ЗМІСТ
стор.
Вступ……………………………………………………………….….……3-5
ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ………………………………………………6-8
ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ 20-30-х рр. ХХ ст. ………..9-10
ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ІСАКА БАБЕЛЯ…………………..….11-13
ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ЮРІЯ ОЛЕШІ………………..….14-16
ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСЬ ВАЛЕНТИНА КАТАЄВА………17-19
ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
КОСТЯНТИНА ПАУСТОВСЬКОГО…………………………20-22
ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ІЛЬФА ТА ПЕТРОВА………….23-27
ЕКСКУРСІЙНИЙ МАРШРУТ “ЛІТЕРАТУРНА
ОДЕСА 20-30-х рр. ХХ ст.” (ПРОЕКТ) ……………………28-30
ВИСНОВКИ………………………………………………………….…….31
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ…32-33
ДОДАТКИ………………………………………………………………34-35
ВСТУП
Актуальність теми. Як відомо, культурне і суспільне життя тісно пов’язані між собою складними причинно-наслідковими зв’яз-ками. Тому ті суспі-ль-ні потрясіння, що випали на початку ХХ ст. на долю жи-те-лів Російської, а згодом Радянської імперії, не могли не створити но-ве покоління творчої інтелігенції.
Саме на цей період припадає розквіт цілої плеяди талановитих та самобутніх одеських письменників, які створили “одеський пе-ріод” радянської літератури. Їх твори мають велику літературну та духовну цінність, а більшість з них досі не втратила своєї актуаль-ності.
Популярність цих письменників серед читачів не згасає з плином часу. Тому існує цілком реальна можливість практичного використання в турис-ти-ч-ній галузі пам’яток цього літературного періоду. Її втіленням може стати, наприклад, новий екскурсійний маршрут.
Все вищенаведене спонукало автора курсової роботи – майбут-нього менеджера туризму – вибрати саме цю тему, яка є актуальною і пер-спективною для розвитку туристичної галузі в наш час – на початку XXI ст.
Творчість Сальвадора Далі
... , приховані в упорядкуванні і непорушному , на погляд обивателя , укладі життя . Але справжнім символом руху стала саме творчість Сальвадора Далі. Більшість сюрреалістів , таких як Андре Массон , Макс Ернст і Хоан ... те , що насправді він не був таким. 2.Сальвадор Далі. Періодизація творчого шляху 2.1 Початок творчого шляху Сальвадор Феліпе Хасінто Далі народився 1 травня 1904 року в Фігерасі - ...
Об’єктом дослідження курсової роботи стало життя та творчість найяскравіших одеських письменників 1920-30-х рр.
Хронологічні рамки даної роботи охоплюють період 1920-30-х рр.
Аналітичний огляд літератури. Для написання курсової роботи автором було використано значну кількість літератерних джерел, серед яких хотілося б відмітити окремі роботи.
У книзі А. Атаса “Старая Одесса” викладено історію Одеси від моменту її заснування до ХХ ст.
Атас А. Старая Одесса, ее друзья и недруги. –М.: Ласми, 1992.
У книзі С. Поварцова “Причина смерти – расстрел” дослід-жуєть—ся доля Ісака Бабеля, причини його загибелі. Книга міс-тить дані з архівів КДБ, протоколи допитів письменника. Поварцов С. Причина смерти – расстрел: Хроника последних дней Исаака Бабеля. – М.: ТЕРРА, 1996.
Монографія академіка Д. С. Лихачева “Литература – реаль-ность – литература” аналізує образ О. Бендера, його поступовий розвиток. Автор книги намагається відшукати предків Остапа в світовій та вітчизняній літературі. Лихачев Д. С. Литература – реальность – литература . – Л.: Советский писатель, 1984.
Велику кількість матеріалу для написання курсової роботи взято із збірника “Одесская плеяда”, де крім сатиричних творів, міс-тяться біографії та характеристики творчості одеських письменників. Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов / Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990.
Для складання екскурсії “Літературна Одеса 20-30-х рр. ХХ ст.” автором було використано картографічний матеріал по м. Оде—-са.
Повний список використаної літератури та джерел приведений у кінці курсової роботи.
Мета роботи: всебічно дослідити життя та творчість най-яск-ра-віших одеських письменників 1920-30-х рр.; зробити аналіз мож-ли-востей використання в туристичній галузі культурно-історичних пам’яток, що пов’язані з літературним життям Одеси того періоду.
У даній курсовій роботі автором було поставлено завдання дослідити:
- Чому та чим одеські письменники відрізняються від пись-мен—ників, чия доля ніяк не була пов’язана з Одесою. Для цього автор дослідив та коротко ви-к-лав у даній роботі історію Одеси та її мешканців;
- Саму епоху 1920-30-х рр., яка безумовно мала досить вели-кий вплив на літературу;
- Життя та творчість найяскравіших письменників, а саме: І.
Ба-беля, Ю. Олеші, В. Катаєва, К. Паустовського, І. Ільфа та Є. Пет-рова;
- Можливість проведення екскурсії “Літературна Одеса 20-30-х рр. XX ст.”.
Структура курсової роботи: робота викладена на 33 сторін-ках і складається зі вступу, восьми розділів, списку викорис-таної літератури та джерел, висновків та додатків.
1. ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ
Одеса – великий культурний центр України і водночас одне з най-са-мо-бутніших українських міст. Одесити не схожі ні на кого в сві—ті, ін-ко—ли може здатися, що вони окрема нація зі своєю мовою та своєрідною культурою. Коли людина потрапляє в це місто, вона од-ра—-зу відчуває, що Одеса і весь інший світ – “це дві великі різни-ці”.
Як жанр академічного письма. Складові у
... змішані); - Реферат, як доповідь на будь-яку тему, написана на ... курсової роботи можуть бути використані для подальшої дослідницької роботи - написання дипломної або магістерської роботи. Основні вимоги до написання курсової роботи: ... наук, професор... Форма (жанр) анотованого твору Видання ( ... реферат); посада (студент) та номер групи, у якій навчається автор; прізвище, ім'я, по батькові автора; місто ...
Одеса заснована на місці турецької фортеці Хаджибей (перша зга-дка – 1415 р.)
Українська радянська енциклопедія: У 12 т. – К.: Головна редакція УРЕ, 1982. – Т. 7. – С. 482.
