Театральное искусство в Украине
Театральное искусство в Украине имеет свои корни в древности и связано с фольклором. Яркие элементы маскарада присутствуют в веснянках, купальских и жнивных песнях, колядках и щедривках, а также в обрядах свадьбы и похорон. Уже сумерки Киевской Руси скоморохи организовывали простые представления на площадях и базарах. В конце XVII — первой половине XVIII века студенты Киево-Могилянской академии, зарабатывая на пропитание, ставили промежуточные спектакли, что способствовало популяризации особого театра. Некоторые произведения того времени, особенно религиозного содержания о рождении Иисуса Христа, до сих пор существуют и исполняются на Рождество.
Развитие театра в XIX веке
XIX век создал все предпосылки для возникновения нового театра. Реалистическая игра российского актера М. Щепкина и украинского К. Соленика, которых сравнивал Т. Шевченко, появление украинских драматических произведений И. Котляревского, Г. Квитки-Основьяненко, Кобзаря, попытка постановки украинских пьес в столице Российской империи Е. Гребинко и в других городах Я. Кухаренком, открыли широкие возможности для развития такого важного компонента, как художественный ансамбль, который создали М. Кропивницкий и М. Старицкий.
Препятствия и достижения
Царские указы о запрете украинского языка и национального театра, а также множество чиновническо-бюрократических препятствий, хоть и замедляли развитие украинской драматургии, не могли ее уничтожить. В конце 70-х годов украинское актерское искусство, сам театр приобрели ярко выраженные общественно-государственные функции, способствовали подъему национального сознания народа.
Театр корифеев
Этот театр принято называть театром корифеев. Слово «корифей» происходит из греческого языка. В древнегреческой трагедии корифеем называли руководителя хора или ведущего певца, другими словами — вождя художников. В современном понимании слово «корифей» означает человека, который является выдающимся деятелем в определенной сфере искусства.
Розвиток українського театру
Український театр почав свій розвиток завдяки М. Кропивницькому, який заснував новий український театр. Він зібрав талановиту групу акторів і приділив особливу увагу режисурі. Завдяки його роботі, театр став не просто сукупністю окремих акторів, але справжнім колективом, де кожен актор доповнював гру інших артистів своєю творчою індивідуальністю.
М. Кропивницький особисто навчав своїх акторів впливати на глядачів і проникати у внутрішній світ героїв, в яких вони перевтілювалися. Таким чином, вони створювали узагальнений образ українського народу, який був пригноблений, але живий і нескорений.
Український театр. Традиції і новації (особисті враження)
... дару, яким ми розпоряджаємося далеко не завжди гідно. Український театр. Традиції і новації (особисті враження) Театри у Львові ... рівень спектаклю, режисури, гри акторів, оцінка прийому спектаклю публікою і критикою). ♦ Було з’ясовано, що розвиток національного театру 90-х років ... втрачаючи при цьому своєї магічної привабливості. Такий Театр Петрушки, для якого тільки й потрібна була ширма, та ще ...
Театр корифеїв зазнавав обмежень і заборон від царського уряду, який намагався не допускати серйозних творів на сцену і дозволяв виключно розважально-комічні вистави. Однак, незважаючи на це, театр продовжував підніматися вище і вище, привертаючи увагу глядачів своїми виставами.
На початку свого існування театр корифеїв мав обмежений репертуар, складений з творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка та інших. Однак, з часом стало очевидним, що театру потрібні нові твори, які б відображали сучасність. Саме тому М. Кропивницький, М. Старицький і І. Карпенко-Карий почали писати власні п’єси, які вони ж самі режисували і в яких вони брали участь як актори.
Український театр під загрозою
У 1881 році українському театру надали можливість ставити вистави українською мовою, хоча перед кожною українською виставою все одно проводилася російська. Цей крок міністерства внутрішніх справ трохи легалізував український театр, але обмеження і умовності все ще існували.
У 1885 році театр корифеїв розділився на дві окремі трупи — М. Кропивницького і М. Старицького. Обидва колективи продовжили своє самостійне творче життя, працюючи в різних жанрах сценічного мистецтва.
