Романа Купчинського знають в Україні як автора безсмертних стрілецьких пісень. На жаль, уже менше є серед нас шанувальників його поетичної творчості, бо вірші його хоч і друкувались у багатьох галицьких передвоєнних виданнях, але окремою збіркою побачили світ у США, вже після смерті поета, у 1981 році.
У 90-х роках минулого століття український читач ознайомився з трилогією Романа Купчинського “Заметіль”. Роман цей умовно можна назвати художньо-документальним чи художньо-біографічним, бо розповідає він про події Першої світової війни, участь у ній українських січових стрільців, патріотичний підйом галичан, страшну поразку та розчарування українців після кількох років надії на те, що Україна здобуде незалежність. Роман Купчинський провів на фронтах війни шість років. Він зсередини знав те, про що писав у романі. Тому і сприймається твір як розповідь-сповідь людини, що пережила бачене.
Зовсім недавно дісталась в Україну і його поема “Скоропад”, що теж присвячена українському визвольному змаганню, правда, якогось особливого резонансу вона ще не здобула.
Про збірку Романа Купчинського “Мисливські оповідання” лише побіжно згадують деякі літературознавці, коли говорять про творчий доробок письменника. Однак без неї неможливо сформувати повну картину творчості письменника, зрозуміти особливості його творчої манери.
Відомо, що Р. Купчинський був завзятим мисливцем, часто ходив на полювання, любив товариство, любив природу. Відгомін цього захоплення – у численних фейлетонах, які він друкував у газеті “Діло” під псевдонімом Галактіон Чіпка. В оповіданнях письменник знову повертається до цієї тематики – тепер уже в іншому жанрі і в інших умовах, пишучи в еміграції. Виходять вони друком аж після його смерті. В Україну книжка потрапила зі значним запізненням: невеличка, у скромному переплетенні, містить 9 оповідань.
Хоча вона й писалась на еміграції, але у ній немає й натяку на те, що письменник розповідає про своє життя там, за кордоном. Бо кожне оповідання – це спогад про рідну землю, про молодість, про
Разнообразные события в жизни людей формируются на фоне охотничьей темы в рассказах, которая служит своеобразным фоном для передачи более сложных впечатлений и психологических нюансов. Реализм изображения приобретает глубокий — психологический — измерение.
Вероятно, не случайно первым произведением в сборнике является рассказ «На полях». И не потому, что он самый обширный или его суть заключается в охоте. Внимательное прочтение убеждает, что это не так. Преобладает психологическая проблематика, которая прежде всего строится вокруг вопроса национальной идентичности: автор хотел рассказать, в первую очередь, не о охоте и охотниках, а о том, что чувствовал, о чем думал поручик украинских сечевых стрельцов Николай Петрович Жалинский, главный герой произведения.
Особливості хронотопу роману Габріеля Гарсія Маркеса «Сто ...
... Маркеса - роман «Сто років самотності». Оскільки хронотоп може проявляти себе по-різному, та найчастіше - це хронотопний комплекс, окремі його складові - ... задум твору, тому аналіз часопросторової організації окремого твору набуває особливої актуальності. художній роман маркес Тож актуальність ... людини. Широкого висвітлення проблеми хронотопа здобули, звичайно після праць М. Бахтіна, в дослідженнях А. ...
Из первых строк мы узнаем, что беспокоит, мучит автора: украинец-восточник Филя Николаевич, владелец бензинового мельницы в Херсонщине, не хочет разговаривать со своим гостем, Жалинским, на украинском языке, называет его «устрятивший мазепянином». На слова Жалинского «Вы украинец!» отвечает «Нет, я русский!».
Во время охоты Жалинский встречает россиянина Винокурова, директора сахарных заводов, а также представителя украинской власти, гетманский старосту елисаветовского уезда Верещагина. И вновь парадокс — россиянин Винокуров, произносящий тост, говорит: «Я — русский, но в Украине вырос и живу, я гражданин украинского государства, поэтому буду её защищать, потому что она защищает меня. Да здравствует гетман Павел Скоропадский!» На что украинец Верещагин, представник украинской власти, ему выговаривает: «Вы говорите, как мазепянин. Вы забываете, что на Дону собирается наша русская армия, что Россия ждет от нас всех освобождения из большевистского ярма. Где же ваша русская патриотичность?» А Жалинскому говорит: «Вы австриец и австрийский офицер, и вам в нашу политику нехорошо вмешиваться!» Что он имеет в виду, говоря «нашу»?