, яку 25 вересня 1789 р. взяв загін під команду-ван-ням Дерибаса. У 1793 р. за розпорядженням Суворова, який від-по-ві-дав за укріплення кордонів з Туреччиною, починається будів-ни-цтво нової фортеці html
— А 27 травня 1794 р. Катерина ІІ підписує на—каз про заснування міста Хаджибей. Нове місто створювалося, як військо-во-морський форпост Росії на ближніх підступах до туре-ць-ких во-ло—дінь.У січні 1795 р. за бажанням Катерини ІІ місто отри-мало су-ча-с—ну назву. Це пов’язано з тим, що колись на схід від Хад-жи-бея іс-ну-вало грецьке поселення Одесос
Своїм виникненням та початковими успіхами Одеса має завдя-чу-вати переважно іноземцям. Її засновником був неаполітанець Де-ри-бас, план забудови міста склав француз Де’Волан, адміністратив-на влада в краї належала відомим французьким емігрантам Ріше-льє та Ланжерону. Їх найближчими помічниками були виключно іно—земці – Рошешуар, Кобле, Кастельно та інші Атас А. Старая Одесса, ее друзья и недруги. – М.: Ласми, 1992. – С. 21.
Не знайомі з життям російських міст, зі звичаями російської провінційної адміністрації, керівники Одеси повели місто новим шля-хом. Вісті з далекого Заходу отримувалися з перших рук, а збли—же-н-ня з іноземцями сприяло засвоєнню європейських смаків та навиків
Атас А. Старая Одесса, ее друзья и недруги. – М.: Ласми, 1992. – С. 21.
Адміністративний гніт мало відчувався в Одесі, тут частіше чу—лося вільне слово, суспільна самодіяльність знаходила собі біль-ше свободи, ніж в інших місцях Росії.
Такою побачив Одесу О. С. Пушкін:
Там все Европой дышет, веет,
Все блещет югом и пестреет
Разнообразностью живой.
Язык Италии златой
Звучит по улице веселой,
Где ходит гордый славянин,
Француз, испанец, армянин,
И грек и молдаван тяжелый,
И сын египетской земли… Там само. – С. 68.
У пошуку вільного життя в Одесу приходили люди з різних країв, і це не були звичайні, рядові люди: кріпаки, що втікли від па-нів були найенергійнішими, найсміливішими та найбільш сво-бо-до-лю-би-вими серед своїх односельчан, бо наважилися на багатокіло-ме-тро-ву та небезпечну дорогу; болгари і греки, що не бажали терпі-ти турецьку владу; чорноморські козаки… Тобто це були найбільш енер—гі-йні та сміливі представники різних народів. Недарма один із мандрівників, що побував у Одесі на початку ХІХ ст., писав, що на-се—лення Одеси – “це волевий накип народу”
html, і ця особливість збе-ре-г-ла—ся протягом двохвікової історії міста. Одеситів вважають енер-гі-й-ними, сміливими, заповзятими та безжурними при невдачах. Ці якості – “національна риса” одеситів, що взяли найкраще у своїх пре-д-ків.
Отже, коротко ознайомившись з історією Одеси та її меш-кан-ців, можна зробити висновок, що це незвичайне місто. І нема нічо-го дивного в тому, що одеська література теж має свої особливості. Перше, що на-сам-перед об’єднує всіх одеських письменників – по-чут-тя гумору, яке ніколи їх не полишає. Існує навіть таке поняття, як “одеський гумор”. Окрім цього у своїх творах одесити часто ви-ко-ристовують специ-фічну одеську мову. Особливо полюбляв кори-сту-ватися цим прийо-мом Ісак Бабель.
Біографії українських письменників
... 17 век, поселение в Печерской келье на Егейском море. иван Вишенский - известный украинский писатель-полемист, автор трактатов и вестник. ... вплинув на розвиток нової української літератури. Його ідеї стали важливим духовним орієнтиром, що визначив особливу увагу українських письменників до ... 60-х рр., частину — 1774 р. У своїх байках письменник звертається переважно до морально-філософських аспектів ...
Одеські літератори увібрали в себе неповторний дух Одеси. Більш того – їм вдалося відтворити його на сторінках своїх творів. Творчість одеських письменників дає змогу значно поглибитися в розумінні так званого “одеського феномену”, що склався під впливом ряду історичних, культурних та геополітичних факторів. Тому знайомство із культурно-історичними пам’ятками, що так чи інакше пов’язані із літературним життям Одеси, зокрема періоду 1920-30-х рр., має всі підстави стати невід’ємною частиною одеської екскурсій-ної програми.
2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ 20-30-х рр. ХХ ст.
Література завжди була голосом епохи. Не тільки проблеми, які хвилювали художників, а й весь арсенал художніх засобів, сам тво-р-чий метод визначались часом, рівнем розвитку соціальної та худож-ньої думки суспільства.
Кожна епоха має свою систему соціальних та філософських пог-ля-дів. Художник, навіть тоді, коли у розумінні історії та людини ви—переджає епоху, не може бути вільним від впливу сучасних йому уявлень про закони та сутність суспільного розвитку. І це відби-ва-єть—ся на характері його ідеалів. Реальна дійсність, соціально-фі-ло-соф-сь-кі та ідейно-естетичні уявлення про людину, суспільство та зав-да-н-ня мистецтва завжди мають пряме відношення до худож-ньо-го ме-тоду письменника.
Початок 1920-х рр. К. Паустовський назвав “часом великих спо-ді—вань”
Есть город у моря: Краеведческий сборник – Одесса: Маяк, 1990. – С. 187.
- І справді, ще жили у пам’яті заманливі гасла революції, зда—валося, що утопія може стати реальністю.
У цей час ідея революційного боргу, захисту пролетарської спра—ви від посягань “буржуїв” та “світового капіталу” спонукала дея-ких радикально налаштованих інтелігентів співпрацювати з ВЧК. В “Ав—то—біографії”, де Бабель розповідає, як за порадою Горь-кого він на сім років “пішов у люди”, написано серед іншого “був че-кіс-том” Поварцов С. Причина смерти – расстрелл: Хроника последних дней Исаака Бабеля. – М.: ТЕРРА, 1996. – С. 6.
(дочка Бабеля це заперечувала)
Це був час, коли руйнувалося старе та необхідно було вирішити, яким саме буде нове. У літературі приблизно з 1923 р. виникають числені угрупування, які проіснували до початку 1930-х рр.
История русской советской литературы / Бахметьева Е. П., Бузник В. В. и др. – М.: Высшая школа, 1979. – С. 102.
Кожна гру—па письменників мала свою думку стосовно подаль-шо-го роз-вит-ку літератури. Міжгрупова боротьба найчастіше зводи-ла-ся до за-хи-с—ту “своїх” та всілякої ганьби “чужих”.
З розвитком тоталітарної системи влада зрозуміла, що їй необ-хі-д-но мати підтримку з боку письменників. Так виник літературний стиль, що отримав назву “соціалістичний реалізм”. Багато письмен-ників виїзжає на місця та пише книги про чудовий хід колек-тиві-за-ції та індустріалізації (Паустовський, наприклад, написав книгу про освоєння Кара-Бугазькогї затоки у Каспії) Там само. – С. 241.
