Реферат театр як синтез мистецтв

Реферат

Запровадження

1. Сутність театру

2. Театральне мистецтво

2.1 Сценічний образ

2.2 Актор тут

2.3 Опера – частина театрального мистецтва

2.4 Балет

3. Театр в XX столітті

4. «Дитячий» театр

Укладання

Література

Запровадження

Ніхто з світлі встановив, та й встановить точного років народження театру.

Ніхто з всім світлі не сказав, та й скаже, якою аркуші календаря було б позначити його початкову дату.

Час існування театру вимірюється небувалою історичними масштабам мірою — часом існування самого роду людського.

День виникнення театру схований за гірської грядою давноминулих століть, і тисячоліть, у затінках найдавнішої, найбільш віддаленій ми епохи історії всього людства. Тієї епохи, коли людина, вперше узявши до рук гармати первісного праці, ставав людиною.

Залучення до праці дало йому поетичне прозріння: людина стала отримувати у собі поета, естетичну здатність поетичного сприйняття світу.

У ті далекі століття в хіба щонарождавшейся поезії був могутніх крил, її ще торкнулося потужне подих вільного польоту. До певного терміну, до якийсь пори призначення її зводилося лише у підлеглому супроводу обрядів, і ритуалів,утверждавшихся у побуті первісної громади. І коли підійшло вже час її зрілості, самостійності поетичного існування, поезія вирвалася волю, обірвавши пута колишньої неподільності з побутом. І саме тоді настав час зближення долі поезії на долю театру.

У золоту пору дитинства людства перші поети землі — великі грецькі трагіки Есхіл, Софокл, Еврипід, як добрі генії поезії схилилися над колискою театру. Вони викликали його до життя. І вони звертали його до служінню людям, до прославляння духовного могутності людини, його неприборкану сили, моральної енергії героїзму. Їх, могутніми своїми попередниками, піднімався Еврипід — самий трагедійний поет античного світу.Отрешаясь від заданості міфологічних сюжетів, він виковував реальні характери людей, які живуть розжареними пристрастями, розжареними почуттями, думками, переживаннями.

Есхіл, Софокл і Еврипід поклали — за свідченням історії — велике початок великій справі. Століття за століттям — в усі часи, в усі епохи, прожиті незліченними людськими поколіннями, театр незмінно, невідривно супроводжував руху історії всього людства.

Театральне творчість, як відомо, — творчість колективне. У цьому вся безумовна сила театру, джерело його внутрішньої енергетики. Водночас у цьому та її слабкість. Фахівці, наприклад, стверджують, у сучасному автомобілі більш як 10 тисяч різноманітних деталей. Досить самого деталі в моторі зламатися — і автомобіль, навіть якщо і «Мерседес», стоятиме, не поїде.

17 стр., 8357 слов

Сучасні технології навчання у викладанні історії

... технології на якість результату залежить від того, в який спосіб він досягається. В зв’язку з цим у технології розробляються найбільш оптимальні способи навчальної діяльності. Сучасні технології навчання ... необхідно відзначити, що існування одного без іншого ... використання сучасних технологій навчання при викладанні історії. Методи дослідження: ... а інноваційна діяльність його змінює. Варіанти взаємодії ...

У театрі таких «деталей» вулицю значно більше, отже, і набагато більше ризику, що частіше може тупцювати дома, стояти непорушно, без будь-яких ознак життя.

Театр завжди жив, тішив глядачів своїм неповторним мистецтвом, допомагав стверджувати ідеали добра та справедливості яких, давав надію найважчі годинник, яких, на жаль, занадто багато з нашого історії.

1. Сутність театру

Хоч які зміни походили землі — епоха йшла за епохою, одна суспільно-економічна формація змінювала іншу, виникало і зникали держави, країни, імперії, монархії, у затінках океану зникла Атлантида, розгніваний Везувій гарячої лавою залив нещаснуПомпею, тривалі століття піски занесли наГиссарликском пагорбі оспівану Гомером Трою, — але нічого й будь-коли переривало вічного буття театру.