Патриотические мотивы, национальные проблемы, которые присутствуют в рассказе «На степах», характерны и другим произведениям сборника. С каким гордостью, как искренне выражает чувство радости владелец поместья под Львовом, украинец Вадицкий, когда говорит, что «раньше охотничьих товариществ не было, позже были, но не наши. Слава вам, господа, за то, что вы собрали группу охотников, основали товарищество, дали ему название, оформили его законно и проникаете в нем украинские охотничьи традиции. Пусть в украинских угодьях охотятся украинцы! А украинское товарищество «Тур» пусть живет и процветает!» (рассказ «Как из книжки»).
Связывая патриотические призывы с конкретной ситуацией, Купчинскому удается избежать пустословия и абстрактности, передать наставления с помощью художественной речи.
Очень интересным, хотя и «малоохотничьим», является рассказ «Чигун». Лесной
Вступ
У данному дослідженні буде проаналізовано оповідання Романа Купчинського «Чигун». У цьому творі автор розповідає про зустріч представника влади, Петра Козака, з браконьєром, Юрком Зарічним, на Святого Вечора.
Опис події
В один Святий Вечір Петро Козак зловив браконьєра чигуна — Юрка Зарічного — у лісі. Він вегдає Юрка до своєї хати з наміром передати його в руки жандармів наступного дня. Петро переконаний, що має справу з важливим злочинцем, оскільки Юрко нелегально забив цапа.
Однак, Петрові бракує зброї, якою користувався Юрко. Він не дуже захоплюється цим, вважаючи, що знайде її пізніше. Для нього головне — це спіймати злочинця на гарячому. Таким чином, він продовжує проводити Юрка до своєї хати. Але коли вони приходять до Петрової хати, відбувається несподівана зміна в стосунках між двома чоловіками.
Взрослых украинцев «Как я провел лето…»
... крабов. В детстве, на каникулах, целый день на пляже проводил, как и сейчас вся местная молодежь. Это для курортников лето праздник. А нам – народу полно, на пляж не выберешься, ... дедом мы как бы стали понимать один другого. И это было первое лето, когда я почти все время работал. Кроме того, два раза дрался с местными на "дискаре", ...
Святий Вечір вимагає особливої поваги, тому Петро не може дозволити господарям хати вечеряти, не запросивши Юрка приєднатися до них за столом. «Сідай з нами… Не будеш дивитися, як ми вечеряємо!», — промовляє Петро, вкладаючи в ці слова всю повагу до традицій святкування Святого Вечора. Разом з цим, Петро просить Юрка, щоб вони зі співавторами налаштувались на святкову атмосферу, заспівавши коляду.
Зміна відносин
Ця несподівана характеристика відносин між представниками влади та порушниками закону свідчить про розвиток сюжету. Вдосконалення міжособистісних стосунків і поступове перетворення офіційних стосунків на доброзичливі та гуманні загалом нівелює наявні конфліктні моменти.
Довіряючи Юрку, Петро навіть відпускає його додому на три дні з чесним словом, незважаючи на відсутність у нього сумніву в тому, що хлопець не зламає свою обіцянку та не втекає, але завітує до Петра після свят. Перетворення офіційних відносин на дружні і гуманні сприяє взаєморозумінню і посиленню довіри між Петром та Юрком.
Залагодження ситуації
У пізнішу періоди, коли батько Юрка, старий Зарічний, завітав до Петра разом із сином, справа із забутим цапом була вирішена. Цап був повернутий лісничому, представленням як знайдений у лісі, та Юрко мав закинути полювання в резерваті лісу. Це свідчить про те, що виникають навіть тісніші зв’язки між співавторами і склала певну єдність, то поступово перетворюють сприятливу атмосферу спілкування один з одним.
Висновок
Оповідання «Чигун» відображає не тільки сюжетність, але й важливість поваги до традицій та міжособистісних взаємодій у контексті святкування Святого Вечора. Різні колійні силки постійно розв’язують конфлікти і роблять основні персонажі більш дружелюбними та розуміючими один до одного.
