Дитяча художня ілюстрація на Україні

Курсовая работа

Зміст

1. Зародження й поняття ілюстрації

2. Історичні витоки української ілюстрації. Гравери українського бароко

3. Мистецтво книжковоі графіки України у ХІХ — ХХ ст.

4. Майстри дитячої ілюстрації. Українські художники-ілюстратори ХХ ст.

5. Графічні техніки в ілюстраціях дитячої книги

Список літератури

1. Зародження й поняття ілюстрації

От рассказа о тайне книжного дизайна до того, как держать доски с иллюстрациями, было придано более важное значение, и даже небольшие маркеры были даны эффективным способом, чтобы открыть текстовую информацию для неграмотных читателей. Ілюстрації, виконані в своєрідній образотворчій інтерпретації, не тільки супроводжували текст літературних творів, але й в значній мірі доповнювали його, розкриваючи основну сюжетну канву.

«ілюстрація»

Остромирового Євангелія (1056-1057 рр.), Пересопницьке Євангеліє (1556-1561 рр.)

2. Історичні витоки української ілюстрації. Гравери українського бароко

Л. Тарасевич

Основоположником української школи граверства був Олександр Тарасевич (бл. 1640—1727) — найвидатніший митець мідериту й офорту в усій Східній Європі, автор портретів королів та інших знатних осіб, а також ілюстрацій, релігійних образів тощо. До його школи належали: Д. Галаховський — портретист гетьмана Мазепи, Л. Тарасевич — автор портрета І. Мазепи, І. Стрельбицький, І. Щирський, 3. Самойлович та цілий ряд граверів по дереву: М. Семенів, Л. Теодор, А. Тит та інші. Окреме місце серед них посідав Іван Мигура (1704—1772), що сполучав своєрідний стиль з елементами народного мистецтва.

Українська граверська школа доби Мазепи, як і в XVII ст., сягала своїм впливом Польщі, Аитви, Білорусії, Молдови й Валахії, та найбільше Росії, куди українці виїздили на короткий час або працювали там постійно М. Карповський, Г. Тепчегорський, І. Стекловський та інші.

Після 1709 р. почався занепад граверства, яке почало відроджуватися в З0-40-х роках XVIII ст. Найбільшим осередком його був Київ, де працювало до 50 граверів на чолі з Аверкієм Козачковським та Григорієм Левицьким (бл. І697 — 1769) — найвизначнішим українським гравером XVII., автором видатних «тезисів», з яких найкращим є зображення, присвячене Київському митрополитові Р. Заборовському. У Львові продуктивними мідеритниками були І. Филипович, а також Т. Корнахольський, І. Вишловський, М. Фуглевич, Т. Троцкевич.

4 стр., 2000 слов

Розвиток української драматургії і театрального мистецтва

... українського театру того часу була Марія Заньковецька. 2. ТЕАТР XIX- XX СТОЛІТТЯ В розвитку української драматургії і в обличчі нових проблем, український театр зазнав значних змін. Український побутовий театр, для ... школи в Києві Один лиш репертуар не розв'язував справи модернізації українського театру. Корифеї старого театру ... драми соціальні. В драмах його переважають мотиви бунту, соціальної ...

З середини XVIII ст. розвивається граверство в Почаєві, де в гравюрах поряд із потужними західними впливами зберігається народна орнаментика. Найкращі почаєвські гравери Й. та А. Гогемські і Т. Стрельбицький.

З кінця XVIII ст. поширилось поимітивне популярне граверство на окремих аркушах.

Средние газеты: Киев, Львов, Почаев, Унив, Борзенский повит на Черниговщине.

Тарасевич Олександр — визначний мідеритник й офортист Тарасевич Олександр, у чернецтві Антоній (близько 1650—1727) — визначний мідеритник й офортист.

Учився в майстерні братів А. і Ф. Кіліянів в Авугсбурзі, працював у м. Глуську на Білорусі (1670-ті pp.), у Вільні (1678 — 88) і (з 1688) Києві, де постригся у ченці Києво-Печерської Лаври і був деякий час її настоятелем. Тарасевич — представник східно-словянских мистецьких традицій — впровадив у книжкову й естампну графіку нову західно-европейську техніку гравюри — мідерит і офорт, підніс професійний рівень української графіки, вимагаючи від граверів знання усіх операцій — від рисунку до друкарських відбиток; сприяв розвиткові стилю українського бароко, виховав у Вільні і Києві плеяду майстрів: Леонтій Тарасевич, І. Щирський, І. Крщонович, С. Ялиновський, Д. Галаховський, І. Реклинський, І. Стрельбицький, З. Самойлович, М. Семенів, Федір, Тит, а поза Україною: В. Вощанко, М. Карнавський, Г. Тепчегорський, І. Стекловський та іншіх.

важно подчеркнуть, что часть произведений Тарасевича относится к дохристианскому периоду: книжные иллюстрации, тезов аркуши, барочные композиции, религійні сюжеты. За час діяльности у Глуську Тарасевич виконав серед інших 40 мідеритів до авґсбурзького видання літургічного календаря О. Полубинського «Rosarium» (1672 — 77), заголовну сторінку до віленського видання брошури Т. Біллевича «Triplex philosophia …» (1675) та портрет віленського єп. М. Слупського (1677).

У 1680-их pp. виконав дві гравюри до краківського видання книги Ф. Бартошевського «Philosophia rationalis …» (1683), мідерити з зображеннями святих. Твори Тарасевича 1670 — 80-их pp. виконані у бароковому стилі західно-европейського зразка (алегоричність, багатство символів та геральдичних знаків); на деяких портретних гравюрах — короля Яна III Cобєського (1680), одна з них зображена нижче на рис. 1.1., митрополіта К. Жоховського (1683, у техніці офорту), К. Клокоцького (1685), князя М. Паца (1686) — помітні елементи народного мистецтва, зокрема орнаментальні оздоби. У Києві, крім ілюстрацій до книг «Три вінці молитовні» (1688) і двох заголовних аркушів до панегіриків на честь Варлаама Ясинського та іншіх, Тарасевич виконав майстерні портрети князя В. Голіцина (1690), архімандрита В. Вуяховича і архієпископа Л. Барановича (1693), на яких можна помітити зв’язок гравюр Тарасевича з особливостями української ікони та його обізнаність з виробами народних різьбарів, мосяжників, ткачів та ювелірів (прикраси одягу)

Леонтий Тарасевич — украинский гравер конца 17 века, ученик братьев Килиан в Августе, работал над музыкой с красочной горилкой на манер художников Цич. Під час соцарування на Русі Іоана і Петра Алексєєвічей був викликаний «з Черкас» разом зі своїм товаришем І. Щирським до Москви, де за дорученням Шакловітого вигравірував, за участю помічників, дві дошки: одну — із зображенням св. мученика Феодора Стратілата (патрона замовника) в рамці, що орнаментується фігурами двох янголів та військовою зброєю, іншу — з портретом царівни Софьі Олексіївни в короні, з державою в руках та з розташованими довкола портрета сім’єю алегоричними зображеннями (у медальйонах) доброчесностей. Єдиний уцілівший відтиск першої гравюри знаходиться в Московському прилюдному музеї (у зборах Д.А. Ровінського); екземпляри другої після падіння царівни Софї відбиралися у власників настільки старанно, що до нас не дійшло жодного з них, та про цю гравюру ми можемо скласти собі поняття лише по її копії, як була зроблена Блотелінком в Амстердамі.

