Творчість Леся Курбаса

метки: Курбас, Театр, Творчество, Биография, Театральний, Развитие, Гімназії, Створення

Вступ

Неубедительный взгляд на историю мирового театра, становление его форм, жанров, театральных систем показывает, что каждая эпоха в зрелищном искусстве начиналась с появления новой мифологии, культа, соответствующего праздника, вокруг которого вырастали формы общественного общения и развлечений, и, наконец, возникал театр. Причем первоначально — в таких формах, где театральное зрелище еще не выделилось из формы общественного общения. Это было тайнство, посвященное какому-то богу, мистической сущности или обоженной личности — мистерия. Также назывался и зрелищный жанр, из которого в будущем вырастали театральные системы.

Не был исключением из этой традиции и театр, возглавляемый Лесом Курбасом, который, по мнению Н. Корнеенко, «строил театр, который связал бы наше прошлое через память о мистерии и наше будущее». Мистерийную природу курбасового театра осознавали не только исследователи, но и современники, по мнению которых в мистериозном ключе, в жанрах касающихся мистерии (учитывая производные от мистерии триумфально-апофеозные зрелища), Курбас и его ученики в управляемом им театре решали такие постановки: «Черная Пантера и Белый Медведь», «Великий лох», «Йоля», «Царь Эдип», «Рождественский вертеп», «Гайдамаки», «Свобода», «Октябрь», «Новый Мессия», «Джимми Хиггинс», «Жакерия», «Накануне», «Народный Малахи», «Диктатура», «Машиностроители», «Маклена Граса». Осознание мистериозной основы курбасового театра позволяет точнее очертить особенности его системы. Проте, были ли эти спектакли «застенчивыми мистериями»? И так, и нет. Все зависит от ответа на элементарный, казалось бы, вопрос: что такое мистерия?

Биография Леся Курбаса

Лес Костянтинович Курбас родился в 1887 году в селе Щербани Киевской губернии в Украине. Его отец был мужем Константином Курбасом и преподавал украинский язык и литературу. Мать — немецкая германка (Каролина) говорила на 5 языках.

В 1905 году Лес’ отец умер, и он переехал на завод по производству холодильных ящиков в город Александрию, где работал на складе. Там он начал учиться и посещал музыкальный учебный центр, чтобы изучать вокал. Две годы спустя он вернулся в Киев.

В 1907 году Лес начал работать в труппе Александра Міхалевича. В 1909 году он поступил в труппу Вадима Міхайловича, где он играл до 1925 года. В 1911 году он вступил в Музично-драматический театр в Закарпатье, где обновил репертуар. В театре он работал больше 4 лет. В это время он также вызвался на службу в Киеве и был направлен преподавать музыку кадетам. Он также работал в учебном центре для женщин в Киеве.

Екатеринбургский муниципальный театр кукол

... в два года. 21 августа 2004 года в Театре кукол открыт Музей театральной куклы «Петрушкин дом». Международная Ассоциация театров кукол при ЮНЕСКО (UNIMA) считает Екатеринбургский театр кукол одним из ... (Франция)(совместный проект Екатеринбургского театра кукол и театральной компании Эмили Валантен) 2010 — «Кружевная сказка», режиссёр Галина Дейкина Примечания Данный реферат составлен на основе . ...

В 1917 году Лес принимал участие в революционных событиях. В середине 1920-х годов, он стал интересоваться театром, и в райцентре Малино в 1927 году основал свое первое театральное объединение «Березіль». Однако его амбиции были больше, и он не прекращал создавать новые театральные образования.

Самой известной работой Леса Курбаса стала его работа в «Березіль», которая привела к созданию «Курбасового театра» в Киевской области в начале 1930-х годов. Он возглавлял этот театр до 1937 года, когда он был признан врагом народа и арестован. Курбас был казнён в 1942 году на оккупационной территории России в Остроге.

Життєвий шлях Лесі Курбаса

Лесі Курбасу народився 25 лютого 1887 року у Самборі на Львівщині. Його справжнє ім’я було Олександр-Зенон Степанович Курбас. Його дід, Пилип Іванович, був священиком, який спочатку працював парохом у селі Куропатники поблизу Бережан, а потім більше сорока років прожив і служив Богові у Старому Скалаті (нині — Підволочиський район Тернопільської області).

