Міністерство освіти і науки України
Київський університет імені Бориса Грінченка
Гуманітарний інститут
Кафедра світової літератури
Курсова робота
Особливості хронотопу роману Габріеля Гарсія Маркеса «Сто років самотності»
Виконала:
студентка III курсу, групи ФАб-2-12-4.0д
Бондар Наталія Ігорівна
Науковий керівник:
Ліхоманова Наталя Олександрівна
Київ — 2014
Зміст
Вступ
1. Визначення поняття «хронотоп»
2. Простір та час роману Г. Гарсіа Маркеса «Сто років самотності»
2.1 Роман Г. Гарсіа Маркеса «Сто років самотності» — яскравий приклад «магічного реалізму»
2.2 Особливості хронотопу у романі Г. Гарсіа Маркеса
3. Система художніх мотивів у романі Г. Гарсіа Маркеса «Сто років самотності»
3.1 Мотив самотності представників роду Буендіа
3.2 Біблійні мотиви в інтерпретації Г. Гарсіа Маркеса
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Існують три універсалії кожного прозового твору: людина, час, простір. Вивчення сюжету і композиції літературного твору, а також виділення основних тем і ідей твору неодмінно пов’язане із елементами аналізу хронотопу.
Хронотоп — це те ядро, яке тримає в цілісності весь твір і дає можливість дослідити взаємозв’язок художнього літературного твору із фактами реального життя. Завдяки хронотопному рівню тексту ми маємо змогу прослідкувати за розгортанням сюжету, формуванням характерів героїв, виявити авторську модальність, емотивний рівень твору, задум твору, тому аналіз часопросторової організації окремого твору набуває особливої актуальності. художній роман маркес
Тож актуальність дослідження полягає в комплексному підході до вивчення особливостей художнього часу та простору в одному із найбільш відомих шедеврів латиноамериканської і світової літератури колумбійського письменника Габріеля Гарсіа Маркеса — роман «Сто років самотності». Оскільки хронотоп може проявляти себе по-різному, та найчастіше — це хронотопний комплекс, окремі його складові — хронос і топос — втрачають свій знаковий сенс в різних станах. А якщо комплекс, то це і є — людина, її мета та шлях до власної цілі. Кожен елемент цього комплексу має свої особливості вияву, способи актуалізації та функції, що дає змогу умовно-абстрактно виділити його і проаналізувати.
Розвиток української прози 20-х років XX ст
Спільними естетично-стильовими засадами творчості прозаїків 20-х років XX ст. стала концепція людини нової епохи, яка відчуття самотності та непотрібності поєднувала з «активним романтизмом» вітаїстичної закоханості у ... 1928 р. свого «Майстра корабля», виповненого щирим романтичним пафосом. Новою видавалася композиція твору, де герой існував у певному епізоді, що складався з мемуарів, початок ...
Цей роман неодноразово ставав об’єктом вивчення та інтерпретації. Дослідників цікавила жанрова своєрідність твору, новаторство композиційної побудови, стильова приналежність роману, способи творення образів. Згадані аспекти набули оцінки у науково-методологічних базах та працях: М. Бахтіна, Д. С. Лихачова, Ю. М. Лотмана, В. Н. Топорова, Г. Островської, Ю. Султанова, Н. Тамарченко та інших. Не зменшуючи значення робіт, присвячених проблемі дослідження, слід відзначити, що багато питань залишаються дискусійними, а в інших випадках і не поставлені.
Метою даного дослідження є вивчення та аналіз функціонування художнього часу і простору як вагомої складової хронотопного комплексу роману Г. Гарсіа Маркеса «Сто років самотності»; з’ясування алегоричного сенсу зображення історії родини Буендіа в художньому часі, просторі та зображення розвитку свідомості людства від жадібного пізнання світу до перенасичення ним і відчуження від нього.
Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження були вирішені наступні завдання:
1) розглянуто сутність та походження поняття «хронотоп»;
2) виявлено особливість художнього простору і часу в романі Г. Гарсіа Маркеса та їх взаємозалежність;
3) на основі аналізу описано протягом якого періоду відбувається дія в романі;
4) розкрито поняття «магічний реалізм»;
5) з’ясовано основоположника латиноамериканського «магічного реалізму»;
6) надано характеристику елементам магічного реалізму та їх зв’язок із романом;
7) обґрунтовано систему художніх мотивів та виявлено їх проблематику у романі.
Об’єктом дослідження курсової роботи є взаємодія художнього часу і простору. Предметом дослідження є аналіз хронотопу у романі «Сто років самотності» Г. Гарсіа Маркеса.
Методи дослідження: системний, теоретичний аналіз дослідження на базі вивчених літературних джерел.
Обсяг і структура дослідження. Курсова робота викладена на 26 сторінках основного тексту і складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел з 24 найменувань.
1. Визначення поняття «хронотоп»
Проблема часу і простору художнього світу активно розроблялася і продовжує розроблятися в нашому літературознавстві. Вперше термін «хронотоп» був використаний у психології О. Ухтомським, який запевняв, що хронотоп прийшов на зміну старим уявленням про час та простір. У його теорії хронотоп трактувався як поєднання сучасного, майбутнього та минулого, тобто як синкретична категорія психологічного часопростору людини. Широкого висвітлення проблеми хронотопа здобули, звичайно після праць М. Бахтіна, в дослідженнях А. Гуревича, О. Лосєва, Ю. Лотмана, Ю. Манна, В. Топорова та інших вчених.
Хронотоп (від грец. чсьнпт «час» і фьрпт «місце») — це культурно оброблена стійка позиція, з якої або крізь яку людина освоює простір топографічно об’ємного світу [2, с. 155]. Дослідник М. Бахтін розглядав поняття хронотопу художнього твору як єдність просторових і часових параметрів, що направлена на вираження змісту твору, тобто сполучає воєдино простір і час, надає несподіваного повороту темі художнього простору і розкриває широкий терен для подальших досліджень. Хронотоп, за М. Бахтіним, — це «певна форма відчуття часу і певне відношення його до просторового світу» [6, с. 355].