17 стр., 8141 слов

В чем смысл эпиграфов капитанской дочке. «Береги честь смолоду» ...

... дату и тему. В качестве эпиграфа нашего сегодняшнего урока я взяла пословицу «Береги честь смолоду», ставшей эпиграфом произведения Александра Сергеевича Пушкина ... все и легче и смелей…» — вот одна из самых горьких строк в этом последнем послании Пушкина друзьям. Поэт видел, как ... моральным принципам. «Трусиха» Маша ради любимого человека пойдет к самой императрице всея Руси, дабы сказать государыне о ...

Окрім цих двох зображень, налічується до 70 гравюр Тарасевича; найкращими серед них треба визнати виготовлений для київського видання Печерського Патеріка у 1702 році

Іван Щирський, у чернецтві (з 1689) Інокентій (бл. 1650 — 1714), визначний гравер на міді доби бароко школи О. Тарасевича, церковно-культурний діяч родом імовірно з Чернігова.

Освіту здобув у Чернігівській Колеґії, в якій був викладачем (1707 — 09).

У 1680 — 83 pp. Щирский працював в Вильно, с 1683 г в Чернигов и с 1689 г в Киево-Печерскую лавру, беспористый из Чернигова. У 1690-их pp. Щирський заснував Любецько-Антоніївський скит-монастир і став його ігуменом, при підтримці І. Мазепи збудував 1711 церкву св. Онуфрія в Любечі близько Чернігова; там і помер. Живучи в монастирі, Щирський працював для друкарень Києва й Чернігова. З мистецької спадщини Щирського віденського періоду досі відомі: форта (титульна сторінка) панегірика на честь Я. Огінського (1680), гравюра-мідерит Іоана Златоустого й емблеманатюрморт (1682).

До найкращих праць Щирського зараховують 8 мідеритів до чернігівського видання панегірика Л. Крщоновича на честь єпископа Лазаря Барановича («Redivivus phoenix», 1683) і три мідерити до підручника реторики («Ilias oratoria», 1698), того ж автора. Найвідоміший тезис Щирського, виконаний у традиціях іконостасу, присвячений ректору Київської Академії П. Колачинському (1697 — 1702), у центрі якого зображена група студентів на чолі з ректором, на тлі будинку Академії, які представлений нижче на рис. 3.1. Зразком бароккової композиції Щирського є тезис І. Обидовського на честь Азовської кампанії (1688 — 91) з символічними і алегоричними фігурами, емблемами, декоративними рамками тощо. 7 великих мідеритів Щирського оздоблюють панегірик С. Яворського, присвячений І. Мазепі «Echo gіosu woіaj№cego na puszczy» (польско-латинський друк Київської Лаври, 1698).

Форта і три мідерити Щирського оформлюють друкпанегірик І. Орновського на честь полковника Г. Донець-Захаржевського «Bogaty Wiridarz» (1705).

Затем в брошюре «Зеркало божественного письма» есть 2 щирских гравюры…» з гербами І. Мазепи й І. Максимовича. І. Мазепі Щирський присвятив великого формату гравюру св. Онуфрія. Щирський працював перевавжно у панегіричній графіці в техніці мідериту, яку вперше застосував у кириличному виданні твору Л. Барановича «Благодать и истина …» (1683).

23 стр., 11497 слов

Японская гравюра Укиё-э

... для горожан видом искусства. Середина 1820-х — начало 1830-х Японская гравюра на дереве - это обрезная ксилография. Клише для нее ... предающиеся разного рода удовольствием. 2.3 Начало укиё-э и его мастера Первые картинки в стиле укиё-э появились еще в начале ... и по-своему использовали западные сюжеты и законы перспективы. С начала XVIII в. в моду входит стиль бундзинга («просвещенная живопись») – ...

Офортом і дереворитом Щирський послуговувався дуже рідко. Для книг есть названия, названия 1940-х годов, титульные листы, многочисленные иллюстрации, декоративные орнаментальные рамки, изображения. Його великий мистецький дорібок тільки частинно ідентифікований.

Левицький (Ніс) Григорій Кирилович (бл. 1697, с. Маячка Новосанжарського р-ну Полтавської обл. — 19.05. 1769, там само) — автор станкових і книжкових гравюр на міді, ілюстрацій до богослужбових та світських друків, численних естампів. Григорій Левицький походив з відомого козацького роду Носів. Народився в сім’ї священика. Коли і чому він змінив своє прізвище — невідомо. Ще у зовсім юному віці Г. Левицький залишив рідну Маячку, і відомості про нього як гравера на міді у Вроцлаві (Польща) з’являються лише наприкінці 1720-х рр. Станкові композиції Г. Левицького відзначаються великою майстерністю. Среди них изображения святых, сцены на фактурах из Нового Завета, а также создание римских и готических скульптурных памятников древнего Вроцлава: тимпан собора Марии на острове Пясков, надгробия Шленских князей. Майстер виявив себе і як талановитий портретист. Портрет Адама Квазіуса (1729) вабить глибиною розкриття характеру моделі. Плідно працював Г. Левицький і на ниві книжкової графіки. Барокова експресія притаманна його ілюстративним творам: «Душі у чистилищі», «Розп’яття з предстоячими» (кінець 1720-х рр.).

