Вступ
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького
ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва
Кафедра образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва
РЕФЕРАТ
з історії театру
на тему: «Сучасні українські театри»
Студентки 2 курсу, групи ДО
Спеціальності 012 дошкільна освіта
Гаврилової Л.І.
Керівник: ст. викладач Середа Н.Б.
м. Черкаси — 2018 рік
Зміст
- Провідні актори та режисери українського театру кінця ХХ ст.
- Сучасні процеси в театральному мистецтві
Актуальність теми
Нынешний трансформационный период украинской приостановки внедряется во все склады культурной сферы. Особенно ярко процессы демонстрируются в театрально-художественном представлении, поскольку оно выдвинуло на первый план важность социальных факторов, прояснив необходимость взгляда, стало принципами постановки и программы. Те, кто видит этот год в украинском театре, отражают ситуацию вокруг всей загадки земли. Возникновение проблем, требующих решения, усугубляется целым рядом причин, как приостанавливающего исторического, так и организационно-финансового характера. Кроме того, есть много творческой пищи, врешты-решт, которая должна быть построена в неудобном материальном лагере, в котором они могут заложить культуру, несчастье плохого маневрирования и окостенение остроумных умов и структур.
Тільки палка любов до своєї справи, надзвичайна енергія сценічних діячів і жива підтримка публіки дали можливість українському театру з честю вийти з цих утруднень і завоювати собі тривке місце навіть у тих тяжких умовах, в які ставив його ворожий українському життю режим. Найболючішою його стороною була бідність репертуару. Театральная цензура лишила украинский театр напряженного ощущения этнографической и народной жизни, эля и из центра новой жизни, разворачивавшейся с невротическими трудностями, создавая величественные материальные витрины.
Об’єктом дослідження
Предметом
Мета роботи полягає
Завдання дослідження
Структура дослідження роботи
Сьогодні в Україні працюють драматичні, музичні та лялькові театри. Серед них: Академічний драматичний театр ім. І. Франка (Указом Президента України театру надано статус Національного, 1994; у 1987 — 2001 рр. його очолював С. Данченко, від кінця 2001 р. очолює народний артист України Б. Ступка; акторський склад: Б. Ступка, Б. Бенюк, А. Хостікоєв, Н. Сумська, Л. Кадирова, Л. Задніпровська, О. Богданович, І. Дорошенко, В. Мазур); Національний академічний український драматичний театр ім. Заньковецької, м. Львів (з 1987 р. головним режисером театру є Ф. Стригун; статус національного здобув 2002 р.; у терті працюють: Я. Мука, С. Глова, Р. Біль, Н. Лань, І. Шваківська, Т. Жирко, О. Гарда, І. Гаврилів, Р. Мервінський, О. Кузьменко, М. Максименко, В. Щербань, Л. Остринська; розширився гастрольний діапазон театру: Велика Британія, Канада, США, Польща); Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки(ім’я присвоєно театру в 1941 р, свого часу тут працювали: актори В. Добровольський, О. Борисов, П. Луспекаєв, К. Лавров, А. Рогавцева; режисери К. Хохлов, В. Неллі, М. Соколов).
Український театр. Традиції і новації (особисті враження)
... дару, яким ми розпоряджаємося далеко не завжди гідно. Український театр. Традиції і новації (особисті враження) Театри у ... діяльності театру, як свідчать чисельні соціологічні дослідження, значною мірою залежить від реалізації творчих потенцій актора, від його соціального ... будувалися театральні будівлі з унікальними сценічними машинами. Національний театр імені Марії Заньковецької у всі часи має ...
Театри музичного спрямування в Україні включають оперні театри, такі як національна опера України ім. Т.Г. Шевченка в Києві, Харківський театр опери та балету, Львівський національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької, Одеський театр опери та балету, Дніпропетровський театр опери та балету) і музичні комедії (у Харкові, Одесі, Києві) [1].
Національна опера України ім. Т.Г. Шевченка має в своєму репертуарі понад 50 оперних і балетних вистав, з виконанням мовою оригіналу. У театрі працюють видатні солісти, такі як І. Даць, В. Лупалов, І. Борко [1].
Львівський національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької отримав статус Національного в 2005 році. У театрі працюють багато солістів, балетна трупа, хор і симфонічний оркестр. Репертуар театру включає 22 опери, 3 оперети і близько 20 балетів [1].