У нього було чотири сини, але один з них помер у дитинстві. Інші двоє синів обрали професії, які сподобалися їхньому батькові. Середній син, Степан, вирішив стати актором, не зважаючи на батькову незгоду. Він грав у театрі львівського товариства «Руська бесіда» під псевдонімом Янович. Тут він познайомився з актрисою Вандою Гейхман і одружився з нею, не попросивши батьківського благословення, що призвело до того, що його батько зрікся його.

Від перших днів народження Лесь Курбас подорожував з театром своїх батьків. У семирічному віці він вперше познайомився зі своїм дідусем Пилипом і з Старим Скалатом, де він прожив сімнадцять років. За цей час він поховав двох своїх молодших братів, батька, дідуся і бабусю, а також свою сестричку в сусідньому місті Скалат. Його дядько Роман, який навчався у Львівському університеті, допомагав Лесеві з навчанням і готував його до вступу до Тернопільської української гімназії. Лесь показав перші вагомі успіхи, ставши екстерном і склавши екзамени за другий клас. Він вступив до гімназії як третьокласник. Зрозуміло, що любов до театру займала важливе місце в його серці. Він відразу ж записався до аматорського гуртка в гімназії.

Лесь Курбас, відомий український режисер, народився у місті Самбір. Після закінчення гімназії, його родичі радили обрати фах педагога чи сан священика. Але Лесь у таємниці від них написав лист до управи «Руської бесіди», прохаючи виділити йому стипендію для навчання в драматичній школі, зважаючи на те, що він є сином відомого актора.

Театр, жаль, не мав достатньо коштів і відмовив Лесеві. Тоді він став студентом філософського факультету Віденського університету, де вивчав слов’яністику та германістику. Але через рік сталася смерть батька, і Лесь перевівся до Львівського університету, ближче до матері, щоб допомагати родині. Тут він разом з іншими студентами заснував студентський драмтеатр, де він розвивав свої акторські та режисерські навички.

Проте його навчання тут не тривало довго. За участь у молодіжній демонстрації, Лесь був відрахований з університету разом з іншими студентами. Але він не здався і вирушив до Відня, де закінчив місцевий університет, а також драматичну школу вільного слухача при Віденській консерваторії.

Театр Леся Курбаса

... руїни, стало поволі налагоджуватися, театральні діячі також робили все можливе для відродження театру. Лесь Курбас був серед них найбільшою творчою силою. Закінчивши філософський факультет Віденського університету ( ... весь свій пройдений шлях і зректися його; засудити політично-літературну діяльність Миколи Хвильового та ВАПЛіте. Два дні пізніше Лесь Курбас запросив виконавців ролі у п’єсі "Максима ...

У свої 25 років Лесь Курбас приєднався до Гуцульського театру Гната Хоткевича, але через півроку його перевели до трупи «Руської бесіди», де колись виступали його батьки. Цікаво, що його дебют відбувся саме в Самборі, де він розпочав свій шлях.

У «Руській бесіді» Лесь Курбас часто виступав разом з актрисою Катериною Рубчаковою. Вони разом зіграли багато ролей, включаючи виставу «Осіння буря» Войнича. В цьому спектаклі відображалася бурхлива закоханість Леся до Катерини. Проте він тривалий час приховував свої почуття. Випадкова можливість привела до того, що вони разом поїхали на гастролі до Кракова. Там Лесь зробив їй пропозицію, але Катерина відповіла розсмішками. Це викликало гнів і образи у Леся, і він здійснив самогубство, вистріливши собі в груди. Хоча його прооперували, кулю не вдалося вийняти. Лесь Курбас жив з кулею в грудях до кінця своїх днів.

Життєвий шлях Леся Курбаса

Лесь Курбас – видатний український театральний режисер, драматург, актор, педагог, засновник і керівник Театру березня. Народився він 13 лютого 1887 року в містечку Старе Село на Тернопільщині. У великій кількості народився мало кому із поетичної душі матері Ванди та гончаря Павла. Вже змалечку відбувався у нього театральний талант, кожна гра з друзями перетворювалась на хоровод, спектакль чи балет.