Авторитет українського театру корифеїв
Авторитет театру корифеїв був значно більший, ніж того на початку творчого шляху могли очікувати самі актори. Під час перебування на гастролях у Москві українські артисти були тепло зустрінуті передовою громадськістю. Художник І. Рєпін подарував М. Кропивницькому картину, на якій керівник трупи в козацькому вбранні керував човном серед бурхливого моря. У Петербурзі український театр сміливо конкурував з імператорським театром, про який драматург О. Островський писав, що цей заклад перетворився в місце «пустої забави», через що глядач «лавиною сунув в український театр, де показувалося мужицьке життя».
Робота в театральних трупах вимагала повної самовіддачі, зречення всіх благ. Творчі колективи М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського часто пішки мандрували з місця на місце, недоїдали, хворіли, ставали подібними до циганських таборів через мандрівний спосіб життя.
Гастролі корифеїв
Проте саме ці колективи з провідними акторами творили славу українського театру. Про гастролі корифеїв гаряче відгукнувся І. Франко, назвавши вистави у Петербурзі тріумфом українського мистецтва, а засновник МХАТу К. Станіславський у 1911 році писав: «Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський — блискуча плеяда майстрів української сцени, увійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва…»
Марко Кропивницький
Марко Лукич Кропивницький народився 7 травня (25 квітня) 1840 року в сім’ї управителя в селі Бежбайраки Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Батько, Лука Іванович, був людиною «мозольного труда», а мати, Капітоліна Іванівна, мала різко протилежні до батькових погляди на життя, через що сім’я розпалася і діти залишилися біля батька, росли у злиднях, часто тікали з дому, коли глава сімейства напивався, і шукали притулку в селян. Пізніше М. Кропивницький згадував: «…Я не можу сказати ні про одного кріпака, найпаче про жінок, щоб не сприяв моєму сирітству».
Розвиток світового та українського театру
... (один з видів класичного японського театру, що сформувався у XVII ст.) грають тільки чоловіки, котрі виконують і жіночі ролі. Витоки українського національного театрального мистецтва сягають давніх народних ... його викуплено з кріпацтва. Акторська творчість М. Щепкіна відзначається новаторським-пошуком. Він один з перших перейшов від класичної манери гри до сценічного реалізму і національного ...
Марко Кропивницький, відомий український письменник і драматург, не мав систематичної освіти. У своїй молодості він дещо навчався вдома та з синами князя Кантакузіна. Також він отримав освіту у генерала Бутовського. Незважаючи на всі перешкоди, які виникли на його шляху, Марко Кропивницький бажав отримати вищу освіту. Він навіть намагався вступити до Київської гімназії, але не склав екзамени. Після цього він працював у Бобринецькому повітовому суді, але його робота не приносила йому задоволення. Він знайшов відпочинок у спілкуванні з молоддю Слобідки і спонукав їх до постановки водевілів.
Марко Кропивницький завжди мріяв про навчання в університеті, але навчання в університеті у нього не вийшло. Він багато читав і знайомився зі студентами, але занадто захопився театром та писанням мелодрами. Це викликало його невдачу на іспитах і змушувало його повернутися додому.
Саме у Бобринці Марко Кропивницький познайомився з акторами Соболевими та Іваном Тобілевичем. Вони займалися постановками комедій Гоголя та п’єс Кропивницького. Одного разу, коли Марко був відсутній, до міста прибув ревізор, який звільнив його. Але згодом бобринчани змушені були повернути його на роботу.
Після смерті батька, Марко Кропивницький продав будинок і разом з дружиною переїхав в Одесу. Тут він грав у театральних виставах та відвідував оперу та театр. Згодом він працював у трупі графів Моркових, в якому зіграв роль у виставі Квітки-Основ’янєнка «Сватання на Гончарівці». Після трьох років успішної роботи в цьому театрі, він перейшов до Харківського театру, де була поставлена його перша п’єса під назвою «Дай серцю волю, заведе в неволю».
Михаил Кропивницкий: биография и творческий путь в театре
Ранние годы
Михаил Кропивницкий родился 2 октября 1840 года в селе Постолки Волынской губернии в крестьянской семье. Несмотря на трудные семейные обстоятельства, мальчик получил первоначальное образование в духовных школах и проявил способности к творчеству.
