ? Чи можливо , взагалі , якось уніфіувати масову свідомість , зробити суспільство слухняним певній групі або взагалі одній особі ? Суспільно-історичний процес довів хибність та безперспективність цих прагнень , нетривалість таких суспільств.

Але чому вони не тривкі ? Варіантів відповідей на це питання існує досить багато , сучасні вчені суспільствознавці шукають їх у різних площинах . Виходячи з контексту даної роботи зазначимо, що на нашу думку ,стаючи на початку свого правління фактором , який консолідує творчий владно-державницький потенціал , дуже скоро тоталітарна держава стає тягарем суспільства , стримує його розвиток , оскільки ідеї подальшого розвитку консервуються на рівні владного «верху»і не оновлюються за рахунок існуючих у суспільстві альтернативних ідей , тобто не трансформуються у нові. Іншими словами не оновлюються, а тому починають гальмувати суспільно-політичні процеси.

4 стр., 2000 слов

Розвиток української драматургії і театрального мистецтва

... українського театру того часу була Марія Заньковецька. 2. ТЕАТР XIX- XX СТОЛІТТЯ В розвитку української драматургії і в обличчі нових проблем, український театр зазнав значних змін. Український побутовий театр, для ... школи в Києві Один лиш репертуар не розв'язував справи модернізації українського театру. Корифеї старого театру самі розуміли непристосованість нового репертуару до старих побутових ...

модернізації

2. Етапи розвитку теорії модернізації .

Теорія модернізації , що повинна висвітлювати трансформації традиційних цінностей , структур в модернізовані , «сучасні», за минулий і теперішній віки склалася у розвинутий напрямок у суспільних науках , що містить в собі такі аспекти , які мають методологічне , теоретичне та практичне значення. Теоретична основа її концепцій містиься в роботах Дж. Локка , А. Сміта . Її розробляли такі вчені як М.Вебер , Е. Дюркгейм , К. Маркс , Р. Парк , Ф.Тьонніс , Г. Беккер , М. Леві , Т. Парсонс , Б. Мур , Г. Алмонд та ін. У цих концепціях накопичено багатий досвід аналізу процесів переходу від традиційного до індустріального суспільства , різні можливості , що виникають на цьому шляху , загальні закономірності і особливості , пов’язані із специфікою суспільств і країн , які переживають модернізацію .

Але систематизація знань у розвинуту теорію відбулася дещо пізніше. Постання політичної модернізації як розвинутої теорії було певною відповіддю на виникнення концепцій , які розкривали різні аспекти кризи західного світу , що їх репрезентували такі вчені як О. Шпенглер , А. Тойнбі , П. Сорокін , К. Ясперс та ін.

50-60 роках

Потрібно зазначити , що у своїх витоках модернізаційні теорії спиралися на універсалістські традиції західного лібералізму , що репрезентував думку , що нібито етапи розвитку всіх країн і народів однакові . Також необхідно сказати , що на початку теорія модернізації розроблялася науковцями , лише пізніше починає відбуватися процес політизації цієї теорії , виходячи із зацікавленості владних кіл у її розробці і впровадженні.

На цьому етапі у модернізаційній теорії домінує думка , що механізми економічного зросту є детермінантою впровадження політичних інститутів західного зразка , що ж до культури , то вважалося , що її прозахідні цінності будуть сприйняті автоматично.Практична реалізація положень такої стратегії модернізації полягала у вирівнюванні країн Азії , Африки й Латинської Америки , які вважалися тоді економічно відсталими , із розвиненими країнами . Але на практиці демократизація , інституціоналізація ліберальних цінностей , встановлення парламентарної системи та інших стандартів західної організації влади стали не підвищенням ефективності державного управління , а корупцією чиновництва , свавіллям бюрократії , що займалася лише самозбагаченням , катастрофічним розшаруванням суспільства та його політичною аморфністю , зростанням у ньому конфліктності та напруження .

Вже тоді провідні вчені політологи і соціологи поставили під сумнів тезу про те , що здатність економічного зросту є єдиним критерієм модернізаційного процесу?