Українські театри музичного спрямування організовують різноманітні заходи, зокрема Міжнародний фестиваль оперного мистецтва ім. С. Крушельницької, який проводиться у приміщенні Львівського національного академічного театру опери та балету [1].
Саме межа 80 — 90-х рр. позначилася в історії національного театру надактивним студійним рухом, появою нових «малих» сцен, експериментальних і камерних театрів, театрів на засадах антрепризи, що послужило основою для мобільності театрального мистецтва й, водночас, відбило прагнення театральних колективів віднайти «свого» глядача.
Зорієнтованістю на «власну» аудиторію була відзначена велика кількість нових колективів, заснованих у 1990-ті рр.: театр «Колесо» (1988 р., Київ, художній керівник І. Кліщевська), театр-салон «Сузір’я» (1988 р., Київ, художній керівник О. Кужельний), Київський театр пластичної драми на Печерську (1989 р., засновник — сценарист і режисер-постановник В. Мішньова), Київський драматичний театр «Браво» (1991 р., Київ, художній керівник Л. Титаренко), театр-студія «Театральний клуб» (Київ, засновник — режисер О. Ліпцин), Центр сучасного мистецтва «Дах», який за задумом його фундатора — режисера Владислава Троїцького, створений як «готель мистецтв», вільний від кон’юнктури (Київ), Київський експериментальний театр (1993 р., засновник — режисер В. Більченко), театр «Актор» (1995 р., Київ, художній керівник В. Шестопалов) тощо.
Тяжіння до експресивності, певної містеріальності відзначало театр у Коломії, створений за ініціативою Д. Чеборака. Своєрідним «майданчиком» для експериментів молодих митців у I пол. 90-х рр. став театр «Березіль» у Харкові, відкритий для творчих пошуків А. Бабенко, М. Яремківа, С. Бережко, В. Оглобліна, Г. Воротченко, І. Шнейдермана, Б. Варакіна.
Харківський театр музичної комедії
... Коваль Ігор Миколайович, директор театру музкомедії: «Будинок театру Музичної комедії продали владою комерційним структурам і ... Пам'ять… Совість.… Напевно синоніми. Харківський Державний Академічний Театр Опери і Балету Імені М.В.Лисенка Є однією з ... подібні трагедії. І цей головний режисер театру, певне, теж дотримується такої думки. ... нову столицю України Київ (сезон 1934-35 рр.) театр, як й раніше, ...
Український театр останнім часом перебуває в складному становищі, проте існують фестивалі, що покликані допомогти у пошуку нових шляхів для театрального мистецтва. Серед таких фестивалів можна виділити «Золотий лев», «Березіль», «Театральне Придніпров’я», «Інтер-театр», «Молодий театр. Херсонські ігри — 92″,»Класика сьогодні», «Добрий театр», «Прем’єри сезону. Сучасна українська драматургія», «Мельпомена Таврії», Всеукраїнський звіт майстрів мистецтв і художніх колективів регіонів України та Дні культури областей, Булгаківський фестиваль мистецтв, «Театральний Донбас — 2004» та інші.
Започатковано цей рух фестивалі «Золотий лев» (осінь 1989 р., м. Львів) і «Березіль — 90» (7 — 15 квітня 1990 р., м. Івано-Франківськ).
Вонь ярко продемонструвала волшебство театральних постановок не тільки в українській класичній драматургії, але і в видінні цих сторін, як прежде, вони були відгороджені. На фестивалі «Золотий лев» звання лауреата отримала вистава «Момент» за В. Винниченком Київського академічного театру імені І. Франка, режисер А. Жолдак, дипломом третього ступеня була відзначена вистава «Мина Мазайло» М. Куліша Харківського академічного українського драматичного театру імені Т.Г. Шевченка, режисер О. Бєляцький. Фестиваль «Березиль — 90. Передусім, призмою бачення вітчизняного театрального надбання стала ідея руйнації духовності, що було підкреслено полістилістичним оформленням (у костюмах і музиці).
Такий варіант репрезентувала вистава «Оргія» за Лесею Українкою режисера А. Крітенка і художника-постановника А. Александровича. Інший варіант відбив прагнення митців відтворити автентичну обрядовість, зокрема гуцульську — спектакль «Тіні забутих предків» за М. Коцюбинським режисера І. Бориса. Своєрідним театром-музеєм критиками було названо виставу «Назар Стодоля» за Т. Шевченком режисера П. Колісника. Єдиною «сучасною» виставою на фестивалі була «Археологія» О. Шипенка режисера Київського молодіжного театру В. Більченка (на попередньому «Золотому леві» ця вистава була відзначена 2 премією).