Процес зміни відношень між Петром Козаком та чигуном Юрком Зарічним є основним ходом авторського мислення. Стиль літературного написання репрезентує не тільки пристрасть до природи, але й натхнення до використання образів та описових метафор.
Текст, который рассматривается, представляет собой примеры из оповідання «Цап» Василя Купчинського. В этом тексте автор описывает окружающую природу и поведение диких животных. Он использует яркие образы и запахи для передачи атмосферы леса. Также присутствует описание чувственных переживаний персонажей их взаимоотношения. Автор не оставляет без внимания и вопросы моральности и гуманизма, что позволяет проследить развитие главных тем и идей в его произведениях. Купчинський не устраивает формального описания действий героев, а стремится к тонкому изучению их чувств и эмоций. Это делает его оповідання неповторимыми и заслуженно популярными среди читателей.
Місяць вирозуміло вибачився. Пера вибачила і Жалинському, і Соні:
- Со… – І тихо…
- Мико… – І тихо…
Місяць моргнув на хмарку, вона підплила і закрила його". А в оповіданні
«Чигун» на фоні «злочину» чигуна і боротьби з ним гайового зароджуються
справжні почуття між чигуном Юрком і донькою гайового Мотрею. Коли Перто
Козак говорить про цапа, в якою стрілою «серце наскрізь пробите»,
дівчина подумки відповідає «Ой, ще й як!», маючи на увазі своє серце.
І коли «…старші сіли на балачку, Юрко пішов напувати коня, а Мотря
побачила, що коновки мало що не порожні і побігла до криниці по
воду…».
«Маломисливським» є й оповідання «Цап». Молодиця Слава, «вродлива
чорнявка, десь по тридцятці», вподобала молодого хлопця, студента
медицини Петра, який на декілька днів приїхав погостити до вуйка,
лісничого Валюти, у котрого й вона була у гостях. Тому й напросилась
піти з Петром полювати на цапа.
«Як гарно пахне живиця! – сказала півголосом пані Слава і спинилася
Відхилила назад голову, прижмурила очі і втягала в себе аромат повітря.
Петро стояв поруч і дивився на відхилену голову, на заплющені очі…
“Отак підступити і поцілувати ці чудові уста” – шепнула думка.
“І дістати поза вуха!- зашипіла друга”. За те, що послухав Петро не
першої, а другої думки, нагородила його пані Слава відповідним епітетом.
Пані Слава, прощаючись з Петром (може, й назавжди), “зійшла з ґанку,
підступила до брички і спитала потихо:
Ви казали, що вчора не було цапа?
Або ж був?
Був, і то великий! – І усміхнена вернулася на ґанок”.
Як автор із багаторічним досвідом писання фейлетонів, Купчинський і в
своїх оповіданнях не міг не скористатись цим даром – добре розвинутим
почуттям гумору.
В оповіданні “Як з книжки” читаємо: “старий Вадицький розпорядив, що має
бути накраяна шинка, ковбаса, телятина – має бути “до вибору”, а пані
Михайлина впиралася, що повинні бути “канапки”, бо без канапок, на її
думку, не обходиться ані одна порядна гостина. Та пан Вадицький був
проти.
Але після вечері, “як тільки господар зник, з дверей кухні вийшла пані
По материалам исследования можно сделать вывод, что в мисливских оповіданнях присутні спільні теми, які поєднують їх у збірку і надають їм цю назву. Традиції мисливства, організація і проведення ловів, задоволення від спілкування з товаришами, які завжди поруч, радість від «правдивих» розповідей про свої «подвиги» на ловах — все це знаходимо в оповіданнях. Також варто зазначити, що з матеріалу видно, що мисливці мають свою специфіку спілкування, що виявляється в їхньому побуті і взаємин із спільнотою.
Слід також відмітити, що інформація про апетит та спрагу мисливців після полювання потребує перевірки та додаткових досліджень, оскільки у збірці оповідань відображені умови, які можуть бути відмінними від реальних. Проте, відомо, що збирана інформація є переважно описом думок та поглядів мисливців, що можуть бути суб’єктивними.
