ВСТУП
Творення, збереження і розвиток культури є складовою частиною історичного процесу. І сьогодні, коли Україна йде шляхом незалежності, визначення напрямів розвитку культури, її пріоритетів є найважливішим завданням. Його успішне розв’язання можливе лише на основі вивчення та критичної оцінки набутого досвіду. У зв’язку з цим особливу актуальність мають проблеми філософського, історичного, мистецтвознавчого осягнення художньо-культурної сфери життя суспільства як у далекому минулому, так і в новітні часи.
Період національно-культурного відродження (кінець XVIII — початок XX століття)
У період від кінця XVIII до початку XX століття українська культура переживала важкий, але важливий період в своєму розвитку, який відомий як національно-культурне відродження. Цей період відзначався активною діяльністю українського народу в таких сферах, як література, історіософія, фольклористика, етнографія, образотворче мистецтво, драматургія та театр.
Цей період також часто називають «періодом неволі і переслідувань» української культури, оскільки український народ змушений був боротися проти асиміляторських заходів російського царизму, польської шляхти, румунських бояр, угорських феодалів і австрійського цісарства. Українці були відтіснені цими ворожими силами на периферію культурного прогресу.
Однак незважаючи на всі труднощі та обмеження, українська культура продовжувала розвиватися і функціонувати як єдине ціле. Вона подолала найрізноманітніші ідеологічні, політичні, класові, соціальні, конфесійні та інші перешкоди на своєму шляху.
Для української культури було важливим і необхідним розвивати як спільні елементи, запозичені з інших культур і придатні для національного використання, так і своє власне, національне, що виникло в процесі історичного розвитку.
Розвиток української культури у XIX столітті
Протягом XIX століття українська культура здійснила вражаючий розвиток. Під впливом гуманістичних ідей цей період вивів українську націю на світовий історичний рівень та відновив історичну пам’ять українського народу.
Українська культура XIX століття стала набагато більш впливовою і визнаною, відтепер українці займали гідне місце серед розвинених націй світу.
Українська культура XX століття
... в Україні, мала право навчати своїх дітей рідною мовою. 1. Відродження української культури в 20-х роках ХХ століття ... культура вернадський академія тоталітаризм В період національно-визвольних змагань виникали музичні, хорові колективи. В 1919 р. була створена Українська ... Дяченко). Монументальна і монументально-декоративна скульптура збагатилась пам'ятниками Т. Шевченку в Харкові (1935), Києві та ...
Актуальність дослідження театрального мистецтва
Таким чином, тема нашого дослідження, а саме театрального мистецтва в Україні XIX століття, є вкрай актуальною. Вивчення позитивного і негативного досвіду перетворень у сфері театру надає можливість використовувати його в розбудові сучасної української культури.
Український театр першої половини XIX століття
Український театр першої половини XIX століття розвивався в умовах політичної автономії в Україні, але був обмежений кордонами Російської та Австрійської імперій. У цей період Україна стала все більш ізольованою від культурних впливів Заходу і провінційнішою.
Національне піднесення, що відбулося в Наддніпрянській Україні на початку XIX століття, було пов’язане з ідеями Французької та Американської революцій, романтизму та слов’янських відроджень. Зростання національної свідомості проявлялося у ностальгійних настроях української інтелігенції, прагненні до самоврядування та популярності художньої літератури народною мовою.
Український публічно-комерційний або світський театр став важливим аспектом цього національного піднесення. Він відображав патріархально-консервативний характер українського соціуму та завдяки своїй масовості здобув велику популярність.
У першій половині XIX століття утворилася поміщицька маєткова культура з центром у садибах української козацької шляхти. Вони стали мистецькими осередками, схожими на європейські художньо-літературні салони.
За часів відкриття Харківського і Київського університетів з’явився аматорський мистецький рух, а з промисловим поступом українського міста в другій половині століття затуляла міська культура, яка була створена і затребувана різноманітним середовищем.
Проблема педагогічного вишколу діячів українського театру
У зв’язку із закриттям Києво-Могилянської академії у 1817 році [5] і подальшою відмовою від класичної системи освіти, яка наполягала на практичному опануванні риторикою і піїтикою, виникла проблема педагогічного вишколу діячів українського театру. Через фактичну відсутність театральної підготовки, лише окремі особистості здібністю підносились над загальним примітивним станом української сцени. Лише мистецтво співу, особливо духовного співу, яке навчали у школах, зберігало свій вищий рівень.