Життя та творчість Олеся Гончара
... Києві. Життя Олеся Гончара велике і багатогранне: всесвітньовідомий прозаїк, публіцист, критик, вчений-філолог, визначний громадський і державний діяч - депутат Верховної Ради СРСР, один із секретарів правління Спілки письменників ...
Особливо жорстким став контроль держави над літературою піс-ля появи 23 квітня 1932 р. Спілки радянських письменників, що об’єд—нувала всіх письменників, які підтримували радянську владу.
Вичерпну картину цієї епохи залишив Булгаков у своєму безсме-р-т-но-му романі “Майстер та Маргарита”. Він описує дію цензури, ко—ли ніщо не може бути надрукованим без дозволу партії. Все, що супе-речило поглядам влади, не мало право на існування. Булгаков пи-ше про спілку письменників, як про сотні бездарностей, що утри-муються владою. І найголовніше – він протиставляє справжнього пи—сь-менника – Майстра – радянізованому – Без-дом-но-му, який пише на замовлення влади. Автор недарма не дає Майст-ро—ві власного іме-ні, він символізує ціле покоління справжніх письмен-ників. Май-с—тер не може вільно творити в умовах радян-ської дійсності і Бул-га-ков переносить його в інший світ, туди, де йо-го творчості нічого не буде заважати. На жаль, реальним майст-рам того часу так не пощ-а-с-тило.
3. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ІСАКА БАБЕЛЯ
Бабель Ісак Еммануїлович народився в 1894 р. в Одесі в ро-ди-ні купця. Його перші роботи, що пізніше увійшли до “Одесских рас—-сказов”, були опубліковані 1916 р. в журналі М. Горького “Лі-то-пис”. Та царські критики визнали їх грубими та непристой-ни-ми. На від-мі-ну критиків, Горький похвалив короткий, натуралістич-ний стиль молодого письменника, в той же час порадивши йому “ба-чи-ти світ”
З 1917 по 1924 рр. Бабель змінив кілька професій, воював у Пе-ршій Кінній армії. Увесь цей час, як писав сам письменник, він вивчав життя, набирався життєвих вражень, не забуваючи про сло-ва свого старшого товариша Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов / Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 438.
Після громадянської війни матеріалом для його літературних ви-ступів послужив побут Першої Кінної армії. Перша його опо-відь із циклу “Конармія” з’явилась у 1923 р. Там само. – С. 438. У “Конармії” Бабель роз-кри-ває перед читачем правдиві та повні трагізму сторінки літопису громадянської війни в Росії.
Надалі творчість письменника, що стосується тематики, роз-ви-ва-лася дво-ма основними напрямами: з одного боку, він пише ряд но—вел, об’єд-наних у книгу “Конармія”, з іншого – розробляв на ма-те—ріа-лах єв-рей—ського містечкового побуту п’єси для театру (“За-хід”) і кіне-ма-тографічний сценарій (“Беня Крик”).
Останні, в свою чергу, чітко по—діляються на автобіографічні та епіко-романтичні, го-ловним персо-на-жем яких є Беня Крик.
Своєю ходожньою манерою Бабель виділяється навіть серед яс-к-равих та своєрідних літературних талантів 20-х років. В ньому, за ви-словлюванням головного редактора журналу “Красная новь” Во-ро-н-ського: “…мечтатель сталкивается…с реалистом, ощутившим глу-бо-кую правду непосредственной реальной жизни, может быть, гру—бой, но полнокровной и цветущей. Столкновением этих про-ти-во—положных эмоций и настроений питаются основные движущие мо—тивы его тво-р-чества, причем реалист Бабель решительно по-беж-дает мечтателя”
Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов / Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 435.
Бабель чудово знає те особливе середовище та тих пер-сона-жів, яких описує. За спогадами К. Паустовського, Бабель взагалі писав спи—раючись тільки на те, що бачив, спостерігав сам. Він казав Паус-то-вському: “Я не умею выдумывать. Я должен знать все до пос-ле—дней прожилки, иначе ничего не могу написать. На моем щите вы-ре-зан де-виз – подлинность!” Левин Ф. И. Бабель: Очерк творчества. – М.: Художественная лите-ра-ту-ра, 1972. – С. 130.
Життя і творчість лермонтова скорочено
... загальних питань буття, і моральної життя особистості. Драма "Дивний людина" - свого роду фокус автобіографічних мотивів його лірики цього періоду. Але треба було продовжувати освіту, і Лермонтов розраховував зробити ... і кавалерійських юнкерів. Два року, проведені у обстановці казарменої муштри, були, за його словами, "страшними". Та й у умовах Лермонтов таємно продовжує писати, хоча її творчість ...
Саме тому над “Одесс-кими рассказами” витає осо-бливий дух Молдаванки, дивна суміш бандитизму та мі-с-течкового міщанства: торговки “тьоті Пєсі”, “ари-с-тократи” і богачі Тартаков-сь-кі та Ейхбауми, рабіни і прикаж-чики створюють з бан-ди-та-ми свій світ з особливим побутом, пра-ви-лами та етикою. Найголо-в-ні-ший ге-рой “Одесских рассказов” Беня Крик – химерне поєднання цьо-го мол-да-ванського міщанства, бан-дит-ської сміливості, диво-ви-ж-ної сприт-но-с-ті та вправності. Герої Бабеля завжди в русі, в дії. Письменник чу-до-во володіє діалогом. Його пер-сонажі розмовляють своєю мовою, в діа-лозі немає літературщини, стилізації.
Літературна мова та різні пласти живої розмовної мови були тією стихією, в якій Бабель почувався вільно. В мові героя, в само-му
її складі, у тих словах та виразах, які він застосовує, Бабель чу-дово передає характер людини, її світогляд.
У 1930-ті рр. присутність Ісака Еммануїловича в літературі бу—ла майже епізодичною. Його мовчання стало притчею во язицех, а після смерті у 1936 р. могутього патрона Бабеля – Максима Горь-ко-го, про-сто небезпечним. Він розумів це, але виправити станови-ще вже не міг. Проте мовчання Бабеля зовсім не означало творчого безпліддя. Важ-ли-вим свідоцтвом цього є спогади фізика Олексан-д-ра Вайсберга, автора спогадів про радянські в’язниці, що відвідав Іса-ка Еммануїло-ви-ча в Москві у 1932 р.: “…я спросил у писателя: “По-чему вы больше не пишете?” На что Бабель ответил: “Кто вам сказал, что я не пишу?” – и показал на полке десяток пере-плетен-ных томов. Но это были ру-ко-писи. Бабель сделал иро-ничное заме-ча—ние о возможной судьбе этих текстов, если бы он предложил их издательству. Где эти неизданные произведения?”
