Родина Тобілевичів та її внесок в розвиток українського театрального мистецтва

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ

МОЛОДІ ТА СПОРТУ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Реферат

з дисципліни: Історія української культури

з теми: «Родина Тобілевичів та її внесок в розвиток

українського театрального мистецтва»

Виконала:

студентка I курсу

групи 102

Супруненко Катерина

Київ 2012 р.

Зміст

1. Театральне мистецтво 19 ст. та початок театральної діяльності родини Тобілевичів

2. Іван Карпович Тобілевич (псевдонім Іван Карпенко-Карий)

3. Марія Карпівна Тобілевич (псевдонім Марія Садовська-Барілотті)

4. Микола Карпович Тобілевич (псевдонім Микола Садовський)

5. Панас Карпович Тобілевич (псевдонім Панас Саксаганський)

6. Висновок

7. Література

1. Театральне мистецтво 19 ст. та початок театральної діяльності родини Тобілевичів

Історичний шлях, пройдений українським театром протягом XIX ст., дуже багатий на великі імена й події. Починається він після довгого провалля в розвитку українського театрального мистецтва, що проходить через усю другу половину XVIII ст. і кінчається лише в 1819 р., коли з’явилася на театрі «Наталка-Полтавка» І. Котляревського. Шкільний театр в цю добу став явищем цілком анахронічним і майже перестав існувати. Лишився ще вертеп, який од часу до часу демонстрували по містах і селах України київські бурсаки. Але й цей маленький ляльковий театр доживав свій вік.

Український театр його класичної доби починається з аматорських гуртків другої половини 19 століття, які ставлять здебільшого “Наталку Полтавку” (П’єса Котляревського “Наталка Полтавка” стала об’єктом натхнення багатьох музикантів. Популярне опрацювання п’єси зробив Алоїз Єдлічка, у 1857 році нову музичну обробку зробив Опанас Маркович та й у 1889 році найбільш вдала музична обробка, в якій вона виконується і понині, зроблена Миколою Лисенком), “Сватанія на Гончарівці” та “Назара Стодолю” Шевченка. Таким був гурт під керівництвом учителя В.Лободи з Полтави, а в Чернігові існувало “Товариство, кохаюче рідну мову” під головуванням Л. Глібова. В кінці 50 – х років починається діяльність у Бобринці Марка Кропивницького.

Аматорський гурт при Громадському клубі був творінням відомої єлизаветградської сім’ї Тобілевичів: Марія (сценічне прізвище Садовська), Панас (Саксаганський), Микола (Садовських) та Іван (Карпенко – Карий).

4 стр., 2000 слов

Розвиток української драматургії і театрального мистецтва

... Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька. 2. ТЕАТР XIX- XX СТОЛІТТЯ В розвитку української драматургії і в обличчі нових проблем, український театр зазнав значних змін. Український побутовий театр, для якого ...

Постійна театральна група Кропивницького – Тобілевичів складалася на базі гуртка в Кременчуці. А з 1882 р. починається історія українського класичного реалістичного театру, який народився з об’єднання сил Кропивницького, Тобілевичів та інших акторів. Величезним надбанням групи була Марія Знаковецька, з якою незабаром одружився Микола Тобілевич. Ця аматорська група встановила близькі стосунки з групою Києва, якою керував Михайло Старицький.

2. Іван Карпович Тобілевич (псевдонім Іван Карпенко-Карий)

Важливе місце в історії духовного життя українського народу останніх десятиріч XIX — поч. XX ст. посідає творча і громадська діяльність Івана Карповича Тобілевича, драматурга, актора і режисера української сцени, який виступав під псевдонімом Карпенко- Карий.

Українська драматургія своїм розвитком багато в чому завдячує Іванові Карпенку-Карому. Адже саме він разом із Марком Кропивницьким та Михайлом Старицьким дав могутній поштовх розвитку українського театру. Іван Карпович належав до однієї з тих славетних українських родин, силою духу яких живилася вітчизняна історія. Його брати — сподвижники Микола Садовський і Панас Саксаганський, обдаровані актори, режисери, театральні антрепренери. Їхня сестра Садовська-Берелотті — талановита актриса та співачка. Обираючи творчі псевдоніми, усі вони підкреслювали зв’язок із родинним гніздом.

І. К. Тобілевич народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівці, колишнього Бобринецького повіту на Херсонщині, в сім’ї управителя поміщицького маєтку.

У художньому осмисленні суспільних процесів своєї доби, буття людини і світу взагалі І.Тобілевич (Карпенко-Карий) найповніше реалізував себе в жанрі комедії, яка завдяки своєрідній індивідуальній творчій манері драматурга стала самобутнім явищем в історії української культури і набула «характеру вельмиповажного театрального жанру».

Його «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» є класикою світової драматургії і неперевершеним взірцем для наступних поколінь комедіографів.

Саме І.Тобілевич (Карпенко-Карий) утвердив жанр комедії в українській літературі як канонічну універсальну форму художнього зображення і моделювання найрізноманітніших проявів взаємин між людьми та організації їхнього внутрішнього світу в системі координат загальнолюдських цінностей.