Багатий творчий доробок митця вроцлавського періоду посів належне місце в історії польського мистецтва XVIII ст. Перейдя на Батькивщину, Григорий Левицкий поселился под Киевом на Подоле и Спивпрацю с двумя важными культурными центрами: Киево-Могилянской академией и другой Киево-Печерской лаврой. У 1735 р. митець створює пишну барокову рамку для оголошень про урочисті театралізовані диспути, що влаштовувалися у стінах академії. Фактически Твирь первым увидел плакат на «сходнословьянских теренях. Блискучим досягненням усього українського мистецтва XVIII ст. є цикл панегіричних гравюр майстра, присвячених лаврському архімандритові Іларіону Негребецькому, київському митрополитові Рафаїлу Заборовському та ін. Портреты разных специальностей присутствуют в работах Левицкого с символическими и аллегорическими мотивами и несут в себе большой гуманистический потенциал в своей мудрости. Рафінована граверна майстерність притаманна і книжковим гравюрам Г. Левицького, що прикрашають лаврські видання Євангеліє (1737), «Апостол» (1737, 1738), і геральдичним композиціям у творі М. Козачинського «Філософія Арістотелева» (1745).

Творчість Григорія Левицького істотно вплинула на багатьох майстрів різця другої половини XVIII ст. Він був першим учителем свого сина — славетного портретиста Дмитра Левицького

Мігура (Мигура) Іван Детесович (в чернецтві — Іларіон, роки життя невідомі) — визначний український гравер кінця XVII ст.- початку XVIII ст. Навчався в Києво-Могилянській Колегії. Був архідияконом Києво-Печерської Лаври, в 1709-12 ігуменом Миколаївського Крупицько-Батуринського монастиря (біля с. Осіч на Чернігівщині, у 7 км від Батурина).

6 стр., 2544 слов

Особливості українського бароко

... Українське бароко Другою після княжих часів добою розвитку українського мистецтва, його золотим віком треба вважати XVII - XVIII ... особливостей, то необхідно звернути увагу на своєрідний динамізм українського барокко, яке поєднало в собі два чинники його ... й довершеністю оздоблення споруд, дзвіниць, іконостасів, церковних брам, гравюр. Змінювалося саме обличчя архітектурного світу, усміхнене своєю ...

І.Мігура створив панегіричні гравюри в стилі українського барокко з віршованими текстами і портретами історичних осіб, зокрема, гетьманів України П. Конашевича-Сагайдачного, І. Мазепи (1706), І. Скоропадського (1703), Д. Апостола, митрополита Стефанія Яворського, козацьких старшин В. Кочубея, 3. Корниловича (1705) та І. Ломиковського, портрети А. Войнзровського і митрополита В. Ясинського (1708), ікони святих Івана Золотоустого і Миколая, автопортрет та інші.

Одним із видних панегіристів за покликанням був «смиренний чернець» Іларіон Мигура (по-світському Іван) — архідиякон Києво-Печерської лаври, а пізніше ігумен монастиря в Батурині. Як, как пишет Дмитрий Антонович, в панегирическом эстантизме Мигуры до пафосных высот требуется час, но композиция не кажется ясной, гармоничной, а иногда и величественно монументальной».

В творческом закате известного украинского гравера и графика Никодима Зубрицкого появилось больше четрёхсот творений . Многочисленные книжные иллюстрации, мелкие виды украшений и штампов, такие как техника ксилографии, обработки и офорта. Життя і діяльність Н. Зубрицького припадають на рубіж ХVІІ-ХVІІІ століть. В історії українського мистецтва цей період посідає особливе місце. Преодолевая смыслы стиля барокко, самодельная версия того, что было создано в Украине тернистыми zusillas архитекторов, скульпторов, художников, графических дизайнеров.

Сохраняя слишком мало свидетельств, как в добром мире, они проливают свет на жизненные пути известного гравера и графика Никодима Зубрицкого. В этот день никакие архивные документы не сохранялись, так как время и время народного собрания, время суток фиксировались. Існує тільки версія І. Крип’якевича, що Н. Зубрицький міг бути вихідцем з Галичини. Кроме того, имя гравера получили села Зубря и Зубрцы, которые находятся во Львовской области. Протягом життя Н. Зубрицкий будет переведен в Багатехские монастыри Украины: в Креховский, Унивский, Львовский, Почаевский, Киевский, Черниговский. В Киево-Печерской Лавре гравер стал монахом и закончил свою жизнь в 1724 году в Чернигове.

Найбільш значущим творчим здобутком Н. Зубрицкого становится цикл офортов на философско-моралистическое творчество…» Це ілюстроване 67-ма гравюрами видання акумулювало в собі цілий комплекс моральних, філософських та релігійних настанов, якими послуговувалося тогочасне суспільство. Воно был знаком духовности, «заменяя его наставником в трудных случаях пастырской практики». «Ифіка…» відноситься до так званої «емблематичної літератури», яка набула особливого поширення з XVI ст. в країнах Західної Європи.

Ілюстрував «Ифіку…» Никодим Зубрицький, але він також, як і автори віршованого тексту, не пішов шляхом сліпого копіювання. Гравер творчо переосмислив зразки західних гравюр, сюжети яких були запозичені з античної історії, міфології, Біблії, суттєво доповнивши їх образами вітчизняної літератури («Нове небо», «Ключ розумінія» І. Галятовського, «Патерик Печерський» 1661 р.) та українського фольклору. «Ифіка…» була видана на честь гетьмана Скоропадського, у зв’язку з чим на звороті титулу бачимо герб родини Скоропадських, виконаний у техніці ксилографії. Під ним — панегірична присвята гетьманові на декілька сторінок. Далі йдуть графічні зображення з пояснювальними силабічними віршами.

8 стр., 3533 слов

Сучасні українські художники. Галерея сучасного українського мистецтва ( )

... душі. Картини Антонюка промовисті як притчі. Андрій Антонюк – художник великої культури, і школи великого, справді українського, терпіння. “Мій живопис – то продовження щирої Маминої молитви: ... Живопис і скульптура, Галерея Кюнсткауфхоф, Лейпціг, Німеччина, персональна. Книга поглядів, галерея Лавра, Київ, Україна. Каталог. Мистецтво України XX століття, Український дім, Київ, Україна. Каталог. ...

У графічному циклі «Ифіки…» простежується кілька тематичних ліній. Например, тему моральных ценностей открыла серия гравюр: «Стидин», изображающий двчин, изображающий змеевик. На гравюрі «Дружество» відтворено два крилатих серця. На гравюрі «Щедрість» бачимо джерело води. Тут людська риса характеру порівнюється з джерелом. Чтобы донести мысль, материальная статистика щедрых людей не меняется, как вода в джереле. Далі «Ифіка…» розвиває тему прославлення освіти і вченості в гравюрах «Академія» і «Книг чтеніє». Сюжеты скульптуры суспильных вадов были отнесены к гравюрам «Кража», «Зависть», «Осуждение». Оставшаяся от них притча ітлустру библійну о человеке, как бить соломинкой в ​​глазах соседа, а в его и по кучу не помогает. О том, что такое подкорение, отражается в гравюрах «Подчинение властям» и «Благословен Господь». В середине «Господа приятного» видповидал Володар будет соревноваться с предводителем журавлей, что является сонным сном зграя. Тема взаимной любви отцов и детей представлена ​​в гравюрах «Родительская любовь», «Уважение к родителям», «Возмездие родителям». У мідериті «Любовь родителей» Н. Зубрицкий вдалеке змалову эпизод орехового мифа о царе Эгейском, который, пнув черную горку на кораблях, бросился в море. Любов до Бога Н. Зубрицкий іlustruє гравюры «Любовь к Богу», «Обряд любви к Богу», «Благодать Божия». На одній з них («Чин любви к Богу») відтворено ангела, що тримає в руках полум’яніюче серце.