В этом смысле уже первые фестивали продемонстрировали замысел художественных организаций украинских театральных режиссеров и развитие национального театра.[2]
Значущим явищем у театральному житті України став фестиваль вистав й читання на честь 100-річчя з дня народження М.А. Булгакова.
Відродження театральної творчості в Україні в 90-х роках
На початку 90-х років український театр повернувся до репертуару, якому раніше не було місця на сценах за ідеологічних чи інших причин. На сцені Харківського академічного українського драматичного театру імені Т.Г. Шевченка в 1990 році була поставлена п’єса «Гріх» В. Винниченка (режисер Б. Варакін), а в 1992 році — «Таємниця» того ж автора (режисери С. Пасічник і С. Бережка).
Новаторство театру «Березіль»
... музику. Режисер уникає вторинності і не бажає звертатися до російських переспівів західної культури. У квітні-травні 1926 р. Всеукраїнська театральна нарада ухвалила рішення про перейменування київського театру «Березіль» ... репертуару, мала своє особливе завдання і займалася пошуковою роботою в різних галузях театрального мистецтва. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі 477», « ...
У Сумському театрі драми та музичної комедії імені М. Щепкіна у 1992 році відбулася прем’єра «арештованої» у 30-ті роки п’єси М. Куліша «Хуліо Хурина» (режисер С. Кузик).
На фестивалі «Березіль — 93» на сцені Харківського академічного українського драматичного театру імені Т.Г. Шевченка були представлені вистави «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Винниченка (режисер А. Бабенко) і «Маклена Граса» М. Куліша (режисери С. Пасічник і С. Бережка).
Критики відзначили новаційне бачення драматургії В. Винниченка у виставі «Пророк» на сцені Харківського театру юного глядача. Режисер-постановник Л. Садовський акцентував увагу на пластичному началі. Визнання значущості творчого доробку М. Кулиша час ходив у Херсонський театр письменника.
Неформальне театральне мистецтво
Бурхливе духовне життя 90-х років і намагання переосмислити настанови буття знайшло вияв у формуванні нової площини театрального мистецтва — неформальної, неофіційної, карнавально-сміхової.
Перший молодіжний фестиваль «Вивих — 90» (режисер С. Проскурня), який відбувся у Львові в 1990 році, зафіксував цей потік. На професійні сцени з’явились анекдоти та пародії, а також підпільна культура зі своєю «всплываючою» таємничою сферою, яка превратилася в коротишку Його.
Центральною подією 2-го фестивалю «Вивих — 92» стала поезія-опера С. Проскурні «Крайслер-Імперіал» в дусі постмодернізму, що принесла класичну музику у виконанні поетів-авангардистів і грала хор з 240 спектаклів.
У пошуках нових принципів театрального мистецтва, його нової організації в 90-х рр. рушійна роль належала представникам покоління театральних режисерів, що тяжіли до традиційних начал — В. Грипич, С. Данченко, Ф. Стригун, Е. Митницький, О. Барсегян та інші, так і «молодої генерації» — А. Бабенко, І. Борис, С. Мойсєєв, В. Денисенко, О. Ліпцин, П. Ластівка, А. Концедайло, А. Жолдак, В. Більченко, Р. Мархолія, Аттіла Віднянський, Д. Лазарко, А. Багіров, Ю. Одинокий, Д. Богомазов, В. Малахов, В. Кучинський та ін. Їх творчість відбила прагнення оновити засади театрального мистецтва, порушити межі між виставою і життям, акторами і публікою, «винести» виставу зі сцени.
Природно, що вітчизняний театр початку 90-х рр., прагнучи бути в авангарді духовного життя, відчуваючи необхідність змін, адекватних змінам у духовному житті суспільства, не міг обмежитися вітчизняним театральним надбанням. Неудивительно, что ци-рок означал силу уважения к неряшливой легкой драматургии, к творениям, в которых видны кардинальные проблемы людей бутта. В свете зеркал тенденция превращается в своеобразный «шекспировский бум» на украинских сценах. Так, у 1991 р. «Гамлета» В. Шекспіра поставили режисери Е. Митницький у Запорізькому театрі імені М. Щорса, Я. Маланчук — у Ровенському театрі імені М. Островського, П. Ластівка — у Тернопільському театрі імені Т.Г. Шевченка, «Короля Ліра» поставив І. Борис на сцені Харківського академічного українського драматичного театру імені Т.Г. Шевченка.[4]
Розвиток театрального мистецтва в 90-х рр.