>Наидревнейшее творіння людини, донині зберігає він незмінну притягальну силу, невичерпну життєстійкість, той чудодійний еліксир молодості, секрет так і не відкрили алхіміки середньовіччя. В мені весь попередні епохи, скільки їх ні нарахувати — завжди, — жило людині вічна потреба у театрі. Та потреба, що зародилася колись на древніхдионисових святах винограду розвівайся на вшанування міфічного божества земного родючості

Десятки тисяч глядачів — хіба що й усе населення міст-республік — добиралися на театральні спектаклі у Стародавній Греції. І досі нагадуванням у тому служать напівзруйновані часом величні амфітеатри, споруджені на нескінченно далекі ми часи.

У античні часи, ще понад двадцять століть тому, про потаємної суті, тієї сили, що це владно тягне людини у театр, розмірковував грецький комедіограф Арістофан. Тож за що люди люблять театр, внаслідок чого так цінують його майстрів?.. Вони і цінують, відповідав перший комедіограф людства, за правдиві промови за добрий рада та через те, що мудрішими й краще роблю громадян від рідної землі.

УАристофанових словах, не потьмянілих за тривалу низку минулих століть, пізнається вищеестетически-нравственное, духовне, громадське призначення театру. Призначення його — бути для таких людей школою життя.

Школа життя — сама найдавніша, сама дивовижна та емоційну, найсвятковіша, надихаюча, на що не схожа велика школа, — ось що таке театр.

2. Театральне мистецтво

Театральне мистецтво – це одне з складних, найдієвіших і стародавніх мистецтв. До того ж воно неоднорідне,синтетично. Як складових в театральне мистецтво належать факти й архітектура, живопис і скульптура (декорації), і музика (вона звучить у музичному, а й в драматичному спектаклі), і хореографія (знов-таки у балеті, а й у драмі), і література (текст, у якому будується драматична вистава), і мистецтво акторської ігри та зовсім т. буд. Серед переліченого мистецтво акторської гри — головне, що б для театру. Відомий совєтський режисер А.Таиров писав, «…історія театру були тривалі періоди, що він існував без п’єс, що він не було будь-яких декорацій, але були жодного моменту, якби театр був безактера»[1].

8 стр., 3757 слов

Іван Франко – критик, історик та теоретик українського національного театру

... історії театрального мистецтва, становлять струнку систему нарисів розвитку давнього і нового українського театру. Він починає вивчення українського театру ... Найважливішим об’єктом, центром драми, на переконання Франка, є передусім людина. І на сцені ... Чирняк”, романтична казка “Сон князя Святослава”. Його драматичним творам притаманні сюжетно-композиційна майстерність, яскравість образів-характерів, ...

Актор у театрі й є головний художник, що створює те, що називається сценічного образу. Точніше, актор тут це йхудожник-творец, і матеріал творчості, та її результат — образ. Мистецтво актора дозволяє нам наочно переконатися як образ у кінцевому вираженні, а й самий процес його творення, становлення. Актор створює образ про себе, і навіть створює їх у присутності глядача, з його очах. У цьому вся майже головна специфіка сценічного, театрального образу — й тут-таки джерело й неповторного художнього насолоди, що він доставляє глядачеві. Глядач тут більше, аніж будь-де будь-якому іншому мистецтві, безпосередньо прилучається до чуда твори.

Мистецтво театру, на відміну інших мистецтв, живе мистецтво. Воно виникає лише годину зустрічі з глядачем. Вона заснована на неодмінному емоційному, духовному контакті сцени, і глядачів. Немає цього контакту — отже, немає й за своїми естетичним закономірностям спектаклю.

Велика борошно для актора виступати перед порожнім залом, без єдиного глядача. Такий стан рівносильне йому перебування у замкненому позаду світу просторі. О першій годині спектаклю душа актора спрямована до глядача, точно як і, як душа глядача адресована актору. Мистецтво театру живе, дихає, хвилює і захоплює глядача у ті щасливі миті, коли з незримим дротах високовольтної передачі відбувається активний обмін двох духовних енергій,взаимоустремленних одна в іншу, — від актора до глядача, від глядача щодо актора.

