1
ВСТУП
Греція — одна з найвидатніших країн нашого світу. В деякому сенсі, її навіть можна вважати колискою людства. Багато з того, що зараз існує в нашому світі, зародилося та існувало ще сотні століть до нашої ери в Стародавній Греції. Одним з таких винаходів греків є театр.
Основне уявлення про світ у греків зводилося до того, що світ — це театральна сцена, а люди — актори, які з’являються на цій сцені, грають свою роль і йдуть. Приходять з неба йдуть туди ж, там розчиняються. Земля — лише сцена, де вони виконують свою призначену роль.
1. Походження давньогрецького театру
Давньогрецький театр виник з сільських святкувань на честь бога Діоніса. Спочатку Діоніс вважався богом продуктивної сили природи, і греки зображали його у вигляді козла або бика. Проте пізніше, коли населення стародавньої Греції познайомилося з обробітком виноградників, Діоніс став богом виноробства, а потім і богом поезії і театру. Кілька разів на рік відбувалися святкування, присвячені Діонісу, на яких співали дифірамби (хвалебні пісні).
На цих святкуваннях виступали і ряджені, котрі складали свиту Діоніса. Урочиста частина свята дала народження трагедії, весела і жартівлива — комедії.
Трагедія, за свідченням Аристотеля, веде свій початок від заспівувачів дифірамба, а комедія — від заспівувачів фалічних пісень. Ці заспівувачі, відповідаючи на питання хору, могли розказати про які-небудь події з життя бога і спонукати хор до співу. До цієї розповіді домішувалися елементи акторської гри, і міф як би оживав перед учасниками свята.
Ґрунтом Давньогрецького мистецтва вважають міфологію. В ході розвитку грецької трагедії до її сюжетів, окрім міфів про Діоніса, ввійшли розповіді про долі героїв старовини — Едіпа, Агамемнона, Геракла і Фесея, і інших. Таким чином, грецька драматургія запозичила свої сюжети з міфології. Але крізь міфологічну оболонку драматург відображав в трагедії сучасне суспільне життя, виказував свої політичні, філософські і етичні переконання. Використання міфології робило трагедію надзвичайно дохідливою. У кожній п’єсі глядач зустрічав вже знайомих йому осіб і події, і міг вільніше стежити за тим, як ці міфи переробляла творча фантазія драматурга.
Посиленню дієвої сторони трагедії дуже сприяло нововведення трагіка Феспіда. Він виділив з хору особливого виконавця — актора. Феспід був першим афінським трагічним поетом. Перша постановка його трагедії відбулася навесні 534 р. до н.е. на святі Великих Діонісій. Цей рік за традицією прийнято вважати роком народження світового театру. Ранні грецькі трагедії нагадували, швидше за все, ліричні кантати і майже суцільно складалися з пісень хору і актора.
Новаторство театру «Березіль»
... театральна нарада ухвалила рішення про перейменування київського театру «Березіль» у Центральний український театр Республіки і переведення його до Харкова. "…Я пов'язую з переходом ... Ґраса». Усвідомлення містерійної основи курбасового театру дозволяє точніше окреслити особливості його системи. 1. Історія становлення українського театру «Березіль» Один із перших українських радянських театрів. ...
Твори ранніх грецьких трагіків до наших днів не дійшли. В змісті комедії, так само як і в трагедії, з перших же днів її існування до релігійних мотивів домішувалися житейські, які надалі займали все більше і більше місця і врешті-решт стали переважаючими, або навіть єдиними, хоча в цілому комедія, як і раніше, вважалася присвяченою Діонісу. Учасники комоса стали розігрувати і маленькі комічні сценки: викрадення злодіями їстівних запасів і вина, і інші сценки. До жартів, пісень і невеликих сценок вже у той час домішувалися елементи соціальної сатири.
З’явилась з аттичного комоса і стародавня аттична комедія (V ст. до н.е.), яка була політичною за своїм змістом. Вона постійно піднімала питання політичного устрою, діяльності окремих установ Афінської республіки, її зовнішньої політики, війни, миру і т.п. Така комедія існувала в умовах афінської рабовласницької демократії. Свого вищого виразу театральне мистецтво V ст. до н.е. досягло у творчості трьох великих трагіків — Есхіла, Софокла, Еврипіда — і комедіографа Аристофана. Одночасно з ними писали й інші драматурги, але до наших днів дійшли тільки невеликі уривки їх творів, а іноді і лише ім’я того або іншого поета.
2. Організація театральних вистав
Театр в Греції був державною установою, і організацію театральних вистав брала на себе сама держава, призначаючи для цієї мети спеціальних людей.