Ця теза вимагала переосмислення , і це ще тому , що , фактично , вона ніде не спрацювала в такому вигляді , як задумувалося.

Період переоцінки теоретично-методологічної бази теорії політичної модернізації припадає на 70-80 рр . Було визнано недостатню ефективність структурно — функціонального аналізу, незбалансованість економічних , соціально — політичних і культурних наслідків модернізації , неадекватність євроцентричного характеру модернізаційних теорій цінностям азійської , африканської та латиноамериканської культур.

16 стр., 7792 слов

Національна семантика, стилістика та розвиток архітектурних типів ...

... значення мало те, що внутрішній простір українських деревяних та камяних храмів був розкритий повністю, до зеніту бань, на ... у галузі релігієзнавства та мистецтвознавства для осмислення особливостей розвитку української культової архітектури як культурного феномену. Отримані результати ... і хрещаті вікна, що символізували хрест, на якому було розіпято Ісуса Христа. Велике значення надавалося вхідним ...

Пріорітетом було визначено зміну соціальних , економічних , політичних структур , яка могла б бути проведена поза межами західної демократії . Існування традиційних інститутів та цінностей політологи вже не розглядали як перешкоду до «модерну». При збереженні приорітетності універсальних критеріїв і цілей майбутнього розвитку , їх реалізація вбачалася вченим саме у національній формі . Цю реалізацію розглядали як відносно довгий етап , на якому можливий не тільки розвиток , але й звичайне відродження раніше існуючих елементів , і , також , цілком можливим може бути занепад .

В цей період відбувається перегляд ролі соціокультурного фактору у модернізаційних процесах та перетвореннях , він визнається чи не самим головним фактором у їх перебігу . Більше того , найбільше значення починають надавати особистості , її національному характеру . Було загальновизнано , що модернізація можлива лише за умови зміни ціннісних орієнтацій широких верств суспільства , подоланні криз політичної культури суспільства . Цікаво , що деякі вчені , наприклад М. Леві або Д. Рюшемейєр, намагалися взагалі вивести закон глобальної дисгармонії , котрий би довів невідповідність соціокультурного характеру суспільства та потреб його модернізації , заснованої на універсальних цілях .

(80-90 рр

Наслідуючи М.Вебера сучасна наука ставить у безпосередню залежність процесу демократичних перетворень від розвитку тієї чи іншої нації з поступовим творенням демократичного ладу окремо взятої країни , за якого її громадяни відчували б себе суб’єктами , а не об’єктами політики .

Теорія політичної модернізації містить у собі велику кількість різноманітних концепцій , що мають різну соціальну спрямованість , а звідси неоднакові висновки й рекомендації , є нерівнозначними за науковою значущістю , але таке розмаїття підходів дає змогу подолати стереотипні уявлення про політичну модернізацію як сукупність процесів , що супроводжують індустріалізацію у країнах розвиненого капіталізму .

(50-70 рр

Подолання цієї кризи і друге народження ідеї модернізації пов’язане з концепцією постмодернізації , котра є не лише альтернативною старій теорії , а й своєрідним наслідком її іноваційної орієнтації , а також її продовженням .

Саме поняття «постмодернізація» похідне від більш широкого філософського поняття «постмодерн» , стосовно якого упродовж кількох останніх десятиліть у світі ведуться постійні дискусії .Вперше поняття було вжито 1917 року в книзі Рудольфа Панвіца «Криза європейської культури», у якій мова йшла про нову людину , покликану подолати занепад . Німецький дослідник постмодернізму Вольфганг Вельш вважає його тогочасне вживання «передчасним» з оглялу на відсутність адекватного даному феномену соціального вияву . Наближеного до сучасного розуміння значення поняття набуло у дослідженнях А.Тойнбі , який 1946 року визначає постмодернізм як якісно новий етап у розвитку західно-європейської культури . Матеріалізація висловлених вченим ідей , почавшись приблизно у 60-ті рр. , найбільш повною мірою саме останнім часом .