Хронотоп художественного произведения М. М. Бахтина
... в произведении. В качестве «обычного» образа хронотоп должен воссоздаваться в сознании читателя, причем воссоздаваться с помощью метафорических уподоблений . В литературе ведущим началом в хронотопе является, указывает Бахтин, не пространство, а время. В романах ... отношений и перспектив. Бахтин говорит, что коль скоро серьезное изучение форм времени и пространства в литературе и искусстве ...
Теоретик помічав, досліджуючи це поняття, що термін «хронотоп», введений і обґрунтований в теорії відносності А. Ейнштейна, який широко вживався в математичному природознавстві, переноситься в літературознавство «майже як метафора (майже, але не зовсім)» [5, с. 234]. Згодом М. Бахтін переносить термін з математичного природознавства в літературознавство і навіть пов’язує свій «часопростір» із загальною теорією відносності А. Ейнштейна.
Концепцію класичного трактування часопростору в літературознавстві представили Г. Гачев, М. Гей, Г. Зборовський, Д. Мудриш. Наприклад, Ю.Руднєв пропонує виділяти в художньому творі авторський та неавторський хронотопи, або ж міфопоетичний хронотоп та хронотоп художнього тексту, як принципово відмінні. Спираючись на концепцію В. Топорова, він конкретизує поняття хронотопу у річищі міфопоетики, вважаючи її завжди присутньою у будь-якому творі. Досить популярною у літературознавстві стала модель часопростору, запропонована В. Топоровим. Автор наголошує на просторово-часовому континуумі, притаманному насамперед сакральним ситуаціям.
Простір хронотопу є відображенням реального простору, який поставлений в зв’язок із часом. У літературно-художньому хронотопі має місце злиття просторових і часових ознак в осмисленому і конкретному цілому. Час тут згущується, ущільнюється, стає художньо-зримим; простір втягується в рух часу, сюжет історії. Ознаки часу розкриваються в просторі, а простір осмислюється і вимірюється часом. Разом з тим М. Бахтін згадує і ширше поняття «художнього хронотопу», що у творі мистецтва є перетином рядів часу і простору та виражає нерозривність часу й простору, тобто тлумачить час як четвертий вимір простору.
Учені характеризують поняття хронотопу як визначальний взаємозв’язок тимчасових і просторових відношень, художньо освоєних в літературі: «…усякий вступ у сферу змістів відбувається тільки через ворота хронотопу» [5, с. 406]. Дійсно, дослідники підкреслюють, що «провідним початком у хронотопі є час», оскільки він — це «переважна реалізація часу в просторі» [6, с. 399]. Наприклад, П. Х. Тороп виділяв на основі просторово-часових зв’язків в романі три співіснуючі рівні (хронотопи): топографічний, психологічний і метафізичний хронотопи. Топографічний хронотоп пов’язаний з елементами авторської тенденційності в романі, з упізнанністю в творі конкретного історичного часу і місця, а також подій. Тобто, є хронотопом сюжету, бо ділить роман на ряд просторово-часових одиниць, відповідних сюжетним ходам. З топографічним тісно взаємопов’язаний психологічний — хронотоп персонажів. Перший генерується сюжетом, другий — самосвідомістю персонажів. Існує також вид метафізичного хронотопу, тобто рівня опису і створення метамови — слово, що пов’язує рівні сюжету і самосвідомості, набуває у творі метамовного значення, оскільки пов’язане з ідейним осмисленням всього тексту, зокрема простору і часу. Таким чином, рівень топографічного хронотопу є світом, за яким спостерігають, рівень психологічного хронотопу — світом спостерігачів, а метафізичний — світом того, хто встановлює мову опису. З погляду дій роману цим рівням відповідають типи поведінки (дія як така), порядок поведінки (створення особою тексту своєї поведінки) і топос поведінки (місце дії серед інших дій).
Мистецтво XIX століття. Романтизм, реалізм
... в її типових рисах. Панування реалізму слідувало за добою романтизму і передувало символізму. Термін «реалізм» вперше вжив французький літературний ... на політичні, так і на мистецькі події того часу, став Наполеон Бонапарт, що особистим прикладом продемонстрував важливість ... чого перехід від романтизму до академізму відбувався менш конфліктно, аніж у живописі та літературі. Розвиток за країнами У ...
Дослідники підкреслюють, що будь-який художній образ хронотопічний. Істотно хронотопічна сама мова, що є початковим і невичерпним матеріалом образів. Також хронотопічна внутрішня форма слова, тобто та опосередкована ознака, за допомогою якої первинні просторові значення переносяться на тимчасові відношення. Слід брати до уваги також хронотопи автора твору і слухача-читача.
Зосереджуючи свою увагу на великих типологічно стійких хронотопах, дослідник М. Бахтін відзначає, що великі і суттєві хронотопи можуть включати необмежену кількість дрібних хронотопів: «Кожен мотив може мати свій хронотоп» [5, с. 400]. Можна, таким чином, сказати, що великі хронотопи складаються з складових елементів, які є «дрібними».
Ми розуміємо, що хронотопи можуть включатися один в одного, співіснувати, переплітатися, змінюватися, зіставлятися, протиставлятися або знаходитися в складніших взаємовідношеннях. Важливо зауважити, що діалог хронотопів не може входити в зображену у творі реальність, він поза нею, хоч і не поза твором в цілому. Діалог входить в світ автора, виконавця і в світ слухачів та читачів, причому самі ці світи також хронотопічні.
Не викликає сумніву образотворче значення хронотопів, бо сюжетні події в ньому конкретизуються, а час набуває чуттєво-наочного характеру. Справді, можна згадати подію з точною вказівкою місця і часу, де вона відбулася, але щоб подія стала образом, потрібен хронотоп, що дає підґрунтя для його зображення. Отже, хронотоп служить відправною точкою у розгортанні «сцен» в романі, тоді як інші, пов’язуючі події, що знаходяться далеко від нього, подаються у формі сухого інформування чи повідомлення. «Хронотоп як переважаюча матеріалізація часу в просторі є центром образотворчої конкретизації, втілення для всього роману. Всі абстрактні елементи роману — філософські і соціальні узагальнення, ідеї, аналізи причин і наслідків — тяжіють до хронотопу, через нього наповнюються плоттю і кров’ю» [6, с. 401].