Первые шаги в театре
В 1861 году Михаил Кропивницкий начал свою актерскую карьеру в аматорских театральных постановках. Вскоре амбициозный актер отправляется в Петербург, где становится студентом музыкально-драматического училища, одним из наставников которого был известный актер Михаил Щепкин.
Успех в карьере
По окончании училища Михаил Кропивницкий продолжил актерскую деятельность, играя роли в различных театрах России. Однако настоящую славу ему принесли постановки в Украине, где актер стал работать в национальном театре.
Творчество в национальном театре
Самые яркие роли Михаила Кропивницкого в украинском театре это роль козака Тараса Бульбы в одноименной пьесе, которую он поставил и сам играл; роль Гончара в «Наталке Полтавке»; роль Шельменка в «Шельменко-денщике».
Творчество за Украиной
После нескольких лет работы в украинском театре Михаил Кропивницкий получил приглашение на работу в Москву и Санкт-Петербург, где его уже знали и любили зрители. Вскоре актера пригласили в соседнюю Галицию, где он работал не только как актер, но и как режиссер.
Роль Марії Заньковецької в українському театрі
... Марії Заньковецької. Вона ще з дитинства хотіла стати артисткою. Коли вона стала більш дорослою , то у нашої акторки з'явилась нова мрія - створити в України Національний театр. ... Заньковецька особливо визначалася в драматично - героїчних ролях, ... з 1882 в трупі Кропивницького (дебютувала в Єлисаветграді в ... на ймення Петро, старенький. Після „волі” він залишився ... з тілом в його оповіданні „Про сліпця ...
Создание Фольклорно-драматического театра
Нравственный и эстетический потенциал украинского театра активно развивался в конце XIX века. Вскоре после своих гастролей в Париже и Лондоне Михаил Кропивницкий основал Фольклорно-драматический театр в Елисаветграде, который стал духовным и художественным центром украинской драмы.
Уход из жизни
Трудное десятилетие начала XX века не прошло стороной и Михаила Лукича Кропивницкого. Актер умрет в Киеве 22 марта 1910 года. Могила М. Кропивницкого находится на Байковом кладбище в Киеве.
Выводы
Михаил Лукич Кропивницкий был одним из величайших украинских актеров, режиссеров и драматургов XIX века. Создав национальный театральный жанр, он повлиял не только на культурную жизнь Украины, но и на всю эпоху своим художественным наследием.
Марк Лукич Кропивницький: великий художник сцени і видатний письменник
Марк Лукич Кропивницький був одним з найвідоміших акторів та драматургів свого часу. Він гастролював з театральними трупами по всій Російській імперії, не зважаючи на переслідування влади та негаразди кочового життя. Його майстерність не згасла навіть після багатьох років роботи в трудних умовах.
В 1890 році, Марк Кропивницький оселився на хуторі Затишок поблизу Харкова через втрату слуху. Але через двадцять років його запросили на гастролі в Одесу та Київ, де глядачі змогли переконатися, що актор не втратив своєї майстерності. Одеська преса захоплювалася Кропивницьким і називала його бадьорим та блискучим артистом.
У Одесі Марк Кропивницький грав центральні ролі у власних п’єсах, таких як «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» та «Глитай, або ж Павук». Його гра була неперевершеною, він вміло відтворював почуття та бажання своїх персонажів. Особливо вражаючою була його гра ролі Йосипа Бичка, де він зміг передати всю жадібність та потворність головного героя.
Глядачі викликали старого Марка Кропивницького на сцену бурхливими оплесками, визнавши його великим художником сцени. Але він скромно вибачався, що не може продовжувати виступати. Після гастролей у сина в Одесі, Кропивницький вирушив додому, але не доїхав — він помер у поїзді на станції Підгірній 21 квітня 1910 року. Драматурга поховали в Харкові, а в Одеському листку було надруковано некролог, в якому його називали великим художником сцени та видатним письменником.