Поварцов С. Причина смерти – расстрел: Хроника последних дней Исаака Бабеля. – М.: ТЕРРА, 1996. – С. 4.
Через сім років можна було запитати: а де ж сам Бабель?
Письменника чекала жахлива доля. У травні 1939 р. його ареш—-тували. 17 березня 1941 р. Ісак Еммануїлович Бабель був роз-стрі-ля-ний в одному з підвалів московських в’язниць .
Бабель загинув, тому що не вписувався як художник у Вели-кий Радянськмй Міф. Саме уявлення Сталіна про розвиток літера-ту-ри в СРСР у корні протирічило естетичним поглядам Бабеля.
Після смерті Сталіна в 1953 р. Бабеля було реабілітовано і його твори знову почали видаватися.
У наш час творчість Бабеля має багато прихильників. Він був, безумовно, дуже талановитою людиною. Його люблять за ори-гі-наль-ність та неповторність, почуття гумору та оптимізм.
4. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ЮРІЯ ОЛЕШІ
Олеша Юрій Карлович народився у 1899 р. в Єлизаветграді (тепер Кіровоград).
Дитячі та юнацькі роки провів в Одесі, де і по-чав займатися літературою. У цей час знайомиться з В. Катаєвим, Е. Багрицьким, І. Ільфом, які входили до “Колективу поетів”. З 1922 р. жив у Москві, працював як фейлетоніст у редакції газети “Гу-док”, з якою в цей час також співпрацювало багато інших ві-до-мих письменників та поетів (М. Булгаков, В. Катаєв, І. Ільф, Є. Пе-т-ров та інші)
Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х го-дов / Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 437.
Понятя про дитячий фольклор. Шляхи його творення. Складові частини. Жанри
... об'ємом фольклорні твори. У деяких роботах зустрічається визначення дитячий фольклор, оскільки такі народні твори входять в життя людини дуже рано, задовго до опанування мови. Ось ... українські фольклористи, письменники, етнографи. Отже, національне виховання, включаючи одну з найсуттєвіших його галузей -- етнопедагогіку, спроможне в недалекому майбутньому відродити генетичний код українського ...
У своїй художній прозі та драматургії Олеша в своєрідній емо—ційно-гострій формі відображає боротьбу двох світів, двох куль-тур, яка розгортається ним у плані боротьби ідейно-психоло-гі-ч—них принципів.
Олеша – яскравий художник, великий майстер форми. Він вмів підмітити та передати ту чи іншу деталь, чуттєвий образ явищ дійс-но-сті. Широко використані автором метафори та порівняння відріз-няю-ться свіжістю і гостротою; він передав ними відтінки настроїв ге-роїв, своє авторське життєставлення.
Перший великий твір Олеши – роман-казка “Три товстуни” (1924) – відразу ж отримав визнання в читачів. Однойменну п’єсу поставлено у багатьох театрах, зокрема українських, однойменний фільм вийшов у 1967 р.; балет (композитор – В. Оранський) з’яви-в-ся у 1935 р., опера (композитор – В. Рубін) – у 1956 р. Українська Радянська Енциклопедія: У 12 т. – К.: Головна редакція УРЕ, 1982. – Т. 8. – С. 5.
Особливе місце у радянській літературі 1920-х рр. займає ро-ман Ю. Олеші “Заздрість”, головним героєм якого є слабка, непри-ла-штована, рефлектуюча людина Микола Кавалеров. У живий, ен-е—р—гійний час, час інтенсивної організації нового життя пасивний спо-гля-дач, мрійник, поет не доречний…Проте Олеша описав цілком реаль-ний тип свого сучасника – своєрідний сатиричний варіант “зайвої лю-ди-ни”. Та невдаха, усіма принижений, програвший все життя Ка-вале-ров тим не менш у чомусь вище за своїх героїв-переможців Андрія Ба-бі-че-ва та Володі Макарова. Слабкості Кавалерова обер-таю-ться на його позитивні якості: він слабкий, тому делікатний, па-с-ивний, тому спос-те-реж-ливий, бездіяльний, але він поет. Проте сим-патії та антипатії пись-менника не заважають його іронічному ставленню до відображе-них людей та подій. Олеша сміється над Ка-валеровим, його заздрістю, його капітуляцією перед життям, смієть-ся над “ковбасником” Андрієм Бабічевим – удачливою, силь-ною, цілеспрямованою людиною, яка ба-чить світ тільки через своє харчове підприємство. Сміється над Іваном Бабічевим – цим повели-телем тьми, що викликає потвор, над його мни-мою величчю. Тому роман “Заздрість” – це траги-комедія, що іскриться блискучою, тонкою іронією.
Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов / Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 435.
Коли на початку 1930-х рр. з’являється потреба у літературі Со-ціа-лістичного Реалізму (позитивного відображення комуністи-ч-них ге-роїв у реальному житті), Олеша зрозумів, що не може писати так, як того вимагав час. Він відкрито говорить стосовно своїх сум-нівів та передчуттів на зустрічі у Спілці радянських письменників у 1934 р. Після цього ім’я Олеші зникає з радянської літератури, що ви-кли—кає на Заході чутки про те, що його було арештовано і зас-ла-но до трудового табору .
Небагато відомо про його діяльність у післявоєнні роки. Тіль-ки
після смерті Сталіна ім’я Олеші повторно входить у радянську лі-тературу. Публікація у 1956 р
- збірника його творів сигна-лі-зу-ва-ла про повну реабілітацію. Після цього з’явилося ще кілька видань йо-го праць, які також включали твори, що раніше не друкувалися.
Олеша помер 10 травня 1960 р. у Москві. Українська Радянська Енциклопедія: У 12 т. – К.: Головна редакція УРЕ, 1982. – Т. 8. – С. 5. Своїм життям він показав приклад сміливості та мужності. Олеша намагався відстояти свою думку, незважаючи при цьому на небезпеку, яка загрожувала в радянські часи кожному, хто мав сміливість виступи-ти проти системи. В його творах за іскристим сміхом та сатиричною усмішкою відчувається сила та незламність духу. Своїм життям та творчістю Олеша заслужив на повагу та любов багатьох поколінь читачів.
Життя та творчість Тараса Григоровича Шевченка
... ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна. Рання творчість (1837-1843) Тепер Шевченка було офіційно зараховано ... пасти свині, працювати разом з наймитами. Тарас не витримує такого життя і переходить школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було напівголодним. Звідти він тікає у ...
5. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСЬ ВАЛЕНТИНА КАТАЄВА
Катаєв Валентин Петрович народився в Одесі у 1897 р. Перша публікація – у дитинстві (вірш в газеті 1910 р.).
У 1914 р. познайо-мився з І. Буніним, це багато чого визначило у житті та творчості Ка-таєва
Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов / Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.:Дніпро, 1990. – С. 440.