Читаючи книжку, стоячи перед мальовничим полотном, читач, глядач бачить письменника, живописця. І лише театрі людина очі правді в очі зустрічається з творить художником, зустрічається із ним момент творчості. Він вгадує виникнення і рух його, разом із користується всімаперипетий-ми що відбувалися сцені.

Читач самотужки, віч-на-віч із заповітної книгою, може пережити хвилюючі, щасливі миті. А театр немає свого глядача самотужки. У театрі все грунтується на активному емоційномувзаимообщении тих, хто створює цього вечора на сцені художнє твір, і тих, кому вона виникає.

Глядач приходять театральну виставу не як сторонній спостерігач. Він може висловлювати своє ставлення до з того що відбувається на сцені. Вибух схвальних оплесків, веселий сміх, напружена, нічим ненарушаемая тиша подих полегшення, безмовне обурення — в багатющому різноманітті проявляється глядацьке співучасть у процесі сценічної дії. У театрі виникає святкова атмосфера, коли така співучасть таке співпереживання досягають найвищого напруження…

Ось що таке живе його мистецтво. Мистецтво, у якому чується биття людського серця, чуйно уловлюються найтонші руху душі, й розуму, у якому укладено увесь світ людських почуттів і чужих думок, надій, мрій, бажань.

Звісно, ми думаємо й твердимо актора, то розуміємо, наскільки важливий для театру непросто актор, а акторський ансамбль, єдність, творче взаємодія акторів. «Справжній театр, — писав Шаляпін, — як індивідуальне творчість, чи колективне дію, яка потребує повної гармонії всіх частин».

Театр — мистецтво хіба що подвійно колективне. Театральну постановку, сценічна дія глядач сприймає над одиночній тюремній камері, а колективно, «відчуваючи лікоть сусіда», що у чому посилює враження, художню заразливість те, що відбувається на сцені. Разом водночас і саме враження не від одногочеловека-актера, як від колективу акторів. І сцені, й у залі, з обох боків рампи, живуть, відчувають діють — непоодинокі індивідууми, а люди, суспільство людей, пов’язаних собою тимчасово загальним увагою, метою, загальним дією.

7 стр., 3393 слов

Український театр. Традиції і новації (особисті враження)

... творчого дару, яким ми розпоряджаємося далеко не завжди гідно. Український театр. Традиції і новації (особисті враження) Театри у Львові збирають ... це розмаїття пройде перед очима глядача. Суперечки про те, що театр помре як вид мистецтва, виникали в історії не раз. ... всі часи має свої особливості, і нескінченні експерименти на сцені не змінили його суті. Прагматичні, комерційні установки, типові для ...

У значною мірою саме цим визначається величезнасоциально-воспитательная роль театру. Мистецтво, що створюється та сприймається спільно, стає у повному розумінні слова школою. «Театр, — писав прославлений іспанський поет Гарсіа Лорка, — це школа сліз і сміху, вільна трибуна, з якою люди можуть викривати застарілу чи хибну мораль і пояснювати на живих прикладах вічні закони людського серця й людського почуття».

Людина звертається до театру як до відсічі свого сумління, душі своєї — він дізнається тут себе, свій час і життя своє. Театр відкриває проти нього дивовижні можливості духовно-морального самопізнання

І хоча театр, по естетичної природі своєї, мистецтво умовне, як та інші мистецтва, на сцені виникає перед глядачем не сама реальна дійсність, лише її художнє відбиток. Однак у відображенні тому стільки правди, що вона сприймається в усій своїй безумовності, як найбільш справжня, справжня життя. Глядач визнає вищу реальність існування сценічних героїв. Писав ж великий Гете: «Що може бути більше природою, ніж Шекспіра!»

У театрі, в велелюдному співтоваристві людей, присутніх на сценічне уявлення, можливо все: сміх і сльози, горі Ай-Петрі і радість, неприховане обурення і буйний захоплення, смуток і щастя, іронія й недовіру, презирство й співчуття, насторожена тиша і гучне схвалення, — словом, все багатства емоційних проявів та потрясінь душі людської.