15 стр., 7376 слов

Географія та особливості розвитку розважального туризму в Бразилії

... курсової роботи є огляд та особливості розважального туризму. Об'єктом розгляду виступає розважальний туризм на прикладі Бразилії. Предметом в роботі є ... досвіду і розробки нових теоретичних основ в галузі туризму. Сучасний розвиток туристичної індустрії вимагає пошуку нових форм і ... « - данський парк розташувався в місті Белунд (Данія). Саме тут в 1934 р. був створений перший конструктор «Лего». ...

3. Характеристика теорії політичної модернізації .

На думку В. Горбатенка політична модернізація як процес суспільної трансформації розвивається у двох основних вимірах :

спонтанно

  • свідомо (цілеспрямовано) завдяки вольовим зусиллям впливових соціальних груп або правлячих еліт .

Успіх модернізації , зазначає вчений , в обох випадках залежить від ступеня органічності її перебігу співвідносно з реально існуючими національними інститутами та ментально-психологічними орієнтаціями населення .

C. Блек поділяє процес модернізації на декілька стадій :

  • усвідомлення мети ;
  • консолідація зорієнтованої на мету еліти ;
  • період трансформації ;
  • інтеграція суспільства на новій основі .

Виникає питання : наскільки можливим є осягнення процесу модернізації на всіх вищевказаних етапах ? Навряд чи це можливо при використанні абстрактно-універсальної схематизації . Однак деякі узагальнені характеристики , залежні від певних історичних умов і рівнів соціальної організації цілком можливо дослідити.

Отже спираючись на історичні здобутки цивілізації визначимо коло завдань , вирішення яких є метою модернізаційних процесів.

структурне оновлення політичної системи

високої політичної активності населення

Інституціоналізація політичної структури

Процес модернізації має альтернативний характер , тобто припускає певні варіанти перебігу оновлювальних заходів , в залежності від умов їх протікання , традицій та національних цінностей , але існуючий світовий досвід дозволяє все ж таки вести мову про певні стандарти в організації економіки , політики , соціальних відносин . Це насамперед товарно — грошовий регулятор виробництва , збільшення затрат на освіту , зростання ролі науки в раціоналізації економічних відносин , сприяння якомога більшій соціальній мобільності населення , плюралістична організація влади , зростання політичних комунікацій та багато інших тенденцій.

Тут хотіося б звернуи увагу на те , що наявність універсальних норм не означає наявності якоїсь однієї обов’язкової програми розвитку для усіх країн, що перебувають у стадії розвитку . Мова йде про те , що ці універсальні норми — це комплекс цілей , спираючись на які , країни , в яких відбуваються процеси модернізації будуть спроможні проводити інституціоналізацію відповідну потребам часу . Але все ж , на нашу думку, всі модернізаційні перетворення повністю залежні від історичних особливостей розвитку того чи іншого суспільства , його націо-ментальних характеристик .

органічна

Перший тип , притаманний розвиненим країнам Західної Європи та Північної Америки , розпочавшись в епоху відродження , йдучи нерівнозачно у різні часи , іноді гальмований наявністю тоталітарних режимів в тій чи іншій країні , відбувається в цих країнах ще й досі . Сутністю цього типу модернізації є те , що соціально-політичний розвиток відбувається у формі неперервного еволюційного та революційно-реформаторського процесу . Для цих типів суспільств характерне те , що загальномодернізаційні цінності не потребують в них утвердження й доведення , подолавши шлях від від , у свій час , теоретизації до конкретного усвідомлення їх суспільством теперішнім .

5 стр., 2061 слов

Розвиток світового та українського театру

... з видів класичного японського театру, що сформувався у XVII ст.) грають тільки чоловіки, котрі виконують і жіночі ролі. Витоки українського національного театрального мистецтва сягають давніх ... тільки розважали глядачів, а також висміювали можновладців. З народною обрядовістю пов'язаний розвиток української драматичної поезії. Драматична форма діалогу (питання-відповіді) зустрічається у веснянках, ...