Таким чином, проведений аналіз свідчить про важливість подальших досліджень у даній області з метою отримання більш повного та об’єктивного уявлення про специфіку мисливських оповідань та місце мисливства в соціокультурному просторі.
|
мисливці спільне: перебільшують трохи (читай: дуже!) риболови величину |
|
зловленої риби, а мисливці – віддаль від звірини”. |
|
У цьому ж оповіданні бачимо справжнього, завзятого мисливця: |
|
“Почався перший оступ. Гучки спочатку йшли тихо, навіть не знати було, |
|
чи рушили. Аж нараз крик: “Дик, дик!” “Тримай, завертай!” “Бий, бий!”. |
|
Далеко вдалині грянув постріл гайового. Мисливці ще сильніше прикипіли |
|
до своїх місць. Кожному з них може вигулькнути з кущів дик. Що супроти |
|
нього отой лисюра, що блискавкою перескочив проруб? Що супроти нього оті |
|
два зайці, що й собі шугнули в старий ліс! Що супроти нього цап, що |
|
пішов напоперек схилу!” |
|
А після полювання – оте головне, розкіш людського спілкування: |
|
“В великій їдальні вадичинського дому сиділи за столом мисливці. |
|
Тремтливе сяйво свічок грало на їх засмалених морозом обличчях, блискало |
|
іскорками в їх розрадуваних очах, бо свічки разом зі смерековими |
|
галузками, що лежали на білому обрусі, нагадували якийсь казковий Святий |
|
Вечір. Простора кімната гуділа від розмов, а всі вони оберталися довкола |
|
сьогоднішніх ловів. Для мисливця зложитися, стрілити, забити або ні – це |
|
справа одної-двох секунд, але обговорити якийсь свій цікавий випадок – |
|
не вистачає години, і замало один раз”. |
|
Невід’ємною ознакою поетики Купчинського є використання навіть у |
|
прозових творах пісень, наголошення на їх ролі в організіції і |
|
проведенні справжніх ловів. Напередодні полювання мисливці співають: |
|
Покинь тягар дрібних жалів, |
|
Турботи сірих днів. |
|
Найкращий лік для нас усіх – |
|
Веселий спів, безжурний сміх. |
|
Лине час над нами бистро |
|
І стрясає цвіт життя. |
|
Тільки чесне товариство |
|
Дасть хвилину забуття. |
|
Повертаючись з ловів, “чесне товариство” знову співає: |
|
Підганяйте, хлопці, коней, |
|
Гляньте, неба край червоний, |
|
Хмари захід заступили, |
|
Буде з вітром сніг! |
|
Підганяйте, не дрімайте |
|
На вечерю поспішайте, |
|
Хай же наші буйногриві |
|
Не жаліють ніг! |
|
Нас чекає там заплата – |
|
Теплий усміх, ясна хата. |
|
Гей, стелися під ногами |
|
Зимове рядно |
|
Заки вихри в полі свиснуть, |
Кришталеві чаші свиснуть, А в тих чашах кришталевих – Золоте вино… Вже при забаві мисливці, дякуючи господареві за гарні слова та смачні страви, співають:
“Чарка до чарки, серце до серця, Стукнім на радість нас усіх. Доля ловецька тому всміхнеться, Хто любить чарку, спів і сміх. Слава ловецтву, слава ловцям, Слава несхибним стрільцям! А старий господар у відповідь співає гостям давню мисливську пісню:
Ведущие мисливцы Романа Купчинського
Следующая песня в его сборнике предназначена для охотников. В ней охотник рассказывает о том, что у рыбака есть дочка «золотая рыбочка». Охотник очень хочет поймать её и для этого пойдет на хитрость:
Заговорю сяк і так, Може рибка влізе в сак, А як влізе – то я сіп. Рибка тільки тріп, тріп, тріп.
Песня «Постріли змовкли», без сомнения, Купчинський написал для охотников, возвращающихся с охоты:
Постріли змовкли і ліс занімів. Час нам вертатись до наших домів. Гоп-гоп, гоп-гоп, гоп-гоп… Звірі і птиці: нема вже стрільця, Знову займайте знайомі місця. Гоп-гоп, гоп-гоп, гоп-гоп…
Р.Купчинський мастерски использует юмор, легкую иронию (и даже самоиронию), которая, однако, никогда не переходит в сарказм или сатиру. «Охотничьи рассказы» Романа Купчинського органично дополняют его прозовое творчество, известное преимущественно за трилогией «Заметель», обогащают литературу колоритной тематикой охотничьих рассказов и историй, благодарным материалом для освещения гуманистической и психологической проблематики.