Драми ставили на трьох святах на честь Діоніса: Малих або Сільських Діонісіях (в грудні — січні); Ленеях (в січні — лютому); Великих або Міських Діонісіях (в березні — квітні).
Драматичні вистави проходили як змагання драматургів. В них брали участь три трагічних і комічних поета. Кожний з трагіків повинен був представить по чотири п’єси: три трагедії і одну сатирову драму (це весела п’єса на міфологічний сюжет з хором, що складається з сатирів).
Змагання продовжувалися три дні.
Всі витрати, пов’язані з навчанням хору, брали на себе багаті співгромадяни (хорег).
Хорег повинен був організувати хор на свої гроші, виготовити для нього костюми. На початку драматурги самі писали музику і самі навчали хор, але вже дуже скоро їм довелося звернутися за допомогою до спеціальних вчителів. Виконання обов’язку хорега і участь в трагічному хорі було справою вельми шановною. Вважалося, що хореги, актори і члени хору знаходяться під особливим заступництвом божества. Всі вони на час підготовки до драматургічних змагань звільнялися навіть від військової служби.
Судили на змаганні особливі виборні особи. Для драматургів, що перемогли, було встановлено три нагороди. Драматург, що зайняв на змаганні третє місце, вважався потерпілим поразку. Окрім гонорару, драматург одержував від держави як нагороду вінок із плюща. Результати змагань заносилися до дидаскала, який зберігався в державному архіві Афін.
3. Актори і маски
За переказами, Феспід сам був єдиним актором в своїх трагедіях. Незабаром після Феспіда Есхіл ввів девтерагоніста, а молодший сучасник Есхіла Софокл — тритагоніста. Основні ролі виконував в драмі протагоніст. Завдяки тісному зв’язку грецького театру з культом Діоніса актори в Греції були вельми шанованими людьми і займали високе суспільне становище. Вони, як і драматурги, могли брати діяльну участь в житті Греції.
Харківський театр музичної комедії
... Ігор Миколайович, директор театру музкомедії: «Будинок театру Музичної комедії продали владою комерційним структурам ... … Совість.… Напевно синоніми. Харківський Державний Академічний Театр Опери і Балету Імені ... Тоді у виставах театру постійно брали участь такі виконавці як ... інших.), серед запрошених диригентів були І.Лапицький,С.Масловская,Н.Смолич,М.Фореггер,А.Маргулян, А.Пазовський. У 1920- ...
Переможцями на драматичних змаганнях спочатку визнавалися тільки хорег і драматург. Але, починаючи з другої половини V ст. до н.е. в театральних змаганнях брали участь і протагоністи. В грецькій драмі число акторів не перевищувало трьох чоловік, таким чином одному і тому ж актору в перебігу п’єси доводилося грати по декілька ролей. Жіночі ролі завжди виконувалися чоловіками.
Трагічні і комедійні актори повинні були вміти не тільки добре декламувати вірші, але і володіти вокальною майстерністю, мистецтвом танцю і мистецтвом руху. Актори носили маски, так що міміка з гри була виключена.
Маски прийшли в грецький театр внаслідок відвічного зв’язку останнього з культом Діоніса. Жрець, що зображав божество, завжди виступав у масці. Маски відповідали задачам грецького театру створювати крупні узагальнені образи. Так, наприклад, характер або сьогохвилинний настрій дійової особи визначався маскою, яку надягав на обличчя актор: регочуча, скорботна, втихомирена. Крім того, певне значення мало і забарвлення маски: наприклад, по багряному її кольору глядачі впізнавали дратівливу людину, по жовтому — людину хитру і підступну. Виконання жіночих ролей чоловіками викликало необхідність використання маски.
Вживання маски обумовлювалося також розмірами грецького театру. Без маски обличчя акторів були б погано видними глядачам із останніх рядів. Маски робилися з дерева або полотна, в останньому випадку полотно натягувалося на каркас, покривалося гіпсом і розфарбовувалося.
Окрім вигаданих персонажів, поети стародавньої комедії виводили на сцену і своїх сучасників. Костюм трагічних акторів був деякою видозміною пишного одягу, який носили жерці Діоніса під час виконання релігійних церемоній. Театральний хітон мав довгі рукави і спускався аж до п’ят. Плащі були, в основному, двох видів: гілматій і хламида.
Окремі персонажі вдягались у спеціальний одяг. На театральних хітонах і плащах вишивалися різні, нерідко складні малюнки — квіти, пальми, зірки, спіралі, арабески, а також фігури людей і тварин. Колір на одязі мав теж певне значення: ролі щасливців виконувалися в одіянні з жовтою або червоною смугою, а сині або зелені смуги відзначали невдах. Взуття трагічного актора називалося котурнами. Сценічні котурни мали товсті, що складаються з декількох шарів підошви, завдяки чому збільшувався зріст актора.
