Реферат на тему: «Червоне і чорне» Ф.Стендаля — як соціально-психологічний роман
Декілька слів про автора роману «Червоне і Чорне» — Ф.Стендаля
«Жив, любив, страждав», — написано на надмогильному пам’ятнику Анрі-Марі Бейля, який творив під псевдонімом Стендаль. Із 1800 до 1812 він служив сублейтенантом в армії Наполеону. Разом і іншими «орлами» пройшов Італію, Берлін, Відень, Москву. Після падіння Наполеону не зміг існувати у Франції епохи Реставрації і поїхав до Італії, де приймав участь у боротьбі карбонаріїв, товаришував із Байроном, у 1821 р. повернувся до Франції, а після перемоги республіканців, у 1831 р. отримав посаду італійського консула і до кінця життя мешкав в Італії, яка приваблювала його набагато більше, ніж Франція.
Вже перші кроки Бейля — письменника («Життєпис Гайдна, Моцарта і Метастазіо» (1814), «Історія живопису Італії» (1817), «Рим, Неаполь, Флоренція» (1817), «Прогулянки Римом» (1829)), демонструють особливості його творчої особистості. Його цікавить суспільство і неординарна особистість на фоні суспільства. Стендаль мав цікаву особливість стилю: розповідаючи про усе руйнуючи пристрасті, він завжди звертається до максимально холодного, точного, синтаксично правильного мовлення, створюючи таким чином дивний ефект поєднання бурного темпераменту і холодного аналізу. (Письменник згадував, що перед тим, як сісти за роботу, він читав карний кодекс, щоб максимально налаштувати себе на «холодний стиль»).
Тому твори Стендаля не захоплюють, вони вимагають детального, навіть дисциплінованого читання.
Жан из Стендаля: романтизм и реализм
Жан-Батист Жиль Албери Стендаль, французский писатель XIX века, считал себя романтиком, однако его творчество тесно связано и с реализмом. Исходя из его взглядов, он не видел настоящих характеров в революционной Франции, а лишь анемичных личностей, которые застыли в слепом подчинении. Именно поэтому он сделал «романтическое бегство» в Италию, которая отставала от Франции в плане социально-экономического развития, но сохраняла живых, хоть и противоречивых, но жестоких характеров. Тот, кто в юности столкнулся с колоссальным взрывом французской революции и походов Наполеона, не мог примириться с бытовыми реалиями. Его привлекали великие личности Наполеона, папы и князей эпохи Возрождения. Их, безусловно, нельзя считать моральными образцами: Наполеон уничтожил своих бывших товарищей по борьбе за идеалы свободы, когда они утонули в кровопролитии, и провозгласил себя императором Франции. И Стендаль осудил его за это. Но на фоне бесхарактерных Бурбонов, которые вернулись к власти во время Реставрации, образ «маленького капрала» казался величественным, и Стендаль ценил в нем не самодержца, а республиканского генерала. В Бонапарте, также как и в образах эпохи Возрождения, ему нравилась страсть, которую Стендаль как писатель ценил превыше всего.
Северное Возрождение
... XV века почти одновременно с началом Возрождения в Италии наступает перелом в развитии искусства северных стран - Нидерландов, Франции, Германии. При наличии в каждой из них национальной традиции, искусство ... и просвещения, когда меняются взгляды на человека и его роль в обществе и мире, когда рушатся старые схоластические и церковные учения. В центре произведений литературы, живописи, скульптуры ...
Социально-психологический роман «Красное и Черное»
Роман «Красное и Черное» (1831) родился от газетной хроники о преступлении. Интересно, что преступлений, подобных тому, что совершил Жюльен Сорель, во Франции эпохи Реставрации произошло несколько. Молодые люди (сохранились имена Берто, Лаффарга) ради карьеры и места в обществе шли на убийство, измену, обман, и это были не жалкими, а достаточно сильными личностями.
Пресса широко освещала суды над преступниками и часто их представляла как типичный пример низкой морали плебеев, которые, якобы, рождаются со склонностью к преступной деятельности. Республиканец и наполеоновский солдат, который писал под псевдонимом «барон де Стендаль, кавалерийский офицер», глубоко возмущали такие толкования, и он создал роман, в центре которого стоит простолюдин с горячей кровью (Красное), родившийся в эпоху, когда старые формы жизни снова вернулись на арену, в мертвый сезон эпохи Реставрации (Черное).
