Сонце Ренесансу зійшло над Італією в 15 столітті. Не була тоді Італія єдиною країною. Складалася вона з невеликих герцогств і республік, які ворогували між собою. Володар кожної держави прагнув уславлення і охоче приймав при своєму дворі артистів, музикантів, співаків, поетів, художників. Найпередовішою італійською республікою у галузі мистецтв, філософії та природничих наук була на той час Флоренція, правила якою династія шерстяників та банкірів – Медичі. Економічне піднесення Флоренції лишилося в минулому, але саме тепер, у 15 ст., пишно розцвіло її мистецтво. Ренесанс відродив інтерес до людини, виправдав її плоть, що в середньовіччі вважалася “вмістилищем гріха”. Відродив він і інтерес до античної філософії, зокрема ідеалізму Платона. Античні статуї та монументальні розписи стали зразком для художників. Ренесанс являв собою пишні плоди того економічного піднесення, яке відбувалося у 13-14ст. Тож не дивно, що на його хвилі піднеслися великі художники, справжні титани – Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонаротті, Рафаель Санті. Рафаель, наймолодший з цієї трійки геніальних майстрів, у своїх численних творах з винятковою повнотою втілив художні ідеали Ренесансу.
Майже п’ять століть Рафаель є для більшості шанувальників мистецтва творцем ідеально прекрасних і водночас живих, повнокровних людських образів, що існують у щасливій гармонії з навколишнім світом. Живопис великого італійця задовольняє одвічне прагнення людини до радісної краси.
Художник увійшов у свідомість шанувальників мистецтва передусім як творець неповторних у своїй чарівності мадонн та монументальних фресок, деякі з них зараз прикрашають Ватиканський палац.
Дані архівних документів свідчать, що народився Рафаель 28 березня 1483 року в тоді невеличкому італійському містечку Урбіно. Його батько Джованні Санті був наділений різноманітними талантами, зокрема й живописним, про що свідчить фресковий розпис, в якому на стіні свого помешкання він намалював під виглядом мадонни дружину з сином на руках, а рівно й те, що герцог урбінський Федеріго да Монтефельтро мав його за порадника в питаннях мистецтва. Коли Рафаелю виповнилось вісім років, померла мати. Батько часто кликав його до майстерні, де учні малювали церковні образи, вкривали позолотою зброю та посуд, розписували меблі. Тут Рафаель набував перших фахових навичок. Ймовірно, брав його батько з собою до герцогського замку, де можна було побачити картини майстра П’єтро делла Франческо та коли йшов до Перуджі, порівняно з Урбіно більшого міста, де вони заходили до майстерні славного на цілу Італію П’єтро Вануччі, прозваного Перуджіно. Перший біограф Рафаеля – Джорджо Вазарі твердить, що це було ще за життя матері Рафаеля, і буцімто батько тоді ж віддав його в науку до цього майстра. Важко цьому повірити, тим більше, що Джованні помер, коли синові було тільки одинадцять років. Але упевнено можна твердити, що в артілі, керованій Перуджіно, сімнадцятирічний Рафаель був не останнім учнем, оскільки він брав участь у створенні розписів біржі перуджійської корпорації банкірів, видатного й новаторського для того часу архітектурно-живописного ансамблю. В тому, що мав він вже тоді певну творчу індивідуальність, переконує найраніша з його збережених картин — “Мадонна Конестабіле” (зветься так за прізвищем власника, від якого перейшла до Ермітажу).
Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво Сходу в колекції ...
... перших посмертних виставок в 70-80-ті роки його ім'я було по-справжньому реабілітоване, очищене. В Сумському обласному ... обласного художнього музею Г. Ареф'євої "Злочин, якого не було". Вона простежила трагічний кінцевий шлях Н.Онацького за матеріалами, ... було призначено на посаду директора майбутнього музею. Музейний фонд на той час складався з невеликої кількості поодиноких предметів мистецтва ...