Гравюри «Ифіки…» цікаві ще й тим, що в них Н. Зубрицький застосував змішану техніку виконання. Він поєднав роботу штихелем з офортом. Такое же сочетание двух техник дало возможность граверам предугадывать лучшие элементы гравюр. Однак Н. Зубрицкий останавливался не на подробных пророках, а на яркой, часто приближенной, часовой линии, побывав в различных композициях, в результате чего его заслуга стала похожа на гравюру на дереве.

Високий професіоналізм та вміння Н. Зубрицкий органично следовал старым веяниям с национальными особенностями, отмечал значительный приток в дальнейшее развитие украинского творческого искусства.

3. Мистецтво книжковоі графіки України у ХІХ — ХХ ст.

Т. Шевченко

Костянтин Олександрович Трутовський (*1826 — †1893) — український художник-живописець і графік. Трутовский родился в Курске, обратился к матери своей матери в селе Поповцы на Харьковщине, 1845-1849 учился в Петербургской Академии художеств, с 1860 года — академик. Художник сразу попал в 19 век в другую половину академического реализма.

Найкращими полотнами Костянтина Трутовського, є картини: «Весільний викуп» 1881-го року (зберігається у Національному художньому музеї України в Києві), «Дівчина зі снопами», «Повінь», ілюстрація до твору Марка Вовчка «Чумак». Крым творения Марка Вовчки ілустру Трутовского, а также украинские творения Миколи Гоголя, Тараса Шевченко. Отметим художника и этническую границу между зонами развития украинского и русского народов, поскольку она пересекает одну и ту же Курскую губернию. Это момент, когда были награждены два изображения: «Мигранты в Курской области» и «Хоровод в Курской области». На первом фото фотографии русских крестьян, которым приказано переселиться на украинские земли. За ним зловоние несет в себе злобу и злобу людей, веселую и причудливую резкость. На другому полотні — люди у російському народному вбранні танцюють танок біля українських біленьких хат. Таким образом, по мысли художника, национальная культура вобрала в себя элементы национальной культуры своего дома.

8 стр., 3761 слов

Тарас Шевченко как художник

... художника, сприяла удосконаленню майстерності в акварельному живопису. В перші роки перебування в Академії Шевченко виконував портрети, історичні та жанрові композиції та ілюстрації ... митця. Перший етап припадає на 1838-1843рр (до першої подорожі на Україіну). Значну частину творчості ... художника (екскізи і начерки до закінчених сепій і акварелей). Значної розмаїтості і соціальної гостроти казахів тема ...

Сластіон, Опанас Георгійович (Сластьон, Сластіонов; 1855—1933) — український живописець, графік, архітектор, мистецтвознавець, етнограф, громадський діяч і педагог.

Після закінчення академії мандрував по Україні, замальовував краєвиди, пам’ятки, сільські типи у характерному народному вбранні, речі селян, побуту, зразки різьблення та ін.

У 1883—1885 рр. проілюстрував поему Т. Г. Шевченко «Гайдамаки», в 1894-1895 годах дополнил серию литографий до альбома «Старая Украина и Запорожье», в 1875-1928 — портретная галерея украинских кобзар. Дослиджував и кобзарск народное творчество, народное творчество, промыслы обещают.

І. Їжакевича

У розвитку української графіки початку XX ст. провідне місце посідає Г. Нарбут (1886—1920).

Нарбут Георгій Іванович — художник-графік, викладач. Фундатор українського книжкового мистецтва.

Народився у родині збіднілого поміщика. Я буду заниматься искусством самописания, переписывать книги со старомодными персонажами и копировать гравюры из Библиотеки. Ранні твори були виконані під впливом художників з «Мира искусства», зокрема І. Білібіна і М. Добужинського, яких можна вважати Нарбутовими наставниками. Эта люстрация и казоки украшали «Горошеня», «Снігуронку», «Кощій бессмертный». Згодом Нарбут починає студіювати техніку гравюр А. Дюрер и средний мастер гравюры на дереве едут в Мюнхен и уважительно создают нимецких художников. Графические роботы Нарбута, победившего в Мюнхене, по-новому посмеиваются, люди хвалят новые техники, характер композиции, сам способ победы. Будинки, ліхтарі, вузенькі вулиці Мюнхена, а над ними — чорне небо, навпіл розрізане кометою, що вразила уяву митця, будуть потім траплятися у творах Нарбута, зокрема в ілюстраціях до казки Г. Х. Андерсена «Старий вуличний ліхтар».

Повернувшись додому, Г. Нарбут придерживался вивчення старинных украинских рук, народного декоративного искусства. Митця дедалі більше захоплює геральдика, українська старовина, він неначе поринає у XVII — початок XIX ст., коли панував стиль ампір. Силуетні композиції, характерні для ампіру, надихають Нарбута на створення силуетних портретів та ілюстрацій, зокрема силуетними картинками він ілюструє байки І. Крилова та казки Г. — К. Андерсена. Слідом за стилем ампір увагу митця привертає культура українського бароко і він стає одним із перших дослідників української художньої старовини, яку майстерно відтворює у таких виданнях, як «Малоросійський гербовник», «Герби гетьманів Малоросії», «Стародавні садиби Харківської губернії». «Украинская абетка» стала творческой писумной вариациями на тему украинского барокко: фантастического и жизнерадостного.

4 стр., 1787 слов

Шевченко Тарас Григорович поет художник мислитель

... із своїм земляком – художником І.Сошенком. Вона мала надзвичайно важливе значення для подальшої долі Тараса Григоровича. І.Сошенко знайомить його ... газети Петербурга одразу ж помістили рецензію на цю книгу. Усі вони одностайно відзначили високий талант, неповторну емоційну ... писать и рисовать». З Оренбурга поета відправляють в Орську фортецю. Та попри суворий нагляд і заборону, Шевченко намалював ...

Революційні події та громадянська війна спонукали Г. Нарбута до активної громадської праці — з березня 1917 р. він живе у Києві, ініціює заснування Української академії мистецтва, стає її ректором.