Щоб додати своїй фігурі ще більшої величності, трагічні актори закріплювали під одягом спеціальні підкладки або невеликі подушки, зберігаючи при цьому природні пропорції тіла. В комедії вживання подушок і підкладок, навпаки, було прагненням порушити нормальні пропорції людського тіла і тим викликати сміх. Жіночі персонажі комедій вдягали звичайний жіночий костюм, чоловічі персонажі — короткий костюм або плащ. До наших днів дійшло багато статуеток, що зображають акторів давньогрецької комедії. У маски витріщені очі, потворний ніс, широко відкритий рот, живіт і зад збільшений за допомогою підкладених подушок.
Реферат театр як синтез мистецтв
... -де будь-якому іншому мистецтві, безпосередньо прилучається до чуда твори. Мистецтво театру, на відміну інших мистецтв, живе мистецтво. Воно виникає лише годину зустрічі з глядачем. Вона заснована ... позаду світу просторі. О першій годині спектаклю душа актора спрямована до глядача, точно як і, як душа глядача адресована актору. Мистецтво театру живе, дихає, хвилює і захоплює глядача у ...
4. Хор і глядачі
Трагічний хор налічував спочатку 12 чоловік, потім склад його був збільшений до 15. В комедії хор завжди складався з 24 чоловік. Учасники хору називалися хоревтами, керівник хору — корифеєм.
Комічний хор зображав не тільки людей, але й тваринних і казкових істот. З появою другого і третього актора роль хору слабшає, але хор не зникає. Існування хору в цей період пояснюється тим, що в трагедії він був необхідний як виразник громадської думки.
Театральні вистави відбувалися у дні всенародних свят Діоніса. Всі справи в цей час припинялися. Суди закривалися, боржники звільнялися від сплати боргів протягом всіх днів свята. Навіть ув’язнених випускали з в’язниць, щоб вони могли взяти участь в загальному святі. Разом з чоловіками в театрі бували жінки, діти і навіть слуги, домашні рабині. На ці вистави люди збиралися зі сходу сонця.
Спершу їм було надано право самим займати які завгодно місця, і нерідко справа доходила до бійок (забіяк рознімали наймані для цієї цілі служителі).
Пізніше, щоб усунути безладдя і для покриття витрат на утримання театральних будівель, міські власті ввели видачу вхідних квитків — мідних кружечків, схожих на монети, які називалися символами.
Драматичні вистави в Афінах починались удосвіта і йшли до самого вечора. Глядачі їли й пили в самому театрі.
Жереб визначав порядок представлення п’єс драматургів, що змагаються. Звук труби сповіщав про початок кожної п’єси. Якщо п’єса подобалася, глядачі виражали схвалення аплодисментами і криками. Якщо п’єса не подобалася, глядачі свистіли, клацали язиками, тупотіли ногами. Бували і такі випадки, коли актора проганяли зі сцени каменями і вимагали припинити п’єсу і починати нову. Таким чином, народна думка мала істотне значення для успіху вистави.
5. Давньогрецькі драматурги
театр давньогрецький актор драматург
Розквіт грецького театрального мистецтва пов’язаний з діяльністю великих драматургів, що творили в VI — V століттях до нової ери, — Есхіла, Софокла, Еврипіда і Аристофана, чудового комедіографа старовини.
Есхіл (525-456 рр. до н.е.) В трагедії до Есхіла було ще дуже мало дії. Есхіл, автор героїко-патріотичних, піднімаючих великі історичні і релігійно-філософські теми творів, ввів 2-го актора, відкривши цим можливість більш глибокої розробки трагічного конфлікту. Введення 2-го актора повело за собою і розвиток діалогу. Есхіл сам був головним виконавцем в своїх трагедіях. Постановки Есхіла відрізнялися великою пишнотою і включали деякі зорові ефекти (урочисті в’їзди на колісницях, процесії та інше).
При Есхілі визначилася класична форма будови трагедії і порядок трагічного уявлення.