Катаєву довелося воваюти на фронтах Першої світової війни. У 1919 р. його мобілізували до Червоної Армії. А з 1922 р. пись-ме-нник перебуває у Москві, де працює у газеті “Гу-док”. Його фейлетони також друкуються у “Правді”, “Труді” та в ін-ших газе-тах і журна-лах. Початок 1920-х рр. – час фактичного всту-пу Катає-ва у велику літературу, у періодичній пресі та вида-в-ни-цтвах з’яв-ляю-ться його оповідання та романи. 1920-ті рр. – дуже плі-дний період для В. Катаєва. Один за одним видаються декілька збі-рників його опо—ві-дань, повість, кілька романів та п’єс. До пись-ме-нника прихо-дить попу-лярність, його твори відмічає преса. Там само. – С. 440.
Основний мотив творчості Катаєва, який повторюється у різ-них варіаціях: життя прекрасне та “виправдано” “само по собі” тим, що воно – життя. Найбільшого вираження цей мотив дістав у по-ві-с-ті “Батько”, за власним визнанням автора – найулюбленішої та пе-р-ежитої ним речі (1922-1925) Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство Коммунистической Академии, 1931. – Т. 5. – С. 152.
— Хворий, виснажений та кволий ста-рий батько беззавітно та віддано любить свого сина, зворушливо до-глядае за ним. Коли той у біді, продає свої останні пожитки, щоб охайно приносити передачу арештованому. Та син молодий, здоро-вий та егоїстичний, хоче втіхи, і коли його зрештою звільняють з в’яз-ниці, він зовсім забуває про батька. Хто ж, за Катаєвим, має ра-цію: батько чи син? На думку письменника – обидва. Батько вмирає самотнім та у бідності, але сина він цілком виправдовує. Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство Коммунистической Академии, 1931. – Т. 5. – С. 152-153.
Катаєв не залишається осторонь тих подій, які відбуваються на-вколо нього. Не обминуло його перо й таке явище, як індустріа-лі-за-ція. У своєму романі “Час, уперед!” він пише про возведення ме-та-лургійного гіганта. Герої його книги прокидаються раніше, ніж потрібно. Вони не можуть, як говорить письменник, “довірити та-ко-му, по суті, простому механізму, як годинник, таку дорогоцінну річ, як час” История русской советской литературы / Бахметьева Е.П., Бузник В.В. и др. – М.: Высшая школа, 1979. – С. 250.
— Праця для них – битва, новобудівництво – фронт, бе-тон-ники втупають у зміну, як у бій. А з роботи повертаються у ба-рак, як з фронту в тил. Герої роману Катаєва зображені у стрімкому розбігу думок та почуттів. У книзі природа, машини, будівлі вклю-че—ні у суспільний бурхливий потоп, підкорені розмахом небачених в історії темпів. Особливо яскраво динаміку часу підкреслює образ стрімкого вітру.
Життя і творчість Григіра Тютюнника ( )
... кілька повістей. Нешироке також і тематичне коло його творів. Найглибшим болем Григора Тютюнника було сучасне йому село. З нього він ... хто-зна, як воно там покаже. Амінь. Творчий спадок Григора Тютюнника кількісно невеликий —укладається у двотомник, що з’явився 1984 р. ... коли пішов із життя. Народився я 5 грудня 1931 року в сім’ї селян — Тютюнника Михайла Васильовича і Тютюнник (до заміжжя Сивокінь) ...
Крім романів та повістей Катаєв також писав сатиричні фейле-то-ни. А сатирик він талановитий. У 1920-ті рр. сатиричний напрям його творчості є домінуючим. Приблизно за п’ять років Ка-таєв ство-рює цілу галерею образів пристосованців: від наївних (“Витри-мав”), до агресивних (“Емильян Чорноземний”).
За цей час напис-а-но цілий ряд гумористичних мініатюр (“Козел на городі”, “Бо—ро-да-те малятко” та інші), але провідне місце займають опові-дан—ня, спря-мо-вані проти обивательщини, войовничого, метушли-во-го міщанства (“Наші за кордоном”, “Ігнатій Пуделякін”, “Два гу—сари”).
Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов / Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 436.
Немало створено Катаєвим фейлетонів, які прийнято вважати злободенними, недовговічними. Та письменник зумів обрати теми актуальні і нині. Такими, наприклад, є зарапортовані бюрок-ра-ти у “Тяжкій цифроманії”, які дуже схожі на сьогоднішніх люби-те-лів дутої статистики, чи очумілий від нескінченного потоку хво-рих горе-лікар (“Вагітний чоловік”).
Цілком сучасний тяжкий образ “до-вгого ящика” (фейлетон “Довгий ящик»).
Катаєв помер 12 квітня 1986 р. у Москві. За своє довге та цікаве життя письменник встиг створити немало чудових творів. Та всеж найбільш плідними для нього були 1920-30-ті рр. Саме в цей період він пише як і великі серйозні твори так і яскраві сатиричні фейлетони. Невтомна уява Катаєва, цого чуттєвість та новизна зробили його одним з найбільш видатних радянських авторів, чия популярність незгасла й донині.
5. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ КОСТЯНТИНА ПАУСТОВСЬКОГО
Костянтин Георгійович Паустовський народився в Москві 1893 р. Навчався в Київському, а потім у Московському уніве-рси-те-тах. Працював на металургійних заводах у Юзівці (тепер До-нецьк), Єкатеринославі (Дніпропетровськ), Таганрозі, кондуктором трамваю у Москві; під час Першої світової війни був санітаром, мат-росом, репортером та редактором газет. Брав участь у гро-ма-дя-н-сь-кій війні
Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Советская энциклопедия, 1934. – Т. 8. – С. 482.
У радянську літературу Паустовський перш за все увійшов як талановитий майстер ліричної прози, але він також відомий як са-мо-бутній публіцист, критик та драматург.
Одеський період життя Паустовського в основному пов’язаний з журналістикою. В одеській газеті “Сучасне слово” в 1919 р. пуб-лі-кується його дорожній нарис “Київ – Одеса”, окремі частини яко-го увійшли до глави “Весільний подарунок” повісті “Початок неві-до-мого століття”. Измайлов А. Ф. Наедине с Паустовским. – Л.: Наука, 1990. – С. 15.
У середині 1921 р. Паустовський приходить працювати в га-з-е-ту “Моряк”. За його словами, “это была необыкновенная газета. В ней было шестьдесят сотрудников, не получавших за свою работу ни копейки. Расплата велась черным кубанским табаком, ячневой ка-шей и соленой камсой”. Там само. – С. 16.