Велику роль в осмисленні природи часу та простору відіграла концепція французького філософа А. Бергсона. Час він розглядає як послідовність, яка приходить до нас у образах, а отже, становить результат психологічного, емоційного відбору. Інтенсивність психічних станів визначає тяглість часу та наповненість простору. Концепція тривалості А. Бергсона стала переломним моментом в осмисленні цього поняття і стимулювала дослідження часу у річищі феноменології Е. Гуссерля і фундаментальної онтології М. Гайдеґера. У межах філософії життя А. Бергсон розробляв метафізику часу, тоді як проблема історичного часу вперше була сформульована і розглянута Г.Зіммелем. Дослідник С. Бабушкін, розглядаючи проблему: «Що пов’язує простір і час у мистецтві?», наводить слова Ж. Гюйо: «Спробуйте уявити собі час як такий? Ви досягнете цього лише тим, що уявите собі простір. Ви будете змушені розташувати послідовні явища в одну пряму лінію, вмістити одне явище в одній точці лінії, інше — в другій. Одне слово, для того, щоб уявити собі час, ви викличете ряд просторових образів» [4, с. 280]. Художній час тут, можна сказати, буденний, з переживаннями, конфліктами, дріб’язковими проблемами, він протяжний, нудотний, подекуди наближається до циклічного. Характерно, що всі дослідження фіксують опозиційність, де вічність протистоїть часопростору як специфічна єдність сущого.
Життя та творчість найяскравіших одеських письменників 1920-30-х ...
... . – Л.: Советский писатель, 1984. Велику кількість матеріалу для написання курсової роботи взято із збірника “Одесская плеяда”, де крім сатиричних ... тему, яка є актуальною і пер-спективною для розвитку туристичної галузі в наш час – на початку XXI ст. Об’єктом дослідження курсової роботи стало життя ... Бабель розповідає, як за порадою Горь-кого він на сім років “пішов у люди”, написано серед іншого “був ...
Отже, простір розкриває час, робить його зримим, але сам простір робиться осмисленим і вимірним тільки завдяки йому. Ця ідея про домінування в хронотопі часу над простором здається правильною лише стосовно літературних, але не до хронотопів інших видів мистецтв. До того ж треба враховувати, що навіть в хронотопах літератури час не завжди виступає як провідний початок.
2. Простір та час роману Г. Гарсіа Маркеса «Сто років самотності»
2.1 Роман Г. Гарсіа Маркеса «Сто років самотності» — яскравий приклад «магічного реалізму»
Реалізм — у літературі та мистецтві — правдиве зображення реальної дійсності. «Магічний реалізм» поєднує елементи реального і фантастичного, побутового та міфічного, дійсного та уявного, таємничого, це художній метод, в якому магічні елементи включені в реалістичну картину світу. Цей термін функціонує в латиноамериканській критиці і культурології на різних смислових рівнях. У вузькому сенсі він розуміється як течія в латиноамериканській літературі.
Магічний реалізм — це літературний напрям, що має цілком конкретну і доступну для огляду в часі історію і досить чітко простежується коріння, а також яскраво виражена ідеологія, наративну структуру і дискурсивні особливості, що робить твори магічного реалізму зручним об’єктом лінгвістичного дослідження. Роль магічного реалізму полягає у знаходженні в реальності того, що є в ній дивного, ліричного й навіть фантастичного — тих елементів, завдяки яким повсякденне життя стає доступною поетичним, сюрреалістичним і навіть символічним перетворенням.
Термін «магічний реалізм», що з’явився в середині 20-х років XX століття стосовно до творів живопису, довгий час асоціювався лише з творчістю латиноамериканських письменників [8, с. 314]. «Магічний реалізм» стосовно до літератури вперше був запропонований французьким критиком Едмоном в 1931 році. Міцно увійшов у науковий обіг у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві в першій половині XX століття, та і до цих пір даний термін викликає чимало суперечок і дискусій. Визначається як один з найбільш радикальних методів «художнього модернізму», заснований на відмові від характерного для класичного реалізму онтологізаціі візуального досвіду. В «магічному реалізмі» художник трактується як носій свого роду магічної здатності закласти в реальність, надати їй ті чи інші риси, — аж до таких, які зробили б її прийнятною для людини [7, с. 36]. Починаючи з 20-х рр.. XX століття термін «магічний реалізм» починає швидко поширюватися в Європі та за її межами: в 1927 р. виходить переклад монографії Франца Рона іспанською мовою в журналі «Ревіста де-Оксіденте». Поступово термін «магічний реалізм» виходить за рамки питань мистецтвознавства та починає вживатися стосовно до творів художньої літератури. Феномен «магічного реалізму», безперечно, досяг свого розквіту в творах письменників Латинської Америки.
Сочинения по роману Габриэля Гарсиа Маркеса “Сто лет одиночества”
... романа Г. Маркеса «Сто лет одиночества» Самым ярким произведением известного латиноамериканского писателя Габриэля Гарсиа Маркеса стал его роман «Сто лет одиночества». В нем рассказывается об истории маленького городка Макондо и семью Буендіа, ... вокруг полковника Ауреліано адъютанты, в отношениях между Хосе и Пилар Тернера, которые «были не просто матерью и сыном а товарищами по одиночеству». И если ...
Магічний реалізм виділяє такі основні елементи як:
- ь фантастичні елементи можуть бути внутрішньо несуперечливими, але ніколи не пояснюються;
- ь дійові особи приймають і не оспорюють логіку магічних елементів;
- ь численні деталі сенсорного сприйняття;
- ь часто використовуються символи й образи;
- ь емоції і сексуальність людини як соціальної істоти часто описані дуже докладно;
- ь спотворюється протягом часу, так що воно циклічно або здається відсутнім. Ще один прийом полягає в колапсі часу, коли даний повторює або нагадує минуле;
- ь міняються місцями причина і наслідок — наприклад, персонаж може страждати до трагічних подій;
- ь містяться елементи фольклору та/або легенд;
- ь події представляються з альтернативних точок зору, тобто голос оповідача переключається з третього на перше обличчя, часті переходи між точками зору різних персонажів і внутрішнім монологом щодо загальних взаємин і спогадів;
- ь минуле контрастує з сьогоденням, астральне з фізичним, персонажі один з одним;
- ь відкритий фінал твору дозволяє читачеві визначити самому, що ж було більш правдивим і відповідним будовою світу — фантастичне або повсякденне [22, с. 84].