Досвідчений театральний критик, теоретик і організатор театральної справи в Україні, І.Тобілевич добре розумів ідейно-тематичну та естетичну обмеженість побутово- етнографічного театру, який уже давно не відповідав новим запитам глядача, пробудженого і стрімким розвитком суспільних процесів пореформеної доби, і свіжими віяннями та злетами філософсько-естетичної думки на теренах Російської імперії, — взаємозумовленими факторами всезагального поступу. Підсумовуючи власні творчі пошуки в драматургії і загальний досвід театрального життя останньої третини ХІХ століття, він зафіксує у «Записці до з’їзду сценічних діячів»: «Слухач стомився дивитися на це плясове мистецтво й починає справедливо обурюватися перекручуванням життя, кажучи: у малоросійських писарчуків народ співає, танцює ціле життя, немає в них ні печалі, ні горя, ні громадських інтересів», адже «легковажний, шаблонний, жартівливий репертуар без будь-яких інтересів, що охоплюють суспільне життя даного часу, не задовольняє слухача, який очікує від театру вражень вищого порядку».

7 стр., 3059 слов

Людвіг ван Бетховен: життя та творчість

... вища від усього, що було створено його сучасниками. Дитинство. Молодий Бетховен Людвіг ван Бетховен народився 16 грудня ... життя, які прийшли до кінця в музиці з початком «романтичної епохи». Завершуючи епоху музичного класицизму, Людвіг ван Бетховен одночасно відкривав дорогу наступаючій епосі. Його музика ...

Викликати, виховати у читача (слухача, глядача) «враження вищого порядку», які б сприяли очищенню душі його, і стало основною метою, творчою настановою І.Тобілевича-комедіографа.

Надзвичайний ерудит і трудоголік Карпенко-Карий знав, як розумів серйозну комедію Педро Кальдерон, читав трактат Дені Дідро про серйозну комедію, був знайомий з висловами О.Пушкіна, М.Гоголя, Т.Шевченка й О.Островського.

Серед 18 п’єс, що є в творчому доробку І.Тобілевича, дослідники, спираючись на авторське визначення жанру, традиційно називають 8 комедій. Хоча дві останні — «Суєта» (1903) та «Житейське море» (1904) — зарахувати до цього жанру можна лише умовно. Жанрова невизначеність характерна і для першої комедії І.Карпенка-Карого «Розумний і дурень». Ця «комедія в 5 діях» продовжила художнє дослідження І.Тобілевичем причин морального звиродніння і ницості людини під впливом спокуси, гординею, владою, грішми, розпочата п’єсами «Бурлака», «Підпанки», що також мають окремі риси комедії. Головний персонаж п’єси — Михайло Окунь — безсердечний син і брат, шахрай, зажерливий набуватель. Для нього немає нічого святого. Він порушує Господню заповіді — «не пожадай добра ближнього свого», «шануй батька й матір своїх»; хитрощами намагається позбутися з господарства свого брата Данила — втілення чеснот і совісті. (Про Данила односельці говорять, що той «і Євангеліє, і Біблію всю прочитав»), зваблює і одружується з його нареченою.

П’єса «Розумний і дурень» — зразок своєрідного осмислення вічних образів Каїна і Авеля. На думку драматурга, причиною цих вчинків Михайла стала надмірна любов та увага батьків, які несправедливо і незаслужено протиставляли своїх дітей змалку.

Карпенкознавці минулої епохи стверджували, що комедія «Розумний і дурень» започаткувала трилогію (два інших твори — «Сто тисяч» та «Хазяїн»), в якій тріумфує реалістичне. об’єктивне зображення життя, виповнене в досконалій і новій для українського театру художній формі.

«Одсунувши на задній план фабулярні моменти І.Тобілевич, — як зазначив Яків Мамонтов, — натомість висунув барвисту зарисовку побуту та правдиву реалістичну характеристику персонажів. Від цього, — наголошує дослідник, — комедійний жанр у І.Тобілевича стратив свою легкість і веселість, і наблизився до драми. про побутові комедії І.Тобілевича можна сказати те ж саме, що й про п’єси О.Островського: суто комедійні елементи в них завжди переплітаються з елементами драматичними і разом становлять ту суцільність. що підносить побутово — комедійний жанр на його вищий ступінь — на ступінь п’єси з широким соціальним змістом».

Соціальний зміст своїх п’єс І.Тобілевич вміло поглиблював життєвими джерелами — типажами взятими з єлисаветградської околиці чи й з власної родини, про що є цікаве дослідження М.Смолечука «Я взяв життя».

І. Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби 15 вересня 1907р. у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі «Надія».

3. Марія Карпівна Тобілевич (псевдонім Марія Садовська-Барілотті)

Народилася у квітні 1855, с.Кам’яно-Костувате, тепер Миколаївська область. Українська драматична актриса і співачка (сопрано).