Вперше до читачів “Моряка” Паустовський прийшов як поет:
Вы помните, – у серого “Камилла”
Ныряли чайки, словно хлопья снега,
Как чешуя, вода в порту рябила,
И по ночам слепительная Вега
Сверкала вся, как древняя корона,
Как божий знак покинутых морей…
Измайлов А. Ф. Наедине с Паустовским. – Л.: Наука, 1990. – С.15.
В Одесі він став романтиком та назавжди закохався у непов-то-р-ні морські заходи сонця, плавання під вітрилом та невгамовний шум хвиль.
Крім “Моряка” у 1920-30-х рр. Паустовський друку-ва-в-ся газеті “Маяк” (Батумі), “Гудок Закавказзя” (Тифліс), “30 днів” (Мо-сква), “Красная новь” (Москва) та в багатьох інших. Там само. – С.10.
Бага-толі-т-ня журналістська практика стала для починаючого письменника гар-ною школою життя. Він друкував замітки, нариси та коре-спо-н-де-нції на різноманітні теми.
Творча думка письменника постійно шукала той особливий сплав оповідання, в якому б органічно поєдналось романтично при-пі—дня-те, але строге, вивірене філософськими категоріями наукове піз-на—н-ня дійсності. Висока емоційність, любов до знання, роман-ти-ч-не сприй-няття оточуючого світу допомогали Паустовському в ху-дожій формі показати сенс наукових пошуків героїв своїх творів. Обра-зний та, умовно кажучи, “понятійний” характер його таланту до-зволяв йо-му в захоплюючій формі розкрити перед читачем науко-ву теорію про причини змін підсоння та зледеніння (повість “Теорія ка-пі-та-на Гер-не-та”), розповідати про видобуток глауберової солі (“Ка-ра-Бу-газ”), про освоювання радянських субтропіків (“Кол-хи-да”), про морську метео-ро-логію, біологію, геологію Чорного мо-ря (“Чорне море”).
Там само. – С.22.
Життя та творчість Паустовського невідривно пов’язані з рі-д—ною землею. Його книги вчать любити, відстоювати та примно-жу-ва-ти красу батьківського краю. Баченню цієї краси він навчався у пое-тів, письмеників, художників, композиторів, у майстрів та бу-ва-лих людей – у всіх, з ким зводило його цікаве та нелегке життя.
Паустовський помер 14 липня у Москві.
Та незважаючи на це, його творчісь продовжує жити у серцях числених читачів. У кожного з них є “свій Паустовський”. Для одних він – май-с-тер ліричної прози. Для других – мандрівник, закоханий у при-ро-ду, історію та географію рідного краю. Для третіх – палкий побо-р-ник краси життя.
У ліричній прозі, проникливій публіцистиці, справедливій кри—тиці та самобутній драматургії письменник своїм талантом про-до-вжує зміцнювати в душах та свідомості людей чесність, ми-ло-се-р-дя, любов до природи. А це саме ті риси, яких нині так не вистачає багатьом людям. Паустовський вмер, але навіть після смерті він про—довжує свої намагання зробити світ кращим.
7. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ІЛЬФА ТА ПЕТРОВА
Ілля Ільф (справжнє прізвище – Файнзільберг Ілля Арноль-до-вич) народився 1897 р. в Одесі у сім’ї банківсьного службовця. У 1913 р. він закін-чив технічну школу. З того часу послідовно пра-цю-вав у креслярс-ко-му бюро, на телефонній станції, на авіаційному за-во-ді та на фаб-ри-ці ручних гранат. Після цього був статистиком, ре-да-ктором гумо-ри-с-ти—чного журналу “Синдетикон”, у якому писав ві-р-ші під жіно-чим псевдонімом, бухгалтером та членом Президії Оде-ського спілки поетів. Після підведення балансу з’ясувалося, що перевага опи-нилася на стороні літературної, а не бухгалтерскої, діяль-ності, й у 1923 р. Ільф переїхав до Москви, де і знайшов свою остаточну професію – став літератором, працював у газетах та гумористичних журналах.
Ильф И. А., Петров Е. П. Двенадцать стульев. – М.: Правда, 1991. – С. 3.
Євген Петров (справжнє прізвище – Катаєв Євген Петрович), брат Валентина Катаєва, народився 1903 р. в Одесі у сім’ї вик-лада-ча. У 1920 р. він закінчив класичну гімназію. У тому ж році став ко—-респондентом украї-нського телеграфного агентства. Після цього про—тягом двох ро-ків служив інспектором карного розшуку. Першим йо-го літератур-ним твором був протокол огляду трупу невідомого чо—ло-віка. У 1923 р. Євген Петров переїхав до Москви, де про-до-в-жу-вав ос-віту та зайнявся журналістикою. Працював у газетах та гу-мо-рис-ти—чних жур-на-лах. Випустив кілька книжок гумористичних опо-відань. Там само. – С. 3.
Автори зустрілись у Москві. Прямим наслідком цьо-го став роман “Дванадцять стільців”, написаний 1927 року, що озна-мен—ував собою новий етап розвитку радянської сатири.
Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов / Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 442.
Ідея твору належить Валентину Катаєву, разом з яким молоді пись-менники працювали у газеті “Гудок”. Писати разом запропону-вав Петрову Ільф. Коли з часом хтось цікавився тим, як їм вдається працювати вдвох, вони вказували на приклад двох співаків, які спі-ваю-ть дуетом і при цьому кожен почувається чудово. Зі спогадів Єв-ге—на Петрова: “Сейчас я совершенно не могу вспомнить, кто про-из-нес какую фразу, кто и как исправил ее. Собственно, не было ни одной фра—зы, которая так или иначе не обсуждалась и не изме-ня-лась, не бы-ло ни одной мысли или идеи, которая тотчас же не под-хватыва-лась…” Ильф И. А., Петров Е. П. Двенадцать стульев. – М.: Правда, 1991. – С. 6.
Робота над романом не була простою: “Нам было очень трудно писать. Мы работали в газете и юмористических журналах очень до—б—росовестно. Мы знали с детства, что такое труд. Но никогда не пре—дставляли себе, как трудно писать роман. Если бы я не боялся показаться банальным, я сказал бы, что мы писали кровью. Мы ухо-ди-ли из Дворца Труда в два или три часа ночи, ошеломленные, поч-ти задохшиеся от папиросного дыма. Мы возвращались домой по мок—рым и пустым московским переулкам, освещенным зеленова-ты-ми газовыми фонарями, не в состоянии произнести ни слова… Ино-г-да нас охватывало отчаяние…” Там само. – С. 7.-
Та усі труднощі вдалося подолати і роман було завершено. Кни——га вийшла дуже вдалою й одразу знайшла свого читача. Вона кі-ль-ка разів перевидавалась та була перекладена європейськими мо—вами.