У I пол. 90-х рр. вітчизняні митці активно зверталися до відсутньої раніше в українському художньому просторі новітньої світової драматургії, до принципів театру екзистенціалізму, абсурду та ін.
Реферат театр як синтез мистецтв
... театр немає свого глядача самотужки. У театрі все грунтується на активному емоційномувзаимообщении тих, хто створює цього вечора на сцені ... головне, що б для театру. Відомий совєтський режисер А.Таиров писав, «...історія театру були тривалі періоди, що ... театр. 2. Театральне мистецтво Театральне мистецтво – це одне з складних, найдієвіших і стародавніх мистецтв. До того ж воно неоднорідне,синтетично. Як ...
- У 1992 р. на театральному фестивалі «Інтер — театр» було презентовано виставу «Чекаючи на Годо» С. Беккета Ужгородського театру «Біля замку» в постановці режисера В. Дворцина.
- В цей час також увагу митців привернула творчість Ж. Ануя — у 1993 р. Г. Воротченко у Харківському академічному українському драматичному театрі імені Т.Г. Шевченка здійснила постановку «Антигони», а на сцені Київського театру імені Лесі Українки режисер-постановник В. Пазі — п’єсу «Запрошення до замку».
Проте, прагнення оновити театральну мистецтво, поновивши його залишки та принципи, привело до створення нового художнього прояву — мюзиклу.
Возрождение украинского лялкового театра на початку 90-х рр.
В украинской театральной мистерии лялковый театр становится значимым бульварным театром, который также приглашают для детских мероприятий. Уже в 1991 году на международном фестивале детских спектаклей в Ужгороде появляются новые особенности современного лялкового национального театра.
Налаштованість на вітчизняну драматургію як основу репертуару є однією з ознак національного лялькового театру на початку 90-х р. Театр демонстрував прагнення розширити жанровий діапазон, про що свідчить одна з перших спроб постановки опери на ляльковій сцені — «Коза-дереза» в Полтавському театрі ляльок.
Цікавими знахідками відзначена діяльність Кіровоградського обласного театру ляльок, яка спирається на принцип «театр у театрі», на основі якого був створений цикл театральных казоков — «Театр Диды и Баби».
На II Международном фестивале «Интерлялка — 92» Киевский городской театр Лялокса показал «Украинский вертеп». Также, в январе 1993 года вертепная «лінія» была продолжена на фестивале рождественских представлений лялькарев в Луцьку.
В Україні діє міжнародна організація лялькарів УНІМА, яка була заснована в 1994 році. Головна мета цієї організації — підтримка всебічного розвитку мистецтва лялькового театру. За останні 15 років ляльковий театр пройшов складний шлях розвитку: оновлення принципів виразності та опанування складної драматургії. Тепер ляльковий театр вже не тільки театр дитячої казки, він став специфічним модусом втілення й відтворення «дорослої» проблематики.
Особлива увага приділяється також українським лялькарям. Серіал «Лялькари України» представляє 9 біографічних рисунків режисерів, драматургів та художників, які розкривають значення лялькового театру як унікального художнього простору.
Основний відповідь:
- У 90-х роках XX століття в Україні почалася активна робота з теоретичного вивчення національного театрального мистецтва.
- Одним із важливих досягнень того часу було створення театрального комітету за ініціативою режисера і театрознавця І. Волицької та ректора Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого Р. Пилипчука.
- У 1996 році був започаткований I Міжнародний проект «Територія Театр (Спроба духовної вертикалі)», який націлювався на об’єднання наукових зусиль з різних міст України для вивчення та підтримки українського театру.
- У середині 90-х років науковці виділяли кілька «варіантів» українського театру, оцінюючи його досягнення за останні роки.
Типи театрів:
- Салонний: зорієнтований на камерну сцену, невелику аудиторію.
- Демократичний: звертається до комедії, мелодрами, фарсу.
- Елітарний: спрямований на просвіту аудиторії.