До відомих авторів магічного реалізму належать: Алессандро Барікко, Амос Оз, Бен Окрі, Габріель Хосе Гарсія Маркес, Горан Петрович, Гюнтер Грасс, Джонатан Керролл, Девіс Робертсон, Жозе Сарамаго, Жоржі Амаду, Ісаак Башевис-Зінгер, Італо Кальвіно та інші.
У числі сучасних «магічних» реалістів і основоположником латиноамериканського «магічного реалізму» називають Г. Гарсіа Маркеса, що отримав за свої праці в даному літературному жанрі Нобелівську премію в 1982 році. Твори Г. Гарсіа Маркеса є найяскравішим прикладом змішання вигадки і реальності [12, с. 116].
Внутрішня логіка магічного реалізму дозволила колумбійському письменнику Габріелю Гарсіа Маркесу створити твір епічного масштабу — «Сто років самотності».
Над романом автор працював вісімнадцять місяців. Заради однієї з найпопулярніших книг XX століття письменник ризикнув всім: відмовився від посади піар-менеджера, заклав машину, перестав спілкуватися з друзями та переклав всі сімейні проблеми на плечі дружини. Це і дало змогу завершити в 1966 році твір, який вперше був опублікований в червні 1967 року, у Буенос-Айресі. А згодом визнаний шедевром латиноамериканської та світової літератури. Це один із найбільш читаних та тих, що найчастіше перекладаються іспанською мовою творів. Відзначений як другий за важливістю твір на іспанському після «Дон Кіхота» Сервантеса на IV Міжнародному конгресі іспанської мови, який проводився в Картахені, Колумбія, в березні 2007 року. До початку XXI століття перекладений на тридцять п’ять мов «Сто років самотності» розійшовся по світу тиражем більше ніж у тридцять мільйонів екземплярів.
«Сто років самотності» — апогей творчої майстерності Г. Гарсіа Маркеса. До того часу, коли роман був виданий вперше, його автор прожив без малого сорок років, і накопичив величезний багаж життєвого досвіду, який він і втілив у романі [19, c. 14]. Як і для більшості творів для роману характерні розмитість граней простору, часу, реальності та фантазії. Роман просякнутий магією і чарами, алхімією і фантастикою, пророцтвами і гаданнями, пророкуванням і загадками, здавалася б добра казка, але є проблема, яку не можуть вирішити герої роману — самотність. Самотність — спадкова риса, сімейний знак і прокляття роду Буендіа, але видно, що члени сім’ї замикаються у своїй самотності не відразу, а в результаті різноманітних життєвих ситуацій. Боязнь помсти, божевілля, кохання, війна — ось далеко не всі причини їх самотності. Протягом роману перед очима проходить життя шести поколінь сімейства Буендіа. Г. Гарсіа Маркес намагається, як заразу, вичленувати гнилу дійсність, показану в романі. Він акцентує увагу на кожному ступені деградації суспільства, на кожній миті знеціненого, бездуховного і в принципі безглуздого існування людини. Маркес виводить назовні всі пороки роду людського, але не показує шляхи їх вирішення. Письменник свідомо залишає багато білих плям в історії Макондо — дає читачеві простір для роздумів і міркування, змушує його думати [11, c. 146]. Незважаючи на важливість і глибину питань, які піднято автором у романі, там переважає іронія і казка. «Сто років самотності» — це в першу чергу філософська казка про те, як треба жити на планеті та притча про абсолютно реальне життя наповнене чудесами, які людина перестала бачити через свою буденність.
Романтизм та його значення в мистецтві
... реальністю. Романтики шукали взаємопроникнення і синтезу мистецтв, злиття видів і жанрів мистецтва. У пластичних мистецтвах романтизм найбільше яскраво проявився в живописі і графіку і практично не ... Цахес"), Творчість цього письменника, якому не судилося стати музикантом (а музика була його пристрастю, чиновника за родом занять), — не забава, а, як сказав Г. Гейне, ...
Його роман — це нова Біблія, в якій показані всі людські гріхи і провини. І, як і в Біблії, за гріхи слідує покарання. І автор виносить суворий вирок сірості, одноманітності, буденності. Це вирок творця за вчинені божевілля, за роки гріховності і аморальності, за все створене заради наживи. І цей вирок звучить так: «…тим родам людським, які приречені на сто років самотності, не судилося з’явитися на землі двічі». «Магічна реальність» Г. Гарсіа Маркеса в основі своїй містить народну свідомість і фольклорно-міфологічне сприйняття дійсності. Сама атмосфера роману магічна. Надмірність і надмірності є тут нормою повсякденності. Тут є літаючі килими, на яких катаються діти, епідемії безсоння і безпам’ятства, безсмертні воєначальники, не змиваються зі лобів попелясті хрести, здіймалися на небо жінки. І все ж, якою б магічною не була реальність, створена уявою Габріеля Гарсіа Маркеса, — це все-таки саме реальність.
Роман «Сто років самотності» — це твір-попередження нащадкам, заклик до нових пошуків і боротьби за нове життя. Використовуючи незвичайно строкатий, локальний, чуттєвий матеріал латиноамериканської дійсності, письменник показує універсальні реалії людського існування.
У хроніці Макондо постає, заломлюючись, немов промінь світла в спектрі, жорстока містифікація героїзму, саботування перемог лібералів, здобутих солдатами ніби Ауреліано Буендіа і Герінельдо Маркеса, продажними політиканами, які в далекій столиці торгують цими перемогами, перетворюючи їх у ураження. Час від часу в Макондо навідуються сміхотворні картонні чоловічки для відкриття пам’ятників і вручення медалей: це представники влади, кожен з яких — маленьке живе втілення брехні, частинка великого суспільного обману. Гарсіа Маркес описує їх в карикатурному вигляді, з нещадним деколи сарказмом. Великі виразки, спустошливі землі: підпорядкування чужоземної метрополії, переважання місцевих каст, невігластво, відсталість, — чи не ведуть вони до морального знищення особистості, до відсутності само тотожності, що позбавляє значимості американське життя у всіх її проявах? У всьому цьому знаходить відображення драма Латинської Америки [8, c. 64].