Vodnochas vikonu eskizi для украинских карбованцев, буду оформлять новые журналы «Mystetstvo», «Zori», «Sonce Pratsi», de vikoristovyє создал шрифт той сложной системы дизайна vidan, которая стала глазом для следующих поколений художников-книжников.

Газета «Украина молода»: «Украинский государственный художник — так можно назвать одного из самых популярных графических дизайнеров 20 века, который называл себя« мазепическим полком Черниговской, сотни Глуховской». Георгий Нарбут создал современную здоровую картину Украины: герб и печать, изображения ценных карт и монет, марки. Его творчество было наполнено древними украинскими художниками, рукописными книгами и старинными руками, геральдикой украинских семей. Вышивка и украшения для шляп, плетение и роспись яиц, изготовление и вибрация творческих работников Нарбута явились многим счастливым и профессиональным роботам. Народная роза сердцем и руками Майстера превратилась в новую украинскую национальную загадку».

Їжакевич Іван Сидорович (Ісидорович) — український художник-ілюстратор.

У 1876 — 1782 рр. навчався у Києво-Печерській лаврі в іконописній майстерні, у 1882 — 1884 рр. в Київській художнійній школі М. Мурашка. Протягом двох років, не залишаючи навчання, брав участь у реставрації фресок ХІІ ст. Кирилівської церкви. Наприкінці 1884 р. Їжакевич вступає вільним слухачем в Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв. У 1888 р. залишає Академію. С полосой из двадцати девяти ракет, направленных в журналы «Нива», они произвели фурор из сотен иллюстраций.

У 1905 р. був прийнятий на посаду викладача в іконописну школу Києво-Печерської лаври, де разом з учнями розписував храми монастиря — церкву Всіх Святих (1906), Трапезну палату (1903) та Трапезну церкву (1903).

Ескізи всіх розписів розробляв особисто І. Їжакевич.

У 1937 р. виконав ілюстрації до «Лісової пісні» Лесі Українки, «Fata Morgana» М. Коцюбинського та ін. Пише станкові картини — «Кий, Щек, Хорив і сестра Либідь» (1907), «Повстання гайдамаків» (1939) та ін.

Василь Ілліч Касіян народився 1 січня 1896 року в багатодітній родишні Ілаша та Євдокії Касіянів у селі Микулинці, що мальовничо розташувалося вздовж лівого берега Прута (тепер це південне передмістя старовинного міста Снятина).

Початкову освіту отримав у Снятинській семирічній (1903), виділовій (1905) та цісарсько-королівській реальній (1908-1915) школах, виявивши неабиякі здібності до малювання. Писля Першой Свитовой Вийни — студентка Пражской академии воспитательниц. Празький період (1920-1926) став одним з найяскравіших у творчості художника, приніс йому європейське визнання та утвердження в професійному мистецтві.

Повернувшись в Україну (лютий 1927) і розпочавши свою педагогічну працю на посаді професора Київського художнього інституту, Василь Касіян став засновником цілої мистецької школи української графіки ХХст., що грунтувалася на засадах реалізму, народності та демократизму.

19 стр., 9210 слов

«Знакомство детей с художниками иллюстраторами» материал

Художник приходит к ребенку, когда тот ещё не умеет говорить, и наряду с родителями, с автором детской книги, становится первым воспитателем и учителем. Он формирует в детях любовь к прекрасному, высокие ... сначала, в 20-30-е годы минувшего века, работал как мультипликатор, потом стал книжным иллюстратором, потом, плюс ко всему, ещё и сочинителем сказок. Однако анимация — суровое искусство. ...

Дбаючи по закону книги, подготовки искусных кадров, мастера большого искусства, в 30-е гг. В.Касиян поехал в Харьков организовывать Украинский полиграфический институт. В Харкові художник жив до 1941 р., початку Другої світової війни. У 1944р. художник повернувся із Середньої Азії (м.Самарканд), де перебував в евакуації, до Києва і продовжив плідно працювати на посаді професора Київського художнього інституту (до 1976р.).

Олена Львівна Кульчицька належала до справжніх митців-енциклопедистів; яскраво й повнокровно виявила свої численні обдарування, зокрема у живописі, акварелі, всіх видах і техніках гравюри, килимарстві, художній кераміці, ковальстві, ювелірній справі, проектуванні архітектурного декору, емалі, етнографії.

Те же кульчицкие олени предназначены для резьбы на западе Украины после внезапного перерыва. До тонкощів оволодівши майстерністю різних графічних технік: деревориту і ліногравюри (чорно-білої та кольорової), офорта, акватинти, вона з першого ж свого дебюту на виставці у Львові (1909) здобула загальне визнання. Її гравюри захоплюють лаконізмом і простотою, багатством, емоційністю художнього вислову, глибиною задуму та змісту, гострою політичною спрямованістю, актуальністю тематики. Народне життя в минулому та сучасному художниця широко відбила у циклах гравюр: «Страхіття війни» (1915-1916), «Історія княжих часів» (1918), «Портрети українських письменників» (1920), «Лихоліття українського народу» (1930), «Народна архітектура» (1931), «Славні жінки минулого» (1934), «Гуцульщина» (1935), «Легенди гір і лісів» (1936), «Архітектура старого Львова» (1939).

Множество созданий оленей Львова, которые ушли на золотое дно украинской графики, виконан рождается в наш час в технике полукрашеного. Як, а в кожевенной технике рука Кульчицкого и весь механический способ создания мысли не знали мембраны, а творческий ум был маловат. Контрастом черно-белого исполнения, плавностью тональных переходов художник продолжал доводить до совершенства свою чистоту, ошеломляя творение эмоциональной силой, за счет силы одних умов порядок снят. Художник раскрыл беспомощные графические бусы, когда они поднимались на свет, пересекали час и пространство, несли, несли, несли и приносили людям радость и озорство.

