Модернізм: доба модерну і доба авангарду. Постмодернізм
Розвиток модерну як загального поняття, що окреслює багатоманітність нових течій у мистецтві ХХ століття, був передуваний стилем модерн. Епоха модерну, яка тривала недовго — протягом 20-30 років у різних країнах, примітно вплинула на культуру, зокрема на архітектуру, живопис, монументальне мистецтво, книжкову графіку, дизайн та моду. Стиль модерн виник на зламі ХІХ-ХХ століть як реакція на кризу світогляду інтелігенції епохи «кінця століття», з розчаруванням у моральних цінностях, безладді перед загостреними соціальними катаклізмами. Модерн подібний до неоромантизму тим, що також є протестом проти деморалізованих цінностей позитивізму і прагматизму, які панували в європейському способі життя ХІХ століття. Однак модерн намагається поєднати романтизм з практичністю, працювати над покращенням світу через мистецтво. Стиль втомився від неоромантичних пошуків надреальної краси і спробував внести елементи естетики в повсякденний життя простих людей, які не мають особливої спрямованості до мистецтва. Придатність краси для всіх стала гаслом того часу. Широке мистецтво черпало з унікально-особистісного, пристосовуючи його для більшої доступності, намагаючись зробити мистецтво частиною повсякденного життя, і зробити саме життя мистецтвом. Розвиток модерну підтримувався зближенням мистецтва і промисловості, що забезпечило виготовлення художніх виробів у раніше невідомих масштабах.
Модерн: стиль епохи, що здивував світ
Модерн – це художній стиль, який виник на початку ХХ століття в різних країнах Європи і здебільшого користувався популярністю між 1890-ми і 1910-ми роками. Цей стиль був відображенням руйнування старих моральних і етичних стандартів, які переживали своє західне соціум. Модерн потужно вплинув на всі аспекти життя, знаходячи відображення у мистецтві, літературі, архітектурі, дизайні, музиці. Це був вираження пошуку нових форм виразності, які б стимулювали розвиток та змінювали всі види мистецтва.
Історична довідка
Слово «модерн» завдяки своїй суфіксальній природі означає сучасний, заразітьонизований стиль. Назву цього стилю запропонував французький журналіст, письменник та критик Етьєн Тулуз-Лотрек прикинувшись Перро, однією з героїнь французьких народних казок. Сам стиль також отримав різні назви в різних країнах: Art nouveau (Франція), Modernismo (Іспанія), Wiener Sezession (Австрія), Jugendstil (Німеччина), и т. д.
Художній вплив
Модерн був сприйнятий як прогресивний рух, що уникнув класичного історизму, і поєднав у собі елементи різних стильових напрямів: мав пейзажі, портрети ініціаторів, зображення природи та в ньому проявилася рухлива лінія, декоративність мотивів, символіка. Оригінальність стилю виявилася в його універсальності: художній виклад теорії втілений в практику не лише тисячами картин, но й в архітектурних творах, театральних декораціях, меблях, посуду і навіть одязі.
Український архітектурний модерн
... вдало переосмислити здобутки вітчизняної архітектури, сплавивши воєдино тенденції народної архітектури, необароко і модерну. Останній дуже мало відчувається в роботах київських архітекторів, проте не настільки, щоб ... або з їх імітацією, коли залом ставав декоративним, тобто лише знаковим проявом стилю. Визначальними тут були матеріал покрівлі (бляха, етерніт-террофазерит, черепиця), характерні кути ...
Концептуальні основи стилю
Модерн брав свій початок із принципу площинності, позбавлення творів від зайвостей, орнаментальності та декоративності дизайну, поширюючи його на кожен предмет, який в ньому знайшов використання (приклад – А. Гауді й його архітектурні вироби).
Використання техніки ніщетности (як приклад розмальовка стін А. Гауді), створення геометричних форм, що задовольняли нові вимоги до зовнішнього оформлення, дані лінії і кольорові палітри надали стилю особливу розмаїтість і насиченість. Такий підхід, у разі приходу тоталітарності у 1930-их роках під впливом ідеї іде єдиний варіант «соцреалізму», привів до потужних побічних результатів, пов’язаних ентропією матеріи обірваний сукном або дисгармонією елементів.
Символізм та стилістика
Символізм, що розпочав свій розквіт в Франції у 1880-их роках, зіграв вагому роль у становленні модерну. Він зосереджував свою увагу на емоційному чи духовному сприйнятті прекрасного, що частої шукає свої образи в таємничості й містикі. Символізм ставив своєю основою ішиартизм (ibirhizume), в якій внутрішня суть речей втілюється через зовнішню оболонку. Такий підхід знайшов відображення однаково в літературі, мистецтві й мові.
Висновок
Таким чином, модерн – це слід подальшого розвитку традиційного мистецтва. Хоча він був відображенням руйнації традиційних моральних та етичних стандартів, він тим не менше став парадигмою для прогресивних ідей нового естетичного канону, глибоко проникнувши в усі сфери людського життя.
Студія символізму використовувалася в творчості багатьох художників того часу, як у Німеччині, так і в Росії. В Німеччині представники модерну і символізму були Арнольд Бьоклін і Франц фон Штюк, які своїми творами, такими як «Острів мертвих» і «Гріх», «Люцифер», «Війна», виявили модерн і символізм у німецькому мистецтві. В Росії ж представниками символізму були Володимир Борисов-Муратов з його творами «Кущ ліщини» і «Дафніс і Хлоя».
Щодо модерну в Росії, його представниками були Віктор Васнецов, Михайло Врубель, Михайло Нестеров та Валентина Сєрова. Зауважу, що Михайло Врубель є представником модерну в Росії й Україні одночасно. Модерн у Росії був також сильно під впливом східних культур, зокрема Кавказу. Яскравим прикладом модерну в такому живописі є журнал «Мир искусства» (1899-1904) в оформленні Олександра Бенуа. Сценографія також не могла обійтися без модерну і яскравим прикладом цього є творчість Миколи Реріха.