Мария Константиновна Заньковецкая (Адасовская) родилась в селе Заньки Нежинского уезда на Черниговщине 3 августа 1860 года. Детство Марии прошло среди крестьян. Особенно много песен ей перепела и сказок пересказала баба Сукондиха, будто зная, что в будущем девочка станет талантливой артисткой, сыграет не одну несчастную крестьянскую судьбу и споет не одну в детстве услышанную народную песню.
Образование Мария получила в частном пансионе в Чернигове. Девушка очень любила театр, сама составляла маленькие постановки и охотно играла роли, но родители были категорически против поступления в театральную школу.
Свою первую роль — роль Наталки Полтавки — Мария сыграла после окончания пансионата в нежинском любительском ансамбле.
Український романтизм. Микола Васильович Гоголь — Філософія ...
... Гоголя було головною думкою усього його життя і всієї творчості. Вже “здавна я лише тим і ... а ! - робить висновок Бобчинський. - Ось вона, що значить людина !” А знищений Артемій Пилипович Земляніка ... Література.......................................................................11 Біографія. Микола Васильович Гоголь народився 20 березня 1809 року в селі Великі Сорочинці на Полтавщині. ...
Как жена отставного артиллерийского офицера Хлистова, будущая артистка вынуждена была переехать в Бендеры. Здесь она познакомилась с офицером Николаем Тобилевичем (на сцене Николаем Садовским), почувствовала непобедимую тягу к искусству, влилась в труппу М. Кропивницкого и всю жизнь посвятила сценическому искусству.
Марія Заньковецька: Талановита артистка і людина
Марія Заньковецька — визнана зірка театру, талановита акторка і людина, багата на талант, енергію і великий дух. Вона змінила роль жінки в українському театрі, залучила до театрального процесу широкі верстви населення. Це все стало можливим завдяки глибині і якості гри, що співвідносилося з багатством духовного світу.
Сценічний доробок
Заньковецька заслужено вважалася найбільшою акторкою свого часу. Вона блискуче зіграла центральні ролі в «Назарі Стодолі» Тараса Шевченка, в «Безталанній», «Не судилось», «Лимерівні». Особливу увагу М. Заньковецька приділяла образу Олени з драми М. Кропивницького «Глитай, або ж Павук». Вона грала цю роль настільки правдиво, що глядачі сльозами вмивалися. У комедійних ролях М. Заньковецька підкорювала зал гумором, жвавістю.
Оцінки К.Станіславського і Л.Толстого
Під час гастролей у Москві Заньковецьку побачив видатний режисер К.Станіславський і дав її грі найвищу оцінку: «Талант винятковий, свій, національний. Я сказав би —істинно народний». Лев Толстой, захоплений грою артистки, просив її подарувати хустку з плечей. Свій подарунок він вручив із написом: «Безсмертній — від смертного».
Глибинна і виразна гра
Думка і емоції завжди аутентичні і глибокі в творчості Марії Заньковецької. Її гра завжди виразна і неповторна, вона часто розкривала душу жінки з народу, бачила в ній страдницю. У Заньковецької не було бездумних образів. Ідеї, які вона втілювала, можна назвати високими, або низькими, але їх завжди було властиво її творінням.
Марія Заньковецька — завжди поряд з талановитою молоддю
До останніх днів велика українська артистка піклувалася про талановиту молодь. Її вважали своєю порадницею і наставницею В. Василько, Г.Юра, Н. Ужвій.
Висновки
Марія Заньковецька вбачала в українському народі велику силу, захищала його право на рідну мову на І Всеросійському з’їзді театральних діячів. Вона залишила невитліний слід у історії української культури, і залишається визнаним скарбом нації.
Марія Заньковецька
Марія Заньковецька – відома українська акторка, яка прославилася своїми неперевершеними ролями. Вона народилася в Чернігові, але свою освіту отримала у Гельсінкській консерваторії. Заньковецька була надзвичайно талановитою і працьовитою акторкою, що дозволило їй створити більше 30 неповторних ролей. Її голос був драматичним сопрано, і вона бездоганно виконувала найскладніші пісні. Навіть при житті її порівнювали з відомими акторками світу – італійкою Е. Дузе та француженкою С. Бернар.