У першій половині 20-х років XX століття він знайшов сильних єдинодумців у колі молодих киян, які відчували потребу змінити театр та посунути його на новий рівень. Цієї мети вони домагалися через новаційну форму, сміливі рішення в постановці, експеримент у використанні світла, звуку, кольорів, відношенні до висловлення реальної проблематики.

Першим створився студійний колектив «Березіль», а згодом інші. Ці зустрічі науковці та історики театру вважають першим кроком українського експериментального театру. Це стало зразком для інших дерзких реформаторів як Вілим Гримчак, так, звичайно, і життєвої долі Олекси Довбуша.

Світоглядна позиція

Лесь Курбас діяв на сцені, об’єднуючи у графі напрямки або у палітру спектаклю окремі жанри. Він не був форматом найстрогіших ліній абстракцій чи реалізму, він бачив своїм завданням створювати ті спектаклі, які захоплюватимуть, збуджуватимуть емоції, дані на життя.

«Якщо театр не веде потрібної розвідки, правди, то це «флебіт». Зворотній зв’язок між театром та глядачем, спопуляризація та легкість – показати людям клоунаду, лакеїв-будівельників чи офіцерів з «»Хоружими небесами». Спектакль поряд до народу, для народу», стверджував митець.

Створення Театру березня

Увивається театральна легенда, що ідею створення нового, переважно українського, театру поїхали обговорити десять акторів і режисерів з різних регіонів країни. Наразі і вважається рефлексією і генератором допитливості молодшим поколінням і професійними любителями у театральній галузі.

Основна мета Театру березня полягала в створенні низки респектабельних українських історично-культурних театроконструкцій. У творчо-інтелектуальном та життєвому сполученії реформ діяв, повсякчас учивши тварин, що життя не стикається легкої очікуваючої звичності.

Новаторство театру «Березіль»

... виконанні В. Чистякової. Оцінка діяльності Курбаса та його театру була переглянута після оголошення незалежності України. Неллі Корнієнко, директор Центру Леся Курбаса, академік Академії мистецтв України, ... «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»). Театр також видавав журнал «Барикади театру». «Березіль» був сміливим і міцним експериментальним колективом, у якому променіли ...

Курбас являлся выдающимся творческим деятелем не только в области режиссуры, но и в писательстве. Он написал ряд художественных произведений. Его рассказ «В гарячці» был опубликован Иваном Франко в «Науково-літературному віснику» еще в 1906 году. В «Старому Скалаті» были опубликованы от Леси «Сни». Он владел десятью языками и занимался литературными переводами. Он также перевел одно из стихотворений норвежского поэта Бьорнсона, в котором есть такие строки: «Я выбираю березу, потому что она — буря, потому что в ней — смех, потому что в ней — сила, потому что она — переворот, из которого рождается лето». Лесь Степанович также стремился осуществить великую революцию в украинском театре, чтобы поставить его на европейский, международный уровень. В марте 1922 года он основал современное экспериментальное художественное объединение «Березіль» в Киеве. Через четыре года театр «Березіль» переехал в Харьков (тогдашнюю столицу советской Украины).

Здесь судьба свела два творческих украинских гения — Леся Курбаса как режиссера и Николая Кулиша как драматурга. Постановки пьес «Народний Малахій», «Мина Мазайло» вызвали возмущение советской власти. «Патетичную сонату» запретили ставить. В результате Лесь Степанович пережил год творческой апатии. Но он взялся поставить драму Кулиша «Маклена Граса». Премьера состоялась в сентябре 1933 года под наблюдением чекистов. Затем начался процесс над режиссером — официальные органы не приняли спектакль, обвинили Леся Степановича в буржуазном национализме и отклонении от партийной линии.