Звернувши увагу на візуальні мистецтва, ми можемо побачити, що модерн відродив такі жанри, як мозаїка і фрески. У графічних творах модерну було акцентовано на «чистій лінії», відсутності напівтонів та синтезі мистецтв. В архітектурі модерну яскравим прикладом є Ейфелева вежа, збудована в 1889 році. Один з основних принципів архітектури, які спочатку визначив Вітрувій, зупиняється на міцності, корисності, і в модерні був акцентований переважно на красі, яка базується на зручності. Будинки, які були проектовані в рамках модерну, брали до уваги структуру інтер’єру, що призводило до асиметрії зовнішніх об’ємів. Архітектори також використовували стилізацію, яка підкреслювала загальну сутність запозиченого стилю, виділяючи та перебуваючи риси, які мали схожість. Принцип формування архітектурного ансамблю вимагав подібності об’ємів і силуетів, узгодженості масштабів і ритміки забудови. Використовуючи нові матеріали, архітектори намагалися подолати сухий раціоналізм будівельної техніки за допомогою вигадливого декору, який проте відігравав другорядну роль. У декораціях використовувалися мотиви флори і фауни, різноманітна ритміка ліній різних кривизн. Видатними архітекторами модерну були Хендрик ван дер Вельде у Бельгії, Антоніо Гауді в Іспанії, Йозеф Гофман в Австрії, Володимир Городецький в Україні і Федор Шехтель в Росії.
Культура Київської Русі
... київських князів були пошлюблені з більшістю царських родин Європи, що також зайвий раз підтверджує впливовість Київської Русі на ... і світоглядний — як самим князем, так і його радниками. Потрібна була програма, що задовольнила б і ... Русі на південнослов'янську писемність. Це ще раз підтверджує спільність походження, мовну спорідненість східних, західних і південних слов'ян, близькість їхніх культур ...
Модерн у зображальних мистецтвах ставав все менш популярним протягом перших десятиліть ХХ століття і переміщувався на театральні афіші, рекламні плакати і листівки. Проте, в своїх найкращих репрезентаціях цей стиль сприяв появі нових монументально-декоративних і ужиткових жанрів, які могли естетизувати людське середовище, змінювати його, зробити його більш благородним, пробуджувати духовність мас і їх здатність протистояти технічному розвитку наступних часів.
3. В украинской культуре первой половины XIX-XX века определяющую роль играла литература. Литература того времени в Украине отмечена резким разграничением различных течений и групп, обусловленным остротой идейно-политической борьбы. Тяжесть литературно-художественного процесса проявилась в том, что в нем, рядом с критическим реализмом. рождаются и развиваются новые черты лирико-философского осмысления жизненных явлений, углубленный психологизм, художественно осмысливается феномен человека как целостное явление (Ольга Кобылянская, Василий Стефаник, Александр Олесь, Михаил Яцкев, Владимир Винниченко).
Однако, из-за искусственных, навязанных российской империей препятствий в естественном развитии языка как выражения национальной культуры, национально сознательный слой украинской художественной и научной интеллигенции, знакомый с культурой того времени Европы, составлял лишь тонкий слой среди широких народных, преимущественно крестьянских масс, в среде которых царила традиционная народная культура.
Именно сфера культуры была той сферой, где формировалось национальное самосознание. Никита Шаповал (М. Среблянский, основоположник украинской социологической науки) сформулировал требование квалифицированной культуры как условия жизнеспособности нации. Выход украинского языка на уровень языка профессиональной культуры и науки был подготовлен работой Б. Гринченка («Украинская грамматика», «Rodné slovo»), графикой Г. Нарбута («Украинская азбука»), деятельностью товариществ по грамотности, «Просвиты», «Русского педагогического товарищества», Наукового товариства имени Шевченка и особенно его многолетнего председателя, выдающегося историка М. Грушевского, Д. Яворницкого, И. Франка, В. Гнатюка и Ф. Колессы.
Украинский модерн возник в значительно более трудных социокультурных условиях, чем модерн в других странах Европы вследствие отсутствия государства Украины. Его корни – в позднем украинском романтизме как стилевом направлении искусства и литературы.
Модерн, постмодернизм и современное искусство
... которых были совершенно чужды тогдашнему академизму. Движение искусств и ремесел оказало могучее влияние на развитие стиля модерн. В других уголках Европы художественные устои ... культуры, уменьшается возможность появления гениев и героев, возвышающихся над толпой. Постмодерн воспринимает эти результаты демократизации как норму и изобретает интеллектуальные и художественные средства их изображения. ...
В українській музичній сфері, в розрізі композиторів, які є послідовниками М. Лисенка, можна виділити особливої вагомості ім’я таких творців, як К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич, Ф. і Я. Якименки, О. Кошиць, В. Барвінський. Вони зробили значний внесок у розвиток української хорової музики та обробок народних пісень, створивши високомистецькі зразки.
У сфері театрального мистецтва Києва повсякчас різнились мандрівні трупи таких видатних акторів, як М. Кропивницький, П. Саксаганський, І. Тобілевич, Д. Гайдамака, О. Суходольський. Варто також згадати про існування першого стаціонарного українського театру під керівництвом М. Садовського, який існував у Києві протягом 1906-1920 рр.
Леся Українка, своїми драматичними творами на теми з давньої історії, не лише включала сюжети і персонажів із української культури, але й поєднувала їх з реаліями світової культури. Її творчий підхід сприяв збагаченню української літератури.
У поезії з’явилися автори, що працювали в суголосність із європейськими художніми напрямками, зокрема, імпресіонізму (М. Коцюбинський), експресіонізму (В. Стефаник), неоромантизму і модерну (Б. Лепкий, В. Пачовський, П. Карманський).
Ці письменники внесли важливий внесок у розвиток української літератури.
У сфері архітектури преобладала еклектика і комбінування різних стильових напрямків, таких як ретроспективізм, неокласицизм, модерн та раціоналізм. Проте, варто виділити переважання неокласицизму, який проявився в таких будівлях, як Будинок учителя в Києві, раніше відомий як Педагогічний музей, або бібліотека університету.
У живописі стиль модерн найяскравіше розкрився в творчості майстрів, таких як М. Жук, М. Бойчук, К. Малевич, О. Богомазов, а також у проектах архітектора В. Кричевського, як, наприклад, будинок полтавського губернаторського земства. Зазначений стиль архітектури українського модерну мав тісний зв’язок із неоромантизмом, що часто проявлялося в спорудах, які мали типічні ознаки сучасного акценту, наприклад, «Будинок з примарами» архітектора Городецького, розташований у Києві.