Другий тип ( відображена модернізація ) характерний для країн , які знаходяться на порівняно низькому рівні розвитку з країнами , яким притаманна органічна модернізація . Іноді наукова література наводить термін «відстали» від загальноцивілізаційного розвитку , але на нашу думку теза про загальноцивілізаційний розвиток не є поки що достатньо обгрунтованою . Хоча незаперечуваним є те , що прагнення до модернізаціних процесів у державах з притаманною їм неорганічною модернізацією зумовлене більше зовнішніми чинниками , аніж внутрішніми. І як логічний наслідок — нерівномірність змін у економіці , культурі , соціальних відносинах , політичній сфері . Існує ряд країн , які будучи країнами другого ешелону капіталістичного розвитку , спромоглися досягти успіхів перебігу процесів модернізації , це скажімо: Японія , Гонконг ,, Південна Корея , Індія , Пакистан , деякі країни Південної Америки. Дещо цікавим прикладом у цьому є Німеччина , яка після Другої Світової війни , маючи потужну фінансово — політичну підтримку ззовні , змогла стати одною з найрозвиненіших країн Світу , тут здавалося б недоцільним вважати Німеччину країною з відображеною модернізацією , так як , ніби то , можна вважати її післявоєнний кризовий стан , як пригальмування модернізаційного процесу , який відбувався в ній до війни , але завжаючи на те , що за влади нацистів , сталися зміни і викривлення в економічній , політико-соціальній сфері , можна сказати , процес модернізації в ній був припинений ; крім того факт воз’єднання Німеччини у 1991 році спричинив до нових проблем у суспільно-політичних процесах , тому , нам здається за доцільне наводити Німеччину саме як приклад країни з відображеною модернізацією.

Але все ж хотілося б зазначити умови за яких відбувається неорганічна модернізація :

  • відносини особистої залежності у виробництві ;
  • неконкурентноздатність на світовому ринку ;
  • велика диференціація суспільства ;
  • залучення національного потенціалу переважно на військові потреби ;
  • прагнення до ігнорування загальномодрнізаційних цінностей .

Тому , коли країна ( якщо бути точнішими , то її еліта ) намагається здійснювати процес модернізації то неодмінно зіштовхується з низкою складних ситуацій , наприклад : складність сприйняття модернізаційних цінностей на тлі місцевих норм та звичаїв ; несприйняття «вестернізації» частиною населення , оскільки вона має у собі невідповідність її (цієї частини) потребам ; домінування центру та котроль ним модернізаційної ініціативи регіонів .

То ж , як бачимо , моденізаційні процеси , маючи на меті раціоналізацію суспільно-політичної , культурної , економічної сфер несуть окрім позитивних, досить велику кількість негативних моментів , з якими так або інакше суспільство рано чи пізно зіштовхується , знаходячись на шляху перетворень . Тому нагальною є потреба дослідження саме процесів проходження модернізації у всіх стадіях , з метою збереження поступального розвитку суспільства та його рівноваги .

4 стр., 1960 слов

Реферат ідеї гуманізму в шедеврах високого відродження

... на монопольне становище католицької папської церкві та її вчення у політичному, ідеологічної системі тодішнього європейського суспільства. Процес ... Відродження пов'язують із ідеями та художніми досягненнями гуманізму, який проголосив на ... католицька церква, потребує героїв високого інтелектуального і морального рангу, ... Лютером користуючись його розташуванням, в 1529г. приймає вищу ...

4. Н ебезпека форсування процесу модернізації на зламі епох , можливість існування в одній суспільный системі оновлених і старих елементів .

Отже , як зазначалося вище , перебіг процесів модернізації має складний та суперечливий характер , протікає неоднаково у різних країнах , має свої особливості притаманні кожній країні , що перебуває у процесі трансформації . Поряд з загальномодернізаційними цінностями існують і загальномодернізаційні чинники дестабілізації , що супроводжують процес політичної і соціальної модернізації , з якими неодмінно зіштовхуються суспільства , які оновлюються .

Які ж це саме чинники?

На нашу думку головних чиннків декілька , а саме :

  • зміни стандартів споживання , а у зв’язку із цим зростання соціальних очікувань ;
  • відхід від старих схем суспільного будівництва при відсутності нових ;
  • інертність національної самоідентифікації соціуму ;
  • зростання коефіцієнту протестності суспільної думки .