Неокласицизм в українському театрі XVIII–XIX століть
Вистави шкільного театру та п’єси з його репертуару, які стали популярними не лише в Україні, але й у Росії, відзначаються українським неокласицизмом XVIII–XIX століть. До цього стилю слід віднести також кріпацький театр в Україні першої половини ХІХ століття. Цей вид театрального мистецтва став типовим для поміщицько-кріпацького суспільства, особливо в порівнянні з Росією, де українські вельможі переймали московські театральні традиції.
Регіональні особливості кріпацького театру
На Полтавщині відомий театр Трощинського в селі Кибинцях та театр Гавриленка в маєтку Озерки Кобеляцького повіту. Останній був мурованим будинком з трьома ложами і партером, де грав М. Щепкін, який вже був артистом Малого театру в Москві. На південній Курщині, біля Суджі, існував кріпацький театр у графа Волкенштейна. На Чернігівщині в селі Ляличі був театр, яким керував граф Завадовський. Також на правому березі Дніпра і деякі інші ополячені магнати зацікавилися театром, впроваджуючи французькі театральні моди, не польські.
Новаторство театру «Березіль»
... «Король бавиться», «Змова Фієско»). Театр також видавав журнал «Барикади театру». «Березіль» був сміливим і міцним експериментальним ... висловилась про генія української культури: «Ми мали митця XXI–XXII століття. Це абсолютно ... творчого процесу у світі та в Україні зокрема. Новий зміст творів гармоніював ... майбутньому проростали театральні системи. Не був винятком із цієї традиції і театр, очолюваний ...
Вплив музикальності на розвиток кріпацького театру
Українці мали вроджену музикальність, і співи та танці стали важливою частиною кріпацького театру. Це поєднання музичності і потреби вишуканих домашніх розваг в обмеженому колі глядачів сприяло формуванню особливого стилю в українському театрі, який відрізнявся від інших.
Кріпацькі театри в Росії та Україні
У Росії найвідомішим був кріпацький театр у підмосковному маєтку графа Шереметьєва, де «хохли давали опери». Україні ж притаманний кріпацький театр малоросійського поміщика Дмитра Ширая в селі Спиридонова Буда.
Хоча артистки цього закладу зазвичай служили не лише Мельпомені, а й Венері, театр успішно гастролював містами України, що мало велике значення у процесі формування українського світського театру.
Внесок видатних постатей
На помостах кріпацького театру графа Волкенштейна розпочав свою акторську кар’єру М. Щепкін. Для кріпацького театру Трощинського писав свої п’єси Василь Гоголь, зокрема, комедію «Простак», відзначену П. Кулішем та І. Стешенком.
Д. Антонович вважає, що «як до семінарій на Московщині шкільний театр було занесено з України, то тим самим можна вважати, що на Московщині театр постав і розвинувся під українським впливом з української шкільної драми.
Розвиток театральної культури в Україні
Закриті театральні приміщення європейського зразка зі сценою-коробкою і ярусами лож будуються у містах України, починаючи з кінця XVIII століття. Спочатку такі театральні будівлі засновувалися у Харкові (1789), Києві й Одесі (1803), та у Полтаві (1805).
У 20-х роках ХІХ століття такі театральні будівлі присутні у всіх значних містах Правобережжя і Лівобережжя. В них виступають різні трупи, як кріпацькі, так і іноземні гастролери, особливо італійські і французькі. Такі театри організовували концерти, а також вистави, які підготовлялися місцевими аматорами і професіоналами. Крім того, в Україні мандрували польсько-російсько-українські трупи з мішаним репертуаром, які виступали під час великих ярмарок.
Становлення постійних театральних антреприз в Україні
Перші постійні театральні антрепризи створюються у Харкові за активної участі Г. Квітки-Основ’яненка та у Полтаві зусиллями І. Котляревського і М. Щепкіна в 1812 році. Також в Одесі та Катеринославі будуються сталі театральні будівлі у 1847 році.
Розвиток драматургії і режисерського мистецтва
У цей період драматургічною і режисерською творчістю займаються безпосередні учасники театральної справи. Наприклад, Ленкавський, багаторічний директор польсько-української театральної трупи в Києві, у 1823 році подає до цензурного розгляду 172 нові п’єси, з яких дозволяється ставити лише 70. Хоча друкуються п’єси рідко, афішу театру урізноманітнюють різноманітні види спектаклів: драми, мелодрами, трагедії, трагікомедії, комедії, водевілі, опери, комічні опери, пантоміми, інтермедії і балети. Серед них можна зустріти як оригінальні і класичні п’єси українською мовою, так і переклади творів західноєвропейських драматургів, таких як Шекспір, Шиллер, Мольєр, Расін, Скріб та Коцеба.