Софокл (496-406 рр. до н.е.) і Еврипід (485 — 406 рр. до н.е.) Діяльність Софокла і Еврипіда була наступним етапом у розвитку грецького театру. Якщо в Есхіла боги, хоча би й невидимі, виступають на першому плані, то в трагедіях Софокла основна увага надана людині, зі всім світом її душевних переживань, думок, пристрастей, відчуттів. В трагедіях Софокла виразилися цивільні й етичні ідеали антично-рабовласницької демократії епохи розквіту. За свідченням Аристотеля (Поетика, гл. 25), Софокл сам говорив, що він зображає людей такими, якими вони повинні бути, а Еврипід — такими, які вони насправді. Висока гуманістична спрямованість трагедії Софокла, інтерес до людської особи і її душевних переживань повели за собою подальшу драматизацію театрального уявлення — поява 3-го актора, зменшення ролі хору і збільшення діалогічних частин трагедії. З ім’ям Софокла пов’язується і введення декорації живопису. Всі ці театральні нововведення зробили його трагедію більш живою і сценічною. У творчості Еврипіда звучання героїчної теми знижується, але при цьому ще більш посилюється увага до внутрішнього світу людини і явищ оточуючого її життя. Загострення драматичних конфліктів і вміння у кожній драматичній ситуації знайти найбільш приголомшуючі моменти в поєднанні із зображенням якнайтонших душевних переживань героїв роблять Еврипіда найбільш трагічним з усіх античних драматургів. З метою емоційної дії на глядачів і в то ж час посилення чисто видовищної сторони трагедії Еврипід вводить у свої драми сцени смерті, фізичних страждань, безумства, траурні церемонії, використовує машини для польотів і появи богів і багато чого іншого.
Корифеї українського театру — Культура — и — ...
... акторами творили славу українського театру. ... театр прийнято називати театром корифеїв. Слово "корифей" — грецьке. У давньогрецькій трагедії корифеєм називали керівника хору ... глядачів. ... театр на реалістичну основу. Коли працівник часопису "Діло" запитав, якою мовою розмовляє сам Кропивницький, він чистосердечно відповів: "Мовою Шевченка". Театральне мистецтво в Україні вимагало якнайшвидшого створення ...
Аристофан (біл.446-біл.385 до н.е.) Стародавня антична комедія, політична за своїм змістом, досягла художнього розквіту у творчості Аристофана. В своїх сатиричних творах Аристофан вивів безліч яскравих соціальних типів: ганебного демагога, що одурює народ і грабує державну казну; філософа-софіста, що розбещує своїм навчанням юнацтво й інші типи. Позитивним же героєм комедії Аристофана виступає дрібний землевласник, який обробляє свою землю з допомогою 1-2 рабів. Комедії Аристофана створювали живий, сценічно виразний тип вистави, багатий гострими діалогами, насичений буфонадою.
6. Архітектура давньогрецького театру
Давньогрецький театр споруджувався на відкритому повітрі і складався з 3-х основних частин: орхестри, театрона і скени.
Найдавнішою із цих частин є орхестра — круглий майданчик, на якому виступали хор і актори. Античний театр вміщував величезну кількість глядачів (Афінський театр, наприклад, до 17 тис. чол.).
Скена, що спочатку була призначена тільки для переодягання і виходів акторів, знаходилася ззовні кола орхестри, пізніше стала вже на дотичній до її кола. Передня стіна скени — проскеній спочатку мала зазвичай вигляд колонади, зображаючи фасад храму або палацу і набула з часом велике значення в оформленні спектаклю.
Оскільки в трагедії дія майже завжди відбувалася перед палацом або храмом, то, на думку німецького архітектора і археолога В.Дерпфельда, проскеній звичайно мав вигляд колонади або портика; ця колонада проходила або вздовж всього фасаду скени, або займала тільки її центральну частину. На обох кінцях будівлі скени були збудовані (можливо, вже в 1-й пол. 5 ст. до н.е.) дві бічні прибудови, які називалися параскеніями. Параскенії служили, мабуть, місцем зберігання декорацій та іншого театрального майна; в тих випадках, коли драма вимагала наявності двох або трьох жител, параскенії могли зображати ці житла.
Розвиток світового та українського театру
... театру, що сформувався у XVII ст.) грають тільки чоловіки, котрі виконують і жіночі ролі. Витоки українського національного театрального ... Діонісові, дифірамбів поступово розвинулась драма. Найдавнішим театром в Афінах вважається театр Діоніса — просто неба на південно-східному ... справляють глибоке враження на учасників видовища і глядачів, використовуються у побуті, заохочують до творення нових ...
В V і IV ст. до н.е. грецькі актори грали на орхестрі перед проскенієм. Ніякого високого або низького сценічного майданчика в цей час не існувало.
Планування грецького театру було розраховане на добру чутність. Крім того, для посилення звуку в деяких театрах застосовувалися резонуючі посудини, які поміщалися серед глядацьких місць. Якщо, стоячи в центрі орхестри, кинути на камінь підлоги монету або розірвати клаптик паперу, то дзвін монети, що впала, шерех листа, що розривається, будуть чутні в самому верхньому ряді.