У галузі української книжкової графіки постать Георгія Якутовича, народного художника України, дійсного члена Академії мистецтв України, лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка — явище унікальне і самобутнє. Це була високо інтелігентна, шляхетна людина. Творчество його-руководителя привело к высочайшим художественным и моральным нормам, не впитало его народное значение в самое популярное слово. Георгій Якутович народився 1930 року в Києві. После окончания Киевского художественного училища, факультета графики Киевского художественного института, я каждый год ходил на композицию и графику книги. Академик Георгий Якутович передал свой талант Украине, истории и образованию украинской литературы. Уже перші невеликі книжки, проілюстровані Г. Якутовичем («Про бідного парубка й Марка багатого», «Казка про липку і зажерливу бабу») і видані дитячим видавництвом «Веселка» у 1960-1962 рр., позначені першими знахідками майстра. В них есть целостный графический образ книги, в основе которого лежит новая переоценка украинского народного искусства и старинная гравюра. Співпраця Г.В. Якутовича з видавництвом «Веселка» була тривалою і плідною. Роботы Його появлялись не часто, а скорее их кожа, самый распространенный тип книжной культуры, самый ясный текст, фасад тайны. У 70-90-х роках ХХ ст. Георгій Якутович ілюстрував народні казки, твори відомих українських письменників «Золоторогий олень» Д. Павличка, «Карби. Чічка. Злодія зловили» М. Черемшини, «Козак Голота» М. Пригари, «Ярослав Мудрий» і «Свіччине весілля» І. Кочерги, «Захар Беркут» І. Франка, «Кленові листки» В. Стефаника, «Слово про Ігорів похід», «Повість минулих літ», «Слово про Ігорів похід та його доба» Б. Яценка та інші.

У 1982 році найвищою нагородою СРСР у галузі книжкової графіки — дипломом ім. І. Федорова, була відзначена «Повість минулих літ» (ілюстрації Г. Якутовича, оформлення В. Юрчишина).

У цьому ж році на Міжнародній виставці мистецтва книги в Лейпцигу Георгій Якутович був нагороджений бронзовою медаллю за ілюстрації до книжок «Повість минулих літ», «Кленові листки» В. Стефаника. 1983 року Г. В. Якутовичу було присуджено Національну (тоді Державну) премію України імені Тараса Шевченка за ілюстрування книжок «Повість минулих літ», «Слово про Ігорів похід», «Козак Голота» М. Пригари та збірку «Карби. Чічка. Злодія зловили» М. Черемшини. Ілюстрації Георгія Якутовича до величних пам’яток літописання ХІІ ст. «Слава про Ігорів похід» (1977) та «Повісті минулих літ» (1981) стали високим досягненням в національному образотворчому мистецтві. Несущественные для небольшого формата миниатюрные изображения заставок, несущественные для размера боковых иллюстраций первой книги изображения, графические гравюры, мощь исполнения, целостность. Художник не переосмысливает эпизод, а переосмысливает самые напряженные моменты, создавая лучшую ассоциацию литературного образа. Використання вишуканих зеленых, бледных, светло-коричневых цветов украсть книгу с шатким урочисто. Ілюстрації великого художника стали справді мистецьким і світоглядним відкриттям доби Київської Русі. Своєю творчістю Георгій Якутович стверджував: «Художник повинен побачити в натурі весь той шар самобутньої культури, шар життя народного і відчути свою органічність на цьому тлі невіддільність від цієї землі, з якою він зв’язаний усіма порами, усім настроєм душі. Яскрава творчість художника тісно пов’язана з традиціями своєї нації». Про його творчість докладніше читай в рекомендованих виданнях.

Слід відзначити, що в мистецтві книжкової графіки першої третини ХХ ст. простежується постійна взаємодія інтернаціонального і національного, загального і традиційного бачення. У 70-ті роки ХХ ст. у багатьох вітчизняних виданнях дитячої літератури текст і ілюстрації розглядалися як органічне ціле. Для манекена такой синтез наиболее красиво вводится в развитие ребенка, позитивно моделируя его до уровня навколишной свиту. У 90-ті роки ХХ ст. процес становлення незалежної Української держави та історичні зміни, що відбувалися в українському суспільстві вочевидь вплинули на творчість вітчизняних художників-ілюстраторів. Митци хотела прогуляться по исторической подиатрии казаков-доби и увидеть их в детстве. это час для художников выразить тайну украинского барокко, для звериного уважения к иконе, витвору народных промыслов. Сам вонь вызывает в памяти нетленные ценности украинского барокко в сочетании с новыми зарубежными европейскими художественными течениями: современностью, символизмом, неопримитивизмом, футуризмом, реализмом, сюрреализмом, неореализмом. Значительный приток в творчестве молодых украинских художников-иллюстраторов нового стиля непосредственно к «неоромантизму», взявшему за основу детские иллюстрации, несущие шарм, красоту и доброту.

4. Майстри дитячої ілюстрації. Українські художники-ілюстратори ХХ ст..

В цієй частині мого дослідження хочу зупинитися на творчості видатних українських художників-ілюстраторів видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

Популярність і міжнародне визнання за високохудожнє оформлення книг для дітей та класиків вітчизняної літератури отримав Лавро Костянтин Тихонович(1961), український художник-ілюстратор, книжковий графік.

Народився 11 березня 1961 року під Диканькою на Полтавщині. З дитинства він захоплювався малюванням і мріяв стати професійним художником. Значний вплив на вибір професії Лавра мали його перші вчителі — Євген Олексійович Звєздов , Ліна Петрівна Стебловська, про яких він завжди згадує з теплотою і великою вдячністю. За рекомендацію викладачів Лавро навчався в Республіканській Художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка в Києві. На той час Художня школа була єдиним в Україні спеціалізованим навчальним закладом, де готували фахівців у галузі образотворчого мистецтва.

У 1979 році після закінчення Республіканської Художньої середньої школи Кость Лавро був призваний до армії. Закінчивши військову службу, він вирішив здобути вищу мистецьку освіту і поступив на факультет графіки в Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова (Українська академія друкарства) у місті Львові. У період навчання в інституті Кость Лавро багато експериментував, намагаючись синтезувати елементи різних художніх напрямків в мистецтві і знайти свій особистий шлях. Велику роль на формування власного стилю мали наставники майбутнього графіка — відомі українські митці Іван Остафійчук і Феодосій Гуменюк .

По завершенні вузу у 1988 році Кость Лавро поступив на роботу в популярний серед дітлахів журнал «Барвінок», де працював художнім редактором. Пізніше він плідно трудився в журналі «Соняшник» та видавництві «Дніпро», де оформив понад двадцять книжок для дорослої аудиторії.

«Колобок»

Іван Малкович

Владислав Єрко — визначний майстер української книжкової графіки.

Єрко народився 1962 року в Києві. Навчався на кафедрі «Мистецтво книги» Київського Поліграфічного інституту (1984-1990).

Член Спілки художників. Працював у жанрі кіноплакату. Володар 2-ї премії Московського Міжнародного конкурсу плакату (1987).

У книжковій графіці працює з 1989 року. Ілюстрував твори Шекспіра, Свіфта, Гофмана, Льюїса Керрола, Германа Гессе, Умберто Еко, Кастанеди, Пауло Коельо, Річарда Баха, українські народні казки та ін.