Друзья Курбаса поняли его враждебное поведение по отношению к власти и посоветовали ему покинуть Украину. Он уехал в Москву. Но это не помогло. В конце декабря 1933 года Курбаса арестовали. Ему предъявили уголовное дело № 3168. Ему инкриминировали принадлежность к УВО (Украинской военной организации) и постановку только националистического содержания. Пытки и пытки заставили художника признать правдой эту чекистскую клевету. Так называемое судебное разбирательство, правда, прошло в Харькове. Ему было назначено пять лет заключения. На этапе доставки его отправили на далекий север — на строительство Беломоро-Балтийского канала. Здесь выдающийся режиссер снова организовывал театры. Даже на холодных и голодных Соловках, куда его позже привезут, тоже будет сцена. «Курбас лег в ту замерзшую землю», — в шестидесятых годах прошлого столетия напишет Лина Костенко. Тогда же жена Валентина Чистякова получит официальный документ, подтверждающий, что ее муж умер в 1942 году от кровоизлияния в мозг. Но уже во времена независимости Украины из архивных источников стало известно, что самого знаменитого украинского театрального деятеля расстреляли 3 ноября 1937 года в местечке Сандармох. Тогда же пули служак ГУЛага похоронили навсегда 1111 заключенных Соловецкой тюрьмы особого назначения. Этот бесчеловечный акт был посвящен 20-летию так называемой октябрьской соцреволюции. Слова молчат. Но не память.

2. Новаторство Леся Курбаса

С появлением новой национальной драмы украинский театр неизбежно вводил и новую иерархию художественных ценностей.

Молодой театр Курбаса начался под грохот Первой мировой войны и накануне Октябрьской революции (переворота) в России. Идеи национально-освободительного движения были очень актуальными — достаточно сказать, что еще до переворота, в марте 1917 года, в Киеве было создано национальное правительство — Центральную Раду, в которую вошел интеллектуальный цвет нации. Подъем охватил практически все слои украинского общества. Это также существенно отразилось на новой художественной мысли, в том числе на театре.

Розвиток української драматургії і театрального мистецтва

... который впоследствии революционизировал весь украинский театр. Таким образом, предреволюционные ... для основания нового модерного театра. Тогда же появилась первая ласточка "театральной весны": появился молодой актер-режиссер, преданный инициативе нового "молодого театра", актер с галицкой украинской сцены Лесь Курбас, ...

Вступ

Нова ера, нові можливості. Так Курбас сприйняв настання нового часу, бачачи в ньому шанс здійснити свою мрію про створення Театру, що стане своєрідним парламентом суспільства. Це була його можливість стати конструктором нового життя, нової вільної України. Його перший театр — Молодий — став експериментом, який пропонував відтворити 300-річну історію світового професійного театру за 2-3 роки. Кожна вистава стала окремою епохою, окремим періодом.

Історія Молодого театру

Молодий театр став своєрідною антологією театральних стилів, естетикою різноманітного формотворення. Тут з’являлася «містерія духу» з елементами імпресіонізму, яка нагадувала трагічні образи Гойї та його «Капрічос». Тут були символістські «Етюди» українського поета-лірика Олеся, а також натуралістичні фарби вистави «Чорна Пантера і Білий Медвідь» сучасного автора Вол. Винниченка з біблійними алюзіями на тему гріха. Молодий театр презентував і «У пущі» Лесі Українки, де розглядалася тема свободи творчої особистості, «конформізму» та плати за свободу від духовної тиранії. Також була постановка за творами Тараса Шевченка «Іван Гус», де Курбас вперше використав елементи експресіонізму та нові техніки в оформленні сцени.

Перший на радянській сцені «Цар Едіп»

Програмною виставою Молодого театру став «Цар Едіп» Софокла, виставлений в 1918 році. Курбас заявив про початок ери імпровізацій на теми епох та стилів, і вирішив не реконструювати античну виставу, як це зазвичай робилося, а замінити реальне середовище античного світу відчуттям його присутності. Головним завданням художника Анатолія Петрицького, який у подальшому став відомим авангардистом і модерністом, було замінити фізичне враженням, реальну річ — враженням, архітектурне оформлення мало символічний характер.

Також варто згадати, що антична сцена не використовувала живопису, а натомість заміняла його реальними природними елементами, такими як блакить неба, туман над горами, море або зелень садів. Стародавній театр виглядав, наче він виріс з землі і був невід’ємною частиною природного ландшафту. Глядачі відчували себе нерозривною частиною цього космосу.