І кольори і лінії Рафаеля від Перуджіно відрізняються, дарма що картина мальована за його начерком. Але існує ще одна, перша підписана його ім’ям картина “Розп’яття”(Лондон), що датується 1502-1503 рр.
У 1503 році Перуджіно перебрався до Флоренції. Рафаель лишився найкращим художником Перуджі, керував великою майстернею, мав багато замовлень.
Тим часом в Урбіно запанував Гвідобальдо да Монтефельтро, син Федеріго. На відміну від батька, передусім воїна, а вже потім шанувальника мистецтва, Гвідобальдо був людиною вченою, знавцем античної літератури, збирачем книжок та старожитностей. Він кликав до свого двору талановитих людей зі всієї Італії. Тож не дивно, що Рафаель мав щастя увійти в число обранців. Бальтасар Кастільйоне – дипломат і письменник, що стане одним з найближчих друзів Рафаеля, розповідав у своїй знаменитій книзі “Придворний” про товариство “ідеальних людей”, яке зібралося тоді в урбінському замку. Розважалося товариство декламацією віршів, диспутами на теми про найвищі людські досконалості, аматорськими виставами, музикою. Тоді на честь герцогині Єлизавети, дружини володаря замку, живописець склав панегірик, порівнявши її з самою дівою Марією, а трохи пізніше написав картину “Заручини Марії”.
Не дивно, що, перебуваючи в аристократичному середовищі, звертається художник і до “рицарського сюжету” – битви святого Георгія з драконом (Лондонська Національна галерея).
Герцог Гвідобальдо вірив у велике майбутнє Рафаеля і розумів, що місце йому вже не при його дворі, а у найвидатнішому художньому осередку Італії – Флоренції. З рекомендаційним листом до голови уряду Флорентійської республіки П’єтро Содеріні двадцятирічний маестро прибуває до славнозвісного міста. Переживало воно тоді радісне піднесення. Деспотичне правління родини Медичі, війна з містом Пізою, похмурі дні масових покаянь, викликаних проповідями Сованаролі, який з силою біблійних пророків таврував безбожництво та розпусту, — все це було у минулому. Подією недавнього часу було встановлення перед палацом Веккіо статуї Давида – шедевра Мікеланджело Буонарроті (в міських хроніках Флоренції навіть зустрічаються такі записи: “такого-то числа, місяця, року від дня встановлення Давида”).
Понятя про дитячий фольклор. Шляхи його творення. Складові частини. Жанри
... них зрозумілий для них самих зміст (Анатолій Іваницький). Дуже поширеним жанром дитячого фольклору є лічилки, якими діти користуються, коли грають у піжмурки: «Раз, два, ... записали українські фольклористи, письменники, етнографи. Отже, національне виховання, включаючи одну з найсуттєвіших його галузей -- етнопедагогіку, спроможне в недалекому майбутньому відродити генетичний код українського ...
Всупереч сподіванням, замовлень від Содеріні Рафаель не отримав, але роботи йому не бракувало. Та подією в його житті стало знайомство з творами Мікеланджело і Леонардо, з якими завдяки Перуджіно він познайомився особисто. Уперше побачив він і інші численні художні скарби Флоренції, знайшов собі тут друга й порадника Фра Бартоломео, хоч і не геніального, але визначного майстра. Періодично навідувався Рафаель до своєї перуджійської майстерні, керував роботою учнів, але все міцніше вростав у благодатний ґрунт флорентійського мистецтва. Він остаточно відійшов від манери Перуджіно, від традиції середньовіччя, багато перейняв у Леонардо. Тема мадонни, як і раніше, лишається для нього улюбленою, але мадонни, створені у Флоренції, знаменують новий етап у його творчості. Краща з них “Мадонна на зеленому лузі” (1506, Віденський музей).
Флорентійські мадонни Рафаеля розпочинають новий період у творчості митця. Вони так оригінальні й різноманітні, що змушують не одне покоління мистецтвознавців сушити голову над точною датою їхнього виникнення.