Художник каже, що завжди вибирав собі роботу, бо ніколи не міг робити того, що не хотів робити. Саме тому він відмовлявся малювати обкладинки, кожна з яких у 1992 році коштувала близько 150 доларів. Натомість усі свої сили Єрко віддавав дитячій ілюстрації, за яку, за словами художника, і платили смішно, так іще і не хотіли брати.

Владислав дивувався, чому при бажанні зробити хорошу дитячу книжку, ти не маєш такої можливості, у той час як довкола було видно багато інших не найкращих книжок.

«Я був упевнений, що коли я прийду зі своїми картинками, то мені скажуть «Клас! Випускаємо!». Гроші мене цікавили зовсім в останню чергу. Можливо, це видасться незрозумілим і не щирим, але можете мені повірити, що біль від нереалізації був набагато більший, ніж якісь фінансові скрути».

У 1991 році було створено видавництво «Софія». Владислав Єрко каже, що потрапив туди випадково, а можливо, то була доля: «Знаєте таке відчуття, коли тобі раптом починають у той чи інший період життя траплятися потрібні люди, ті, яких вам не вистачало? Я дуже вдячний Богу за те, що в мене це відбувається в житті».

Після випуску однієї брошурки, видавець Юрій Смірнов купив права на перші три книжки Карлоса Кастанеди: «І знову ж таки — Юрі трапилися люди, які чомусь дали якісь шалені гроші на те, щоб він надрукував величезний тираж… і книжка раптом вистрілила!».

«Отак буває, сидиш на безриб’ї, у тебе якась жахлива «пєрєсмєнка», у тебе закінчився гонорар від попередньої книжки, а наступним і не пахне — і тут з’являється Юра Смірнов, якому ти робиш обкладинку до перших трьох книг Кастанеди, яку він забуває в таксі».

«Потім другий оригінал обкладинки… і друкується. Потім буквально за два тижні я довідуюсь, що продажі шалені, видавництво стає на ноги. Просто так склалося».

На час зустрічі з Іваном Малковичем, засновником дитячого видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», Владислав Єрко мав кілька ілюстрацій до «Снігової королеви» та «Казок Туманного Альбіону», з якими ходив по інших видавництвах.

Йому відмовляли, а Малкович подивився на роботи і сказав: «Роби» — так зав’язалася їхня подальша співпраця, що принесла славу і видавцю, і ілюстратору.

За словами Єрка, Іван Малкович не завжди приймає запропоновані варіанти ілюстрації: «Якщо йому щось не подобається, а йому часто щось не подобається…. Тоді ми катаємося клубком якийсь час, крутимо дулі в кишені одне одному — потім сходимось. Насправді, зараз конфліктів майже немає».

Ілюстрації до «Снігової королеви» Владислав Єрко малював два роки. Каже, що взагалі працює дуже повільно — одна ілюстрація може зайняти в нього майже місяць.

Повільний темп роботи та те, що Єрко іноді дозволяє собі зробити на чиєсь прохання повтор до «Снігової королеви», виливаються в ненайтепліше ставлення до своїх ілюстрацій:

«Є бажаючі, які хочуть повісити у себе варіації до книги. Я роблю це з великим небажанням, бо страшенно не люблю повторювати зроблену роботу. Але іноді це робиш, бо гроші ще ніхто не відміняв».

«Я на ці ілюстрації стільки років дивлюся… у мене немає ніяких теплих відчуттів — вони для мене, як бородатий анекдот, який тобі переповідають до безкінечності».

Владислав Єрко працює вдома. Колись у нього була майстерня — місяці зо два — але художник її закинув, бо вона щодня з’їдала по дві години на транспорт.

«Мені простіше прокинутись, почистити зуби, прийняти душ, випити кави і сісти працювати. Тим паче, що майстерня — це окрема кімната. Але навіть тоді, коли я жив в іншому житті і в іншій квартирі, і там все було в одній кімнаті — працював я тоді абсолютно з не меншим задоволенням».

Раніше Єрко розповідав, що Малкович, бувало, брав його ілюстрації, йшов на Бессарабський ринок і пропонував тітонькам-продавцям вибрати, яка саме робота подобається їм більше. Зараз видавець, за словами художника, вже так не робить, натомість у Єрка з’явилася домашня «художня рада».

У сім’ї роботи Владислава оцінюють скептично: «Особливо дитятко — воно у мене таке скептично-цинічно… такий собі усний варіант журналу «ШО». Скепсис і кислотний гумор».

Дочка Владислава Єрка має художню освіту, тому окрім покритикувати роботи батька, вона допомагає йому у роботі: «Якісь речі вона робить набагато краще, ніж я. Наприклад, «Гамлет» для Малковича — вона робить мені якісь текстури, формальні речі, які у мене виходять гірше».

Щоб стати ілюстратором, треба бути посидючим і послідовним, пояснює Єрко. «Якщо живописець може змінюватися від однієї картини до іншої, то в ілюстратора інша задача — книжка складається із кільканадцяти картин і всі вони мають бути виконані в єдиному ключі».

Працює Владислав Єрко зранку, щоразу дивуючись здатності часу стискатися або навпаки розтягуватися: «Я зараз став жайворонком — перекувався із сови. Можу сісти о 8 годині працювати і закінчити о 10 вечора — виходить 14 годин».

«А можу просидіти ці 14 годин і нічого не зробити, або наробити купу якогось мотлоху — нецікавого і бездарного. Можу пропрацювати дві години зранку. Зранку завжди час якось стискається — ти встигаєш до 10 години зробити дуже багато. І потім не можеш зрозуміти — чому? А буває, що після обіду час стає ватним і ти в ньому грузнеш».

«І так все життя спостерігаєш за цим… Шукати логіку з нашими людськими мізками в Божому промислі виглядає самонадіяним блюзнірством. Я дуже не люблю людей, які можуть все пояснити, матеріалістів. Бо все своє життя я відчуваю його нематеріальність».

«Я завжди бачив якісь знаки, розумів, що це знак, а це тобі вдруге, дурню, невже ти не бачиш, а це втретє — чому ти не робиш висновків! Це не ті речі, про які треба говорити. Речі, які відчуваєш, не потребують слів».

ілюстрація гравер бароко графіка

5. Графічні техніки в ілюстраціях дитячої книги

Взагалі, ілюстрації дитячих книжок різняться між собою не тільки художніми техніками та прийомами, а також специфічними художніми манерами художників-ілюстраторів, застосуванням ними художніх інструментів та матеріалів. Тому, зрозуміло, що дитячі ілюстрації, навіть призначені для одного і того самого віку дітей, можуть дуже сильно відрізнятися між собою.