Зав’язкою “Дванадцяти стільців” служить епізод пошуку діаман-тів, захованих тещею одного з героїв роману, колишнього предво-ди—те-ля дворянства, теперішнього діловода загсу, Вороб’яні—нова. Діа—манти мали знаходитися в обшивці одного з дванадцяти стільців чудового гамбсівського гарнітуру, який було реквізовано. Вороб’я-ні-нов вирушає на пошуки скарбу. Він та примазавшийся до нього “великий комбінатор” Остап Бендер подорожують з міста до міста, здобуваючи шляхом незліченних хитрощів один стілець за іншим. Але, діставшись до останнього стільця та зарізавши свого компа-ньйо-на, Вороб’янінов з жахом дізнається, що таємниця мадам Пєту-хо-вої розкрита та на її гроші збудовано чудовий клуб.
Як видно з цього викладу, сюжет “Дванадцяти стільців” – ти-по-во авантюрний: мотив невтомних пошуків, що завершуються нев-да-чою на останньому етапі, був уже використаний Конан Дой-лем (“Ші-сть Наполеонів”), Л. Лунцем та деякими іншими письмен-ни-ка-ми.
Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство Коммунистической Академии, 1930. – Т. 4. – С. 460.
Однак авантюрний кіс-тяк “Дванадцяти стільців” сповнений са-ти-ричним змістом. Перед читачем проходять різноманітні побутові замальовки – повітового міста, багатого на поховальні бюро та пе-ру-карні; студентського гур-тожитку з кімнатами, схожими на пена-ли; редакцій професійних журналів з халтурщиками; богодільні, що обкрадаються “сором’яз-ли-вим” завгоспом та інші.
Особливої уваги заслуговує образ Остапа Бендера. Він сміли-вий, рішучий та нахабний. Його ідеї народжуються в ньому миттєво і в ту саму мить він починає їх здійснювати. Бендер бреше з неймо-ві-рною легкістю у чудовій, талановитій акторській манері. Він во-ло—діє надвичайною привабливістю, легко сходиться з людьми та не-за-мінний у компанії. Згадує Євген Петров: “Остап Бендер был заду-ман как второстепенная фигура, почти что эпизодическое лицо. Для него у нас была заготовлена фраза, которую мы слышали от одного нашего знакомого бильярдиста: “Ключ от квартиры, где деньги лежат”. Но Бендер стал постепенно выпирать из приготовленных для него рамок. Скоро мы уже не могли с ним сладить. К концу ро-мана мы обращались с ним, как с живым человеком, и часто серди-лись на него за нахальство, с которым он пролезал в почти каждую главу…”
Ильф И. А., Петров Е. П. Двенадцать стульев. – М.: Правда, 1991. – С. 8.
У 1933 р. виходить продовження роману, яке дістало назву “Зо—лоте теля”.
В його основу покладено сюжетно-композиційну схе—му “Дванадцяти стільців” (пошуки мільйонів), а головним персо-на-жем є Остап Бендер. Але він вже не такий, яким був у першому ро-ма-ні. Бендер поступово змінюється, стає старшим. З дрібного шах-рая Остап спочатку стає шахраєм крупним, а зрештою філософом та мудрецем шахрайства, “великим комбінатором”, поетом та роман-ти—ком комбінацій. У ньому навіть з’являються риси безкорис-ли-во-с-ті, що цінує шахрайство заради мистецтва.
Образ Остапа Бендера – один з найбільш популярних та вда-лих у радянській літературі не тільки 1920-30-х рр. Літерату-р-них предків Бендера шукали то у Жиль Блазі Лесажа (в тих випадках, коли значення “Дванадцяти стільців” піднімалося дуже високо), то в образі Бені Крика – “короля Молдаванки” або Васьки Свиста Ба-бе—ля (коли значення роману розумілося більш реалістично).
Лихачев Д. С. Литература – реальность – литература . – Л.: Советский писатель, 1984. – С. 164.
Співпраця Ільфа та Петрова була дуже результативною: крім “Дванадцяти стільців” та “Золотого теля” за десять років було на-пи-сано понад сто оповідань, нарисів, фейлетонів, повість та чоти-ри сценарії. Твори Ільфа та Петрова користувалися величезною по-пу-лярністю серед читачів та критиків. Вже на початку 1930-х рр. спі—в-робітництвом з ними дорожив редактор будь-якого період-и-чного видання. Слава, яка прийшла всього лише за чотири роки співп-ра-ці, пояснюється талановитістю письменників, їх високою працездат-ні-с-тю і, безумовно, відмінною школою, яку вони пройшли. У цьому плані їм щастило: у “Гудку” їх колегами були В. Катаєв, К. Паус-товський, Ю. Олеша; в журналі “Чудак”, де вона працювали в 1928-1930 рр. і опублікували більшу частину своїх фейлетонів та на-ри-сів, їх оточувала не менш блискуча плеяда – В. Маяковський та Ю. Олеша, Дем’ян Бєдний та Л. Никулін, М. Кольцов (головний ре-да-ктор “Чудака”) та М. Свєтлов, В. Катаєв та М. Зощенко, Є. Зо-зу-ля та А. Зорич, Б. Єфімов та інші.
Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов / Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 442.
Мішенню сатириків були керівник-бюрократ та письменник-ха-лтурщик, буркотун-обиватель та кляузник, пихатий партієць та ін-триган чиновник, міщанин та різного виду пристосованці. Жи-ву-чість осміяних Ільфом та Петровим явищ, а також висока літе-ра-ту-рна майстерність авторів сприяє популярності цих творів серед на-ших сучасників.
ЕКСКУРСІЙНИЙ МАРШРУТ “ЛІТЕРАТУРНА
ОДЕСА 20-30-х рр. ХХ ст.” (ПРОЕКТ)
Одеса – дуже привабливе місто для туристів. Тут є все необ-хі-дне для відпочинку: море, сонце та пансіонати. Але більшість тури-с-тів не бажали б обмежувати свій відпочинок сонячними ваннами та різними лікувальними процедурами. Тому багато людей, що захо-плюються творами одеських письменників 1920-30-х рр., із задо-во-лен-ням відвідали б місця, що пов’язані з літературою цього часу.
Автор пропонує наступний маршрут екскурсії “Літературна Одеса 20-30-х рр. ХХ ст.”.
Початок маршруту – біля морського вокзалу. Він пролягає з порту через Потьомкінські сходи на Приморський бульвар, з якого продовжується по Сабонівському мосту і веде до вул. Софієвської, де у буд. № 13 мешкав Ілля Ільф
З Софієвської вул. маршрут продовжується уздовж міського саду по вул. Преображенській і веде на знамениту одеську Дери-ба-сі-вську, про яку обов’язково в своїх творах згадує кожен одеський пись—менник. На цій вулиці знаходиться невеличкий майдан, що но-сить ім’я Ільфа та Петрова. На ньому знаходиться пам’ятник знаме-нитому дванадцятому (або, як деякі вважають, тринадцятому) стіль—цю із не менш заменитого роману “Дванадцять стільців”.