Понятя про дитячий фольклор. Шляхи його творення. Складові частини. Жанри
... них зрозумілий для них самих зміст (Анатолій Іваницький). Дуже поширеним жанром дитячого фольклору є лічилки, якими діти користуються, коли грають у піжмурки: «Раз, два, ... записали українські фольклористи, письменники, етнографи. Отже, національне виховання, включаючи одну з найсуттєвіших його галузей -- етнопедагогіку, спроможне в недалекому майбутньому відродити генетичний код українського ...
Важливими рисами поетики Маркеса стають переплетення трагічного і комічного, серйозного і смішного. Неможливо відокремити у творі веселощі від почуття глибокого трагізму ситуації. Прикладом можуть стати описи епідемії безсоння, зображення подій громадянської війни. Пародійно малюються дійсно трагічні речі: смерть, насилля влади, вбивства. Твір Маркеса насичений елементами абсурду. За своє життя полковник Ауреліано Буендіа підняв тридцять два повстання і всі програв, мав сімнадцять синів, які загинули в одну ніч, герой залишився живим після чотирнадцяти замахів на його життя. І від усього цього йому залишається лише вулиця в Макондо, названа його ім’ям. У романі «Сто років самотності» ми зустрічаємо не тільки приголомшливу транспозицію побуту, соціальних умов і міфології Америки, у ньому є також те, що набагато важче перенести в художнє оповідання, — блискуче зразкове, закінчене зображення моральної неприкаяності американця, точний портрет відчуження, яке роз’їдає індивідуальну, сімейну та колективне життя наших країн.
Мотив самотності, одна з головних рис роману, притаманний кожному представнику роду Буендіа. Вони відрізнялися від інших людей самотнім виглядом, з яким з’являлися на світ. Це почуття відображається у колі, який малюють навколо полковника Ауреліано ад’ютанти, у відносинах між Хосе і Пілар Тернер, які «були не просто матір’ю і сином, а товаришами по самотності». У романі є відчуття існування невідомих сил, які ніби штовхають родину на руйнівну діяльність і наближають до трагічного фіналу. Також особливим рисам, автор виділяє любов. Автор вважає, що всі біди Буендіа походять з нездатності їх любити. Для них це почуття має спотворені форми: або як брутальний вияв плоті, або як страх або боягузтво, або як спопеляюча пристрасть. Навіть символ любові в романі — Ремедіос Прекрасна — виявляється нездатною любити, їй невідомо таке почуття, а її краса приносить оточуючим лише смерть. «Головна велич цієї книги, — писав Маріо Варгас Льоса, — полягає саме в тому, що все в ній: дія і фон, символи і чаклунство, передвістя і міфи — глибоко сягає корінням у реальність Латинської Америки, нею харчується і в перетвореному вигляді відображає її точно і нещадно» [12, c. 70].
2.2 Особливості хронотопу у романі Г. Гарсіа Маркеса
Протягом усього роману Маркес описує історію маленького містечка Макондо. Як виявилося згодом, таке селище існує насправді — в глушині тропічної Колумбії, недалеко від батьківщини самого письменника. І все ж з подачі Маркеса ця назва назавжди асоціюватиметься не з географічним об’єктом, а із символом міста-казки, міста-міфу, міста, де назавжди залишаться живі традиції, звичаї, історії з далекого дитинства письменника.
Дійсно, весь роман просякнутий якоюсь глибокою теплотою і симпатією письменника до всього зображуваного: містечка, його жителів, їх звичайним повсякденним турботам. Та й сам Маркес не один раз зізнавався, що «Сто років самотності» — роман, присвячений його спогадам з дитинства.
Декоративно-ужиткове мистецтво та його специфіка в Україні
... промисли, які потім стали власне українськими. Кожній сучасній українській області притаманні свої декоративно-ужиткові вироби. Найдавнішими видами народного прикладного мистецтва ... іграшки для дітей, скрині. Українське ужиткове мистецтво має давнє коріння. Завдяки літописам і пам'яткам, що дійшли до нас з доби Київської Русі відомо, що вже тоді існували ...
І все ж «Сто років самотності» — це не просто роман-казка про Макондо очима його маленького жителя. У романі чітко відображається майже столітня історія всієї Колумбії (40-ві рр. ХІХ століття — 30-ті рр. ХХ століття).
Це був час значних соціальних потрясінь в країні: низка громадянських воєн, втручання в розмірене життя Колумбії бананової компанії з Північної Америки [2, с. 413]. Про все це маленький Габріель колись дізнався від свого діда.
Так і вплітаються в канву історії цілих шість поколінь роду Буендіа. Кожен герой — окремий характер, що представляє особливий інтерес для читача.
Хронотоп роману обмежений на просторовому рівні та проникливий на тимчасовому. Історія заснування Макондо має безпосередню паралель з гріхопадінням Адама і Єви і вигнанням їх з раю: укладення шлюбу між двоюрідним братом та сестрою і подальше вбивство Пруденсио Агиляр змушує Хосе Аркадіо і Урсулу покинути рідне село і заснувати своє, в якому не буде місця привидам минулого.
Народжені молодим подружжям діти — сини Хосе Аркадіо молодший і Ауреліано, і дочка Амаранта закладають основу для реалізації ідеї спадкоємності родових рис:
- ь тяги до науки (Хосе Аркадіо, Хосе Аркадіо Другий і Ауреліано Хосе);
- ь домовитості (Урсула і Амаранта Урсула);
- ь краси (Ремедіос, Ремедіос Прекрасна і Рената Ремедіос (Меме));
- ь постійної спраги тілесних насолод (Хосе Аркадіо молодший, полковник Ауреліано Буендіа, який мав сімнадцять синів від різних жінок, ненаситна Ребека, Ауреліано Другий, Ауреліано Вавилон і Амаранта Урсула);
- ь сексуальної зацікавленості близькими родичами (Урсула і Хосе Аркадіо — двоюрідні брат і сестра (шлюб), Хосе Аркадіо молодший і Ребека -троюрідний племінник і тітка (шлюб), Аркадіо і Пілар Тернера — син і мати (спроба інцесту з боку Аркадіо ), Ауреліано Хосе і Амаранта — племінник і тітка (секс), Ауреліано Вавилон і Амаранта Урсула — племінник і тітка (шлюб));
- ь войовничості і тяги до влади (полковник Ауреліано Буендіа, Аркадіо);
- ь прагненні до нескінченного творіння і подальшого руйнування (робивший обмежену кількість золотих рибок полковник Ауреліано Буендіа, приводяча будинок у порядок і тут же порушуючи зроблене Амаранта Урсула);
- ь схильності до вбивства (Амаранта підсипає морфій в каву Ремідіос, Ребека вбиває свого чоловіка Хосеаркадіо молодшого).