В залежності від смаків і стилю виконання художника, в ілюструванні дитячої книжки можуть брати участь: класичні графічні техніки друку, також різноманітні техніки рисунку та станкової графіки, аплікації з витинанками, паперова пластика, різноманітні колажі, художня фотографія, комп’ютерні графічні програми, і ще дуже багато чого цікавого.

Якщо художник хоче ілюструвати книгу для дітей, він повинен сам для себе визначити ряд необхідних завдань і їхнє вирішення. В першу чергу — врахувати вік дитини, для якої призначена книга, і вирішити, яку техніку він буде застосовувати. Одна техніка підходить для дітей дошкільного віку, друга для пригодницьких книг, ще інша для класиків, адаптованих для дітей та юнаків. В такому випадку зустрічатимуться труднощі, так як ілюстратор обов’язково повинен співставляти свої ілюстрації з ілюстраціями вже існуючих видань, тим більше, якщо це такі шедеври, як ілюстрації Гюстава Доре для «Дон Кіхота» або ж ілюстрації Хеблота Брауна в перших виданнях романів Діккенса.

Якщо сучасний ілюстратор хоче ілюструвати такі книги, він повинен позбутися сильного бажання імітувати знайомі характери і створити свою власну атмосферу, свій впізнаваємий образ. При цьому, хоч-не-хоч, але необхідно враховувати думку видавництва, — бо саме воно відповідає за комерційний успіх книги, краще орієнтується у вподобаннях батьків, які будуть купувати книгу і, нарешті, дитини, котра буде її читати. Справді, ілюструвати дитячу книжку, справа не з легких.

Більшість видавництв вітають ілюстрацію виконану в сучасному дусі, тому що вона більш вигідна в комерційному відношенні, і відмовляються від класичної техніки, вважаючи її застарілою. Зрозуміло, дух часу постійно потребує чогось нового, незвичного, оригінального і «сучасного» в усіх відношеннях. Під поняттям «сучасний» розуміється не дещо абстрактне, а дещо сміливе, оригінальне, можливо надмірне, перебільшене, що відтворює речі під новим кутом зору, новим, сучасним способом.

Але, на жаль буває, що в гонитві за сучасним баченням, видавництва випускають у світ продукт сумнівної якості. І тут є кілька причин. Одна з них в низькому рівні мистецької освіти видавців. Бо ж посередньому або поганому художнику завжди легко сховати брак таланту під вишуканою мазаниною сумнівного смаку і якості та пропонувати ці проби пензля в якості творчості в стилі модерн, а недалекий видавець цього не помічає і приймає як новий оригінальний продукт.

Правда, може статися, навіть якісні професійні ілюстрації будуть шкідливими, так як опинилися не в тому місці і не в той час. Можливо, дорослі приймають сучасну ілюстрацію, тому що у них є достатня освіта та культура, щоб побачити в ній прекрасне. Але чи питаються дорослі у самих дітей їхні смаки і потреби?

А що ж треба дітям? В першу чергу щось таке, від чого вони будуть отримувати естетичне задоволення без особливих психічних зусиль. З іншого боку, це може бути щось, що примусить подобатись їм, лише тоді, коли вони це зрозуміють і знайдуть в цьому зміст. Факт залишається фактом — сучасну дитину більше приваблюють ілюстрації сучасних книг, ніж ілюстрації в книгах, які любили їхні батьки, коли були дітьми.

Деякі помилково рахують, що діти люблять книги, ілюстровані дитячим наївним способом, тому що вони їх ліпше розуміють, бо говорять тією ж мовою, як дитина. З цим можна посперечатися. Адже дитина ніколи не задоволена своїми малюнками, намагаючись їх поліпшити. Вона задовольняється тільки прагненням, відчуваючи задоволення від творчості. Та дитина здатна побачити різницю між якістю своїх малюнків і більш професійними малюнками. Вона здатна зрозуміти досконалість, і порівняти гарні картинки з поганими. Вона захоплюється більш кращими малюнками своїх однолітків або дорослих і прагне удосконалювати свою техніку так, щоб як можна краще їх копіювати. Якщо дитині дати дитячі малюнки, як вона зможе розвивати свої навички, порівнювати та покращувати свої естетичні погляди? Мабуть, дорослим здається, що дітям сподобаються дитячі малюнки, як дорослим дорослі, але швидше так: дорослим подобаються ілюстрації в дитячому стилі, як дітям в дорослому.

Ілюстрація може бути сучасною або наївною, гумористичною або серйозною, в залежності від жанру. Але вона завжди повинна бути привабливою, легкозрозумілою і професійною в усіх відношеннях, так само, як і текст. Якщо ілюстрація не буде відповідати цим вимогам — книга може завдати тільки шкоди дитині, її психічному і моральному здоров’ю.

Професійні художники-ілюстратори створюють ілюстрації різноманітними способами в різних стилях і усілякими техніками виконання, використовуючи при цьому різні матеріали, інструменти, засоби та художні підходи.

Сьогодні в українській дитячій ілюстрації можна спостерігати переважно класичні графічні техніки виконання в поєднанні з комп’ютерною графікою, часом трапляються ілюстрації виконані аквареллю, темперами, іншими художніми матеріалами. Переважно це живописні техніки акриловими, гуашами, або олійними фарбами, кольорові олівці та пастелі, деколи використовуються тканина та інші матеріали, приміром для передачі фактури, і взагалі в конструкції. Ну і, звичайно, майстерно виконані ілюстрації за допомогою комп’ютерних технологій.

Самим поширеним в ілюструванні, в останні десятиріччя, є використання акварелі і різних прийомів змішування фарби в поєднанні з кольоровими олівцями, пастелями, використання туші.

Щодо акварелі — є кілька технік, про які можна згадати. Наприклад лесіровка. Ще один прийом — техніка акварелі по-сухому. Є ще й техніка акварелі по-вогкому.

Говорячи про акрилові фарби та техніки їх використання, можна згадати про їхні переваги. В реалістичному або символічному живописі можна без труднощів впізнати форми, що асоціюються з конкретними реальними предметами, в той час як абстрактний живопис, у формах, не підтверджуючись, вражає, перш за все, кольором та фактурою, які переносять глядача в казковий світ почуттів і переживань. Невипадково акрилові фарби стали найулюбленішим засобом авангардного живопису, що є популярним і сьогодні.

Усі ефектні акрилові кольори отримують за допомогою синтетичних пігментів. Ці кольори неможливо відтворити шляхом змішування інших готових фарб.

Одна з багатьох привабливих можливостей акрилових фарб: колаж, що представляє собою наклеювання різноманітних клаптиків паперу, картону, тканини та інших матеріалів, перед тим пофарбованих акрилами, на яку-не-будь основу. .