Український авангард, що розквітав у період з 1900-х до 1910-х років, створив свою унікальну систему, яка стала основою творчих пошуків того часу. Вона представлена багатовимірністю авторських моделей світу, багатошаровістю змістів та поліфонізмом стилів. Особливою роллю в цьому процесі відіграли митці групи «Молода Муза» (1906), серед яких варто виділити Б. Лепкого, В. Пачовського, П. Карманського, М. Яцківа, С. Чарнецького, О. Луцького, С. Людкевича, а також скульптора М. Паращука. Вони пропагували принцип «мистецтво заради мистецтва», прагнувши збагатити мову мистецтва та перетворити її за допомогою сприймання досягнень європейських модерних течій.
Необхідно зазначити, що творчість М. Вороного, А. Кримського, М. Філянського, Х. Алчевської, О. Кандиби та Гр. Чупринки характеризується космічним поривом і актуалізацією простору. Вони об’єдналися у «Українську хату» — групу і журнал, що були стовпчиками розвитку мистецтва у цей період.
З Української літератури
... большое значение для украинского общества. Клуб был основан для распространения украинской культуры, литературы и ... став одним із найвидатніших представників української літератури, поетом і художником ... з улюблених учнів Карла Брюллова. Період навчання в Академії художеств ... естетичних і суспільних поглядів, а також становлення його як поета ... на цю книгу. Усі вони одностайно відзначили високий талант, ...
В начале 20-х годов XX века в Украине возникли первые явные проявления авангарда в области изобразительного искусства. Стилистика модернизма стала характерной чертой этого периода, отличаясь отказом от старых методов выражения и их радикальным обновлением. В Украине появились первые образцы авангарда: абстрактная графика В. Кандинского, работы К. Малевича, конструктивистская сценография О. Екстера и кубофутуристские скульптуры О. Архипенко.
Авангард ставил перед собой задачу выразить сложность и многоуровневость искусства так же, как и соответствующие аспекты отношения человека к жизни. Искались новые языковые средства для пластического выражения сложных переживаний времени. Этот новый язык характеризовался диссонирующей композицией, динамичными контрастами, яркими перепадами цветов и фактур, разрушением формы.
Произведение «Тюрьма» О. Богомазова передает характер трагического безвыходного существования человека в бурлящем кривотолчней пространстве, в неумолимом прижиме тюремных крыш и коробок-зданий.
Украинский авангард черпал свое вдохновение из европейских примеров, однако не забывал о своих национальных особенностях. В нем присутствовали следы селянского искусства, древнеукраинской иконы, переосмысленные на новый лад. Традиционная космогония народной орнаментики семантикой расцвета, гармонии и спокойствия бытия в образности Малевича превратилась в космогонию безумного новейшего времени.
Михаил Бойчук (1882-1937), происходящий из Тернопольской области, был одним из основателей Украинской академии искусств. Вместе со своими учениками, так называемыми бойчукистами, он создал декорации для спектакля «Молодого театра» Л. Курбаса в Киеве (1918).
Он объединил влияние византийской живописи и других монументальных стилей с элементами украинского народного орнамента, мозаики и фресок принцевского периода, иконописания и портрета XI-XIII веков. Он создал украинскую школу монументальной живописи, которую признавали и за пределами Украины. Он стремился найти в высокой духовности византийской и древнеукраинской иконы основу для развития общего синтетического стиля новейшего монументального искусства. Древнее монументальное искусство оказалось плодотворным источником и по содержанию образов, с их национальной направленностью, и по авангардности художественного языка, который можно назвать конструктивным, поскольку основой являются не внешний описательный слой, а конструктивные элементы: цвет, линия, ритм, плоскости и т. д.
Українська культура у період 1890-1910-х рр.
Українська культура у період 1890-1910-х рр. пройшла важливі зміни, які відкрили нові художні обрії. Цей період був визначений доленосними подіями, що відбулися у країні. Україна долалася народницький позитивізм і нормативність, зміщуючи акценти з об’єктивних реалій на внутрішній ідеально-духовний світ буття людини.
Одним з важливих факторів, що сприяли розвитку української культури, стало освоєння нових європейських стилістичних напрямків та течій. Нові художні напрями, такі як неоромантизм, модерн, експресіонізм, символізм, кубофутуризм, конструктивізм, відкрили нові можливості для творчості українських художників.
Соціокультурна динаміка кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Соціокультурна динаміка кінця ХІХ – початку ХХ ст. в Україні була пов’язана з явищами російської культури та історії, але не залежала від них виключно. Тому періодизація культурного процесу в Україні «до 1917 р. – після 1917» не є доцільною. Розвиток культури продовжувався після 1917 року, майже до кінця 1920-х років, коли був штучно перерваний з політичних причин.
Русская культура XIX века: литература, искусство, музыка, наука
... литература второй половины XIX века Во второй половине XIX века литература приобретает огромное значение в общественной и культурной жизни России. В литературе ... Чехова, Николая Алексеевича Некрасова, Ф. И. Тютчева 3. Развитие искусства и архитектуры Орест Адамович Кипренский, Алексей ... оказали бы сильнейшего влияния на последующий ход развития культуры, XIX век в России можно назвать самым ярким ...
Поразка визвольних змагань призвела до пригнічення окремих культурних проявів мистецько-стильової доби початку ХХ століття. Ідеї гуманізації та універсалізації світу, утопії гармонії індивідуального, національного і соціального життя були штучно пригнічені. Поразка визвольних змагань була також спричинена відсутністю кваліфікованих українських кадрів та недостачею працівників, політично орієнтованих на самостійність.
Еміграція відомих художників, таких як О. Олесь, С. Черкасенко, М. Шаповал, стала одним з наслідків поразки в культурі. Розстріл Г. Чупринки також призвів до пригнічення культурних проявів. Художники цього часу відчували суперечливість шляху українського культурного ренесансу, коли від віри у світлі ідеали революції вони прийшли до скепсису щодо їх здійснення, від сміливого художнього експериментаторства – до політично заангажованого «соціалістичного реалізму».
Воля нації та формування Червоної України
Воля української нації, прагнення до національної самостійності, стали важливими чинниками, що спонукали більшовиків формально визнати незалежну Червону Україну та провести процес українізації у всіх сферах суспільного та державного життя. Однак, вирішальна роль у розвитку української держави належала київській і харківській інтелігенції, які залишалися культурними столицями країни.