В рамках локально-обмеженої території Макондо реалізується модель національного буття, що складається з реальних історичних (двадцятирічної війни між лібералами і консерваторами, розстрілом трьох тисяч страйкуючих робітників Бананової компанії, зростанням міста і появою в ньому першого кінотеатру, залізниці, фабрики льоду і іншого), міфологічних (співіснування живих людей з примарами померлих, поява в Макондо Вічного Жида, п’ятирічний дощ, Всесвітній потоп, загибель птахів і руйнування Макондо ураганом — Апокаліпсис), алегоричних (науковий прогрес і географічні відкриття, що здійснюються Хосе Аркадіо в рамках одного поселення), побутових (щорічного приходу циган, свят, які влаштовуються в побудованому Урсулою величезному будинку, весіль, народжень, смертей, похорону тощо) подій, в яких беруть безпосередню участь члени сім’ї Буендіа.
Образ Макондо в романі має міфологічну основу — для більшості членів родини Буендіа він стає землею для життя, раєм, з якого вони або не хочуть, або не можуть піти, а якщо і йдуть, то завжди повертаються. Як, наприклад, це зробила Амаранта Урсула, отримавши в Європі прекрасну освіту, велику кількість грошей і безмірно обожнюючи свого чоловіка. Величезний каштан, що росте у дворі вибудуваного Урсулою будинку, біля якого закінчують свої останні дні родоначальник роду — Хосе Аркадіо Буендіа та його син — полковник Ауреліано, — класичний міфологічний архетип світового древа, що зв’язує воєдино всі сфери світобудови — небо, земне життя і пекло.
Фінал роману стверджує ідею кінцівки родового життя і миру, як такого, — на початку народжується, потім розвивається і грузне в гріхах. Та в результаті — вироджується і руйнується під впливом природних причин (спустошення, мурах та інше).
3. Система художніх мотивів у романі Г. Гарсіа Маркеса «Сто років самотності»
3.1 Мотив самотності представників роду Буендіа
Дві улюблені теми Маркеса — це самотність і тиранія.
Уся структура роману пронизана мотивами, які стають провідними на всіх його рівнях і складають основу твору. Мотив самотності є в житті кожного представника роду Буендіа. Вони відрізнялись від інших людей самотнім виглядом, з яким з’являлись на світ. Це почуття відображається у крейдяному колі, яке малюють навколо полковника Ауреліано ад’ютанти, у відносинах між Хосе та Пілар Тернер, які «були не просто матір’ю та сином, а товаришами по самотності». І якщо хтось з мешканців не гине, то фіналом життя його стає абсолютна самотність. Наприкінці життя Хосе залишається один, Ребека самітня у своєму зруйнованому будинку, сліпота Урсули, усамітнення в лабораторії полковника Ауреліано, мовчазна відокремленість від інших Меме — ці герої наче приречені на відчуженість та самотність. Постійно повторюваний жовтий колір у романі є теж символом забуття, суму, божевілля.
Самотність є також причиною інцестів (Хосе Аркадіо і Урсула, Ауреліано і всиновлена дочка Урсули Ребека) чи інших ненормальних статевих стосунків (це особливо сексуальний досвід Хосе Аркадіо: спочатку нічні походеньки, ще коли він був ще хлопчиком, до Амаранти, його проституція, коли повернувся з подорожі).
Кожен персонаж Маркеса має дружину чи чоловіка, дітей, сусідів, але його історія самотності виявляється набагато потужнішою.
Від теми самотності відходить багато розгалужень. З нею тісно пов’язана тема пам’яті. Коли персонажі одні, вони залишаються сам на сам зі своєю пам’яттю. Часто це відбувається за умов безсоння. Втрата пам’яті робить ще більше самотніми жителів Макондо — вони не просто втрачають те, що мають, а навіть думки про це. Самотність дає можливість упорядкувати пам’ять. А сама пам’ять, звісно, пов’язана із питанням часу. Люди хочуть якось його підкорити (фраза Мелькіадеса «Я достиг бессмертия»), але лише стають його в’язнями. Цієї теми стосується і питання війни. Ауреліано, полковник, який затіяв більше 30 безглуздих воєн, також залишається самотнім, відходить від справ, робить із монет золотих рибок, а потім знову їх розплавлює, щоб якось врятуватися від часу. На думку Урсули, війна — це родин із основних факторів, що призвели до вимирання роду Буендіа.
З мотивом самотності тісно пов’язаний мотив смерті. Усі Буендіа помирають поступово один за одним, але їх смерть не стає для них порятунком від тяжкого життя, жаданим спокоєм. Їх загибель має відтінок якоїсь безглуздості: смерть Ремедіос, розстріл Аркадіо, загибель Ауреліано Хосе, таємничий кінець Хосе Аркадіо. Це відбувається тому, що заснування містечка Макондо починається із вбивства. І фінал зі смертю малої дитини не виглядає вже чимось непередбаченим. Можна згадати і торбинку з кістками батьків Ребеки, яка з’являлась завжди в несподіваних місцях, поки її не замурували в стіну.
Поступове знищення всієї історії Буендіа є характерним прикладом мотиву занепаду. Автор постійно зміщує шари часу, то повертаючись у минуле, то забігаючи в майбутнє. У читача виникає відчуття існування невідомих сил, які ніби штовхають родину на руйнівну діяльність і наближають до трагічного фіналу. Наперед відомо, чим закінчаться хімічні досліди Хосе Аркадіо: його «великі» відкриття викликають лише гірку посмішку. І нас вже не дивує, чому його зусилля марні, чому знецінюються гроші й не плодяться корови. Передбаченою виявляється вся історія цих людей, які помилково вважають, що самі керують своїм життям. Занепадає й саме місто Макондо, яке руйнують то «бананова лихоманка», то злива.
