1. Походження жанру.
2. Театр Но в епоху Муроматі.
3. Три основні принципи театру.
4. Традиції гри.
5. Організація спектаклю.
Найстаріший японський театр Но існує вже понад шістсот років. Датою його народження вважається 1374 р., коли в присутності сегуна Асікага Єсіміцу силами трупи провінційних акторів був виконано «священне с ару гаку» (рід містерії).
Спектакль здобув схвалення сегуна — головного полководця, який титулував верховних правителів Японії, що прийшли до влади під час феодальних міжусобиць. Відтепер можна було розраховувати на його заступництво.
На чолі трупи стояв талановитий актор, автор п’єс і їх постановник Каннамі Кієчугу (1333-1384).
Він виконував головну роль «окіна» (старця).
У цій давній містерії старець у білій масці персоніфікував собою небесне божество. Персонаж цей прийшов у театр Но з народних містеріальних вистав і пов’язаний з культом предків.
У спектаклі брав участь у дитячій ролі старший син Каннамі, який одержав згодом ім’я Дзеамі (Сеамі) Мотокіє (1363-1443).
Каннамі створив театр Но, Дзеамі привів його до розквіту.
Каннамі домігся перемоги й визнання, незважаючи на сильну конкуренцію. У його час працювало кілька труп талановитих акторів, але справжній театр не міг народитися, поки в нього не прийшли великі драматурги.
Театр Но виник у результаті поєднання багатьох традицій.
Він розрахований на досвідченого в літературі, уважного і вдумливого глядача.
У Японії з глибокої давнини було поширене мистецтво співу, музики й танцю. Народні видовища мали обрядовий або розважальний характер, легко сполучаючи те й інше.
У синтоїстських храмах виконувалися містерії «Кагура». Синтоїзм являв собою первісну релігію Японії, яка складалася з дуже давніх вірувань. Серед них — поклоніння предкам, культ Сонця, залишки тотемізму, анімізм. Уся природа уявлялася одухотвореною й живою. Людям могли являтися божества гір, води й дерев. У театрі Но діють духи сосен («Такасаго»), дух бананової пальми, дух вишні… Щоправда, там вони, не втрачаючи своєї справжньої сутності, перетворюються на поетичні образи.
Людина намагалася підкорити собі природу за допомогою містичних обрядів. З часом вони набували театралізованої форми й перетворювалися на захоплююче видовище.
Из истории развития театра в Японии
Театральные выступления в Японии имели разнообразные формы и возникли из религиозно-обрядовой практики. Они были доступны широкой публике и стали популярной развлекательной формой.
Новаторство театру «Березіль»
... про перейменування київського театру «Березіль» у Центральний український театр Республіки і переведення його до Харкова. "… ... до містерії (враховуючи похідні від містерії тріумфально-апофеозні видовища), Курбас та його учні ... Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»). Театр також видавав журнал «Барикади театру». «Березіль» ...
Заклинатели, синтоистские и буддийские храмы
Заклинатели выгоняли из хворого «злых демонов», обращаясь к божествам и демонам, демонстрируя красу голоса. Синтоистские и буддийские храмы организовывали великие свята с виставами релігійного и розважального характера, во время которых вся храмовая община и прибывшие полагались увидеть задействования актеров. Богатые китайские традиции, индонезийские и индийские песни и танцы пришли в Японию и стали ключевыми в формировании японского театра.
Развлекательные пьесы и драматические сюжеты
Популярный фарс саругаку со временем превратился в естраду. Актеры трупа денгаку исполняли все виды действий. В XIV веке мастера саругаку начали показывать пьесы более серьезного материального содержания, в которых устраивали по-театрально красивые перетворения и образом. Элементы драматических пьес и фарса соединились в одном спектакле, соответствуя вкусам публики.
Но-театр и новый взгляд на форму театра
Каниами стал во главе трупы, расположившейся при синтоистском храме Касуга в старинном городе Нара. Каниами стал новатором и реформатором театра, его трупа была считана лучшей и приглашена к сегуну. Театр Но, созданный Каниами, соединил богатую историческую спадщину всех запозиченных элементов. Разнообразные элементы были слиты в цельный спектакль. Каниами соединил актерский труд, саругаку и денгаку с модным в то время «женским» танцем «кусемаи», который исполнялся под музыку и легкие мечты.
