Розвиток української драматургії і театрального мистецтва

Реферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ННІ історії та філософії

Кафедра архівознавства, новітньої історії та спеціальних історичних дисциплін

Реферат

Напрям підготовки: 6.020303 Філологія (Переклад))

Розвиток української драматургії і театрального мистецтва

Виконала: студентка І курсу, групи 1-Ж, 412

Нейманіс Катерина Янісівна

Перевірив викладач

кандидат історичних наук, доцент

Сухушина Олена Вікторівна

Черкаси — 2015

ЗМІСТ

Вступ

1. Зародження і становлення театрального мистецтва в Україні

2. Театр XIX- XX століття

3. Корифеї українського театру

4. Заснування драматичної школи в Києві

5. Український театр в часи незалежності

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Театральне мистецтво — галузь української культури, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами. Театральне мистецтво в Україні мало свої особливості та цікаву історію становлення та розвитку. Театральні видовища в Україні були відомі ще з часів Київської Русі. Діалоги, танці — елементи драматичного твору — сягають сивої давнини: вони наявні ще в обрядових піснях.

Сьогодні,поряд із майже невідомою широкому загалові існує театральна культура,яка є яскравою сторінкою в історії української культури. На протязі майже двох століть проблема розвитку і виникнення професійного театру в Україні мала неабияку актуальність.

1. Зародження і становлення театрального мистецтва в Україні

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (11 століття).

Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (16-17 століття).

Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.

7 стр., 3023 слов

Драматургія і театр в Україні в XIX столітті

... української драматургії другої половини XIX століття. 3 Український драматичний театр ... театральне мистецтво досягли високого рівня розвитку. Це сталося завдяки подвижницькій творчій діяльності видатних письменників і майстрів сцени. Українська драматургія розвивалася в ході виникнення й становлення національного театру, ... театру взагалі, і в Україні, ... Остаточно утвердившись на позиціях критичного ...

У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стаціонарних театральних споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810. Становлення класичної української драматургії пов’язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ’яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурлеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні. У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.

2. ТЕАТР XIX- XX СТОЛІТТЯ

В розвитку української драматургії і в обличчі нових проблем, український театр зазнав значних змін. Український побутовий театр, для якого у 80-90-их роках Кропивницький, Садовський, Саксаганський, Тобілевич, Старицький та інші, поклали міцні підвалини, — ще продовжував культивувати народництво з елементами романтизму і сентименталізму і він відповідав настроям тодішнього суспільства. Але вже в 90-их роках на зміну прийшов реалізм, і український побутовий театр опинився на позиціях перестарілого театру. Глядачі шукали в театрі чогось нового, шукали відгуку нових проблем, нових тем у новій інтерпретації. Але, вірні своїм традиціям, ні драматурги, ні актори не могли піднятися до цього завдання. Ще в 90-их pp. Тобілевич старався оновити репертуар і піти слідами нового реалізму. Він відмовився від співів і танців, але це була лише формальна обнова. Втративши симпатії передової мистецько-виробленої інтелігенції, театр, навіть кращих груп, був популярним серед менше освіченої верстви і мусив розраховувати на пересічного глядача.

Але ХХ-те століття принесло українській громаді значні зміни. Під тиском революційних подій і політизованого громадянства з одного боку та реакції і переслідування з іншого, — театр теж мусів визначити свою роль. Серед таких обставин довкола театру розпочались дистусії,ставились завдання. З’явилась пекуча потреба нового репертуару, нового актора, модерної режисери. Цілий похід проти традиційного театру підняла редакція київського журналу «Українська Хата», жадаючи від нього нової драми, — символу нових ідей.

3. Корифеї українського театру

Біля джерел українського театру стояла група драматургів та акторів, за котрою міцно закріпилося визначення «корифеї українського театру». Це — Марко Кропивницький і брати та сестри Тобілевичі, які діяли під різними псевдонімами (Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський та Софія Садовська-Барілотті).

8 стр., 3623 слов

Корифеї українського театру — Культура — и — ...

... діячем у певній сфері мистецтва. Підвалини нового українського театру заклав М. Кропивницький, який створив прекрасну трупу акторів й особливу ... вимагало якнайшвидшого створення професіональної української театральної трупи. Ось чому в 1882 році в Єлисаветграді М. Кропивницький і ... оперу та російський театр. У трупі графів Моркових М. Кропивницький зіграв роль Стецька з драми "Сватання на Гончарівці" ...