Український театр у другій половині 90-х рр. — початку XXI ст.:
Одвічна значущість класичного вітчизняного надбання у сфері драматургії багато в чому визначає специфіку українського театру другої половини 90-х рр. — початку XXI ст. Це засвідчив фестиваль імені І. Карпенка-Карого, проведений у грудні 1995 р. на сцені Львівського театру імені М. Заньковецької. Сценічного втілення набули твори І. Карпенка-Карого, де виступають класики української драми — «Хазяин», «Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Суэта». В національному академічному театрі імені І. Франка здійснені постановки «Зимового вечора» М. Старицького, «Боярині» Лесі Українки. Твори Ю. Федьковича і С. Воробкевича здобули втілення на сцені Чернівецького музично-драматичного театру імені О. Кобилянської.
Театр Леся Курбаса
... сприятливого оточення" пролунала ?????? після великого режисера – Леся Курбаса і великого драматурга Микола Куліша. Наступного ... пізніше пді час організації "Молодого Театру". У цьому театрі Курбас ставив чудовий репертуар: "Цар Едіп" ... він став тепер Державним драматичним театром імені Т.Шевченка. А з початком 1934 року ... році Курбас був в апогеї своєї слави. В ці роки "Березіль" став державним театром. ...
Вистава «Український vaudeville, або Вип’ємо й поїдемо» за М. Кропивницьким режисера С. Мойсєєва на сцені Національного академічного театру імені І. Франка була відзначена як спроба надати класиці «нового дихання» шляхом синтезу двох творень — водевиля «На доработке» та комедії «На руинах» принципом лінійного монтажу.
Інші відзначені експериментальні постановки:
«Рехувілійзор»
Синтезуванням двох п’єс — «Ревізора» М. Гоголя й «Хулія Хурини» М. Куліша — став спектакль «Рехувілійзор» в Національному академічному театрі імені І. Франка, який на такий спосіб наближував історію і сучасність.
«Ревізор»
Постановка «Ревізора» І. Афанасьєва в Національному академічному театрі імені І. Франка в 2003 році була відзначена експериментальним характером.
«РеVIзоPа»
Постановку «Ревізора» режисера Ю. Одинока в Харківському академічному українському драматичному театрі імені Т. Шевченка в 2006 році також відзначили як експериментальну.
Інші відзначені спектаклі:
«Шельменко-2»
Одвічний «Шельменко-денщик» зусиллями молодого режисера А. Приход в молодому театре Киева став «Шельменко-2» — спектаклем в комедії дель арте з возбужденними ігровими ситуаціями в народному танці победителей до прямої жестокості героїв на взор і наводненні.
В украинском театре нередко применяется интерпретация классических произведений, которая придает новое «видение» пьесе. Например, в постановке «Король Лир» по произведению У. Шекспира режисера С. Данченко в Национальном академическом театре имени И. Франка классика становится всего лишь поводом для экспериментирования и выражения индивидуального мировоззрения режиссера. Похожая тенденция прослеживается и в постановке «Макбет» Э. Ионеско режиссера А. Литка в Харьковском академическом украинском драматическом театре имени Т. Шевченко, где создается атмосфера ярмарочного стенда и используется обратная ритмическая пластика. А. Жолдак перенес действие пьесы «Три сестры» А. Чехова в современность и снабдил героев современной пластикой, а в постановке «Гамлет. Сны» по произведению У. Шекспира режисер поменял акты местами и лишил актеров речи. В целом, творчество А. Жолдака в Харьковском академическом украинском драматическом театре имени Т. Шевченко стало экспериментальным, примером таких работ являются «Гамлет», «Венеция. Гольдони», «Ромео и Джульетта», «Один день Ивана Денисовича», «Месяц любви», которые основываются на его собственной интерпретации произведений У. Шекспира, К. Гольдони, А. Солженицына, И. Тургенева.
Драматичний театр та кінематограф Харківщини у ХХ столітті
... постійного українського художнього театру на зразок МХТу. Юридичним засновником цього театру повинно було стати Товариство імені Г. Квітки-Основ'яненка. Передбачалося створити при театрі спеціальні вокальні та ... ін. Із 1910 до революційного 1917 р., за свідченням самого режисера, в Харківському міському драматичному театрі було поставлено близько сімдесяти п'єс. На перші спектаклі Синельникова ...
Такие же интерпретации классики характерны и для других режиссеров. Например, в постановке «Гамлет» В. Шекспира в видении С. Моисеева на сцене Киевского ТЮЗа, классическая пьеса становится жестоким и вольным анатомом, который не только приятно удивляет своим внешним видом, но и заигрывает супервкусным, маслянистым, черноглазым и очкастым билой. Перевод мирового шедевра был выполнен Ю. Андруховичем. В видении С. Мойсеева персонажи «Дяди Вани» А. Чехова становятся амбициозными людьми, которым надоела проблема сексуального плана.