З Дерибасівської автор пропонує продовжити екскурсію по вул. Ланжеронівській, де у буд. № 13 розташовується Одеський дер-жа-в-н-ий літературний музей. Це єдиний у своєму роді музей з уні-ка-ль-ною експозицією, що розповідає про багату літературну істо—рію Одеси.
Від музею маршрут продовжується по вул. Пушкінській, де у
буд. № 11 знаходилась редакція газети “Моряк”, в якій у 1920-21 рр.
працював Костянтин Паустовський та деякі інші літератори того ча—-су.
Долженкова А. Р., Дяченко П. Ф. Одесса. – Путеводитель. – Одесса: Маяк, 1978. – C. 152.
Від Пушкінської маршрут пролягає через вул. Буніна і вихо-дить на Рішельєвську, де у буд. № 17 мешкав Ісак Бабель.
Далі маршрут проходить по Єврейській вул., яка веде до вул. Карантинної. На ній у буд. № 3 мешкав Юрій Олеша, на його честь частина вулиці була названа його ім’ям. Там само.
Екскурсія продовжується через провулок Нахимова на вул. Ма—ра-злиєвську, яка згадується у творах В. Катаєва, Ю. Олеші та К. Паус-товського. Вона простягається вздовж парка ім. Т. Г. Шев-че—н—ка і виходить на Успенську вул., яка веде до Лидерсовського буль—ва-ру, з якого через Обсерваторний провулок можна потрапити на Черноморську вул., буд. № 18, у якому знаходиться музей Костян-ти—на Паустовського. Там само.
Від цього музею через вул. Віри Інбер маршрут виходить на вул. Базарну, де у буд. № 4 мешкали В. Катаєв та Є. Петров. Там само.
Звідти маршрут веде до вул. Мала Арнаутська, на якій, якщо вірити О. Бендеру, роблять весь контрабандний товар. Ильф И. А., Петров Е. П. Двенадцать стульев. – М.: Правда, 1991. – С. 60.
На цій вулиці, що знахобиться недалеко від залізничного во-к-за—лу екскурсію можна закінчити. Або продовжити її через вул. Ста-ро-портофранківська, яку одесити називають “намистом старої Оде-си”. Через цю вулицю можна потрапити до Молдаванки, яка є чи не найзнаменитішим районом Одеси, відомомим широкому загалу перш за все з творчості Бабеля. За часів письменника Молдаванка славилась проквітаючим на ній бандитизмом. Тож не дивно, що саме тут він поселив свого найпопулярнішого персонажа Беню Крика. Доречі, серед одеситів Молдаванка й нині має недобру славу, тому для безпеки екскурсантів рекомендується покинути цю місцевість досвіту.
Запропоновану автором екскурсію можна також провести в зво-ро-тньому напрямку (від залізничного вокзалу на Малу Арнаут-сь-ку і т. д.).
В основу розповіді під час екскурсії можуть бути покладені матеріали данної курсової роботи.
ВИСНОВКИ
Отже, на початку ХХ ст. в Одесі з’являється ціла плеяда талановитих письменників, творчість яких набула найбільшого розквіту в 1920-30-х рр. Це такі літератори, як: І. Бабель, Ю. Оле-ша, К. Паустовський, В. Катаєв, І. Ільф та Є. Петров.
Одеська література має свої характерні особливості. Всіх одесь-ких письменників єднає, насам-пе-ред, почуття гумору, що ні-ко-ли їх не полишало. Існує, навіть, таке поняття, як “одеський гу-мор”. Також у своїх творах одесити часто використовували специ-фіч-ну одеську мову.
Великого впливу на життя та творчість письменників справля-ло тогочасне соціально-політичне становище. З розвитком СРСР вла-да починає розуміти, що їй необхідно мати підтримку з бо-ку лі-те-раторів. Письменникам вказують як і що вони мають писа-ти. Всі, хто не падкорився владі, у найкращому випадку були позбавлені во-лі (Ю. Олеша), найгіршому —– життя (І. Бабель).
З життям та творчістю письменників пов’язано багато історич-них місць та пам’яток. Враховуючи той факт, що популярність одесь-ких літераторів незгасає й донині, можна стверджувати, що ці пам’ятні місця мають значний туристий потенціал. Він має насам-пе-ред реалізуватись у створенні нових туристичних маршрутів, а та-кож у модернізації вже існуючих. Проект одного з маршрутів був розроблений автором і наведений у даній роботі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ
1. Атас А. Старая Одесса, ее друзья и недруги.-М.: Ласми, 1992. –208 c.
2. Долженкова А. Р., Дяченко П. Ф. Одесса: Путеводитель. – Одесса: Маяк, 1978. – 192 с.
3. Есть город у моря: Краеведческий сборник/ Сост. Ю. А. Гаврилов, Е. М. Голубовский. – Одесса: Маяк, 1990. – 352 с.
4. Измайлов А. Ф. Наедине с Паустовским. – Л.: Наука, 1990. – 136 с.
5. Ильф И. А., Петров Е. П. Двенадцать стульев. – М.: Правда, 1991. – 400 с.
6. История русской советской литературы / Бахметьева Е. П., Бузник В. В. и др. – М.: Высшая школа, 1979. – 694 с.
7. Левин Ф. И. Бабель: Очерк творчества. – М.: Художествен-ная литература, 1972. – 222 с.
8. Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство Ком—мунистической Академии, 1930. – Т. 1. – С. 291-294.
9. Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство Коммунистической Академии, 1930. – Т. 4. – С. 460.
10. Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство Коммунистической Академии, 1931. – Т. 5. – С. 152-154.
11. Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Советская энциклопедия, 1934. – Т. 8. – С. 278-282, 482-485.
12. Лихачев Д. С. Литература – реальность – литература . – Л.: Советский писатель, 1984. – 272 с.
13. Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х го-дов / Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – 446 с.
14. Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник – К.: Наукова думка, 1987. – 736 с.
15. Поварцов С. Причина смерти – расстрел: Хроника после-д-них дней Исаака Бабеля. – М.: ТЕРРА, 1996. – 189 с.
16. Саркисьян К. С., Ставницев М. Ф. Улицы рассказывают. – Одесса: Маяк, 1976. – 176 с.
17. Українська Радянська Енциклопедія: У 12 т. – К.: Головна редакція УРЕ, 1982. – Т. 7. – С. 482-489.
18. Українська Радянська Енциклопедія: У 12 т. – К.: Головна редакція УРЕ, 1982. – Т. 8. – С. 5.