Особливим у романі є мотив кохання. Автор вважає, що всі біди Буендіа походять з нездатності їх любити. Для них це почуття має спотворені форми: або як грубий вияв плоті, або як страх чи боягузтво, або як спопеляюча пристрасть. Навіть символ кохання в романі — Ремедіос Прекрасна — виявляється нездатною любити. Їй невідомо таке почуття, а її краса приносить оточуючим лише смерть.
У романі автор використовує мотиви з Біблії та Євангелія, античної трагедії, з творів Ф. Рабле та М. Сервантеса. Наприклад, герої твору біля двох років блукають у пошуках нового життя і знаходять його на березі річки, що схоже з вигнанням і блуканнями Адама і Єви. Знищення Макондо за гріхи нагадує своєрідний апокаліпсис — кінець світу, прив’язаний до каштана старий Хосе Аркадіо — прикутого до скелі Прометея.
Тож головною ідеєю роману стає розкриття мотивів твору для ствердження об’єднання людей як протиставлення самотності, занепаду та смерті. А їх відсутня солідарність тільки пояснює невміння любити. Роман «Сто років самотності» — це твір-попередження нащадкам, заклик до нових пошуків і боротьби за нове життя.
3.2 Біблійні мотиви в інтерпретації Г. Гарсіа Маркеса
Роман Г. Гарсіа Маркеса органічно уплетений у гіпертекст західної культури. Авантекствою його основою є Біблія, антична література. Міфологічні, біблійні, літературні елементи та мотиви пронизують увесь твір. Мотиви долі, ключового в давньогрецькій трагедії інцесту, гріхопадіння, потопу, апокаліпсичні ноти останніх сторінок роману несуть величезне навантаження, тим більше що кожен з них ніби подвоюється, оскільки піддається сміховому переосмисленню.
Наприклад, подібно до Авраама, засновник Макондо Хосе Буендіа відправляється на пошуки нової землі для своїх нащадків. Злива, яка не припинялась майже п’ять років, нагадує біблійний потоп. Роман насичений і рисами античних міфів: невидима доля керує усіма вчинками героїв роману, їх наближення до трагічного фіналу визначено наперед. Герої твору біля двох років блукають у пошуках нового життя і знаходять його на березі річки, що схоже з вигнанням і блуканнями Адама і Єви. Знищення Макондо за гріхи нагадує своєрідний апокаліпсис — кінець світу, прив’язаний до каштана старий Хосе Аркадіо — прикутого до скелі Прометея.
Яскраво на сторінках «Ста років самотності» оживає давньогрецький міф про Ніобу. До образу Ніоби, що став символом матері-страдниці, уособленням горя та страждання, зверталося багато письменників і митців, одним з яких був Г. Гарсіа Маркес. Цей міф зазнає реінтерпретації у всьому сюжетному плетиві роману і особливо підкреслюється у складному епізоді винищування сімнадцяти синів полковника Буендіа.
Міф про давньогрецьку Ніобу перетворюється на зображення драми кількох поколінь, яка «ніколи не хотіла кінчитися і все щораз трагічніше повторялася».
Проблема духовного каліцтва — одна з головних в романі. Бачити невидиме здатна матір-Ніоба — Урсула. Осліпнувши, Урсула Ігуаран почала «бачити» свою родину краще. Приховуючи свою сліпоту, як фізичну слабкість, вона опинилася на самоті зі своєю темнотою, і у цих сутінках змогла роздивитись причини трагедії своїх дітей. Вона зрозуміла, що полковник Ауреліано Буендіа втратив прив’язаність до родини не через те, що війна зробила його жорстоким, просто він ніколи нікого не любив. Вона здогадалась, що він розв’язав стільки війн не через ідеалізм, як усі вважали, а лише через гріховне марнославство. Амаранта, чия твердість лякала Урсулу, тепер здалася матері втіленням жіночої ніжності. Урсула зрозуміла, що несправедливі страждання, які вона спричинила П’єтро Креспі, пояснюються зовсім не жаданою помстою, а непереборним страхом.
Урсула була невидимим «сторожем» у житті своїх дітей. Ми маємо на увазі поетику віщого сновидіння, таємничі передчуття, позначені у творі особливою настроєністю. Вона змогла передбачити повернення свого сина полковника: «Не знаю, яким дивом він урятувався, але він живий і ми скоро його побачимо. Урсула була впевнена, що так і буде» [13, с. 289]. А пізніше, відчула його майже смертельний постріл у груди: «У той самий час у Макондо Урсула підняла кришку горщика з молоком, дивуючись, що молоко так довго не закипає, і побачила у ньому безліч черв’яків. — Ауреліано вбили! — крикнула вона» [13, с. 340]. Усі діти Ніоби-Урсули були перед її духовним зором.
Так само, незважаючи на свою черствість, полковник Буендіа зумів відчути смерть усіх своїх дітей. Він мав особливий пророцький дар, але не довірився йому на цей раз: «Полковник Ауреліано Буендіа в певній мірі передбачував трагічні долі своїх синів, хоча і не визначив ці відчуття як пророцтво. Увесь наступний тиждень злочинці полювали узбережжям на сімнадцять синів полковника; вони цілились точно в середину хрестів з попелу. Для полковника Ауреліано Буендіа це були чорні дні» [13, с. 346]. Так, він як міфічна Ніоба втратив усіх своїх дітей і став ще самотнішим.
Отже, роман Гарсіа Маркеса є застереженням у вигляді біблійних елементів від пристрастей, утопій, ілюзій, і в той же час замилуванням людською здатністю до них, розповідь про їхню згубність, всесилля і красу з посмішкою та любов’ю.
Висновки
У даному дослідженні ми з’ясували сутність поняття хронотопу та його функціонування у романі Габріеля Гарсія Маркеса «Сто років самотності». Була опрацьована науково-методична література.
Проаналізувавши тему ми прийшли до наступних висновків:
- § під поняттям «хронотоп» розуміємо певну форму відчуття часу і певне відношення його до просторового світу;
- § літературний напрям «магічний реалізм» є основою роману Г.
Гарсіа Маркеса та поєднує елементи реального і фантастичного, побутового та міфічного, дійсного та уявного, це художній метод, в якому магічні елементи включені в реалістичну картину світу;
- § у своєму творі митець звертається до проблеми самотності, від якої відходить багато розгалужень: тема пам’яті, смерті, занепаду, кохання, війни, Біблії та Євангелія.