Театр Но: витоки і розвиток
Театр Но — особлива форма традиційного японського театру, яка має свої корені у середньовічній Японії. Він поєднує в собі різноманітні жанри, відображаючи багатогранність японської культури та мистецтва.
Однією з головних особливостей театру Но є його надзвичайна здатність до гармонійного синтезу. Він поєднує народний геній з вишуканою добірністю придворного видовища, філософську заглибленість драми з зухвалим жартом балаганного фарсу, поезію давнини з новою поезією, піснею та епічною розповіддю.
Театр Но був очолений Дзеамі після смерті його батька. Він був освіченою людиною та мав велику бібліотеку. Незважаючи на примхи долі, Дзеамі вдалося зберегти театр Но, який став вершиною мистецтва епохи Муроматі.
Епоха Муроматі була періодом розквіту середньовічного мистецтва в Японії. У цей час розвивалися театр, зодчество, живопис та художні ремесла. Також знайшли своє втілення нові прийоми майстерності в поезії. В театрі Но особливо прославлялося перемир’я, яке наступило в країні, але, на жаль, було недовготривалим.
Перед епохою Муроматі була блискуча хейанська епоха, яка ознаменувалася культурним розквітом та створенням прекрасної культури. Проте, хейанці зазнали жорстокого розгрому в кровопролитних війнах. Боротьба між феодалами Тайра та Мінамото приголомшила всю Японію та відобразилася в численних легендах та епічних сказаннях.
Молодий полководець Єсіцуне з табору Мінамото став улюбленим героєм середньовічних легенд, подібно до лицаря Роланда у Західній Європі. Його романтичний образ та трагічна доля викликали народне співчуття. Єсіцуне привів до перемоги свого старшого брата Мінамото Єрімото, але зазнавши його немилості, був змушений тікати й загинув. В п’єсі «Фуна-Бенкей» зображені персонажі героїчних сказань, такі як юний Єсіцуне, його кохана Сідзука та вірний супутник чернець-воїн Бенкей.
Український театр. Традиції і новації (особисті враження)
... історія людського творчого дару, яким ми розпоряджаємося далеко не завжди гідно. Український театр. Традиції і новації (особисті враження) Театри у Львові збирають глядачів, незважаючи на ... ♦ Соціально-творче становлення актора відбувається в діалектиці процесів художнього покликання і визнання його таланту. Хоч більшість провідних акторів вважають, що їхні творчі молодіжні плани реалізувались ...
Роль сказання про боротьбу Тайра й Мінамото в романі-епопеї «Повість про Тайра»
Сказання про боротьбу Тайра й Мінамото покладені в основу роману-епопеї «Повість про Тайра» («Хейке-Моногатарі»), створеного невідомими авторами на початку XIII ст. Цей роман-епопея вражає своїм трагізмом і став одним з головних джерел натхнення для театру Но. У ньому описані багато подій, пов’язаних зі знаменитою битвою між двома родами — Тайра і Мінамото. Ця боротьба відбувалася в Японії в XII столітті і мала великий вплив на подальший розвиток країни.
Трагічна доля загиблих воїнів
У сказаннях розповідається, що дух загиблого воїна не піднімається в обитель богів Вамаллу, як це оповідають скандинавські міфи. Згідно з буддійськими поглядами, він впадає у безодню пекла, де вороги вічно продовжують жорстокий бій. Ця трагічна доля загиблих воїнів стала однією з центральних тем у п’єсі «Кієчуне», яка була поставлена в театрі Но.
Стражденний дух у театрі Но
Багато п’єс у театрі Но присвячені стражденному дусі, який являється подорожанинові, зазвичай мандрівному ченцеві, і оповідає про свою останню битву. Цей дух потроху приходить у несамовитість і починається шалений танець. Ці п’єси вражають глядачів своєю емоційністю і глибиною.
Зміна влади в Японії
У період середньовіччя влада в Японії була у руках воїнів-феодалів, які об’єдналися під керівництвом військового диктатора — сегуна. Князі-даймі зосередили у своїх руках землі й бойову силу — дружини самураїв. Самураї, які вийшли з середовища селян і службового люду, були безграмотними та грубими. Вони служили своєму пану зі сліпою вірою і мали сміливість у бою, але іноді доходили до зневаги до життя, свого або чужого.
