1854 — 1900
Оскар Фінгал (за деякими джерелами — Фрингал) О’Флаэрти Уиллс Уайльд народився 6 жовтня 1854 року сера Вільяма Уайльда, дублінського лікаря-офтальмолога зі світовою популярністю, автора десятків книжок з медицині, історії держави та географії. “Найбільш брудний чоловік у всій Ірландії”- така про неї приказка. Проте, в Англії його адміністрації призначили придворним хірургом, а згодом зробили лордом. У Стокгольмі йому надали орден Полярної зірки. У Німеччині вчені-медики і нині шанують його геній. Мати Оскара — леді Джейн Франчески Уайльд — світська дама, в смаках та манерах якої було відтінок неумеренной театральності. Їй подобалися символічні жести. Свої вірші вона підписувала Speranza — Надія , підкреслюючи цим своє кохання до Ірландії, співчуття її визвольному руху, і навіть свою місію. Співчуття був щирим, проте позбавленим зовнішнього, показного жесту. У його літературному салоні й провів свою ранню юність майбутній письменник. Від настільки ексцентричних батьків Оскар успадкував рідкісну працездатність і допитливість, мрійливий і кілька екзальтований розум, підкреслений інтерес до таємничого фантастичного, схильність вигадувати й розповідати незвичайні історії.
У цьому неискреннем повітрі, серед фальшивих усмішок, подружніх зрад, театральних поз і слів ріс Оскара Уайльда. Природно, батьки потурбувалися про те, щоб їх син з привілейованого ірландського стану здобувся на гідний освіту. Після закінчення школи Порторе (1864-1869), де зараз його виявив яскраво виражені здатність до древнім мовам, Оскар проводить вісім років надійшло (з 1871 по 1878 рік) в привілейованої університетської середовищі — в коледжі Трійці (Дублін).
Він поглинеться мистецтвом, зачитується поетами- романтиками, захоплюється прерафаэлитами, і навіть слухає лекції Джона Рескина (1819 — 1900), що встиг прославитися томами “Сучасних живописців” і “Каміння Венеції”, побуждавших по-новому подивитись багатовікове культурну спадщину Європи. Суждения Рескина про прекрасне зустріли молодим Вайльдом як філософія індивідуалізму.
Але тут він знайомиться з теоретичними висловлюваннями американського художника- імпресіоніста Уістлера і з автором “Этюдов з історії Ренесансу” — Уолтером Пейстером, закликом якого треба було: “Особистість — ось у чому наше порятунок”.
Естетизм в творчості Оскара Уайльда
Оскар Уайльд, проявляя свою неповторну індивідуальність, не був прихильником вчення своїх попередників. Навпаки, він вирішив створити новий напрям, який отримав назву естетизм. Цей стиль існування був впливовим в Оксфорді, особливо під впливом Джона Рескіна, який підтримував культ прекрасного. Естетизм породив культ ефектного, нарочито «непрактичного» костюму та ритуальної вишуканості мовних інтонацій.
Життєвий і творчий шлях Оскара Уайльда
... ДОРІАНА ГРЕЯ". Літературна спадщина Оскара Уайльда напрочуд різноманітна і багатогранна : першими значними творами його були "Вірші" , збірки ... вершина естетизму О. Уайльда і водночас великої мистецької сили заперечення крайнощів цього естетизму (культу молодості , краси і насолоди). ... опубліковані перша збірка казок Уайльда "Щасливий принц та інші історії" , есе "Перо , олівець і отрута" й "Занепад ...
У своїх творах Уайльд намагався протиставити вульгарну буржуазну дійсність особливим нормам, які відрізняли «обраних». Він завжди виходив у світ у екстравагантних костюмах, і його незмінною емблемою була квітка соняшнику в петлиці. Цей символ пізніше був замінений зеленою гвоздикою.
Творчість Оскара Уайльда можна розділити на два періоди. Більшість його робіт, що належать до різних жанрів, були написані у першому періоді з 1881 по 1895 рік. Це вірші, естетичні трактати, казки, його єдиний роман «Портрет Доріана Грея», драма «Саломея» та побутові комедії. У другому періоді з 1895 по 1898 рік він написав лише декілька творів, які відображали його духовний кризу, пережитий в останні роки життя. Серед них «De Profundis» та «Балада Редингського в’язниці».