У Києві діяло п’ять українських театрів, Академія наук та консерваторія. ВУАН (Всеукраїнська академія наук), очолювана видатними вченими, такими як Володимир Вернадський, Андрій Кримський, Сергій Єфремов, Михайло Зеров та Михайло Грушевський, відігравала важливу роль в розвитку українського наукового простору.
У Харкові розташувалася літературна столиця, де зібрався раніше набутий досвід пошуку нових шляхів української духовності, який знайшов своє віддзеркалення у літературній творчості 1920-х років. Це були представники Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), такі як Микола Хвильовий, Микола Куліш, Павло Тичина, Микола Бажан та Юрій Яновський. Вони пропагували орієнтацію на джерела світової культури і викликали до відчуження від Москви та переорієнтації на «психологічну Європу».
Неокласики та спілка «Плуг»
Група неокласиків, що об’єднувалася навколо журналу «Книгар», відзначалася високою освіченістю, повагою до культурної спадщини античності та увагою до перекладів світової класики. Вони виступали проти спрощення, побутовізму та сентиментальності у літературі. Михайло Зеров, Павло Пилипович, Максим Драй-Хмара, Олександр Бургардт та Микола Рильський були активними учасниками цієї групи. Крім того, схожі властивості можна присвоїти поезії Євгена Маланюка, де присутня революційна національна романтика.
Спілка «Плуг» об’єднала селянських письменників, таких як Стефан Пилипенко, Анатолій Головко, Пантелеймон Панч та інші, популяризуючи українську мову серед широкої громадськості. Головною метою спілки було створення доступного та зрозумілого всім мистецтва, зниженого з п’єдесталу і приземленого на землю.
Искусство и культура в конце XIX и начале XX веков: футуризм, ...
... Рассмотрение общей характеристики искусства и культуры в конце XIX ? начале ХХ веков;, Рассмотреть развитие футуризма;, Рассмотреть развитие дадаизма;, Рассмотреть развитие сюрреализма;, Рассмотреть развитие абстрактного искусства., Сравнить направления в искусстве конца XIX ...
Авангард в Українi:
Авангард в Україні виник посеред катаклізмів індустріалізації та урбанізації. Особливість авангарду полягає в його здатності відкривати нові проникливі методи аналітики для дослідження глибинної сутності речей та явищ. Твори авангарду ніби віддзеркалюють їхню збентеженість, сум‘яття і розпорошеність часу, що вони протяжно переживають, кажучи про свої запеклі пошуки нової точки політних опор людини.
Історію авангарду в Україні можна надійно розділити на два ключові періоди – 1907-1914 рр. і 1914-1930 рр. Передісторія підготовки поштовху української модерної культури того буденного часу була продовженим результатом діяльності покоління інтелігенції шанованих пропусків. Ці процеси були також посиленими становленням суверенної державності УНР, процесами українізації, підйомом освіти, створенням Української академії наук у 1919 році.
Пануючий вплив на утворенбя українського авангарду:
На активне формування авангарду в Україні помітно нашарувалися культурні зв’язки з містиКраків, Мюнхен, Париж, де отримали освіту українські молоді художники. Відомі представники авангарду включають у себе професора Київського художнього інституту Олександра Богомазова (картини «Поїзд», «Базар»), сценографа Олександра Екстер, представників кубофутуризма — Михайла Бойчука, Казимира Малєвіча, Хвостенка-Хвостова (живопис, сценографія), Давида Бурлюка, Анатолія Петрицького (портрет, натюрморт, сценографія).
Характеристикта украінського авангарду:
В живопису, український авангард вирізнявся колористичним різноманіттям, хатчерегом елементів середньовічної ікони (умовно, символізм чергувань кутів і овалів).
У цей період автори під впливом епохи активно розробляли також комуністичні агітки, зокрема М. Бойчук та О. Екстер. Бойчук приголя декілька учнів-«бойчукістів» 20-х – 30-х років (В. Седлер, І. Падалка, М. Юнак, О. Павленко), творчість яких стало частинню авангардистського монументального напрямку конструктивізму.
Культура Украины первой трети ХХ века
В период с 1917 по 1930 годы в проводилось переосмысление многих аспектов культуры Украины, оно сопровождалось рядом художественных процессов и направлений, в том числе и кубофутуризмом.
Скульптура кубофутуризма
Один из ярких представителей стиля – Олександр Архипенко (1887-1964) – с приходом в 20-летнем возрасте на территорию США завоевал мировое признание, наравне с Ж. Муром. Он творил в стиле кубизма и экспрессионизма и избегал конкретности и этнографизма, отдавая приоритет символу и ассоциациям. Его скульптура содержала мотивы мозаик Киевской Руси и бароковые мотивы.
Музыкальная культура
В первой трети ХХ века на земле Украины работали композиторы, продолжившие дело М. Лисенка: М. Леонтович, К. Стеценко, Я. Степовый и др. Монументальные оркестрово-хоровые произведения в Западной Украине создал С. Людкевич. Младшее поколение – Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, М. Вериківський, Б. Яновський писали оперы, кантаты, симфонии, камерно-инструментальные и фортепианные произведения.
С середины 20-х годов появились новые жанры, а украинские композиторы осмысливали их в контексте европейских и национальных стилевых традиций. Характерно для творцов эпохи поиски новой тематики и мелодического тематизма, речевых приемов, симфонизация отдельных жанров. Редкие стили личностей, как стиль Ревуцкого, Лятошинского, Людкевича, Коляды, Барвинского, взаимно обогащали друг друга.
Серебряный век русской культуры
... и духовное, отрицание христианских догм и христианскую этику. Конец XIX — начало XX столетия сегодня часто называют "серебряным веком". Это название также принадлежит Н.А. Бердяеву, увидевшему в высших достижениях культуры ...
Музыковедение как составляющая культуры
Новые жанры обогащали музыковедческий процесс, в этот период он медленно пробивался к своему формированию. Ф. Колесса, С. Людкевич, П. Козыцкий, М. Гринченко и др. сформировали логический, просветительский, концептуальный подход, заложив основы современного музыковедческого процесса.