Освіченість самураїв
Проте, з часом самураї стали просуватися в службі завдяки своїм знанням. Вони повинні були володіти китайською мовою й писемністю, оскільки китайська мова була основною мовою документів і ділового листування. Вчені ченці виступали як хоронителі книжкових знань і наставники самураїв. Тому самураї поступово прилучилися до системи середньовічної освіти. Це відбувалося на тлі непевних часів феодальних міжусобиць, коли буддійські монастирі почали відігравати особливу роль.
Вплив дзен-буддизму на культуру Японії
В епоху Муроматі в Японії набув впливу дзен-буддизм, який прийшов з Китаю. Ця секта мала своїх ченців-радників сегуна і сприяла проникненню елементів китайської культури в Японію. Саме епоха династії Юань в Китаї вважається «золотим віком» китайського театру. Таким чином, культурний обмін між Китаєм і Японією сприяв розвитку театру Но і збагаченню японської культури в цілому.
Дзен-буддизм в культурі Японії
Філософсько-релігійне вчення дзен знайшло своє місце серед військових Японії. Для самураїв воно було вигідним завдяки відсутності складної догматики та церемонії. Учення засноване на ідеї присутності в кожній людині Будди – вищого духовного начала.
Аналітичний розум здатний затемнити істину, тому для досягнення духовного розвитку необхідно зосередитися на медитації та спогляданні, до тих пір, поки розум не буде поглинений вищим духовним початком, і тоді настане внутрішнє осяяння. Саторі — це спалах блискавки, що з’являється раптово та інтуїтивно.
Дзен-буддизм активно впливав на культуру Японії, зокрема на мистецтво. Всі види мистецтва, що допомагають осягти духовну сутність, є мостом до вічної істини. У зв’язку з цим, його вплив проявився в багатствах форм та образів в японському мистецтві.
Естетика театру Но, представила два провідні принципи: мономане і юген. Мономане — сценічна правда, вимагає від акторів повного перевтілення у сценичний образ. Лише так гра актора стає природною й вільною, що забезпечує реалістичне відображення дійства.
Краса у дзен-буддизмі піднесена, гармонійна і споглядальна, надмірне не допускається. Це відобразилось в будівництві знаменитого «Саду каменів», а також у японських інтер’єрах, чайній церемонії, кераміці, ікебані та театрі Но.
Истоки театра Но
Театр Но является одной из самых старых театральных форм в Японии. Его история берёт начало в XIII веке, когда театрализованные выступления использовались на ритуалах в честь умерших у знати.
Со временем театр Но становится более развитым и комплексным жанром, сочетающим в себе традиционные японские танцы, музыку, стихи, драматургию и актерское мастерство.
Маски
Искусство маски в театре Но играет ключевую роль. Маски не просто украшают актёров, но и помогают им в живом взаимодействии с публикой. Они представляют из себя произведения искусства и выражают характер и настроение персонажа.
«Я починаю розуміти, що «надягти маску» — процес настільки ж складний, як і «ужитися в роль»… Вони вже не існують окремо, людина і її маска, тепер одне ціле». — кинорежисер Григорій Козинцев.
Маски были изготовлены из дерева и тщательно описывают портреты персонажей, дополняя движения и выражение глаз.
Юген
Юген — это основа эстетики театра Но. Это высшая форма духовной красоты, совершенство гармонии, присущее культуре Японии.
В театре Но появляется возможность достичь высшей гармонии объединения актёров, масок, музыки и декораций, что приводит к появлению надпочувственных чувств у зрителя и созданию трансцендентного впечатления.
Костюмы и декорации
Особенностью театра Но является символичность декораций. Не требуется большого количества элементов, чтобы показать локацию. Большинство объектов изображается с помощью динамических тканевых пропусков, что увеличивает глубину и объём. Актёры могут без труда выйти за границы сцены и появляться в глубине зрительного зала. Больше всего внимания уделяется фигурам и их движениям.
Костюмы также просты и глубоко символические. Главная особенность в том, что костюмы могут быть использованы с разными масками и отличаться лишь расцветкой различных деталей. Костюмами актёров, как и всеми элементами театра Но, управляет идеология создателей этого театра и целью пространства.
| Цвет тона | Символизм |
|---|---|
| Белый | Небеса, чистота, смерть. |
| Красный | Лето, тепло, победу над злом. |
| Зеленый | Голубая миндаль или лес, молодость, эмоциональность. |
| Синий | Осень, прохлада, смерть, восхождение. |
Вступ
Театр Но — це одна з найстаріших традиційних форм театрального мистецтва в Японії. Він має багату історію та особливі характеристики, які роблять його унікальним. У цьому дослідженні ми розглянемо особливості будинку театру Но, роль акторів та хору, а також музичні інструменти, використовувані в цьому виді театрального мистецтва.