Поетическое наследие Уайльда
Поэтическое наследие Оскара Уайльда не является слишком обширным. Оно представлено двумя книгами стихов: «Вірші» (1888 г.) и «Вірші, вуглепостачальники, які на збірки, 1887 — 1893», а также несколькими лирико-эпическими поэмами. Одной из самых популярных стала написанная вскоре после освобождения из тюрьмы «Балада Редингской тюрьмы» (1898).
Уайльд усердно и многократно перерабатывал свои произведения, стремясь к совершенству каждого стиха и отдавая предпочтение наиболее емким, тяжелым и давно забытым стихотворным и ренессансным жанрам — канцонам, вилланелям и другим, что было явным признаком влияния прерафаэлитов. Основным содержанием своих стихов Уайльд сделал любовь, мир интимных страстей и переживаний. Одним из жанров, в котором Уайльд-поэт достиг наибольшей выразительности, стали «мгновенные» зарисовки сельского, а чаще городского пейзажа — так называемые «impressions» (например, стихотворение «Симфония в желтом», ярко выражающее импрессионистический характер и построенное на игре цветовых и звуковых сочетаний; «Les Silhouettes» и другие.
Большинство стихов первой книги Уайльда перегружено эстетическими сравнениями и образами. Читая критическую литературу о творчестве Оскара Уайльда, сталкиваешься повсюду с одними и теми же фразами: «…стихи лишены истинного поэтического чувства,… поэт заменяет образы живой природы стилизованными картинами «сапфирового моря и пылающего, как раскаленный опал, неба», …однообразное мерцание золота, мрамора, слоновой кости и других драгоценностей очень быстро вызывало скуку, хотя всего этого хватило бы ювелирам мира и т.д.»
Действительно, для Уайльда «творение природы становится прекраснее, когда оно напоминает нам произведение искусства, но произведение искусства не выигрывает в своей красоте от того, что оно напоминает нам о произведении природы». Однако автор позволяет себе поставить под сомнение такую критическую оценку. Возможно, то, что уайльдовские «ониксы похожи на зеницы мертвой женщины», на самом деле является доказательством более богатой, оригинальной и типичной для декаданса фантазии? У ни одного из критиков нет прямого указания на то, что Оскар Уайльд появился первым с такими впечатлениями и только один из декадентов настолько умело использует этот вид метафор.
Життєвий та творчий шлях О. Уайльда
... і реалістичні та модерністські естетичні принципи його другої половини. «Матеріально-ідеалістична історія» — такий підзаголовок оповідання «Кентервільський привид» Оскара Уайльда, що надзвичайно влучно характеризує не тільки ... суворі критичні відгуки. Рецензент тижневика «Сетеді рев'ю» іронічно зауважив: «Вірші містера Уайльда належать до тієї категорії, яка особливо лякає рецензентів; вони ані ...
Вже першому збірнику ранніх віршів Уайльда з’явилися властиві декадансу настрої крайнього песимізму. Прекрасним прикладом є вірш “Eх tenebris” (“З мороку”), перейнятий почуттям розпачу й самотності. У вірші “Vita nuova” (“Нове життя”) Уайльд говорить про життя, “повної гіркоти”. У вірші “Бачення” зізнається, що з античних трагіків йому найближчі Еврипід — людина, який “втомився від будь-коли припиняється стогону людського”. Ті ж інтонацію болю, пригніченою гіркоти і самозречення мушу почути й у сонеті “Раскаяние”, присвяченому об’єкту довголітньої і що стала фатальний для письменника прив’язаності Оскара Уайльда до Альфреду Дугласу.