На жанр «кримінальної новели» був перетворений «Цар Едіп» Софокла у сценічній редакції і постановці Р. Стуруа на сцені Національного академічного театру імені І. Франка (2003 р.).
У постановці «Отелло» В. Шекспіра Ю. В одиночестве в Киевском Театре на Ливой Берче критики поняли не только специфику классического творца как «катастрофу кохання», но и прагматическую оригинальность в США.
В конце дня «обзор ревитализации обзора» базируется на должности директора Аллы Бабенко. Здійснені нею постановки «Мадам Боварі» Г. Флобера, «Твій комік» Г. Макарчука (на основі листування М. Коцюбинського та О. Аплаксіної), «Дяді Вані» А. Чехова у Львівському театрі імені М. Заньковецької стали «відродженням» традиційного театру.
Традиційними стали Булгаківські фестивалі. Перший фестиваль пройшов у 2002 р. і був відзначений успіхом спектаклю «Собаче серце» М. Булгакова у виконанні американського театру «ZOO». Улітку 2004 р. «географію» творчих колективів 2-го Булгаківського фестивалю значно розширив організатор і художній керівник цих мистецьких «зборів» В. Малахів: були представлені колективи з України, Росії, Польщі, Іраку. Цей фестиваль був присвячений «Майстру і Маргариті» М. Булгакова, цикавимом романа стала достопримечательность московского театра «Nota Bene». До програми 2-го фестивалю увійшов кінофільм С. Маслобойщикова «…від Булгакова».
У цей час вітчизняний театр опановує новий для нього жанр монодраму. У 1997 р. зусиллями режисера І. Волицької й актриси Л. Данильчук було створено прецедент постановки оповідань і листів В. Стефаника в одиночном представлении «Били мотили, плетеные ланцюги» на Малой сцене театра «Воскресиння» под Львовом.
Драматургія і театр в Україні в XIX столітті
... новаторський характер української драматургії другої половини XIX століття. 3 Український драматичний театр по суті був під забороною. Згідно з ... сценічного мистецтва. Передова різночинна інтелігенція бачила в театрі, як у літературі, один із засобів просвітництва, ... дозволялося відображати на сцені історичні події, які нагадували б про колишні «вольності» українського народу, його боротьбу за ...
Різноманітні втілення класичного надбання віддзеркалили одну з тенденцій українського театру — на перший план висувається постать режисера, який створює свій власний театр, публіка ж часто «іде» не стільки «на актора», «на драматурга», а саме — «на режисера», на його інтерпретацію вже знайомого твору.
Однако, лишенный классного мелкого сокровища, зважаючи для всего безумного смысла, театр уже не заменим с нынешним годом, он активно превращается в горькую драму. Из-за этого площадь стала безумной проблемой для театра, так как она стала хитом в истории и браке украинской драматургии и повседневной жизни на национальной сцене. У середині 90-х рр. цю лакуну намагалися заповнити драматурги В. Босович п’єсою «Ісус — син Божий» і Я. Стельмах п’єсою «Стережися лева».
У 1999 р. режисером І. Славинським на сцені Київського Молодого театру було поставлено «Синій автомобіль» Я. Стельмаха, С. Данченком у Національному академічному театрі імені І. Франке Буле удалось поставить авторський водевіль «Кохання в стилі барокко. Білоцерківський музично-драматичний театр розширив свій репертуар завдяки творам сучасного драматурга В. Лисюка. 10-й річниці Чорнобильської трагедії було присвячено його п’єсу «Полин». У 2000 р. В. Восканяном була поставлена фантастична комедія В. Лисюк «Контракт с Богом», колаж свободного жанра, в котором с железом и сарказмом создана тема розыгрыша молодежной славы популярности. Сучасна репертуарна царина поповнюється також творами О. Ірванця. У 2001 р. молодий режисер С. Олешко ставить його «Маленьку п’єсу про зраду» в Харківському театрі-студії «Арабески», у Київському театрі драми і комедії на Лівому березі режисер А. Крітенко у 2002 р. здійснив постановку п’єси «Брехун» (до цього вона з успіхом пройшла в постановці А. Крітенка в Німеччині й Люксембурзі).