Драматургія і театр в Україні в XIX столітті
... характер української драматургії другої половини XIX століття. 3 Український драматичний театр по суті був під забороною. ... на кращі здобутки усієї літератури, на драматургічні традиції І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка, на досвід передової російської драматургії. Її розвиток нерозривно пов'язаний із театром, ... дізнатися про історію та розвиток театру взагалі, і в Україні, в окремості. Ось чому, ...
Український театр першої половини ХІХ століття
Репертуар театрів українських міст Ленкавського, Клокоцького, Змієвського і Зелінського характеризувався «страшним і жахливим» напрямком, що відрізнявся від «співочого і комедійного» театру Котляревського в Полтаві, що відповідає національній художній традиції і стає класичним з часом.
Український комерційний театр першої половини ХІХ століття використовував сентиментально-мелодраматичний стиль, що співзвучав із загальною романтичною забарвленістю та мелодраматичною спрямованістю європейського мистецтва і культури у цей період.
Українська література початку ХІХ століття відповідає принципам полілогу та інтерпретації доби романтизму, особливо у роботах, що перекладені та перероблені. Театри в Україні, так само, як і в західноєвропейських країнах, обговорювали тему «природної людини», що знаходиться під суспільними умовностями, та розробляли концепцію свободи, розуміної як плинність життя та зв’язок з минулим і уявним світом.
Три класичних українських п’єси першої половини ХІХ століття — «Наталка Полтавка» від І. Котляревського (1819), «Сватання на Гончарівці» від Г. Квітки-Основ’яненка (1836) та «Назар Стодоля» від Т. Шевченка (1844) — мають спільну тему сватання, яка дає драматично-театральне тло. Соціально-матеріальна нерівність героїв стає причиною колізії, розвиваючи їхні характери.
В работе рассматривается произведение «Наталка Полтавка» И.Котляревского как комическая опера, которая вписывается во франко-итальянскую театральную традицию и соблюдает классицистические правила единства действия, места и времени. Однако, несмотря на это, она на самом деле является типичной украинской народной драмой. В ней присутствуют стандартные персонажи влюбленных и старых людей, которые мешают счастью молодых, а стремление к этому счастью создает фабульную основу.
Сравнение со спектаклем «Москаль-чародей» И.Котляревского можно провести как с постановкой школьного театра, так и с произведениями М.Сервантеса. Это сценический анекдот или бувальщина, в котором изображается семейная и поучительная история напрасных ухаживаний закоренелого чиновника к замужней женщине, а также изобретательности солдата-шутника, которая оживляется юмором и песнями.
Литературное восприятие и интерпретация в староукраинском театре
В староукраинском театре, образцы которого представлены в творчестве И. Котляревского, традиционный бытовой сюжет и многоуровневое игровое стилистика совершают преобразования в результате литературной обработки. Письменный текст уступает место сценарию, а маска заменяется на сложный и многогранный характер персонажа.
Особенности языка и стиля
В образцах староукраинского театра сохраняются сочетания языков и диалектов: так, ремарки написаны по-русски, а текст диалогов — живым украинским языком. Особенностями языкового стиля являются казуистико-канцеляристский стиль речи Возного и Финтика, московская говорка солдата Лихого. Комедийно-сатирическая окраска проявляется в псевдоучености Возного и Финтика, прямом обращении к зрителю («Добрые люди, помогите мне, пожалейте меня»).
Роль песенных монологов и притчевых комментариев
Особое место в творческой системе занимают песнь-монологи, выполняющие функцию эпизодических зонгов, и притчевые комментарии, несущие в себе черты народной мудрости. Слова типа «Всякому городу обычай и права», «Ой доля человеческая – доля есть слепая!», «Где согласие в семье, там мир и тишина» и другие, создают специфическую атмосферу народной философии.