Вінцем цієї тенденції стала опублікований у 1898 року по підпис “З. З. З.” (номер арештанта Уайльда у закладі Її Величності Королеви) поема “Балада Редингской в’язниці”, обозначавшая, поруч із “De Profundis”, рішучий поворот у свідомості та творчість. У своїй “тюремної сповіді” він напише : “Страждання і всі, чого це може навчити, — ось мій у новий світ. Я жив раніше лише насолод. Я уникав скорботи та страждань, які вони були. І те й іншій було мені ненависно… Я тепер бачу, що Страждання — найвищу з почуттів, доступних людині, — є одночасно предметом ознакою воістину великого мистецтва”. За словами Альбера Камю, що ця поема “завершила запаморочливий шлях Уайльда від мистецтва салонів, де кожен чує за іншими лише себе, мистецтва в’язниць, де голоси всіх арештантів зливаються загалом передсмертному лементі, що його почув людина, убиваемый подібними собі”.
Але повернімося до доти, коли молодий ірландець завойовував світ. Наприкінці 1881 року Уайльд поїхав до Нью-Йорк, куди його запросили прочитати кілька лекцій про англійській літературі. У Америці він зустрівся з Лонгфелло і Уітменом. Останній негативно поставився до тих принципам естетизму, які проповідував Уайльд. У мемуарній літературі збереглися такі слова Уитмена : “Мені завжди здавалося, що той, хто женеться лише красою — на поганому шляху. Мені краса -не абстракція, але результат.”
Оскар Уайльд и его эстетическая программа
Оскар Уайльд, известный английский писатель и драматург, был одним из ведущих представителей английского декаданса. В своих лекциях и трактатах он выражал свою эстетическую программу и критику буржуазного общества.
Контрасты капиталистической Америки
Уайльд не наблюдал трагичных контрастов капиталистической Америки, но он ясно ощущал в ней господство торгового духа и враждебность американской буржуазии к искусству. Он заканчивал свои лекции утверждением, что торговый дух, буржуазная стандартизация жизни, практицизм и лицемерие империи вызывают у него «моменты отчаяния и разрыва» и желание убежать в «обитель красоты» и верить в смысл художественной жизни.
Эстетическая программа английского декаданса
В своей лекции «Возрождение английского искусства» Уайльд впервые сформулировал основные тезисы эстетической программы английского декаданса, которые затем развил в своих трактатах «Кисть, перо и яд» (1889), «Истина масок», «Занепад искусства обмана» (1889), «Критик-художник» (1890), объединенных в книгу «Замыслы» (1891).
Основные вехи эстетики Оскара Уайльда
... авторов и их работы. Основная цель этой работы - попытаться сформулировать основные вехи эстетики Оскара Уайльда. Также важный момент ... от реальности, созерцание и аналитичность. Такому искусству противопоставлялось искусство как акт жизнетворчества. Ни один из ... декаденты видели слепую, разрушительную силу истории. Иногда декаданс рассматривается как термин, означающий культурное и психофизическое ...
Уайльд признавал связь английского декаданса с прерафаэлитами, но резко подчеркивал свою принципиальную разницу с Россетти. Он отвергал учение Россетти, так как в его эстетических суждениях всегда присутствовала мораль. В глазах Уайльда законы искусства не совпадают с законами морали.
Субъективно-идеалистическая основа эстетических взглядов
Субъективно-идеалистическая основа эстетических взглядов Уайльда особенно ярко проявилась в его трактате «Занепад искусства обмана». Этот трактат, написанный в характерном для Уайльда стиле через развитый парадоксальный диалог, имел ярко политический характер и стал одним из манифестов западноевропейского декаданса. Отрицая объективную реальность, существующую независимо от сознания человека, Уайльд пытается доказать, что не искусство отражает природу, а наоборот — природа является отражением искусства. «Природа совсем не великая мать, родившая нас», — говорит он, — «она есть наше собственное создание. Только нашему мозгу она начинает происходить. Вещи существуют потому, что мы их видим». Лондонские туманы, по словам Уайльда, существуют только потому, что «поэты и художники показали людям таинственную привлекательность подобных эффектов».
Заключение
Оскар Уайльд был одним из ключевых фигур английского декаданса. В своих работах он выражал свою эстетическую программу, критикуя буржуазное общество и подчеркивая роль искусства в жизни человека. Его эстетические взгляды были субъективно-идеалистическими и политически окрашенными, что делало его трактаты и лекции яркими манифестами декаданса.