В тій або іншій мірі усі ці чинники присутні в тих країнах , які йдуть шляхом модернізації , оскільки модернізація за своєю суттю є порушенням існуючого в інертних суспільствах спокою , тому як цілісний дестабілізуючий процес вона має складниками дестабілізуючі чинники . Кожна країна , що модернізується намагається знайти свої рішення цих проблемних ситуацій , максимально оптимізуючи дані рішення до умов певного соціуму . Але існують і певні напрацьовання з приводу подолання таких чинників і у загальній практиці .

ДЕРЖАВА-СОЦІУМ

Ще одним з досить впливових чинників дестабілізації , як вже зазначалося вище є , усвідомлення соціумом своєї національної приналежності . Це дуже складний та суперечливий процес , який доволі часто супроводжується дуже високим ступенем конфліктності у суспільстві , внаслідок невиправданого форсування національної ідентифікації , що іноді призводить до викривлення суспільної думки у бік виділення однієї нації за рахунок інших. Зазвичай , для подолання подібних проблем користуються доволі типовим комплексом заходів , що на нашу думку можливо вважати загальноцивілізаційним набутком , а саме :

  • створення сприятливих умов для розвитку соціокультурних факторів усіх без виключення представників різних національностей , що мешкають у одній державі ;
  • широке проведення процесу політичної соціалізації ;
  • пошук харизматичного лідера певної нації , що дасть змогу , на думку російського вченого В.

Пугачова , зняти з людей індивідуальну відповідальність за їх вибір певної політичної позиції ;

  • вдосконалення ціннісної системи суспільства з метою формування принципово нового поля політичної культури активістського типу .

часткової модернізації

Можлива дуже велика кількість комбінацій , що впливають на дисгармонійність співвідношень традиційного і модернізованого елементів у суспільстві . Заглиблення у цю різноманітність і являє собою сенс і одночасно складність вивчення специфіки модернізації в тій чи іншій країні . Чільне місце посідає тут вивчення ціннісного складу людського життя , того , що самі люди , соціальні , фахові і демографічні групи , субкультури уявляють найважливішим для себе , як вони бачать суспільні ідеали , які навадяться в культурі зразки правильної поведінки . Можливо стверджувати , що на основі таких культурних програм , що складаються у суспільному житті , народжуються і норми , і соціальні інститути , що їх охороняють .

4 стр., 1647 слов

Модернізаційні процеси в Російській імперії та Україна в другій половині XIX ст

... російської модернізації надзвичайно важливе не тільки для розуміння суспільних процесів ... суспільства, російський царизм не зробив останнього кроку — не створив відповідної новим реаліям політичної ... техніку; 2) органічна модернізація, яка практикується країнами, ... незавершеними. Якщо в Австрійській імперії (з 1867 р. ... адміністрації, гласності судового процесу, змагальності сторін при розгляді ...

Саме по собі переплетіння традиційних і модернізованих елементів та структур у одному й тому ж суспільстві не обов’язково набуває негативних сенсів . Досить можливе у певній мірі співіснування старого з новим . Нажаль , все ж таки , часткова модернізація відкриває шлях патологічного протікання суспільних процесів . Небезпека можливих неприродніх «сполучень» ще й у тому , що розвиток модернізації , народження нових модернізованих структур може послугувати традиційним модернізованим структурам , підтримувати і навіть активізувати традиційні цінності , доходячи навіть до руйнування , придушення перспективних нововведень .

Суспільство , що відійшло від єдиноміркування , характерного для традиційності ; суспільство , що втратило історично посталі перетини — мембрани , що амортизують зустріч різних цінностей , переводять їх у взаємоможливу площину ; та ще й при цьому заблукало на шляху у сьогодення , середовище — перманентно народжуюче конфлікт цінностей . Чи не таке наше суспільство , яке відійшло від традиційного життєвого ладу , але яке не змогло знайти у собі сили для відмови від традиційних цінностей на користь нових , здатних забезпечити життєвість соціальних та культурних процесів у сучасному світі ? Конфлікт цінностей , як дуже важлива складова соціокультурної ситуації — результат довгого панування традиційних цінностей , спроб їх адаптації у тепер не прийнятному для них середовищі .