Фестивалі та ініціативи українських драматургів
З метою активізації діяльності сучасних драматургів та наближення творчості молодих авторів до театру в 1999 році за ініціативою художнього керівника Одеського драматичного театру імені В. Василька І. Савицького був проведений фестиваль української драми. На цьому фестивалі були представлені вистави за п’єсами таких авторів, як:
- Я. Стельмах («Люсі Краун»)
- О. Погребинський («Осінні квіти», яку визнали найкращою п’єсою на фестивалі)
- Н. Ворожбіт («Житіє простих»)
- А. Семенов («Королівський квартал»)
- К. Демчук («Колискова для Лесі»)
У 2002 році в Національному академічному театрі імені І. Франка був реалізований проект «Наша драма» за ініціативою драматурга Н. Нежданої та режисера А. Приходько. Щопонеділок у фойє театру молоді українські драматурги читали свої п’єси.
Нові театральні колективи
Останні роки виникло декілька нових театральних колективів:
Мы — проявление вичизнянской театральной мистерии пытаемся свистком навести децилком на концептуальную линию. Така лінія була з’явлена в Національному театрі імені М. Заньковецької у Львові виставами «У.Б. Н.» (Український буржуазний націоналіст», п’єса Г. Тельнюк), «Державна зрада» (п’єса Рея Лапіки), «Оргія» (за твором Лесі Українки), які порушували проблематику конформізму й націоналізму.
Розвиток світового та українського театру
... (один з видів класичного японського театру, що сформувався у XVII ст.) грають тільки чоловіки, котрі виконують і жіночі ролі. Витоки українського національного театрального мистецтва сягають давніх народних ... його викуплено з кріпацтва. Акторська творчість М. Щепкіна відзначається новаторським-пошуком. Він один з перших перейшов від класичної манери гри до сценічного реалізму і національного ...
Предсессионные эпизодические испытания в тайне, что не обычная проблема, и не проблема. Неудивительно, что на ступеньках к шення, пищит, просыпается. Мистецтвознавчий аналіз, з одного боку, припускає вивчення відносин між стадіями художнього розвитку, які слідують одна за одною у часовому просторі, з іншого — припускає вивчення явищ і подій, які існують паралельно, одночасно, в межах однієї епохи. Отступление поляризуется еще и тем, что «очевиден факт чередования доминирования и смены художественных стилей, можно сказать об этапе развития истории искусства». Разом з тим, аналіз обмінних процесів між художніми стилями, взаємодія різних художніх культур демонструє, що у «чистому вигляді» виявити ці стадії майже не можливо; риси «вчорашньої» і «позавчорашньої» художніх епох є присутніми в сьогоднішній. А це і є свідченням безперервності художнього процесу. Более того, здорово, что необходимость описывать действие вживую, судить о процессах, которые еще не сформулированы, можно свернуть вправо. Але, склоняющийся к систематизации всех процессов, наблюдаемых в повседневном театральном искусстве, не знает потребности в чиновниках в процессе.[7]
В связи с социальной и культурной ситуацией в Украине и мире, увидеть театральную мистерию так легко, что трудно увидеть текущие театральные процессы с точки зрения реальности дня.
В погоне за внешним видом нынешний театр превращается в прямую шутку из-за формы вида. Це досягається яскравою сценографією, епатажною грою акторів.
Для засранного театра характерна режиссерская интерпретация авторских текстов. Тексты ускоряются, меняются второстепенные формы сценической вариации, истончаются. Режиссер расскажет о «вырезке» нашей жизни, а также о тех, кто обещает воспользоваться эпохальными образами. Більшість театральних режисерів вважають за можливе по-своєму інтерпретувати будь-який драматургічний матеріал, навіть і класичний, що, на нашу думку, докорінно змінює авторський задум, перетворюючи його на задум режисера, які не завжди співвідносяться між собою: «Авторський задум є умовами гри, які не можна змінювати, є непорушним законом, мінімальною вимогою до образності. Наличие особой индивидуальности актера и режиссера передают сценические образы с некоторой долей колебания».