Сестра І.Карпенка-Карого, М.Садовського, П.Саксаганського. Сценічну діяльність почала 1876 року у російській трупі під режисурою М. Кропивницького (Катеринослав, антреприза Л.Д.Ізотова), в якій ішли оперети, а також українські вистави під режисурою того ж М.Кропивницького. З 1883 року – на українській сцені в театрі М.Кропивницького. Тривалий час виступала в трупі М.Старицького, а з 1890 року – в трупі П.Саксаганського.

29 стр., 14451 слов

Пенсійний фонд України, його формування та використання

... теоретичні основи фінансової науки. Предмет дослідження – Пенсійний фонд, його формування та використання. Метою курсової роботи є ... Фінансовою основою радянської пенсійної системи до 1990 року був Союзний держбюджет, за рахунок якого виплачувались пенсії ... була побудована цілком на принципах страхування, – фактично це було поєднання принципів соціального страхування і соціальної допомоги, але вона ...

Ролі: Кулина („Чорноморці” М.Старицького), Панночка („Утоплена” М.Лисенка), Наталка („Наталка Полтавка” І.Котляревського), Олена, Текля, Оришка („Глитай або ж Павук”, „Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, „Пошились у дурні” М.Кропивницького), Одарка („Запорожець за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського), Харитина („Наймичка” І.Карпенко-Карого).

Чудовий голос їй передався від матері. Молодший із братів Тобілевичів — Панас згадував про матір: «А як співала вона чарівним ліричним голосом, що мав цілющою водою, мився в душі”. Характер того співу на нотах не передати, його можна тільки перейняти. І це зробила сестра Маруся, що так дивно співала. Отож, першою людиною, яка відкрила дочці красу музичного співу, зокрема української народної пісні, була її мати.

Закінчивши жіночу школу, а потім — приватну гімназію, Марія почала вчителювати в народній школі і брала участь в аматорських театральних гуртках Єлисаветграда. Співала у молодіжному хорі. У 1875 році до Єлісаветграду прибув композитор Ніщинський, автор славнозвісних «Вечорниць». Його приймала родина Тобілевичів. Марія Карпівна зачарувала Ніщинського своїм прекрасним лірико-драматичним сопрано. „Ваша доля — то сцена. Таким голосом рідко кого наділяє природа!» сказав композитор І потис дівчині руку.

І після деяких вагань при підтримці старшого брата Марія Карпівна розпочала сценічну діяльність у 1876 році в російсько-українській трупі. Пізніше грала в російських опереткових трупах. Власне життя не склалося. Певний час — не дуже довго вона була заміжньою, одруживши італійським співаком Барілотті. Можливо, він, звичайний чоловік, не витримав життя із незвичайною жінкою. Може, вона не погодилася проміняти рідну землю на сонячну Італію. Марія Карпівна одержала розлучення, вже маючи двох дітей. Здібності актриси були вище за опереткового репертуару. Їй мріялося про справжній театр, цікаві драматичні ролі. Вона була присутня, коли Кролівницький читав Івану Тобілевичу свою драму «Дай серцю волю заведе в неволю». Спалахнуло бажання зіграти роль Марусі, сердечна щирість якої виразила Марію Карпівну. А тут і не забарилось запрошення самого Кропивницького до вступу в їх сценічне товариство, що гастролювало у Харкові. Так, з 1883 року актриса, прибравши ще ім’я матері, стає чином перлом прецесійної української драматичної трупи під прізвищем Садовська-Барілотті. Потім були трупи М.Старицького, М.Садовського і П.Саксаганського.

Хоч би де виступала Марія Садовська, хоч би які ролі виконувала скрізь і завжди преса високо оцінювала її гру: «блискуче», «абсолютний успіх».

15 стр., 7350 слов

Понятя про дитячий фольклор. Шляхи його творення. Складові частини. Жанри

... зміст (Анатолій Іваницький). Дуже поширеним жанром дитячого фольклору є лічилки, якими діти користуються, коли грають ... можливість додати до чужого своє, тобто його автором була колективна мовна особистість у певному ... має надзвичайно важливе значення в перші роки її виховання. Колиска в українській родині ... над колискою має велику магічну силу: вона заспокоює, дає позитивні емоції, оберігає від ...

Акторка створила прекрасні сценічні образи Харитини («Наймичка»), Катрі Дзвонарів («Не так склалося, як жадалося»), Мар’яни («Розумний і дурень»), Оксани («Доки сонце зійде, роса очі виїсть”), А роль Софії в драмі «Безталанна» була чи не найсильніша в її репертуарі.

Глядачі завжди наділяли Марію Карпівну шквалом оплесків, в усі пори року підносили свіжі квіти. Це була актриса музично-драматичного діапазону з блискучими вокальними даними, сценічним темпераментом, майстерністю перевтілення. Легко і гармонічно вона переходила від словесного тексту до співу, від співу до танцю. Як того вимагав театр народних традицій, що сягали корінням українського фольклору, народних ігор, інтермедії. А відтак поєднувала в одне ціле-слово, музику, пластику.