1. Будинок театру Но
У першому вигляді будинок театру Но був простим і скромним. Він складався з невисокого поміщення з білими нефарбованими дощками, розташованими на чотирьох опорних стовпах під двосхилим дахом з загнутими краями. Зліва від нього була невисока стіна.
2. Актори театру Но
Актори театру Но після виступу не залишали сцену, а залишалися на ній, займаючи певні пози відповідно до своєї ролі. Дзсамі навчав акторів зберігати внутрішню силу, навіть якщо вони не діють на сцені. Це допомагало їм підкорити глядачів непомітно.
3. Хор в театрі Но
Хор в театрі Но розташовувався на правому боці сцени за балюстрадою. Він складався з восьми осіб і виконував різні функції, такі як коментування дії, діалог, оповідання, акомпанемент танцю та завершення п’єси величанням або заключним акордом.
4. Музичні інструменти в театрі Но
У театрі Но використовувалися невеликий оркестр, що складався з флейти та ударних інструментів. Два барабани мали форму піскового годинника і видали звуки ударом руки. Третій барабанчик використовувався для вибивання дрібу за допомогою паличок. Ритм був найважливішим елементом театру Но та пронизував всю тканину спектаклю.
5. Виставки театру Но
У давніх часах виставки театру Но тривали цілий день. Глядачі сиділи на циновках, розстелених на землі, а сегун спостерігав за виставою з веранди свого палацу. Склад трупи був невеликим, але з часом інші діючі особи набули самостійного значення поряд з головним актором — сіте. Актори повинні були володіти мистецтвом співу, танцю та виконувати ролі різних персонажів.
Висновок
Театр Но є унікальним видом театрального мистецтва, який має свої особливості у будові будинку, ролі акторів та хору, а також використовуваних музичних інструментів. Цей вид театру має багату історію та впливає на сучасні театральні постановки. Дослідження театру Но допомагає нам краще розуміти його значення в японській культурі та мистецтві.
Театр Но — одна з найстаріших форм традиційного японського театру, яка має багатовікову історію і багато цікавих особливостей. До нашого часу дійшло близько двохсот тридцяти п’єс, але насправді було створено ще близько двох тисяч. Більшість п’єс були створені великими Дзеамі, які внесли значний внесок у розвиток театру Но.
У театрі Но говорили прозовою мовою свого часу, але поетична мова високого стилю була побудована за законами літературної мови більш ранніх епох. Це додавало особливого шарму і елегантності виставам.
Одна з особливостей акторів театру Но — голосове виконання ролей. Вони розмовляють і співають голосом особливого штучного тембру, що нагадує звучання духових інструментів. Навіть прозаїчні слова вони виконують протяжно й співуче, що створює особливу атмосферу вистави.
Вірші в театрі Но є надзвичайно мелодійними і музичними. Вони покликані «пестити вухо» глядача і дарувати йому насолоду. Вірші не створювалися окремо від музики, а народжувалися разом з нею. Довжина вірша обумовлювалася мелодією й темпоритмом.
В п’єсах театру Но використовувалася складна поетика. Силабічна японська поезія позбавлена рими, але вона вимагала особливих прийомів. У японській мові багато омонімів, тобто слів, які звучать однаково, але мають різний зміст. Слова або частини слів одержували подвійне значення й поєднували між собою фрази, що робило вірші більш глибокими і складними.
Актори театру Но рухаються особливим ковзним кроком, плавно й повільно. Їхня міміка і жестикуляція є гранично умовними і символічними. Навіть простий жест може мати глибоке значення. Наприклад, піднята рука до обличчя означає ридання.
Танець у театрі Но відрізняється від народних танців. Він є втіленням принципу юген і створений для спокійного споглядання. Рухи танцю сповнені стриманої грації і виражають глибокі почуття і емоції.
Сюжети для п’єс театру Но часто були запозичені з міфів, легенд і літературних творів. У них також можна знайти елементи народного театру, що свідчить про збереження традицій і народних коренів.
Спектакль театру Но мав свою особливу організацію і ритм. Він переносив глядача в поетичний світ, розбуджував його думки і переживання, а в кульмінаційний момент глибоко зворушував. Відчуття жалю, жаху і захвату розв’язувалися в почутті насолоди красою.