Модернизм в Украине формировался с 1910-х до 1930-х годов. В этот период в украинском искусстве были представлены различные течения. Первым авангардным крылом стал режиссер Лес Курбас. Его работа была нацелена на создание новой сценической реальности. Также значительное вклад в украинский модернизм внесли художники Меллер, Хвостенко-Хвостов, О.Богомазов, М.Бойчук, М.Семенко, А.Петрицкий.
Символизм был одним из главных течений украинского модернизма. Он начал формироваться в 1917-1919 годах и был представлен в творчестве раннего П. Тичины, Д. Загула, Я. Савченка и Є. Плужника. Однако, позднее символисты отошли от этого направления и начали искать новые ценности в национальной культуре.
Футуристы же были более радикальными в своих идеях. Ультралевизна их течения выражалась в отрешении от прошлого, поиске новых форм и стилей. М.Семенко написал ревфут-поэмы, способные вдохновить на революцию (“Товарищ Солнце”, “Весна”, “Степ”).
Львовская молодежь создала Молодой Всеукраинский Интеллектуальный Блок (ІНТЕБМОВСЕГІЇ) и продолжала традиции украинских и европейских неоромантиков.
На западе Украины формировался отдельный поток культуры, который получил название западноукраинского модернизма. Б.І. Антонич, О. Ольжич, С. Гординский, Н. Ливицка-Холодная и другие продолжали традиции “Молодой Музы”, создавая произведения, связанные с идеями национального движения.
Идеи національного руху в мистецтві вилилися и проголосились в філософському ідеалізмі, який отождествлялся с українським націоналізмом. Он призывал к экспрессии почувства национальности, монументальности, воли и национальной выразительности. Все эти идеи оправдывали взгляды на завоевания и цикличность эпох.
В деятельности украинских художников и театральных деятелей начала 1920-х годов можно отметить значительное влияние конструктивистского метода искусственного мышления и творчества. Такие выдающиеся архитекторы, как братья Веснины, М. Гинзбург, А. Буров, И. Фомин и др., внесли свой вклад в разработку функционализма, который стал широко распространенным в Европе и по всему миру в 1920-30-е годы (в Украине — Днепрогэс, Держпром в Харькове).
Однако западная Украина столкнулась с гонениями на лучшие силы украинской культуры в конце 1920-х годов, когда автора философской и психологической прозы Валериана Пидмогильного (романы «Город», «Небольшая драма», рассказы и повести), Леся Курбаса и почти всю украинскую свободную художественную деятельность были осуждены и отправлены на Соловки. Украинская культурно-модернистская традиция в конце 1920-х годов была прервана и продолжалась в эмиграции творчеством Е. Маланюка, О. Архипенко, М. Бойчука и многих других художников. Причиной уничтожения авангарда в условиях тоталитарного государства стала монополия одной идеологии, что не допускало естественного саморазвития искусства.
Художественная культура ХХ века модернизм и постмодернизм
... Модернизм, борясь за раскрепощение и обновление форм в искусстве, не мог обойтись без общих связей с историей культуры, ... правдоподобная картина жизни, ... мира. Духовная революция, как новое качество сознания, новое жизнепонимание, требовала для себя новой идейной платформы. Эта платформа была сформулирована на базе интуитивизма А. Бергсона и ... XVIII века и ... тем, они стремятся возродить в искусстве ...
1910-20-е годы представляют собой целую эпоху в жизни Украины, ее ренессансный подъем талантов и одаренностей. Художники и ученые вдохновенно и настойчиво трудились в переменчивых условиях — колониального подимперского существования, войны, революции и освободительных борьб, в першие, еще благоприятные для развития национальной культуры послереволюционные годы.
В 1930-х годах произошла деморализация, дегуманизация в искусстве, замена духовной правды политической формулой, общелюдского морального чувства — классовым «чувством». Левая интеллигенция в Украине расстреляна, даже первый состав союза писателей ВУСП примитивизирован, политизировано и схематизировано литературу и искусство. Сталинский режим формировал индустриальную цивилизацию, повысил роль промышленного города в культурной системе, придал ей военно-промышленное направление. Происходит упрощение ценностей, сайентизм, подчинение морали интересам «классовой» власти. Из запада воспринимались только технико-утилитарные результаты. Для этого развивалось образование, грамотность, медицина, математика, естественные и технические науки: материаловедение, машиноведение.
Во времена войны 1939-45 гг. массы надеялись на Красную армию. Искренние произведения писателей и поэтов проникнуты патриотизмом: «Любите Украину» В. Сосюры, цикл «Украина моя» А. Малишки, «Украина в огне» О. Довженко. В то же время во Львове собирается художественная элита беженцев от сталинского режима — А. Любченко, И. Багряний, В. Блавацкий, Й. Гірняк, В. и Ф. Кричевские, Т. Осьмачка и другие выдающиеся деятели, что способствовало кратковременному расцвету культуры, в том числе в украинском театре. Идеологическим результатом победы над немецким тоталитаризмом и японским милитаризмом всемирного значения стала Декларация прав человека, а не создание соцтабора, как утверждала советская пропаганда. В Украине царят унитарные творческие союзы, развивается пропагандистское кино, создаются стандартные мелодрамы как украшения режима средствами музыки и театра, в репертуаре театров есть определенная доля классики. «Педагогическая поэма» и «Как закалялась сталь» — идеологические примеры механизмов подавления индивида через коллективную ответственность (еще более жестокими были властные механизмы — армия, гулаг).
С момента 1940-х годов в России пропаганда активно торжествует национализм, а не интересы революции. История украинского народа фальсифицируется, чтобы соответствовать великодержавной идеологии, в результате чего псевдонаука утверждает, что нации образовались не из-за новых экономических отношений, а потому что они были всегда единой нацией – древнерусской, то есть древнероссийской. Художественной и литературной сфере преобладает политизация и превозношение текущих партийных постановлений. Искусство и литература Украины отдалились назад по сравнению с разнообразием стилей того времени в Европе. Новое возрождение наступило только в конце 1950-х — первой половине 1960-х годов в связи с политической либерализацией во времена Н.Хрущева.