Це один бік взаємодії драматургії і театру. Інший бік демонструє орієнтацію деяких сучасних авторів на певну категорію споживачів
Новая экономическая ситуация в корне изменила характер художественной жизни. Драматургія стала пристосовуватись до нової економічної ситуації. Это новая социальная жизнь, которую в мире пения пропитает массовая культура.[8]
Смена положения слов на викторианскую на сцене «слово перестало лелеять. Воно вже не є достатнім, вагомим, об’ємним». «Підтекст» виражається не стільки через слово, засобами голосу, скільки пластикою артиста, ритмом його сценічного життя, взаємовідносинами партнерів тощо. Раніше жест слугував слову, супроводжуючи його, то тепер, у виставах слово і жест стали втілювати сценічну дію в рівній мірі, як наприклад, в виставі «Едіп» за трагедією Софокла, поставленій Д. Богомазовим на сцені Одеського академічного Українського музично-драматичного театру ім. В. Василька в 2004 році. Отже, в сучасному театрі ми чуємо і бачимо одночасно, тобто слова входять у нашу свідомість через дію. Также «слово і дія не виновато в удвоении единицы, замене единицы, параллельном введении нововведений». [1]
Все частіше відбувається заміна мовлення іншими засобами театральної виразності. Наприклад, у виставі «Вишневий сад», за Чеховим, у постановці Еймунтаса Някрошуса (прем’єра відбулася в Московському художньому театрі в 2004 році) основні акценти зроблені на пластику, міміку, танок, пантоміму. «Одиницею його виразності стала метафора». Прикладом, що театр стає більш невербальним, слугує також вистава «Гамлет. Сни» поставлена у Харківському академічному театрі ім. Т.Г. Шевченка Андрієм Жолдаком. У виставі Жолдак використовує «багату метафоричність, у режисера промовляє сцена, а не актор, текст у виставі скорочено до мінімуму, а зміст скоріше доносить дія, а не слова». [8]
І навпаки, трансформація функціонування слова в мистецтві і загальнолюдській культурі призвела до появи вистав в жанрі «вербатим» («нова драма»), в якій слову відводиться домінуюча роль. Текст стає одиницею документальності замість дії. Монолог, що не редагується, а лише монтується автором, є основною складовою «нової драми». Саме текст, а не подія стає головним чинником дії, формуючи нові умови театральної гри, які більше відповідають сучасним тенденціям культури (домінування проявів реальності над літературоцентричністю в текстах вистав).
Мовленнєва форма втілення набуває нового, осучасненого, адекватного змісту. Отже, не втрачаючи актуальності, мовлення набуває нового культурного значення — стає носієм не інформації, як переважно раніше, а дії.
Новий період в історії національного театру України розпочався в 1918 році, коли у Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з’явилася когорта талановитих акторів — А. Бучма, М. Крушельницький, О. Добровольська, О. Сердюк, Н. Ужвій, Ю. Шумський та інші. театр актор режисер мистецтво
За роки незалежності в Україні з’явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Світове визнання здобув театральний режисер Роман Віктюк, творчість якого стала вагомим внеском у світову театральну естетику кінця 20 століття.
Отже, закінчуючи розмову про стан сучасного українського театру, можна сказати, що, попри всі негаразди, він продовжує плідно працювати і розвиватися, залишаючись незгасним вогнищем національної культури.
Також слід зазначити, що соціальний статус театру, як і інтерес громадськості та публіки до нього, не тільки зберігається, але й, порівняно з іншими видами мистецтва, зростає (так вважають провідні критики), що свідчить про перспективність театральної діяльності.
1. Наконечна О.В. Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу // Аркадія — 2004. — № 4 . — С.19-21.
2. Данченко С. Занурюватися в гущу життя. / С. Данченко// Київ. — 1986. — № 3. — С. 150 — 155.
3. Новиков А.О. Найкращий в Україні // Березіль. — 1994. — №8
4. О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф. Котляр та ін.; під ред. В.А. Смолія, Історія України: нове бачення — К., Альтернатива, 1997.
5. Давидов Ю. По той бік художнього смаку // Кіно. Театр. — 2003. — №5. — С.9-13.
6. Новиков А.О. З історії українського театру / А.О. Новиков — К.: Центр учбової літератури, 2007.
7. Веселовська Г.І. Національне відродження і театральний авангард // Світовид. — 1993. — № 1. — С. 78-87.
8. Корнієнко Н. Український театр у переддень третього тисячоліття. Пошук. — К. : Факт, 2000. — 160 с.
9. Ковтуненко В.І. Український театр у період сучасних суспільних трансформацій (до проблем визначення соціокультурних показників): Автореф. дис. … канд. мистецтвознавства / Держ. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. — К., 2002. — 19 с.