Вступ
У цій роботі буде розглянуто погляди Оскара Уайльда на мистецтво та літературну критику. Автор зазначає, що мистецтво не можна оцінювати за зовнішніми мірками подібності з реальністю, але воно є покривалом, що відображає ідеальне. Уайльд також стверджує, що мистецтво базується на брехні, і занепад мистецтва у ХIХ столітті пояснюється тим, що мистецтво брехні було забуте. Крім того, автор відкидає соціальні функції мистецтва і стверджує, що його завданням є тільки задовольняти і захоплювати глядача.
Основна частина
Право художника на творчу сваволю
Уайльд проголошує право художника на цілковиту творчу сваволю. Він стверджує, що мистецтво не можна судити за зовнішніми мірками подібності з реальністю. Воно є покривалом, що відображає ідеальне. Уайльд робить цю думку ще парадоксальнішою, стверджуючи, що справжнє мистецтво базується на брехні. За його словами, занепад мистецтва у ХIХ столітті пояснюється тим, що мистецтво брехні було забуте.
Літературна критика у візі Уайльда
У своїх статтях «Критик митець» і «Кисть, ручка і отрута» Уайльд надає критику право на повну суб’єктивну сваволю. Він стверджує, що завдання естетичного критика полягає у передачі власних вражень. Таким чином, Уайльд трактує завдання літературної критики у суб’єктивно-ідеалістичному дусі, подібно до завдання мистецтва.
Философско-эстетическая проблематика романа Оскара Уайльда ‘Портрет ...
... курсовой работы. Глава 1 «Эстетическая проблематика романа» изучает феномен эстетизма и его влияние на творчество Оскара Уайльда, раскрывает эстетическую концепцию автора на искусство. Глава 2 имеет название «Философия романа «Портрет Дориана Грея»». ... Это рассказ о жизни удивительно привлекательного Дориана Грея, который был натурщиком своего приятеля, художника Бэзила Холлуорда, но затем в жизнь ...
Соціальні функції мистецтва
Уайльд заперечує соціальні функції мистецтва, стверджуючи, що завдання художника полягає у тому, щоб захоплювати та доставляти задоволення. Він відкидає ідею про те, що мистецтво повинно розповідати про справи нижчих класів. Проте, в’язницею Уайльда написав Альфреду Дугласу лист, в якому він визнає, що його переживання породжені історичною трагедією Росії та деспотизмом імперії.
Висновок
Оскар Уайльд розглядає мистецтво як покривало, що відображає ідеальне, і стверджує, що справжнє мистецтво базується на брехні. Він надає критику право на повну суб’єктивну сваволю і відкидає соціальні функції мистецтва. Однак, його власні переживання свідчать про те, що він не може уникнути впливу соціальних проблем на своє мистецтво.
Введение
Искусство всегда было и остается важной составляющей культуры общества. Однако, в процессе своего развития оно подвергалось влиянию различных факторов, включая социальные, политические и экономические условия. В своих эссе Оскар Уайльд поднимает важные вопросы об истинном смысле искусства, его связи с обществом и проблемы, с которыми сталкиваются художники в условиях капитализма и социализма.
Тема эссе Уайльда
Уайльд в своих эссе обращается к проблемам социальной пильности, исследуя взаимосвязь между бедными и богатыми в условиях частной собственности. Он утверждает, что истинное саморазвитие человека невозможно без возможности полного самовыражения. Частная собственность, по мнению Уайльда, разрушила истинный индивидуализм и создала иллюзию индивидуализма, основанного на эгоистической борьбе за место под солнцем.
Взаимоотношения художника и власти
Уайльд также обращается к вопросу о взаимоотношениях художника и власти в классовых обществах. Он отмечает, что буржуазно-демократическое общество Великобритании отличается от деспотических режимов других стран. Однако, Уайльд указывает на то, что англичане с неумолимостью изгоняли самых талантливых своих художников. В эпоху социализма, Уайльд полагает, что государственное вмешательство в деятельность художников должно быть прекращено.
Актуальность позиции Уайльда
Позиция Уайльда, основанная на жесткой позиции художника, учитывает историю искусства, условия его развития и реальное положение дел. Он выступает против пошлости, подражания и мещанских предписаний. Уайльд отвергает все то, что, претендуя на место искусства, перестало быть искусством. Эта особенность его позиции делает ее актуальной и важной в современном обществе.