Навіть в роки радянської влади Марія Заньковецька не залишала сцену, хоча знала, що її кожен крок слідкують і наглядають чекісти. Вона працювала в Державному Народному Театрі в Києві разом з П. Саксаганським та І. Мар’яненком. Навіть після смерті актриси, її ім’я було надано на честь театру.
Понятя про дитячий фольклор. Шляхи його творення. Складові частини. Жанри
... них самих зміст (Анатолій Іваницький). Дуже поширеним жанром дитячого фольклору є лічилки, якими діти користуються, коли грають у ... материнська пісня над колискою має велику магічну силу: вона заспокоює, дає позитивні емоції, оберігає від хвороб, ... етнографи. Отже, національне виховання, включаючи одну з найсуттєвіших його галузей -- етнопедагогіку, спроможне в недалекому майбутньому відродити ...
Марія Заньковецька завершила свою творчу кар’єру зйомками у фільмі «Остап Бандура» в 1923 році. Вона померла у 1934 році в Ніжині і була похована на Байковому кладовищі в Києві.
Микола Садовський
Микола Садовський, насправді Микола Тобілевич, народився 6 березня 1856 року в селі Костуватому Херсонської губернії. З дитинства він був захоплений театром, адже його мати часто розповідала про вистави, які вона бачила. Після закінчення школи, Микола добровільно вступив на військову службу і брав участь у російсько-турецькій війні, де відзначився своєю хоробрістю і був нагороджений георгіївським хрестом за бої під Шипкою.
Після війни він перебував на службі у Бендерах, де познайомився з Марією Заньковецькою. У 1888 році вони разом заснували трупу, яка успішно гастролювала протягом десяти років. Пізніше вони приєдналися до «Товариства російсько-малоросійських артистів під орудою Панаса Саксаганського», а потім і до трупи Марка Кропивницького.
Діяльність Миколи Садовського та Марії Заньковецької розпочалася в липні 1900 року в Полтаві з вистави «Глитай, або ж Павук». Через півроку вони поставили високо актуальну комедію Івана Карпенка-Карого «Хазяїн».
Уроки актерства від Миколи Садовського
Микола Садовський, разом з Марією Заньковецькою, відкрив перший стаціонарний український театр у 1906 році в Києві. Трупа Садовського ставила українські, російські та зарубіжні п’єси, а сам Микола Садовський був неперевершеним майстром трагічних ролей.
Найбільше цікавлять актёрские приемы Садовского в пьесе «Сава Чалый». Актер особливо добре зигрывает чувства Савы-Садовского во время стрельбы (3-т Act, scène 13).
На самом деле Садовский танцевал на манер сопластов. Суперечливый образ Савы Чалого вдавались М. Садовському особливо.
Порятунку запам’яталася роль Сави Чалого в одноимённой трагедии Івана Карпенка-Карого. Суперечливый образ освіченого козака, спочатку ватажка повстанських мас, a ensuite ревного TYZHTYZZHY польської шляхти, en un M. Liberal produisait particulièrement. En voici les derniers mots de la pièce jouée par le korifée : «En baissant la tête, Chaльiй a demandé : «Que veulent mes frères ?» On lui a répondu que le temps était venu de se venger de tous les torts qu’il avait infligés au peuple. Alors Sava-Sadovsky, essayant de jouer sur l’honneur cosaque, a demandé la possibilité de mourir dans un duel honnête. On lui a refusé le droit à un duel. «Parce que tu as brûlé chat dans la forêt noire, a prononcé la sentence de son Jnat Goliy «…
Використання техніки зигізекс у грі Миколи Садовського у п’єсі «Сава Чалый» допоможе сучасним акторам краще вивчити цю техніку і в основі стати образ.
Ролі, які актор також добре передав на сцені
- Опанас («Бурлака» Івана Карпенка-Карого)
- Командор («Камінний господар» Лесі Українки)
- Воєвода («Мазепа» Ю.Словацького)
- Пузир («Хазяїн» Івана Карпенка-Карого)
- Городничий («Ревізор» М. Гоголя)
Отже, Микола Садовський став героєм поколінь акторів своєї країни. Завдяки даній технології зможете вивчити прийоми трагічної гри і можете закріпити ці знання на різних ролях театра та кіноіндустрії.