Так, встановлено тільки, що картини “Мадонна дель грандука” (“Мадонна великого герцога” – тосканського), “Мадонна дель прате” (“Мадонна в зелені”), “Мадонна дель гардільєно” (“Мадонна із щигликом”), “Ла белла гардіньєра” (“Прекрасна садівниця”) написані між 1504 і 1507 рр. У композиції останніх трьох картин вбачають вплив Леонардо да Вінчі. Всі три твори побудовані за одним принципом – у центрі пірамідальної групи – постать сидячої жінки у вільному скромному вбранні – традиційна для Марії червона сукня, стягнута в поясі, і синій плащ з мальовничими складками. Основа піраміди – дві нижні оголені фігурки хлопчиків (Ісус та Іоанн Хреститель), що, приластившись до колін жінки, бавляться пташкою, чи тримаються за тонкий довгий хрест, чи просто завмерли на хвилинку. Емоційний зв’язок між трьома постатями яскраво виражений: це безмежна ніжність, довірливість, любов у поглядах, у дотиках рук, у тому, як горнуться діти до тепла материнських колін. На всіх картинах один тип жіночого обличчя, правильного, миловидного, з опущеними долу очима. Так само і хлопчики на всіх картинах схожі між собою.
До іншого типу належить “Мадонна дель грандука”, у якої нема пейзажного тла і вся увага зосереджена на постаті матері та сина, якого вона тримає на руках. У цій картині прозирають риси майбутнього шедевра – “Сікстинської мадонни” з її врочистою величчю, складною гамою почуттів.
В іншій картині, виконаній у Флоренції, художник представив “святу родину”. Це ермітажна “Мадонна з безбородим Йосипом”. Юну матір і хлопчика наділив він надзвичайно привабливою зовнішністю. Йосип, немолода людина з дуже характерними і далеко не гарними рисами обличчя, — разючий контраст ідеальній красі Марії та Ісуса.
Ймовірно, у образі Йосипа Рафаель дав портрет конкретної особи – замовника картини. В усякому разі, ця постать, очевидно, мальована за натурою, відтвореною без жодних прикрас, з характерними рисами і виразом обличчя моделі. У цьому творі в загостреній формі відбилися два напрямки, якими однаково міг іти Рафаель: ідеалізуючий і суворо реалістичний, ближчий до так званого північного Відродження, ніж до італійського Ренесансу.
У кількох інших “святих сімействах” Рафаель по-різному вирішує проблему психологічного зв’язку між людьми, їхньої близькості до природи, яка подається у співзвучності з настроєм і почуттями персонажів. Такі “Святе сімейство з пальмою” (1506), “Святе сімейство з ягням” (1507) та інші. Пейзаж становить важливу складову і в творах іншої тематики – в ранньофлорентійському “Сплячому рицарі” (1504-1505) та кількох зображаннях святого Георгія (1505-1506), у “Трьох граціях”.
Романтизм та його значення в мистецтві
... і синтезу мистецтв, злиття видів і жанрів мистецтва. У пластичних мистецтвах романтизм найбільше яскраво проявився в живописі і графіку ... фон Офтердінген" хворобливо переживав крах старих, феодальних устоїв. Йому хотілося зупинити час, зберегти навіки старовинні замки, патріархальні ... якому не судилося стати музикантом (а музика була його пристрастю, чиновника за родом занять), — не забава, а, ...
Не виключено, що 1505 року відбулося знайомство Рафаеля з Альбрехтом Юбером – одним з найвидатніших представників німецького Відродження, який тоді перебував в Італії і, вірогідно, відвідав Флоренцію. Відомо принаймні, що Дюкер переслав Рафаелеві свій рисунок і той його зберігав, як дорогу реліквію.
На противагу поетичним, міфологічним та казковим творам, портрети Рафаеля, написані у Флоренції, цілком тверезо реальні. Це передусім так звана “Донна Гравіда” (“Вагітна жінка”, 1506), портрети подружжя Доні (1506) і більш ранній “Портрет Єлизавети Гонзага” (1504-1505).