Лесь Курбас, відомий режисер і театральний діяч, вніс значний внесок у розвиток українського театру. Він беззастережно руйнував звичні штампи сприйняття, виводив його за межі традиційного замкненого простору. Разом з Аппіа-Крегом і Петрицьким він проводив музично-просторові експерименти, що розширювали можливості сценічного простору.

У своїх виставах Курбас використовував чисті архітектурні форми, такі як білі колони, куби та сходи, які розташовувались на тлі грубих сірих сукон. Це створювало враження органної музики та космосу. Режисер прагнув досягти враження, схожого на те, що викликають ораторії Генделя.

Розвиток світового та українського театру

... (один з видів класичного японського театру, що сформувався у XVII ст.) грають тільки чоловіки, котрі виконують і жіночі ролі. Витоки українського національного театрального мистецтва сягають давніх народних ... його викуплено з кріпацтва. Акторська творчість М. Щепкіна відзначається новаторським-пошуком. Він один з перших перейшов від класичної манери гри до сценічного реалізму і національного ...

Одним з духовних контекстів вистави була спроба нагадати глядачам про античний космоцентризм, який був характерний для доби Нового часу. Курбас намагався показати, що людина є центром світобудови, а не Бог.

Сценічний простір вистави був абстрактним та аскетичним. Біли туніки Хору, архітектурна декорація та хореографічна естетика нового умовного балету створювали нову театральну лексику. Глядачі були в захваті від пластики Хору, яка залишала глибоке естетичне враження. Кожна ритмічна нота музики супроводжувалась відповідним жестом Хору, що створювало гармонію і високе напруження у глядачів.

Таким чином, Лесь Курбас змінив уявлення про театральний простір та вніс значний внесок у розвиток українського театру. Його експерименти з музично-просторовими ефектами та використанням абстрактних форм дали поштовх до подальшого розвитку театрального мистецтва.

Розвиток українського модерного театру під керівництвом Леся Курбаса

У версії Курбаса вихід Едіпа — у смерть, у небуття, коли фізичне осліплення стало знаком найглибшого внутрішнього прозріння — парафраз древньої культури, підхоплений у Середні віки Шекспіром — сліпому Лірові відкривається Всесвіт. Виникав і «національний» варіант парафразу, але вже не з художнього середовища, а з правди буття, з історичної етики — добровільне осліплення себе українськими лірниками й кобзарями, щоб бачити «очима душі», щоб бути ближчими до Бога. Курбас переосмислював поняття «особистість» і «доля». Вступаючи у двобій з долею, його трагічний герой завжди програвав. Здобувалося щось набагато більше, ніж життя фізичне — безсмертя істини, віра в силу людського духу, у найвищий моральний сенс. Важливо підкреслити, що Курбасова версія відсилала не лише до проблеми трагедійного героя і його взаємин з народом або проблеми Фатуму й особистої відповідальності за буття. Не менш важливою була для режисера демонстрація підкресленої краси руху, лінії, звуку. Він доводив значущість суто естетичних сценічних засобів, цінність власне естетичного переживання — одна з тез модерну.

По суті, засобами театральної мови і театрального простору Лесь Курбас трансформував античну драму з її моносемією, парадигматичною та синтагматичною упорядкованістю — в акцентовану, посилену полісемію, множинність естетичних і художніх змістів. Він увів у сценічну версію «культурні цитати», додаткові «джерела». Рольова полісемія Хору, «культурні цитати» з сучасності, з інших підвидів мистецтва (скульптурно організовані пластичні побудови; архітектура як суб’єкт діалогу тощо) посилювали відцентровий рух змістів, робили їх особливо чутливими до безмежного, «відкріпляли» самий театральний простір вистави від «вузьких» інтерпретацій — творили новий тип контексту «зчитування» смислів. Недарма сучасна виставі критика писала: «…вражають способи інтерпретації ідеї. Тут Курбас прямо піднявся до філософського розуміння мистецтва і до шляхетної сміливості, котру блискуче виправдав постановкою «Царя Едіпа».