Пізніше до них долучилися найвидатніша українська актриса Марія Заньковецька, драматург Михайло Старицький, актриса Ганна Затиркевич та ін. Саме вони створила класичний репертуар українського театру. Ця трупа і її філії об’їздили майже всю Україну (щоправда, на Правобережжі, частково й Лівобережжі у 1883-1893 рр. влада заборонила їм грати і тому вони мусили обмежуватись у цей час переважно територією Південної України та Чорноморії).

У 1885 р. трупа розпалася на дві частини: однією керував Марко Кропивницький, другою — Михайло Стариць-кий. За їх прикладом пішли інші і вже через кілька років на Україні діяло понад 30 мандрівних театрів. Але тільки з 1907 р. український професійний театр дістав у Києві, у Троїцькому народному домі (нині Театр оперети) своє перше постійне приміщення, і тут успішно діяла трупа Миколи Садовського. У 1908 р. було урочисто відзначено 25-річчя сценічної діяльності Марії Заньковецької.

В першій половині XIX ст. справу існування українського світського театру вирішили три письменники (Котляревський, Квітка, Шевченко), а в 80-их pp. трьох драматургів (Старицький, Кропивницький, Тобілевич) вирішили справу самостійного побутового театру, так на початках XX ст. творцями нового модерного театру стали відомі й заслужені письменники — Леся Українка, В. Винниченко і О. Олесь. Але для цієї трійці, з якої кожен мав свою типову індивідуальність, нова драматургічна творчість була складною справою. Тодішній театр не був приготований до виведення нових сценічних творів, не поміщався в рамки нової драматургії, яка, за визначенням Л. Старицької-Черняхівської, мала три течії: театр настрою, театр соціальний і театр символічний.

І так драми Л. Українки -це драми настрою. Вони, за винятком «Лісової пісні», висловлюють нові актуальні ідеї в модерному оформленні. П’єси Винниченка — це передовсім драми соціальні. В драмах його переважають мотиви бунту, соціальної нерівності, пориви масового гніву. Як журналіст-публіцист, він, виступаючи в полеміці про театр, вимагав, щоб народний гнів було „повернено назад народним масам у формі артистично оброблених моментів боротьби, або палкого слова, акє будило б з мертвих”.

Першою модерною п’єсою була Винниченка «Дисгармонія», надрукована в Літ. Наук. Вістнику у 1906 p.

Третій представник нової драматургії О. Олесь став найбільш послідовним виразником символізму. Як драматург, він користувався виключно символами до такої міри, що індивідуальних постатей у його п’єсах зовсім не бачимо, а особи його драми навіть не мають імен. Помітне місце серед його творів займає драматична поема «По дорозі в казку» з 1910 р. В тому часі і інші письменники виступили зі своїми драматичними творами, передовсім С. Черкасенко, що був автором драми символічного характеру з історичним підложжям — «Казка старого млина». Популярністю користувалася трагедія JI. Старицької-Черняхівської «Гетьман Дорошенко».

4. Заснування драматичної школи в Києві

Один лиш репертуар не розв’язував справи модернізації українського театру. Корифеї старого театру самі розуміли непристосованість нового репертуару до старих побутових засобів, виконавців-акторів. Вихованцям традиційної театральної школи не під силу були нові ролі модерного репертуару. Замало було включити в старий репертуар — новий. До цього треба було вишколити нових професійних акторів, бо старі плекали аматорщину.

16 стр., 7592 слов

Новаторство театру «Березіль»

... нарада ухвалила рішення про перейменування київського театру «Березіль» у Центральний український театр Республіки і переведення його до Харкова. ... творчого процесу у світі та в Україні зокрема. Новий зміст творів гармоніював із ... нових тенденцій у театрі, пов’язаних передусім з діяльністю Леся Курбаса – одного із зодчих українського професійного театру, на ім’я й спадщину якого у свій час було ...

Першою спробою розв’язки цього важного питання було заснування в Києві у 1904 р. при музичній школі Лисенка драматичної школи під керівництвом старшої дочки М. Старицького — Марії Старицької, яка згодом перейняла керівництво усією школою. Школа мала доволі добрих викладачів теорії і практики та техніки сценічного мистецтва.

Оцей підготований і вишколений кадр здібної до сцени молоді, підготовляв ґрунт для засновання нового модерного театру. Тоді теж появилася перша ластівка „театральної весни”: появився молодий актор-режисер, відданий ініціативі нового „молодого театру”, актор з галицької української сцени Лесь Курбас, який згодом революціонізував увесь український театр.