Хронотоп у романі Г. Гарсіа Маркеса — чітко визначений. На окремій, чітко окресленій території — Макондо протягом ста років відбуваються магічно-реалістичні події у представників роду Буендіа.
Роман багатий ліричними відступами, внутрішніми монологами героїв. Життя кожного з них, будучи невід’ємною частиною життя містечка, в той же час максимально індивідуалізована. Насичене полотно роману всілякими казковими і міфічними сюжетами, духом поезії, іронією всіх видів (від доброго гумору до в’їдливого сарказму).
Характерною рисою твору є практична відсутність великих діалогів, що, на нашу думку, значно ускладнює сприйняття і робить його «неживим».
Особливу увагу приділяє Маркес опису того, як історичні події змінюють людську сутність, світогляд, порушують звичний мирний хід життя маленького містечка Макондо. Усі його жителі борються, люблять, сповна віддаються божевільним і чудовим витівкам. Результат завжди той самий — поразка. Усі вони рано чи пізно осміяні, принижені в справах, що затівають. Починаючи з засновника династії, що так і не знайшов дорогу до моря, і закінчуючи останнім Буендіа, тим, що злітає у повітря разом з Макондо, підхоплений вихором у той момент, коли осягає заповітну мудрість. Усі вони народжуються і вмирають, не задовольнивши, незважаючи на свої титанічні здібності і грандіозні діяння, найпростішої з людських потреб — потреби в радості. Самота приводить лише нещастя, приводить завжди драми з собою, правда, не криваві й не всі видимі й голосні, але не менш трагічні.
Кінець роману дійсно біблійний. Боротьба жителів Макондо з силами природи програна, джунглі наступають, а дощовий потоп валить людей у безодню. Дивує, однак, якийсь «куций» кінець роману, твір немов обривається, його фінал укладений в тісні рамки кількох абзаців. Недарма автор, говорячи про ідею роману, сумував, що багато хто так і не зрозумів її. Своїм твором Маркес хотів підкреслити, що самотність — антипод солідарності, і людство загине, якщо не буде існувати якась духовна спільність, єдина мораль.
Тим не менш, роман досі входить в десятку найпопулярніших творів минулого сторіччя. Кожен знаходить у ньому щось своє, часом незбагненне. Та й теми, які піднімаються автором, нікого не можуть залишити байдужим: родинні відносини, питання моралі, війни і миру, природне бажання людей жити в гармонії з собою і навколишнім світом, руйнівна сила розбещеності, замкнутості в собі.
Список використаних джерел
1. Андрєєв Л. Г. Історія зарубіжної літератури XX століття, під ред. // Андрєєв Л. Г., М.: 1999 р. — 172 с.
2. Бахтін М. М. Літературно-критичні статті // Бахтін М. М. — М., 1986. — 543с.
3. Ахундов М. Д. Концепции пространства и времени: истоки, эволюция, перспективы / М. Д. Ахундов — М.: Искусство, 1982. — 263 с.
4. Бабушкин С. Проблема художественного времени-пространства / С. Бабушкин // Пространство и время. — К.: Либідь, 1984. — С. 280.
5. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. — М.: Искусство, 1979. — 486 с.
6. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике / М. М. Бахтин // Литературно-критические статьи. — М.: Искусство, 1986. — С. 234 — 407 с.
7. Гугнин А. А. Магический реализм в контексте литературы и искусства XX века: феномен и некоторые пути его осмысления. М.: Институт славяноведения РАН, 1999. — 120 с.
8. Дюкіна О. К. Сучасні письменники Іспанії та Латинської Америки. // Дюкіна О. К. — М., 2004. — 448 с.
9. Інгарден Р. Про пізнавання літературного твору / Р. Інгарден // Слово. Знак. Дискурс. — Львів: Літопис, 2009. — С. 40-49.
10. Лапін І. Л. Зарубіжна література. Історико-літературний компендіум // Лапін І. Л., Лапунов С. В., Здольник В. В., Вітебськ, «УОВДУ ім. П. М. Машерова», 2007. — 140 с.
11. Мамонтова С. П. Сучасні прозаїки Латинської Америки // Під. ред. С. П. Мамонтова. — М., «Прогрес», 1982. — 548 с.
12. Маркес Г. Г., Варгас Льоса М. Писатели Латинской Америки о литературе. — М., 1989. — 126 с.
13. Маркес Г. Г. Сто років самотності / Г. Г. Маркес. — М., «Правда», 1995. — 447 с.
14. Мартін Д., Габріель Гарсіа Маркес. Біографія. / Мартін Д., «Слово» — 2011. — 624 с.
15. Михальська Н. П. Зарубіжна література. XX століття. Підручник для студентів педагогічних ВНЗ. // Михальська Н. П. — 2004: Видавництво: Дрофа. — 464 с.
16. Наливайко Д. С., Шахова К. О. Зарубіжна література XIX сторіччя.: Підручник. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2005. — 416 с.
17. Папоров Ю. Н. Габріель Гарсія Маркес. Шлях до слави // Папоров Ю. Н. — СПб., 2003. — 340 с.
18. Соловйова Н. А. Історія зарубіжної літератури XIX століття: Підручник для вузів. / За ред. // Соловйової Н. А. — М.:«Вища школа», 2002. — 172 с.
19. Тараник К., Фомін С. Магічний реалізм як засіб застерегти людство від духовної деградації: урок — дослідження: [Про роман Габрієля Гарсія Маркеса] — 2003. — № 4. — 65 с.
20. Торрес-Ріосеко А. Велика латиноамериканська література // Торрес-Ріосеко А. — М., «Прогрес», 1972. — 176 с.
21. Халізєв В. Є. Теорія літератури // В. Є. Халізєв. — М.: Вища школа, 2000. — 398 с.
22. Шлегель Ф. Концепція магічного реалізму // філос. думка. Мінаков М. — 2003. — №4 — 154 с.
23. Якобсон Р.О. Про художньому реалізмі // Якобсон Р. О. Роботи з поетики. — М., 1999. — 256 с.
24. Габріель Гарсіа Маркес та його «Сто років самотності»
[Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.e-reading.org.ua/bookreader.php/1003133/Markes_-_Sto_rokiv_samotnosti.html