2.1 Сценічний образ

Сценічний образ — тут із ним може порівнюватися не лише спосіб, створюваний мистецтвом кіно, — сприймається нами як найбільш справжній із усіх що у мистецтві образів. Найбільш справжній, незважаючи на очевидну умовність. Чим можна пояснити? Чому образ, створений актором, так достовірний, так жваво на нас впливає? Насамперед оскільки він максимально адекватний своєму матеріалу. У театрі образ людини створюється людиною ж. Нам непотрібен особливих зусиль, великої справи уяви, аби уявити вчеловеке-актеречеловека-персонажа. Зрозуміло, в акторі бачимо на її самого, а іншу людину, то, можливо, навіть тієї епохи, — та все ж людини. Те, що передбачається образі, закладено у самому акторі.

Можна згадати проМосквине, який чудово зіграв роль царя ФедораИоанновича у виставі Московського Художнього театру. Великий актор так грав цією роллю, що з глядачів він був не Іване Михайловичу Москвін, а непідробний живої ФедірИоаннович. Коли Москвін — Федір говорив, кидаючись на шию Ірині: «>Аринушка!Родимая моя! Ти, то, можливо, звинувачуєш за те, що тепер їх утримав?.. Що ж робити, що ні народжений я государем бути!», — глядачі чули справжні сльози у голосі Федора, відчували їх усім істотою — сльози «найтихішого царя», котрій виявилася занадто важкої «шапка Мономаха», Не таких як його створив Москвін, ФедораИоанновича уявити було неможливо. Але надзвичайне відчуття правдивості його художнього уявлення пояснюється як неповторним акторським майстерністюМосквина, чи сама природа заклала театрального мистецтва — тим, що образ особи на одне сцені створюється людиною ж.

16 стр., 7592 слов

Новаторство театру «Березіль»

... (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»). Театр також видавав журнал «Барикади театру». «Березіль» був сміливим і міцним експериментальним колективом, у якому променіли молоді ... теорії «мистецтва для мистецтва», розважальності, рутини й штампу в театрі. «Березіль» зосередив творчі зусилля на пошуку нових сценічних засобів. На відміну від «реалістичного» театру (ідеї ...

Максимальна достовірність сценічного образу пов’язана іще й з іншим важливим властивістю театрального мистецтва — особливим відчуттям часу. Кожен інший вид мистецтва має специфічне художнє час. У скульптурі воно «нульовий», що означає відсутність тимчасових кордонів, установку на вічність. У епосі чи ліриці це, зазвичай, час минуле. У драматичному мистецтві — час. Коли ми читаємо «Іліаду» Гомера і навіть найсучаснішу повість — скажімо, Ф. Абрамова чи У. Бєлова,— ми сприймаємо усі події, там описані, як вже минулі. Коли ми ще дивимося театральну виставу — трагедію чи, драму чи комедію,— усе, що відбувається на сцені, відбувається нам у цьому. Події на сцені відбуваються одночасно з їхнім сприйняттям глядачем. Психологічно усе веде до того що, що відбувається тут відчуваємо не просто глядачами, а й хіба що співучасниками дії. Це театральне дію особливо переконливим і вражаючим.

Тим більше що прагнення зробитися активний учасник подій у атмосфері театру негаразд вже рідко трапляється відрізняє не самих лише дітей. Історія безумця, який, прийнявши мистецтво про життя, порізаврепинское полотно «Іван Грізний і син його Іван», досить унікальна. Безсумнівно, що ілюзія правдоподібності і дійсності у живопису, скульптурі чи поезії менша, ніж у театральному мистецтві. Менша, зокрема, і бо лише театр живе у теперішньому часі, яке з погляду психологічної є достовірне і справжнє.

Невипадково поняття «щоправда» і «неправда» як оціночні застосовуються до театру набагато частіше, ніж, наприклад, до малярства чи скульптурі, а про архітектуру та музики. Закликати до прямий правдивості мистецтва — а ставлення до театру такі заклики лунають постійно — природніше, коли такий майже безпосередня правдивість міститься вже у самій природі цього мистецтва і створюваного їм