То був успіх принциповий — не лише для української сцени.

Так починалась перша глава українського модерного театру.

Реферат театр як синтез мистецтв

... будь-де будь-якому іншому мистецтві, безпосередньо прилучається до чуда твори. Мистецтво театру, на відміну інших мистецтв, живе мистецтво. Воно виникає лише годину зустрічі з глядачем. Вона заснована ... на що не схожа велика школа, — ось що таке театр. 2. Театральне мистецтво Театральне мистецтво – це одне з складних, найдієвіших і стародавніх мистецтв. До того ж воно неоднорідне,синтетично. Як ...

Довкола — розруха, розпад усіх систем життєзабезпечення, війна, революція, фінансовий крах. Курбас продовжує будувати авангардні моделі театру майбутнього.

Обюртен у своїй книзі «Мистецтво вмирає» розмірковує над майбутнім мистецтва в контексті змін у основах філософського світогляду. Нові парадигми, запропоновані Бергсоном, включаючи зсув акценту з раціонального аналізу до інтуїтивного сприйняття, роблять митців задуматися над своїми звичними підходами до створення мистецтва.

В вигляді виклику раціоналістичним настановам «чистого розуму», Бергсон пропонує поглянути на мистецтво очима інтуїції. Це новаторське бачення дозволяє відкрити у мистецтві глибинну метафізичну сутність, відмовившись від претензій на абсолютність і остаточність людського розуму.

Перекладач книжки, режисер, виходячи з цих позицій, переконаний, що майбутнє театру пов’язане з прийняттям цього динамічного синтезу раціонального та інтуїтивного. Далі варто згадати, що сучасний театр потребує неоднозначних, мультимодальних підходів, що дозволять включити в контекст постановки всю сумусність динамічного процесу людського життя і досвіду.

Таким чином, «смерть мистецтва», про яку пише Обюртен, видаваний, можливо, catalizando не вчення про смерть у прямому сенсі, але про вичерпання дієвості раціоналістичного підходу до мистецтва й такт інтуїції, “перенародження” театру в новій пост-раціональній парадигмі, розкривається в синтез візії своєї оборони.

Развитие театральной эстетики в работах Курбаса и Петрицкого

Курбас продолжает театральную антологию стилей. «Горе брехунови» Ф. Грильпарцера становится своеобразной лабораторией dell’arte, которую я бы назвала «в предчувствии Гейзинги». Режиссер предоставил художнику — Ан. Петрицкому — право на крайне широкую импровизацию. Тот создал оригинальный упрощенный, стилизованный рисунок кельтской старины в духе модных тогда «мирискусников». Предлагалась веселая пародия на книжную графику Бакста и Добужинского. Курбас провоцировал его на суперодвертую игровую стихию. Петрицкий написал ворота и ров с грязной водой, где росли огромные водяные лилии, похожие на традиционные украинские подсолнухи со бытовых выставок, и толстые стены с тайными ходами. Над всем этим торчал кусок нарисованного синего неба: оно висело на длинной палке, встроенной в кулису. Живопись Петрицкого давала возможность оригинально решать взаимоотношения человека и вещи, актера и декорации: персонаж мог, например, «присесть» на плоское, написанное на холсте, дерево, «подпилить» нарисованную опору моста. После архитектурных форм «Эдипа» и масштабов космоса предлагались «бесконечные» формы Гри в качестве главного персонажа. «Деревья фантастического рисунка и цвета, гигантские ключи, дома, размером меньше ноги человека, рыбы в реке, загадочный лес — все это было вполне удачным и наиболее символизировало ту ирреальность, которой так богато в самой пьесе», — писал рецензент. Эксцентрика и буфонада, фарс и раскованная импровизация снимали с исторической комедии псевдогероические одежды и превращали ее в народную притчу. Главной реальностью была, как я только что отметила, Игра. Словесная, ситуационно-пластическая, пантомимическая. Физические действия «на заданную тему», подслушивание, преследование, погони, мерцание тел, рук, ног, веселые ритмы праздника, танца, забавы, актуальные вставки из современности, расчет на наиболее демократичного зрителя — вот составляющие карнавальной эстетики Курбаса и Петрицкого. Режиссер продолжал поиск особой эстетической свободы.