Життя і творчість Івана Франка
... на вивчення, дослідження саме як суперечлива, неоднозначна постать. Життя і творчість Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичах Дрогобицького повіту (тепер с. Івана Франка ... буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів». Наш народ гідно шанує пам'ять Івана Франка. Його іменем названо один з обласних центрів України, Львівський державний університет, с. ...
М. Садовський і його тяга додому
У роки громадянської війни, захворівши на тиф, М. Садовський був напризволяще залишений у Кам’янці-Подільському. Дивом йому вдалося дістатися до Львова, а звідти виїхати до Чехословаччини, де жив і вчився в університеті його син Микола.
Актора весь час тягло додому, в Україну. В його листах до знайомих — біль і жаль, і ностальгія.
Не завжди об’єктивним був М. Садовський до театру Л. Курбаса та й самого режисера театру «Березіль», але ці думки залежали від того, що надто різними були течії цих творчих театральних угруповань.
Повернувся М. Садовський до Києва у 1926 році. Мріяв про українську оперу, про нові досягнення, а виявилося, що в радянському театрі запанував дух колективізму настільки, що режисер взагалі втрачав провідну роль у трупі. Все це Микола Садовський сприймав боляче, весь час буркотів про «молоде вино», яке не варто наливати у «старі міхи».
Разом із Саксаганським і Садовським театральна трупа здійснила у 1927-1930 роках гастрольні подорожі і мала неабиякий успіх, головним чином через присутність корифеїв.
Передчуваючи швидку кончину, Микола Садовський наважився перепросити Марію Заньковецьку, яка довгі роки була його дружиною і яка все ще ображалася, що колись дозволив їй покинути театр; їхня розмова була тиха і чуйна, але єдина. Більше вони не зустрічалися.
У 1931-1932 році Садовський уже на гастролі не їздив. Він переніс інфаркт, слабнув на очах. Помер Микола Карпович Садовський сімдесятисемирічним у печально відомому 1933р. Похований на головній алеї Байкового кладовища. Минуло зовсім небагато часу, і поруч поховали Марію Заньковецьку — кохану, подругу в житті і на сцені.
Шлях професійного актора Панаса Саксаганського
Панас Саксаганський почав свій театральний шлях на сцені Першого українського театру, де працював під керівництвом М. Старицького та М. Кропивницького. Згодом він став показувати свій талант у різних епізодичних комічних ролях, де зумів проявити себе з великою силою.
Актор засвоїв золоте правило того часу – талант потребує великої праці. Він переконувався, що усе залежить від праці, і що в праці криється багато таланту. Його гра в епізодичних комічних ролях дуже міцно вражала глядачів, і вони часто вважали, що дійові особи, які ці ролі іграли, стають майже головними.
Його ролі в водевілях «По ревізії» і «Якби ковбаса та чарка…» були дуже яскраві. Зокрема, роль Герасима прославилась своєрідністю і гумором. За роль Пеньонки у виставі Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля», яку він також вдало зіграв, актор отримав багато визнання.
Корифейом його кар’єри було виступлення в ролі Івана Барильченка в «Суєті» Івана Карпенка-Карого. Він також професійно й високопрофесійно виступав в трагічних ролях, які дуже міцно вражали глядачів. В. Чаговець навіть писав відчуття, які у нього були, коли він бачив героїв, яких у цих ролях зіграв Панас Саксаганський.
У своєму житті актор зіграв більше сотні головних ролей і дав багато порад молоді, особливо якщо йшлося про створення сценічного образу. Він також спробував себе у написанні комедій, зокрема створивши «Лицеміри» і «Шантрапу».
Декоративно-ужиткове мистецтво та його специфіка в Україні
... ми знаємо, що вже тоді існували промисли, які потім стали власне українськими. Кожній сучасній українській області притаманні свої декоративно-ужиткові вироби. Найдавнішими видами народного прикладного мистецтва ... ужиткове мистецтво має давнє коріння. Завдяки літописам і пам'яткам, що дійшли до нас з доби Київської Русі, ... знаряддя праці та ... була дуже розвинена ... мистецтво в усіх його ...
Панас Саксаганський помер 17 вересня 1940 року і був похований на Байковому кладовищі в Києві.