Основным и единственно разрешенным официальным творческим методом, философией жизни 30-50 и последующих советских времен был социалистический реализм – продукт духовной эволюции коммунизма, сочетающийся с мифами примитивного сознания. Происходит сознательное разрушение изысканных культур разгромленных классов, массовая механизация и примитивизация искусства, пропаганда чувства бесконечного чуда, стимулирование веры в коммунистических пророков. Воздействует психоз и искусственное повышение оптимистического духа толп, некритичность сознания, энтузиазм творческой фантазии, гиперкритичность прошлого. Формально социалистический реализм — это обычный реализм в сочетании с романтической мечтой о социализме, с обязательным положительным героем. Его образы, как черно-белые значки. Губительное находится в другом измерении (в подвалах ЧК).
В социалистическом реализме используются жизнеподобные средства передачи ложного содержания, это перевернутая с заставы на искусственные философии извращенная религиозная концепция культуры, ее объектом является социалистическая надреальность, где все так, как должно быть, а не как есть.
Основной идеей, формирующей западную культуру ХХ века, является глубокий интерес литературы и искусства к личности, рассматриваемой в самых разнообразных ракурсах. Произошло осознание того, что реальность гораздо шире, чем она воспринимается чувственно. Искусство ХХ века стало средством расширения представлений о реальности.
Психология модернизма в первой половине XX века
Модернизм, возникший в первой половине прошлого века, стал проявлением духовного кризиса индустриального общества. Искусство этого периода отходит от научного метода и принципа максимальной эффективности, присущих индустриализированной массовой культуре XIX века. Человек становится индивидуализированным и отчужденным, живущим в обществе, созданном по принципу сверхмашины (Ф. Кафка, Дж. Конрад, Э.М. Ремарк, Э. Хемингуей).
Разрыв между человеком и окружающим миром
Выворачивая наружу хаос и неустроенность современного мира, модернизм вносит коренные изменения в существующую систему искусства. Изображения становятся сложными и многогранными, формы перегружены до предела, метод становится самоцелью. Отклоняясь от органических образов, модернизм приходит к построению текстов как знаковых систем. Мистецтво целенаправленно обращается к интеллектуальной элите общества.
Вечная борьба добра и зла
Модернизм отражает сознание культуры ХХ века, которое опирается на восприятие вечной взаимодействия добра и зла, жизни и смерти, отказывается от «чёрно-белого» мышления и абсолютных идей. В замен этих абсолютов появляется система относительных величин и переменные, что становится характерной чертой культуры этой эпохи.
Инновации в модернистском искусстве
Модернизм привёл к ряду разрушительных инноваций в области искусства. В живописи складывается новая эстетика, основанная на отказе от прямой перспективы. В музыке интервалы звучат равноценно, что радикально меняет принципы гармонического сопоставления звуков. В литературе развивается техника потока сознания и свободного стиха. Время, события, герои взаимно связаны и функционируют как единое целое. В научном и творческом течении осуществляется принцип дополнительности и относительности, оставляя исследователю выбор той или иной системы аксиоматической.
Человек и космическая нескончаемость
В рамках модернистского мировоззрения акцент смещается с индивидуального к человеку как представителю человеческого рода, связанного с космической бесконечностью мира. Реальность начинает восприниматься как космически связанное пространство, что влечет за собой необходимость жесткого анализа и изучения искусства.
Развитие искусства первой половины ХХ века привело к совмещению традиционных, нетрадиционных и модернистских стилей. Кинематограф этого периода отмечен творчеством таких мастеров, как Ч. Чаплин, С. Эйзенштейн, У. Дисней (анимация), французы Р. Клер, А. Рене, поляк А. Вайди, японец А. Куросава, швед И. Бергман. Бергман, представляющий экзистенциализм, проводит подробный, практически клинический анализ распада человеческих отношений (между мужчиной и женщиной, друзьями, родителями и детьми («Осенняя соната», «Персона», «Молчание», «Сцены из супружеской жизни»)).
В итальянском кинематографе наиболее ярко проявился неореализм (Р. Росселини, Л. Висконти, В. Де Сика, М. Антониони, Ф. Феллини “Ночи Кабирии”, “Сладкая жизнь”, “Дорога”).
В изобразительном искусстве Франции существует направление фовизм (Анри Матис, резкое противопоставление цветов и упрощенность форм, «дикая природа»).
Экспрессионизм представлен работами бельгийца Жеймса Энсора, норвежца Эдварда Манка, группы » Мост» из Дрездена, объединения «Синий всадник» (Оскар Кокошка).
Основной темой экспрессионизма стали ужас, отчаяние и беззащитность, рациональность.
Кубизм – в работах Пабло Пикассо («авиньонские дамы»), новая интерпретация человеческих форм: неприродно плоские, с искаженными пропорциями, одновременно разные ракурсы, фигуры женщин будто составлены из отдельных геометризированных плоскостей и упрощенных объемов. «Герника» – ужас, безумие, отчаяние мира, идущего в небытие. Черепа как символы смерти, хаос разрушения художественными средствами деформации. Основатели итальянского футуризма считали, что красота современного мира – в заводах, железных дорогах, самолетах и машинах, скорости движения. В средствах дисгармония цветов, несобранность композиции. Разрушительная идея футуристов – призыв уничтожить музеи, приветствовать войну, милитаризм и анархию.
Абстракціонізм
У творах Василя Кандінського та Казимира Малевича з’являється новий тип мистецтва — абстракціонізм, яке є безпредметним та не відображає дійсність. Цей напрям характеризується виключно духовним життям, що незалежне від матерії. Наприклад, Василь Кандінський у своїй картині «Імпровізація» (1912) за допомогою кольорів та ліній відтворює внутрішні почуття та передчуття. Кожен колір має своє символічне значення, наприклад, жовтий — це колір божевілля, синій — запрошення у безкраї простори, зелений — символізує ідеальну рівновагу, фіолетовий — символічно передає болючість та гаснення. Кандінський вважав, що горизонталь позначає пасивність та жіночу природу, а вертикаль — активність та чоловічу
Після Кандінського виник новий художній напрям — абстракціонізм. Одним з його представників є Казимир Малевич, який створив супрематизм — поєднання імпресіоністичного абстракціонізму Кандінського та геометричного абстракціонізму Пітера Мондріана. У творах Малевича зустрічаються композиції з чорних, червоних і білих квадратів, що привносять відчуття чистоти та простоти. Варто зазначити, що в подальшому Малевич повернувся до фігуративного живопису в рамках реалістичних традицій.