1508 року Рафаель залишив флорентійські мури й вирушив до Рима. Одна з останніх його праць перед переїздом до Вічного міста – багатофігурна композиція, динамічне й драматичне “Покладення в труну”. На цьому полотні все в русі, скрізь панує неспокій, підкреслений, подекуди гіпертрофоновий спалах притального живопису, і, мабуть, саме тому його запросили працювати у Ватикані, де вже тривалий час найкращі художники Італії оздоблювали різні приміщення фресками.
Переїзд до Рима був зумовлений не лише запрошенням працювати в папському палаці, не лише прихильністю великого земляка-умбрійця, одного з найвідоміших архітекторів Відродження Браманте, а й причинами більш загального соціально-політичного характеру: в останнє десятиліття Високого Відродження Ватикан був наймогутнішою й найбагатшою установою Італії, і від нього залежали у своїй творчості її геніальні митці – Леонардо, Мікеланджело, Рафаель.
При дворі папи Юлія мав Рафаель впливових знайомих, у числі яких, окрім Браманте, був і П’єтро Рембо, вчений та письменник, частий гість урбінського замку. Нарешті, сам папа був у свояцтві з герцогом да Монтефельтро. Отож не дивно, що в Римі на двадцятип’ятирічного урбінця чекало добре приймання. Амбіції Юлія були неосяжні. Мав намір підкорити собі коли не цілий світ, то принаймні Італію. Потрібні йому були полководці і воїни, що уславили б його ім’я перемогами, видатні майстри, здатні у небувалих творіннях мистецтва увічнити його діяння. Браманте мав спорудити найбільший і найпрекрасніший у світі храм – собор св. Петра. У тому соборі Мікеланджело мав збудувати величну гробницю, у якій спочине Юлій, та прикрасити її півсотнею статуй; свої апартаменти у Ватиканському палаці, почасти вже розписані видатними художниками – П’єтро делла Франческо, Содомою, Лукою Синьйореллі та іншими менш знатними, — вирішив папа перетворити на прижиттєвий пам’ятник своїй особі.
Як гадав Юлій, каплиця св. Сікста, заступника роду Реверо, з якого походив папа, мала перетворитися на мистецьке диво: папа змусив Мікеланджело відкласти на потім працю над гробницею й розписати фресками плафон каплиці. Роботу над своїм шедевром Мікеланджело починав з превеликою неохотою, бо скульптуру ставив вище живопису, а до того ж ідея гробниці його не захоплювала. Але ось папа наказує йому якнайскоріше закінчувати роботу в капелі і переходити до розписів палацових кімнат (станц).
Сочинялки. «Я горжусь!» — сочинения о любимых папах, дедушках ...
... горжусь им! Степан Твердюков, Я горжусь папой и дедушкой Папа Мой папа лучший!!! Папа не служил в армии из-за болезни, но он — настоящий защитник отечества. Моего папу зовут Иван Николаевич Твердюков. Если сложилась ... А потом уже потом он был в рок-группе. У него были несколько профессиональных гитар. Он был в рок группе около двух лет. А сейчас он ...
Мікеланджело обурився й утік від нестерпно вибагливого замовника до Флоренції (щоправда, ненадовго).
Тоді лій доручає розпис станц Рафаелеві: хай зрозуміє впертий флорентієць, що не є незамінним майстром!
Трохи більше року працював молодий майстер над ескізами розписів, а тим часом дедалі більше чарував суворого й гнівливого Юлія та його далеких від святості кардиналів і придворних своєю чемністю, люб’язністю, вмінням розуміти будь-якого співрозмовника. Він ходив на прогулянки з секретарем папа — П’єтро Рембо. Той розповідав йому про давній Рим, споруди, що збереглися або стояли в руїнах. Заприятелював Рафаель і з великим розумником і дотепником кардиналом Бібієною. Цьому своєму приятелеві Рафаель віддячив за ласку, прикрасивши ванну кімнату його помешкання зображенням народження Венери з піни морської та її купання у товаристві Амура. Близько зійшовся він з папським банкіром, спритним ділком Агостіно Кіджі – багатієм на цілу Італію. Користуючись відсутністю Мікеланджело, Браманте відімкнув Рафаелеві Сікстинську капелу: той побачив незакінчений розпис плафона і був приголомшений досконалістю могутніх постатей сивілл та пророків.