5. Стан модернізаційних процесів у сучасній Україні .

Отже , що являє собою сучасна Україна в модернізаційному відношенні ? Нині Україна , як і низка інших держав пострадянського простору є країною, так би мовити «перехідної цивілізації» . Специфіка історичного досвіду лібералізації Росії , а відтак і України , протягом останніх трьох столітть , зумовила надзвичайне внутрішнє напруження , а далі як логічний наслідок — розкол . Насильницьке оновлення суспільства було пов’язане з «прорубуванням» вікна у Європу . Ця політика , що проводилася правлячою елітою Росії не без активної допомоги української інтелектуальної еліти , призвела до відторгнення від лібералізації селянських низів . Негативне ставлення селянської громади до панування торгівлі і товарно-грошових відносин спричинило розкол : «верхи» намагалися модернізувати суспільство, а «низи» тим часом активізували традиційні засади російської общини та української селянської громади .

З плином часу ситуація дещо змінилася . У 1991 році остаточний крах утопічної ідеї «держави загального благоденства» призвів до отримання Україною незалежності , а значить і можливості розпочати процес оновлення суспільства і держави . Як не дивно , але вцілому продекларовані наміри нової влади були авансовані народною підтримкою , чому підтвердженням був референдум 1991 року . Такий стан речей на нашу думку доволі легко пояснити , оскільки агонізуюча стара система ще задовго до 1991 року почала народжувати протестні тенеденції , що рік від року зростали . При цьому система розподілу ресурсів попри все залишалася діяльною . Тому , маючи основу , суспільство сподівалось не на її відміну , а вдосконалення її , якого за старої політичної системи відбутись не могло , але як зазначалося вже вище , для процесу модернізації характерна повна зміна стандарту споживання , яка й почала відбуватися . Результатами цього були ріка диференціація суспільства , зубожіння населення , піднесення протестних настроїв вже до нової влади , непевність у майбутньому при відсутності будь-яких новодержавницьких концепцій .

51 стр., 25307 слов

Українська нація в романі П. Куліша «Чорна рада»

... спадщину, в якій обік цінного, було багато схибленого, багато суперечностей.» – так відгукнувся про нього І.Франко в «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.». Внесок П.Куліша ... що його супроводжували не тільки здобутки, а й невдачі, заборони, переслідування. Дбаючи про розвиток української мови й освіти народу П.Кулиш выучил первое украинское фонетическое правописание, ...

Лише останнім часом ми починаєм спостерігати певні зрушення , на доказ того , що все ж таки оновлення суспільно-політичної системи , продеклароване у перші роки незалежності , хоча повільно , але все ж таки зрушило з місця .

Якщо , скажімо взяти піпдприємницький клас , то на початку першого етапу складали підприємці з неконтрольованого сектора економіки , які займалися торгово -посередницькою та фінансовою діяльністю , то зараз його основу складає керівництво заснованих на державній власності та приватизованих підприємств і банківських структур . Це вже краще ніж у першому випадку , але чи добре це ? Нові підприємницькі групи створюють в органах влади політичне і господарське лобі , формують замість господарського політичний ринок , в якому вбачають найбільш ефективні можливості захисту своїх інтересів . Такі приклади не поодинокі . Але попри все зміни у суспільстві відбуваються .

відображену

Отже , спираючись на вищезазначене , наголосимо що осмислення проблем проходження процесів політичної модернізації на теоретичному рівні , дозволить запобігти багатьом можливим помилкам у державному будівництві . Трансформація в Україні сьогодні не має певної спрямованості. Трансформація — це процес зміни форми , виду , характеру суспільно — політичних відносин . Залишається відкритим питання про мету та ідеальний образ цих змін .

Література

О.В.Бабкіної

2. В.П.Пуга чёв , А.И.Соловьёв . Введение в политологию .-М . 1999.

Ю.І.Павленко, В.Кремінь , В.Ткаченко, АСАхиезер , Н.И.Козлова , С.Я.Матвеева, Б.Гаврилишин, В.Горбатенко

8. С.Катаєв . Трансформація сучасного українського суспільства : постмодерністьський контекст .// Людина і політика № 3 , 1999 .