7. Види давньогрецьких театрів
Театр Діоніса в Афінах
Найдавнішою з відомих театральних будівель є театр Діоніса в Афінах. Його розкопки були завершені в 1895 р. Дерпфельдом.
Ніяких кам’яних сидінь в цьому театрі ще не було: глядачі сиділи на дерев’яних лавах, а, можливо, на нарах чи просто стояли. Візантійський учений Свіда повідомляє, що в 70-у олімпіаду (тобто у 499-496 до н.е.) тимчасові сидіння зруйнувалися, і після цього афіняни спорудили театрон, тобто особливі місця для глядачів.
Театр в Епідаврі
Театр був збудований середині 4 ст. до н.е. архітектором Поліклетом Молодшим. Цей театр, за свідченням грецького історика і географа 2 ст. н.е. Павсанія, вже в старовині вважався найзнаменитішим зі всіх грецьких і римських театрів по витонченості своєї архітектурної форми. Він і зберігся краще за інші грецькі театри. Театр в Епідаврі — єдиний театр, руїни якого дають можливість отримати уявлення про внутрішній устрій скени.
Театр в Мегалополі
Театр в Мегалополі (4 ст. до н.е.), що вважався найбільшим у всій Греції (вміщав більш ніж 40 тис. глядачів), був відомий, окрім того, особливими театральними пристосуваннями, які пізніше римляни позначали як «рухому сцену» (scaena ductilis).
Ляльковий театр
Винахідник і грецький вчений Герон створив перший ляльковий театр. Пересувався цей театр на прихованих від глядачів колесах і являв собою невелику архітектурну споруду — чотири колони із загальним цоколем і архітравом. Ляльки на його сцені приводяться в рух складною системою шнурів і зубчатих передач, теж прихованих від очей публіки, відтворювали церемонію святкування на честь Діоніса.
Як тільки театр виїжджав на середину міської площі, на його сцені перед фігурою Діоніса спалахував вогонь, на пантеру, яка лежить в ногах божества, лилося вино з чаші, а свита починала танцювати під музику. Потім музика і танці припинялися, Діоніс повертався в іншу сторону, полум’я спалахувало на другому жертовнику і вся дія повторювалася спочатку. Після цього ляльки зупинялися і вистава закінчувалася.
Другий театр, Герона, був дуже малий за розмірами і все легко переносилося з місця на місце. Він представляв собою невелику колону, на верху якої знаходився макет театральної сцени, прихованої за дверцями. Вони відкривалися і закривалися п’ять разів, розділяючи на акти драму про сумне повернення переможців Трої.
На крихітній сцені з винятковою майстерністю показувалося, як воїни споруджували і спускали на воду парусні кораблі, пливли на них по бурхливому морю і гинули в пучині під миготіння блискавок і гуркоти грому.
Український театр. Традиції і новації (особисті враження)
... яким ми розпоряджаємося далеко не завжди гідно. Український театр. Традиції і новації (особисті враження) Театри у Львові збирають глядачів, незважаючи на сильну конкуренцію з боку телебачення, ... Соціально-творче становлення актора відбувається в діалектиці процесів художнього покликання і визнання його таланту. Хоч більшість провідних акторів вважають, що їхні творчі молодіжні плани реалізувались ...
ВИСНОВОК
Аналізуючи подану тему, автор дійшов висновку, що, досягнувши великих ідейних і художніх висот, античний театр заклав основи всього подальшого розвитку європейського театру. Можна сміливо стверджувати, що театри Стародавньої Греції стали основою для подальшого розвитку театрального мистецтва, яке продовжується і в наші дні.
Особливу увагу в Давньогрецькій драматургії привертає постановка великих суспільно-політичних і філософських питань, насиченість творів античного театру ідеями патріотизму, увага до людини з усім багатством її духовного життя, глибоке розкриття героїчних характерів, що виховувало свідомість глядачів.
ЛІТЕРАТУРА
1. История Древней Греции: Учеб./ Ю.В. Андреев, Г.А. Кошеленко, В.И. 2. Кузицин, Л.П. Маринович. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Высшая школа, 2000. — 399 с.
3. История мировой культуры: Учеб пособие/ науч. Ред. Г. В. Драч. — Ростов н/Д.: Феникс, 2000. — 512 с.
4. Культурологія: Учеб. Пособие для вузов/ Под ред. Проф. А.Н. Марковой. — 3-е изд. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. — 319 с.
5.
6. http://ru.wikipedia.org/