Та ось 1508 року розписи попередників Рафаеля у ватиканських станцах були знищені, і він приступив до роботи (слід віддати йому належне: фрески свого вчителя Перуджіно він пощадив).
Взагалі, римський період творчості Рафаеля становить трохи більше десяти років. Його можна поділити на принаймні три етапи. Перший – це праця над фресками у ватиканських приміщеннях. До найвідоміших і, на думку більшості знавців, найкращих належать фрески в Станца делла сеньятура (тобто в “Кімнаті підписів”).
На чотирьох стінах цього відносно невеликого приміщення Рафаель намалював картини, присвячені теології (“Диспут про святе причастя”), поезії (“Парнас”), філософії (“Афінська школа”) та алегоричні постаті – (“Мудрість, Міра і Сила”).
Лише на двох стінах можна було використати всю площу для створення фрески; на двох інших цьому заважали вікно й двері. Але митець виявив таку вигадливість, зробив композицію так природно й невимушено, що вікно й двері цілком вписуються в неї. У “Парнасі”, наприклад, він вписав вікно в парнаський пагорб так, що постаті богів і великих митців природно розмістилися на верхівці й узбіччях гори. Так само вирішив він композиційні проблеми і в другій кімнаті – Станца д’Елідоро – де зображені “Визволення апостола Петра”, “Вигнання Геліодора”, “Меса в Больсені”, “Лев Великий та Ахілла”.
Найуславленіша з чотирьох фресок Станца делла сеньятура – “Афінська школа”, в якій Рафаель показав себе не лише освіченим гуманістом, блискучим майстром живопису, а й талановитим архітектором. Половину картини займає архітектурна споруда дивовижної краси, плід його фантазії. В останні роки життя Рафаель малював значно менше, всі свої сили він віддавав тепер проектуванню палаців для різних визначних осіб папського Рима, серед яких найцікавіша й найоригінальніша споруда – вілла Мадама, комплекс палацу й парку в передмісті. Рафаель виявив великі здібності архітектора, оформлювача інтер’єрів.
У “Диспуті” богослови обговорюють питання про таїнство причастя. Серед них, на перший погляд, і не зовсім доречні особи: Данте, Савонарола (єретик, спалений на вогнищі інквізицією), живописець Фра Анжеліко. Проте це особи, шановані художником: Данте – його улюблений поет, Фра Анжеліко – чимось близький йому живописець, про Савонаролу розповідав йому Фра Бароломео, та й сам папа високо ставив його благочестя і навіть збирався зарахувати до лику святих.
Декоративно-ужиткове мистецтво та його специфіка в Україні
... промисли, які потім стали власне українськими. Кожній сучасній українській області притаманні свої декоративно-ужиткові вироби. Найдавнішими видами народного прикладного мистецтва ... іграшки для дітей, скрині. Українське ужиткове мистецтво має давнє коріння. Завдяки літописам і пам'яткам, що дійшли до нас з доби Київської Русі відомо, що вже тоді існували ...
Усі ці фрески демонструють ще одну грань живописного генія Рафаеля – його вміння ілюзорно відтворювати різноманітні світлові ефекти. Майже засліплююче світло випромінює постать ангела, що виводить Петра з в’язниці; відблиски цього світла бачимо на металевих латах стражників; зовсім іншим світлом осяває хмари місяць.
В усіх композиціях містяться прозорі натяки: на вигнання французького війська з володінь папи, на боротьбу папи з неслухняним духівництвом, на визволення посла Юлія, кардинала Медичі, з французького полону. Отож назвати ці розписи релігійним живописом можна лише умовно.