Образ Тараса Бульбы в одноименной повести Н. Гоголя
... Тарас Бульба – народный герой Образ Тараса Бульбы вобрал в себя лучшие черты казачества – твердые моральные устои, активность и ответственность, патриотизм и мужество, гордость и непримиримость к врагам и предателям. Вся ... Сочинение «» М. Лермонтова. Характеристика Тараса Бульбы сочинение Тарас Бульба воплощает в себе все ... человеческую беспощадность и жестокость. Основной жизненной целью Тараса Бульбы ...
Музыкально-поэтическое единство
Прозаический диалог удачно гармонирует с виршированным текстом песен, которые могут быть как народными, так и авторскими. Присутствие в образах персонажей типа лукавого хохла-простака, воплощенного в маске Арлекина (Шельменко из «Шельменко-денщика» Г. Квитки-Основьяненко), говорит о искусстве авторов переносить на сцену жизненные ситуации и персонажи.
Образ сироти безпритульної в українській літературі
Слід зауважити, що образ сироти безпритульної, одинака-мандрівника можна зустріти у будь-якій п’єсі цього історичного періоду, як матеріалізоване втілення ситуації старо-новоукраїнських поневірянь-мандрів, маскулінної безсімейності і фемінної безбатьківщини посткозацької доби.
Це і Петро в «Наталці Полтавці», це і солдат Лихой у «Москалі-Чарівникові», це і Гнат Карий у «Назарі Стодолі».
Момент поруйнованості родинного затишку війною та неволею знаходить своє відображення в ситуації сватаної, але невінчаної та такої пожадливості до родинного тихомир’я.
Історична мелодрама «Назар Стодоля» Тараса Шевченка
Історична мелодрама «Назар Стодоля» Тараса Шевченка відроджує реалії українського побуту ХVІ ст. Дія відбувається у козацькій слободі біля Чигирина в ніч на Різдво, як типова різдвяна драма, і розгортається згідно з нормативними правилами класицизму і сакрально-міфологічними народними уявленнями протягом цієї священної ночі.
При місячному сяйві, під пісні й колядки розігрується драма почуття і обов’язку, любові й ненависті, пожадливості і хитрості – історія оманливого сватання Галі за Назара і чигиринського полковника, огорнута наростаючою тривогою чекання, яку надзвичайно майстерно передає автор.
Художня спадщина Тараса Шевченка
Навіяна кращими зразками західноєвропейської драматургії, зокрема, німецькими й французькими, п’єса Т. Шевченка тісно пов’язана з національною художньою традицією.
Це й обряд сватання, і різдвяне колядування, і дівочі вечорниці, і солоспіви з танцями, які постійно перепиняють розвиток дії як ліричні монологи, це і хор колядників, це і постать старого кобзаря, це й образ Гната Карого, як бравого запорожця-оборонця – популярної маски народної, вертепної і шкільної драм.
Узагальнюючи, образ сироти безпритульної української літератури, представлений у п’єсі Тараса Шевченка «Назар Стодоля», відображає не лише історичні реалії, але й глибокі почуття, обов’язки і традиції національної культури.
Українська оперета була найпопулярнішим театральним жанром у першій половині ХІХ століття. Вона виконувалася в натуральних тонах побутової п’єси і мала національний колорит. Українська оперета поєднувала жвавість, народний дух і легкий комізм французького народного водевілю з фарсово-інтермедійною і комедійно-побутовою забарвленістю майданного театру. Вона також мала соціально-сатиричну спрямованість і патріархальне моралізаторство, а етнографічна музика, танці і пісні мали об’єктивізуючо-епізуючий характер.
Після виставлення п’єс Івана Котляревського з’явилося багато наслідувань. Серед них були «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Сватання на вечорницях» братів Карпенків, «Чумак український» Амросія Янковського, «Іди, жінко, в солдати» Андрія Ващенка-Захарченка, «Чорноморці» і «Різдвяна ніч» Миколи Лисенка та багато інших. В кінці ХІХ століття українські драматурги почали писати одноактні комедії, мелодрами та соціальні драми, в яких поєднувалися співи, танці, хори, комедійно-побутова та поетично-етнографічна основи.
Тарас Шевченко – великий син України
... й поставили її на одне з перших місць серед ранніх творів Шевченка. Шевченко присвятив її видатному ... ліричний образ-переживання, в якому з самого початку виразно вгадується і тема твору – тема зневаженого ... Поета тепер цікавить не стільки героїчна боротьба народу України в минулому, скільки її наслідки. Відвідавши ... для якого набирали по селах двірню. Тараса зробили «козачком», в обов'язки якого входило ...