Отже передреволюційні часи в театральній ділянці не були змарновані. За лаштунками старого театру йшла підготовка до нової дії — до розширення рамок побутового театру з ширшим діяпазоном, з новим репертуаром, новими акторами. Творчою лабораторією став один з найкращих тоді театрів М. Садовського, з постійним місцем осідку в Києві. Не легко воно йшло, бо до доброго виконання нових п’єс актор все ще не був як слід підготований. Але все це врешті-решт підчас і після революції і Визвольних змагань, в новій дійсності, було досягнуто.

5. Український театр в часи незалежності

Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 році, коли у Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з’явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк,Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші. Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму. До експериментальних пошуків Леся Курбаса, якого було репресовано за часів сталінізму, і досі звертаються сучасні митці.

Після здобуття Україною незалежності розпочався новий етап розвитку українського суспільства, а відповідно і національної культури. Відбувається остаточний перехід від догм «соціалістичного реалізму», ідеологічної регламентації культурного життя; притаманних тоталітарній системі, до плюралізму, орієнтації на загальновизнані цінності світової культури. Розвиток театрального мистецтва в Україні пов’язаний з новаторськими пошуками режисерів І. Бориса, С. Донченка, А. Жолдака, В. Петрова, С. Мойсеева, Б. Шарварка та ін. Світове визнання здобув Р. Віктюк, який розпочинав творчу діяльність у Львові, а згодом створив власний театр у Москві. Серед акторів виділяються такі майстри, у А. Роговцева, Б. Ступка, сестри Сумські, А. Хостікев, Б. Бенюк, Л. Задніпровський та ін.

8 стр., 3757 слов

Іван Франко – критик, історик та теоретик українського національного театру

... від певних драматичних колізій, проходить майже через усі праці Франка про театр і драму. Він різко критикує п’єси, в яких ... Окремі аспекти проблеми “Іван Франко і український театр” були висвітлені у працях Й.Федаса, Т.Моцар, ... критика, історика, теоретика українського театру, окреслити його внесок у формування і розвиток театральної справи на Україні. Театром І.Франко зацікавився дуже рано. ...

Від засилля американських і російських фільм: потерпав вітчизняний кінематограф. Проте і в таких умовах яскравим явищем стали кінокартини; творами української літератури: «Сад Гетсимаїський», «Пастка», «Царівна», «Чорна рада»; схвально зустріли глядачі фільми «Роксолана», «Атентат та ін. Певних успіхів українські кіномитці досягли на міжнародних кінофорумах. Зокрема, Гран-прі на фестивалі в Сан-Ремо дістався фільму «Ізгой» режисерів В. Савельева і А. Браунера. В угорськом м. Дьєрдь із 10 призів 4 отримали українці: С. Лисенко («Кордон на замку»), Й. Дулевська («Хронік; повстання у Варшавському Гетто»), С. Бусовськш («Портрет, пейзаж, натюрморт»), О. Столяров («Спілка одноногих»).

Значний резонанс на кінофестивалях у Каннах, Роттердамі, Берліні мали фільми «Фучжоу» Ю. Ільєнка, «Астенічний синдром» К. Муратовой «Голос трави» Н. Мотузко, «Приятель небіжчика» В. Криштофовйча.

За роки незалежності в Україні з’явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір.

театр драматургія аматорський український

ВИСНОВКИ

Театральне мистецтво в Україні пережило складні етапи у своєму розвитку. Кожна епоха вносила свої корективи, формуючи і вдосконалюючи театр, коріння якого сягає ще часів Київської Русі, коли воно проявлялося в народних іграх,танцях піснях. Уже у 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи . У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. Найбільшого розмаху театральне мистецтво набуло уже в часи незалежності України, коли зникали утиски та переслідування. За роки незалежності в Україні з’явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Отже, кожний етап має свої особливості та цікаві сторони. Український театр був і залишається осередком культурного життя українського народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гаврюшенко О. Історія культури : Навчальний посібник / Олександр Гаврюшенко, Василь Шейко, Любов Тишевська,; Наук. ред. Василь Шейко,. -К.: Кондор, 2004. -763 с.

2. Семчишин М. Театр початку 20 ст. Тисяча років української культури. К., 1993.

3. . Кормич Л. Культурологія : (Історія і теорія світової культури ХХ століття): Навчальний посібник / Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України, Одес. нац. юридична академія . -2-е вид.. -Харків: Одіссей, 2003. -303 с.

4. Історія України, книга 1, Київ «Либідь», 1991.