1513 року войовничий і суворий Юлій помер. Новим папою під ім’ям Лева Х став вищезгаданий кардинал Медичі, великий життєлюб та веселун, син знаменитого правителя Флоренції Лоренцо Пишного. Крім інших численних праць, додалися Рафаелеві нові: малювати декорації до комедійних вистав, після смерті Браманте відати будівництвом собору св. Петра. Розписи ватиканських станц за ескізами Рафаеля тепер виконували його учні, в числі яких був видатний художник Джуліо Романо, вони ж розписали палац Агостіно Кіджі, відкриті галереї – лоджії у Ватикані.
Особисто Рафаель малював портрети, дедалі психологічніші, порівняно нечисленні картини, одну фреску в палаці Агостіно.
Уява художника дозволяла якусь конкретну жінку наділити рисами то античної, то християнської богині. При цьому обидва образи народжувались у Рафаеля з його щирого кохання. “Коли його близький друг, Агостіно Фіджі, доручив йому розписати нижній поверх свого палацу, — розповідає Джорджо Вазарі, — Рафаель не міг спокійно працювати, бо кохав одну жінку, так що Агостіно прийшов у розпач і нарешті домігся того, що коханка митця весь час перебувала у тій частині палацу, де працював Рафаель; лише завдяки цьому робота була довершена”. Ця жінка, яку пізніше легенда назвала Форнаріною, мешкала у розкішному будинку, котрий придбав Рафаель у Римі. Він намалював два її портрети. На одному вона напівголе на у прозорій сорочці (Галерея Боргезе у Римі), на другому бачимо її в ошатному вбранні з дорогим намистом на шиї і покривалом на голові (Флоренція, Галерея Пітті).
Судячи з образів облич, була це досить моторна особа. Славнозвісна “Сікстинська мадонна” (Дрезденська галерея) – вершина творчості Рафаеля – схожа обличчям на цю жінку, але наділена іншою душею.
“Сікстинська мадонна” силою свого впливу на глядача перевершує всіх інших мадонн. Довгий час нікому не спадало на думку, чому, перебуваючи в зеніті своєї слави, переобтяжений замовленнями папи, кардиналів, королів, фінансових магнатів, геніальний художник написав свій кращий твір на замовлення “чорних монахів” далекого від Рима провінціального міста П’яченци. Чому поряд з мадонною намалював він саме святих Сікста та Варвару? Справа в тому, що “Сікстинська мадонна” створювалась не як вівтарний образ для собору П’яченци. Мала вони висіти над місцем поховання благодійника Рафаеля – Юлія Ось чому тіара, яку зняв святий Сікст, покровитель роду Роверо, перед мадонною, увінчана жолудем – гербовим знаком Юлія, ось чому явилася йому мадонна із святою Варварою, яка, за повір’ям, полегшує муки вмираючих. Нарешті, завіса і постаті ангеляток, що виглядають з-під нижнього краю полотна, є властивими деталями ренесансних скульптурних надгробків. З 1754 року найліпша з мадонн Рафаеля оселилася у Дрездені.
История Рок-музыки
... слушателей, привыкших к плавной обтекаемой передаче музыкальных идей. Рождение Рок-н-ролла. Опорной ступенькой, той аудиторией, которая ... целостность и монолитность произведения. Хард-рок стал первым музыкальным направлением, использующим тяжелое звучание, которое достигается ... реферате, я попытался кратко описать тот огромный путь, который проделала рок-культура, описать гениальных музыкальных ...
В останні роки життя Рафаель працював дуже багато. Сам художник робив дуже докладні шкіци, а розписувати палаци доручав іншим. З великих праць, виконаних після 1515 року, жодна не належить цілком пензлю Рафаеля. Незавершеною залишилася остання велика картина “Спас”, розпочата 1517 року.
Помер Рафаель 28 березня 1520 року, проживши рівно 37 років. Мистецьку скарбницю людства неможливо уявити собі без творів цього художника.
Список використаної літератури.
Рафаель. Альбом. – К.: “Мистецтво”, 1990. С.4-14. (Вступна стаття П.А.Білецького).
Кіра Шахова. Рафаель//Всесвіт. – 1983. — №4.