Ще одним важливим напрямом в мистецтві став абстрактний експресіонізм, представником якого є Джексон Поллок. Він застосовував нову техніку, розкидаючи фарбу на полотно без використання пензлика. Таким чином, він створював зовсім нові твори, що не мали конкретної форми або образу. У 1939 році за кошти Рокфеллерів у Нью-Йорку було засновано Музей сучасного мистецтва.
Сюрреалізм
Сюрреалізм з’явився на основі дадаїзму (художнього хуліганства), інтуїтивізму Анрі Бергсона та психоаналізу Зигмунда Фройда. Цей напрям характеризується використанням «психологічного автоматизму» підсвідомості та ірраціональним, містичним актом творчості. Сюрреалістами стали відомі літератори, такі як Поль Елюар, Луї Арагон, Федеріко Гарсія Лорка.
У живописі сюрреалізму ключовою є вплив асоціацій на глядача. Сальвадор Далі використовував техніку передачі нереальних фантастичних пейзажів та спотворення реальності в страхітливий образ. Наприклад, його твори «Три сфінкси Бікіні», «Атомна Леда» та «Передчуття громадянської війни» вражають своєю фантазійністю та надзвичайною передачею емоцій.
Архітектура і музика в початку ХХ століття
У період з 1920-х років у сфері архітектури переважав функціоналізм, представлений Вальтером Ґропіусом і Ле Корбюзьє. У цей же час у музиці першої половини ХХ століття спостерігалась велика різноманітність стилів і течій, серед яких виділяються неоромантизм (Густав Малер, Сергій Рахманінов), неокласицизм (Пауль Гіндеміт, Ферручо Бузоні, Сергій Прокоф’єв, Бенджамін Бріттен), «нова фольклорна хвиля» (Бєла Барток), неоімпресіонізм (Олів’є Мессіан), експресіонізм (Арнольд Шенберг, Антон Веберн, Альбан Берг).
Великі композитори Ігор Стравінський і Дмитро Шостакович поєднали в своїй музиці різні стилі та національні ознаки.
Паралельно з тим розвивався авангард у музиці, представлений композиторами П’єром Булезом, Полом Шеффером, П’єром Шолліве. У своїх творах вони використовували системи додекафонії і пуантилізму, експериментували зі звуковими комплексами та сонористичними ефектами, такими як «надтембрі» і «сонори». Цей період характеризується розширенням палітри звукових засобів і розвитком композиторської техніки.
Разом з цим, значний розквіт отримав негритянський джаз.
Література західного модернізму
В літературі западного модернізму сягають яскраві результати. Наприклад, уривок роману Джеймса Джойса «Улісс» (1922) демонструє багатомовність, багатожанровість, елементи пародіювання, поєднання реалістичності з міфологічною символікою. Альбер Камю у своїй роботі «Міф про Сізіфа» передає ідею стоїцизму та мужності особистості. Гілберт Честертон, автор детективних новел, висловлює думку, що просте буття порівнюється з небуттям та має прекрасність (1936).
Вплив радянської пропаганди настав у відношенні багатьох видатних мислителів, які сподівалися знайти сенс у радянських духовних цінностях, зокрема Ромена Роллана, Андре Жіда, Томаса Манна, Бертольта Брехта.
Література антитоталітаризму: Дж. Оруелл “1984”, Семюель Коен “Великий терор”, Оскар Гакслі “О чудовий новий світ”, Вільям Голідінґ “Повелитель мух”. Національна ідея, деякою мірою дискредитована німецьким націонал-соціалізмом, змагалася з ідеєю загально-гуманітарних інтернаціональних вартостей (К. Поппер, Т. Манн, В. Фолкнер).
Фолкнер писав: ”якщо дух націоналізму проникає в літературу, вона перестає бути літературою… Люди повинні бути насамперед людьми”. На нашу думку, ця думка може бути слушною, якщо під націоналізмом письменник розумів великонаціональний шовінізм, а не патріотизм поневоленої нації.
У живописі і театрі виникають т.зв. “чорні гротески” експресіоністів, сповнені відчаю, пристрасті і шалу, динамізму і відчайдушності. Гротескне загострення образу, що започатковане постімпресіоністами, лягло в основу експресіонізму. Теоретик модернізму Герберт Рід: мистецтво стає таємничим і суб’єктивним, як магія; сучасний художник виражає у своїх творах стан власної душі в момент творення. І лиш випадково він може виразити деякі об’єктивні структури.
У Франції середини століття виникає “новий роман” з його концепцією: зовнішній світ промовляє нам більше, ніж глибини людської душі, і слід описувати все, що потрапляє в поле зору, не відбираючи, а фіксуючи лише поверхневий шар явищ, слід точно реєструвати хисткий потік неусвідомлених поривів, почуттів, переживань. Французький “театр абсурду” заявив про себе як заперечення будь-яких традицій. Людське буття – абсурд, життя втрачає будь-який сенс перед постійною загрозою смерті; людину характеризують лише її вчинки, не підпорядковані жодній логіці; мова вмирає і перетворюється на голі штампи, спілкування стає неможливим і людина залишається самотньою (Семюель Беккет, Артюр Адамов, Ежен Йонеско “Носороги”).
Ідея “Носорогів”: обстоюй – не обстоюй свою гідність, все одно стоятимеш рачки… Йонеско вважає, що рід людський в основному складається з потенційного бидла (1960), (контраст до концепції, яку утверджував А. Камю: обстоюй свою гідність, не ставай на коліна, хоч як важко те зробити).
Прийоми театру абсурду – зображення сновидінь, маячні божевільних, розщеплення особистості на кількох осіб, застосування гротеску, гіперболи, фантастики, метафори, ефектів шоку. Інтелектуальна драма представлена у творах Ж. П. Сартра. Реалістичні традиції – у п’єсах Артура Міллера, Теннессі Вільямса, Юджіна О’Ніла, Шона О’Кейсі.
Перформенс наслідує деякі риси театру абсурду: мінімальне значення тексту і слів, відсутність метафор, точного і конкретного змісту чи сценарію, метою є не стиль, а визначена моральна й інтелектуальна позиція. Виконується на міському майдані, всі деталі схеми рівнозначні, зображають стани свідомості, що виникають у процесі людського спілкування.