По мнению Горького, Стендаль поднял «достаточно обыденное преступление на уровень историко-философского исследования общественного устройства в начале XIX века».
Вступ
У цьому дослідженні ми розглядаємо роман Стендаля «Червоне і чорне» і аналізуємо його основні теми та художні засоби. Роман є важливим представником літератури ХІХ століття і відображає сутність французького суспільства епохи Реставрації. Особлива увага приділяється головному герою роману — Жюл’єну Сорелю і його долі, яка символізує суперечливість між внутрішніми потягами людини і зовнішніми обставинами.
1. Концепція людини у творчості Ж. — Ж. Руссо
Для розуміння головного героя роману «Червоне і чорне» важливо звернутися до концепції людини, яка існувала в творчості Ж. — Ж. Руссо. Згідно з поглядами Руссо, людина народжується з певним духовним ядром, яке надається від Бога і складає безсмертну душу. Це ядро не змінюється протягом життя і залишається незалежним від зовнішніх обставин. Однак, оболонка ядра, тобто зовнішні умови, впливають на життя людини і формують її долю.
Концепція Руссо чітко відображається в романі Стендаля. Головний герой Жюл’єн Сорель народився в епоху Реставрації, коли його природні здібності та амбіції перехрещуються з плебейським походженням. Його коротке життя стає трагедією через те, що він народився не в свій час, коли б його таланти і хоробрість могли б виявитись у повному обсязі.
2. Жюл’єн Сорель — символ епохи Реставрації
Жюл’єн Сорель є центральним персонажем роману «Червоне і чорне» і символізує всю сутність Франції епохи Реставрації. Він представляє провінційне суспільство через своє походження з Вер’єр та Безансона, а також аристократичний Париж через свій шлях до успіху.
М. КОЦЮБИНСЬКИЙ «ДОРОГОЮ ЦІНОЮ». ПРОБЛЕМА ВОЛІ ЛЮДИНИ ТА МОЖЛИВОСТІ II ЗДОБУТТЯ
... дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — полягти кістками на вічний спочинок». Отже, поговоримо про волелюбний характер українців, героїв твори «Дорогою ціною». 2. Опрацювання проблеми волі людини ... втратило ще живої душі». Головна мрія його життя — бажана воля мрія передавалася з покоління в покоління, ... годував гірш за собаку… Сорочка на мені чорна, запорошена, нужда на мене напала, їсть… І ...
Доля Сореля відображає протиріччя між його внутрішніми бажаннями і зовнішніми обставинами. Він має природні здібності і хоробрість, які могли б йому дозволити досягти великих висот. Проте, він опиняється в епоху, де його походження обмежує його можливості.
3. Гра з долею
Одна з ключових тем роману «Червоне і чорне» — це гра з долею, яка відбувається між Жюл’єном Сорелем та Матільдою де Реналь. Шлюб з Матільдою може надати Сорелю всі можливості для кар’єри і соціального підйому. Проте, їхні стосунки не базуються на любові, а на бажанні перемогти одне над іншим.
Ця гра з долею є смертельною для обох героїв, але водночас вона захоплює читача. Вона демонструє силу і талант обох особистостей, які готові пожертвувати своїми почуттями і готовністю віддати все заради перемоги.
Висновок
Роман «Червоне і чорне» Стендаля є важливим твором літератури ХІХ століття, який відображає сутність французького суспільства епохи Реставрації. Головний герой Жюл’єн Сорель символізує протиріччя між внутрішніми бажаннями людини і зовнішніми обставинами. Його доля відображає невдачу втілити свої таланти через обмеження соціального походження. Крім того, роман «Червоне і чорне» демонструє смертельну гру двох сильних особистостей, які прагнуть перемогти одне над іншим.
Жюльєн Сорель як герой «Червоного і чорного»
Жюльєн Сорель, головний герой твору «Червоний і чорний» Стендаля, може здаватися кар’єристом, що прагне грошей та слави, але він має одну якість, яка завоювала повагу читачів. Жюльєн є людиною пристрасті та гарячої душі, він живе в епоху, добрею коїться тільки смерть, та відчай після поразки перед життям і гріхами. Він мріє закохати у себе мадам де Реналь, але сам закохується в неї і підкорює своєю грацією та витонченістю.
Попереду жінки і статус як фактори він мав пристрасні стосунки з Матільдою, і хотів використати її, але їхні відносини переросли у справжній двобій двох гордих душ, які проявляють свою свободолюбність та незалежність від моралі та нюансів процедури.