Реферат театры донецка

... У Донецка появилась своя Мельпомена Высота — 3,5 метра (высота вычислялась исходя из пропорций всего архитектурного ансамбля театра), вес ... Кочерги, «Леон Кутюрье» по Б. Лавреневу, «Гайдамаки» Л. Курбаса по Т. Шевченко, «Диктатура» И. Микитенко, «Макбет» У. ... И. Тендетникова, «Суженая-неогуженная» Елены Пчилки, «Оргия», «Кассандра» Леси Украинки, «Закон» В. Винниченко, «Свадьба Свечки», «Фея горького ...

Развитие игровых культурологических теорий в истории культуры

Следующее в истории культуры появление «игровых» культурологических теорий было вызвано прежде всего новым жестом самой культуры, ее могущественными модернистскими зарядами. Ими пронизаны поэзия и живопись, музыка и театр 1910-20-х годов. Игру как самоценность подтвердил театральный авангард уроками Леся Курбаса и Евреева, Петрицкого и Стравинского.

Онлайн-учебник:

Постмодернизм конца XX века монополизировал Игру. (Или Игра узурпировала постмодернизм)… Умберто Эко и Деррида пытались расшифровать этот «ход». Курбас чувствовал эту стихию как экзистенциальную витальность и аналог полноты жизни. В отношениях социума и государства театр мыслился как механизм сильного духовного «влияния». Его «теория преобразования» фундаментально опиралась именно на такую формулу игры. Театр для Курбаса пока что равняется семантической полноте храма. В таком смысле храмом может быть город, человек, любое другое явление. Даже в компромиссной «Черной Пантере…» — звук литургии, «В чаще» — бунт откровения, в «Йоли» — скрытая молитва о грехе. Говоря о театре, который он строит, Курбас яростно отвергает имитацию — как отсутствие жизни (ведь жизнь для него — явление художественное).

Как и Мейерхольд, и Крег, и Рейнгардт. Об этом в конце XX века напишет Ж. Бодрияр и назовет эти явления «симулякрами». Курбас мечтал синтезировать все стихии в актерский микрокосмос, преодолеть дионисийство, превратив его в идеальную сущность, в аполоническое «Я».

Курбас все еще верит, что можно «использовать» революцию для изменения в обществе приоритетов — в пользу в нем театра, искусства, культуры как структурообразующих его элементов. Помните об подобных Утопиях? Но ведь в некоторых обществах — и это не так уж и редко в истории — именно за счет таких приоритетов добывалось духовное преимущество на века и тысячелетия. Сегодня Япония, Швеция, Франция, опираясь на подобные духовные принципы, выигрывают в стабильности и морали, а значит в более гармоничном движении к будущему….

На какой-то период Курбасу удалось воплотить мечту Гордона Крега о своеобразной Театральной Академии. Ей стал театр «Березиль» (1922—1933), который сначала был МОБом — Мистецким Об’еднаніем «Березіль» (насчитывал 250 человек).

Он заложил основы всех направлений украинского театра и науки о нем: театра драматического, детского, оперы, экспериментального, оперетты, кабаре, ревью, цирка, кинематографа; заложены основы социологии театра и театроведения, создан Музей Театра.

Курбас развивает театром европейскую Украину, возвращает ее к Европе, откуда Украина родом. Тем временем Советский Союз, составной частью которого после неудачного антиимперского движения стала Украина, начинает под демократическую риторику приобретать черты новой империи.

Результати дослідження

Лис Курбас, видатний український режисер, зосереджувався на глибинних засадах духу, емоційному забезпеченні складних рухів думки, чуттєвих моментах емоцій та підсвідомому. Він вивчав медицину та психологію, від Х.Інхеньєроса до Л. Виготського, Фройда і Бергсона, а також праці Платона, Мора, Кампанелли.

Корифеї українського театру — Культура — и — ...