Видатний скульптор ХХ ст. англієць Генрі Мур, подібно до геніального Моцарта, не вписується в якийсь один мистецький стиль. Діапазон його творчості охоплює різні стилі і напрямки – від реалізму до абстракціонізму. Його роботи величні і монументальні (“Мати і дитина”, Хорхемптон, Собор св. Матвія, “Лежача постать” для будинку ЮНЕСКО в Парижі).
В Україні на зламі 50-60 рр. художня інтелігенція, насамперед письменники в умовах десталінізації вдалися до нових спроб розширення меж творчого самовираження, виникла плеяда митців-“шестидесятників”. Вони відкидали втручання і контроль партійних чиновників над художньою творчістю, зверталися до історії свого народу, водночас глибоко проникали в аналіз інтелекту і почуттів сучасника, викривали лицемірство, оголювали насутні проблеми, зривали попередні табу, відстоювали національні та загальнолюдські ідеали. Постали визначні твори “Зачарована Десна” Довженка, “Тронка”, “Собор” Гончара. “Вир” Тютюнника. “Правда і кривда” М. Стельмаха, поезії Л. Костенко, І. Драча. Б. Олійника, В. Симоненка. В українську музику приходять новатори т.зв. київського авангарду – Л. Грабовський, Леся Дичко, М. Скорик, відбувається стилістичне оновлення, зміцнюється нефольклорна течія, застосовується атональна техніка, додекафонна, серійна і серіальна музика, алеаторика, колаж, полістилістика “інструментального театру” (тріо для скрипки, контрабаса і фортепіано Л. Грабовського, “Драма в трьох частинах” для скрипки, фортепіано і віолончелі В. Сильвестрова).
Лірика стає інтегруючим фактором, що вбирає в себе епічне і драматичне. Українське поетичне кіно (“Тіні забутих предків” С. Параджанова), посилюється нова хвиля функціоналізму в архітектурі, створюється нонконформістське образотворче мистецтво (зокрема нефольклорний напрямок у творчості І. Марчука, А. Антонюка, В. Пасивенка).
Період застою у 70-80 рр. знову приніс політику заборон і обмежень, політизацію та заідеологізованість мистецтва. Наперекір цьому творилися мистецькі цінності – романи Гончара, Загребельного, Р. Федоріва, Р. Іваничука, поезії В. Стуса, музика Є. Станковича, В. Сильвестрова, М. Скорика, розвивається мистецьки вартісна україномовна естрадна музика В. Івасюка, діяльність “Червоної рути”.
розшаровує
Виникає протестна музична культура у формі рок-музики (Елвіс Преслі), пізніше її жанри поширилися, виник романс-рок, арт-рок (зосередження на високій художній традиції), фолк-рок (джерела обробок з народно-національної спадщини), рок-транскрипції старовинної музики і музики авангарду, джаз-рок. Хвиля абстракціонізму 1960-х рр. принесла поп-арт (колаж з побутових речей, комбінація машин, манекени, опудала, афіші) як опозицію безпредметному мистецтву.
Але це вже прояви постмодерністської культури. Оп-арт – це дивовижні композиції абстрактних геометричних форм. Кінетичне мистецтво – твір рухається, завмирає і знову відроджується. Світлове мистецтво – спроектовані на екрані рухливі комбінації кольорових променів. Хепенінг – живі картинки з учасників без логічного мотивування. Гіперреалізм – фото або муляж для відтворення дійсності.
Від 1980-х рр. настає третій етап розвитку духовної культури ХХ ст. – в умовах т.зв. інформаційного суспільства. З глобальним поширенням інформаційних мереж вони (мережі) не лише намагаються, а вже сформували новий тип громадськості, колективізму і особистості, яка усе більше автономізується у своїй самодостатності, не так у реальній, як у віртуальній дійсності.
Нова культурна реальність одержує назву постмодернізму, пов’язану з настроєм утоми, розчарування в ідеалах і цінностях Відродження й Просвітництва з їх вірою в прогрес, торжество розуму, безмежність людських можливостей і одночасно як розчарування в ідеалах модернізму з його пафосом радикалізму, ентузіазму, діяльності і спрямованості до утвердження якихось нових, вироблених, спроектованих цінностей. Постмодернізм характеризується “ентропійним” станом культури, відзначеним есхатологічними настроями, еклектичним змішанням художніх мов, взаємопроникненням стилів, вторинністю образів, іронічним відношенням художника до них і самоіронічним – до себе. У мистецтві постмодернізму присутнє ігрове освоєння середовища буття людини і культури, світу-хаосу (як він розумівся представниками модернізму), прагнення включити в контекст сучасного мистецтва весь досвід світової художньої культури шляхом її іронічного цитування і коментування. Постмодернізм у мистецтві означає відхід від модерністського екстремізму і нігілізму, осмислення і синтез досвіду всіх попередніх мистецько-стильових традицій.
Постмодернізм в архітектурі намагається подолати національно-історичну та психологічну обмеженість функціоналізму. Література постмодернізму просякнута іронією, що переборює серйозний модерністський трагізм. Наприклад, роман Реймона Федермана “На ваш розсуд” можна читати з будь-якого місця, бо його сторінки не пронумеровані і не зброшуровані.
У музиці доби постмодернізму (від кінця 1970-х рр.) радикальне новаторство поступилося місцем синтезуючим тенденціям, поновленню та зміцненню спадкоємних зв’язків з основами традиційної музичної мови, апелюванням до різних історичних пластів музики. Алеаторика (випадковість) відновила на іншому рівні імпровізаційний характер виконавства минулого. Використовують вільну серіальність, серію як один з засобів. Інтонаційне авторське вираження поступово еволюціонувало до більшої залежності від “чужого”; питання індивідуальності стилю перемістилося у площину загальної концепції, оригінальності добору засобів вислову та способів роботи з ними, мірилом стала самобутність твору. Таким чином у музиці кінця ХХ ст. спостерігається тенденція до полістилістики, до злиття окремих рис різних напрямів, різноманітних систем виражальних засобів у певні комплексні утворення, що сприймаються як прояв постмодерністського мислення.
Використана література
1. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.
2. Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М., 1967. Т. 3- С. 155.
3. Плеханов Г. В. Литература и эстетика: В 2 т. М., 1958. Т. С 123.
4. Оганов О. О. Произведение искусства и художественный образ. М., 1978. С. 4.
5. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика. Т. 1. С. 105.