Сорель як герой роману
Поразка Сореля полягає в його пристрасті, що ділять його на дві людини, а його зжирає. Жюльєн закохався в мадам де Реналь, не він принц то й де княжичі в дворах, а вона — його реальність та мрія. В цілий період його шляху, який був вирішальним в імані Гірам (дороговказа) він одним із периферій інтересу > он випав в поле зору баптистичкого Жоффру Сен-Ильер. Багацько вчинків Сореля керовані дикою та палаючою пристрастю до жінок.
Правова проблема Сореля, яка моделюється автором, також була зумовлена думкою на його думку. Своїй невправності, щодо того, що на початку роману байдужий до статусу мадам де Реналь, Жюльєн підпорядкував суд як об’єктивізації болю душі. Малякова М. М. У тому, що змогла засудити його за статус та стегне його за кохання.
Красное и черное в жизни Жюльена Сореля,
... тут происходит непредвиденное. Оскорбленная госпожа де Реналь в порыве ревности и мести, решает одним росчерком пера зачеркнуть всю жизнь и карьеру Жюльена Сореля. Свет померк в глазах юноши, он понял, что это ... – конец! Но Жульен был не тем человеком, который мог вернуться в отцовский дом ...
Заключення
У підсумку, Жюльєн Сорель — головний герой твору Стендаля «Червоний і чорний»є пристрасний індивід та заслуговує поваги з причини своєї любові та розуміння людських почуттів, не зважаючи на епоху, в яку він жив. Автор простежує його розвиток, кохання, жагу до статусу, соборність, здаваuisse prezimetar sundave ing supra шчирість і, врешті-решт, звисветомер принишив про все і визнавшись за присно Бонапартунтів Schulmațțів зазнав свого краху
Розгортання
Життя Сореля було коротким і пройшло в полюванні за щастям, яке він сприймав як реалізацію своїх амбіційних мрій. Однак, коли Матільда зробила все можливе, щоб його врятувати, коли «такому привабливому юнаку», чиї портрети продаються на вулицях як листівки, потрібно було просто сидіти, мовчати і чекати на оплески та сльози експансивних жінок під час його звільнення в залі суду (який не випадково відбувається в театрі), він несподівано просить слово і говорить правду. Він розповідає про те, що він є сином Тесля з села, про те, як сільський священик з благодійних цілей допоміг йому отримати хорошу освіту, про те, як він зрозумів, що, незалежно від освіти, без зв’язків і післяреволюційної Франції йому не вдасться пробитися. Він не виправдовується. Йому смішно, що його збираються помилувати. «Я посягнув на життя жінки, яка заслуговує тільки поваги. Я заздалегідь обдумав свій злочин і намагався вчинити його», — кидає Сорель у залу, і таким чином сам подає свою смертну вирок. Він сміливо йде назустріч своєму долі, іронізує на лавці підсудних над суспільством, до якого належать присяжні ( «суспільство, яке ви називаєте вищим» ), він знімає маску, повертається до своєї природи.
Він сам відправляє себе на гільотину, розриваючи зв’язки з суспільством, яке намагається судити його. Епіграф, який письменник надав роману про долю Сореля («Правда, гірка правда»), взятий з останньої промови республіканця Дантона в Конвенті, після якої його засудили на смерть. Але Сореля не слід повністю тотожними ідентифікувати з діячами Великої Французької революції, так само, як маркіза де ля Моля не слід тотожними ідентифікувати з силами реакції. Кожен з них: Жюл’єн, маркіз, мадам де Реналь, старий янсеніст абат Пірар, виступають унікальними особистостями, повними протиріч. Особливо цікавим є характер Матільди де ля Моль, яку називають «італійською» і порівнюють з цілою низкою «італійських характерів», які існують в творчості Стендаля. Тут можна згадати героїню новели «Ваніна Ваніні» (1829), а також героїв «Скрині й привиду» (1830), «Любовного напою» (1830) та інших. «Італійський характер» не можна вважати моральним. Його носії мають вибуховий, нерозсудливий характер, який може підштовхнути навіть до злочину. Але «італійський характер» сам по собі є цікавим для сприйняття і протистоїть лицемірству та анемії почуттів.
Література
1. Зарубіжна література ХІХ століття. — К., 2000.
2. Літературна енциклопедія. — К., 1986.