... своє самостійне творче життя, працюючи в різних жанрах сценічного мистецтва.Авторитет українського театру корифеїв Авторитет театру корифеїв був значно більший, ніж того на початку творчого ... человека, который является выдающимся деятелем в определенной сфере искусства.Розвиток українського театру Український театр почав свій розвиток завдяки М. Кропивницькому, який заснував новий український ...

У театрі «Березіль», який очолював Курбас, об’єдналося найкраще з молодого українського авангарду: композитори К. Стеценко, Л. Ревуцький, Я. Степовий; художні студії Мордкіна та Ніжинської; Верховинець, Леонтович, Кошиць; молоді учні Ф. Кричевського і Г. Нарбут; письменники, поети, науковці. Згодом до театру долучилися відомі світові імена.

Театр «Березіль» відіграв визначну роль у становленні нової театральної мови та семіотики. Шлях Курбаса від антропософії Рудольфа Штайнера до космізму філософа Григорія Сковороди, від експериментального політичного театру до театру філософського, став шляхом в країні тоталітаризму і етичної стерилізації. Його робота синтезувала містерію з театром новітніх інтелектуальних технологій і чуттєво-психологічних осяянь.

Кращі вистави «Березелю» включали «Макбета» Шекспіра, «Гайдамаків» за Шевченком, «Газ» Кайзера, «Джіммі Гіґґінса» за Сінклером, а також п’єси Миколи Куліша та інші, які ніби передбачили пошуки Гротовського, Брука та Бергмана і наголосили на універсальних законах художньої самоорганізації.

Гуманістична етика театру «Березіл» та його альтернативні духовні смисли, а також поєднання національних культурних пріоритетів зі впливами Заходу і Сходу стали звинуваченням для Курбаса. У 1933 році його заарештували і відправили в один з концтаборів радянського ГУЛАГу. У 1937 році його разом із 1100 іншими українськими інтелігентами «на честь ювілею Великої Жовтневої революції» було розстріляно.

Загалом, Лесь Курбас є фігурою світового контексту та одним із лідерів українського Розстріляного Відродження.

Список використаних джерел:

1. Волицька І. Театральна юність Леся Курбаса: Пробл. формування творч. особистості.- Л.: Ін-т. народознав. НАН України, 1995.- 150 с.: ілюстр. [ст 85.33(4УКР) В 67]

Обзор литературы

В ходе исследования была проведена обзорная работа по изучению различных источников, посвященных жизни и творчеству Леся Курбаса — украинского режиссера, театрального деятеля, актера и народного артиста республики. Были проанализированы следующие публикации:

1. Курбас Лесь (Олександр-Зенон) Степанович // Укр. культура.- 2000.- № 4.- С. 26. [ст]

2. Про життєвий і творчий шлях українського режисера, театрального діяча, актора, народного артиста республіки з 1925 р.

3. Лесь Курбас // Укр. театр.- 1997.- № 1.- 32 с.: фотоілюстр. [ст]. Випуск номера присвячено 110 річниці від дня народження Леся Курбаса та 75-річчю з дня створення ним театру «Березіль».

4. Лесь Курбас: Система і метод // Укр. театр.- 1998.- № 1.- С. 27-30; №2.- С.19-22; №3.- С.29-31.[ст]

5. Процес формування Л. Курбасом нової художньої системи.

6. Танюк Л. Ірина Стешенко про Леся Курбаса // Наука і культура: Україна: Щорічник.- К.: Т-во «Знання», 1966.- Вип. 21.- С. 390-397. [ст 72 М 34]

7. Чечель Н. Українське театральне відродження: Захід. класика на укр. сцені.- К.: Наук. думка, 1993.- 143 с.: фотоілюстр. [ст 85.33(4УКР) Ч-57]

Выводы

Из проведенного обзора литературы становится ясно, что Лесь Курбас — выдающаяся фигура в украинской культуре и театральном искусстве. Его жизнь и творчество вызывают большой интерес у исследователей, что подтверждается наличием многочисленных публикаций на эту тему. Различные источники рассказывают о его вкладе в развитие украинского театра, его системе и методах работы, а также о формировании им новой художественной системы.

Дальнейшее исследование позволит более подробно изучить жизнь и творчество Леся Курбаса, а также его влияние на развитие украинского театра.