Гортаючи сторінки своєї історії італійського музичного театру, ми знову повертаємося у ті чудові часи, коли біля підніжжя доби бароко флорентийцы подарували світові новий сценічний жанр — оперу. Згодом опера як драма, у якій співається, стане джерелом нових традицій, в галузі як музичного мистецтва (вокального, інструментального), і у області архітектури (поява оперних театрів), живопису (оформлення сцени, ескізи костюмів), акторської майстерності, і навіть балетного мистецтва, безпосередньо пов’язаний із цим жанром. Але наша розповідь піде не про оперу, йдеться про численних спектаклях інших жанрів, що були у той час і було невід’ємною частиною придворної життя Італії.
Адже опера виникла багатопланової середовищі ренесансного театру, щедрого на уявлення різного характеру. У великих містах широко поширено святкування, театральні дійства, що супроводжувалися музикою і танцями. А незмінна прихильність італійців до святковим звеселянням можна зрозуміти багатовікової традицією карнавалів і маскарадів, і з сьогодні збереженої у культурі цієї країни.
Маючи спогади сучасників, широко представлені у книзі А.Солерти «Музика, танець, і драматичне мистецтво при дворі Медічі з 1600 по 1637 рік» (Флоренція, 1905), наведемо назви жанрів, поширених тоді:
- ballo a corte (придворний балет), balletto (балет, або музыкально-хореографическое подання з інструментальним вступом);
- comeida/commedia (комедія), comedia in musica (музичне [сюжетне] уявлення), commedia la favola (комедия-сказка);
- festa (свято), festa da farsi (комедійне святкування), festa da ballo [a corte] (танцювальне святкування [при дворі], festa a colazione (свято з сніданком), festa teatrale (театральне святкування);
- intermedio/intermezzo(интермедия);
- mascherata (маскерата), mascherata della Bufola (комічна маскерата);
- torneo (турнір, бій верхи);
- trionfo (тріумф);
- veglia (вечірнє чи нічне карнавальне святкування, буквально – «неспання»).
Окрім перерахованих театралізованих уявлень, зустрічалися й різні ходи, змагання фрегатів, «каруселі» (кінні ристания), лицарські турніри. Саме з тими уявленнями була пов’язана виникнення наприкінці XVI століття нового жанру – кінного балету, де вершники змушували коней перебудовуватися по складним до малюнків, створюючи фігурні танці. Турнір вершників супроводжувала музика (вокальна і інструментальна, аккомпанирующая танцю) і декламація.
Философско-искусствоведческий исследование произведения ‘Христос ...
... Анализ произведения «Христос святого Хуана де ла Крус» Сальвадора Дали в качестве произведения-вещи Картина «Христос святого Хуана де ла Крус» Сальвадора Дали представляет собой результат отношения ... произведение на материальном уровне, обеспечивая его целостность и сохранность. Начинается работа по нанесению красочного художественного материала. 2) состав красочных слоев; взаимодействие ...
Про постановках цього періоду ми дізнаємося з небагатьох джерел, частина їх дійшло нами тільки як тексту спектаклю. А Солерти, що опублікував лібрето уявлень, що відбулися початку XVII століття до 1637 року за дворі Медічі, наводить щоденникові записи очевидців палацевих свят, де зустрічаються нагадування про те чи іншому спектаклі. Ось кілька нетаємних них.
Двадцять четвертого лютого 1615 року, щодня Св.Маттиаса, у флорентійському Палаццо Питти дали уявлення «Балет циганок». «Після гарного музичного вступу з’явився з лона річки до пояса Арно з великою білої бородою й у великій перуці, з посудиною, исторгающим воду, наспівуючи такі строфи і ще (…).
З’явилися вісім німф, що з вищезгаданої річки по груди, добре прибрані, в перуках і різноманітних прикрасах і заспівали (…).
І, проспівавши багато строф, зникли разом із Арно; під красиву музику з’явилася вже з лівого боку сцени величезна човен, вся золотому й гарними квітами розфарбована, у ній були циганки, які пливли вгору річкою Арно, щоб домогтися порту Флоренції. Їх було дванадцять, шість чоловіків, і шість жінок, коїться з іншими двадцятьма персонажами, які, можливо, будуть згадані нижче; всі були чудово зібрано золотими і срібними тканинами, у гарних штанах з поясами й у одежах циганських з безліччю прикрас, з «чорними масками в очах. І, піднявшись на Майдані сцену, заспівали (…).
І всі разом із співом спустилися зі сцени до театру, жінки почали балет і такі строфи (…).
Коли циганки закінчили свій танець, одне з них заспівала:
«Серед усіх цих
Бачите ту,
Що у білому вбранні
З’являється така вродлива:
Испепелено серце, сжигаемое любов’ю».
Потім танцювали кавалери зі своїми дамами й після закінчення циганки проспівали цю октаву й багато іншого (…).
Цигани пішли, закінчився балет, стали танцювати гальярду і ще танці, доки настав чотири години ночі, де Їх Светлости танцювали з великим задоволенням. S.A.S. [так іменувався у тому щоденнику герцог Тосканский], щоб віддати честь дружині, наказав подати чудовий сніданок – цукерки і різноманітні солодощі в вербових посріблених кошиках (…); потім танцювали павану і запрошений був кожен». Лібрето цього подання належало Фердинандо Сарачинелли, балет поставив Аньоло Річчі, музику склала Франческа Каччини, дочка знаменитого композитора Джуліо Каччини.
«25 липня, щодня Св.Якоба, його Светлость вирушив вздовж Арно в екіпажі у супроводі принца Д,Карло і Паволо Джордано дорогою між мостом Св.Троицы і Карайей, де влаштований і підготовлений був свято [річки] Арно, як у воді, і землі, винайдений і виконаний славнозвісним кавалером, сеньйором Фердинандо Сарачинелли (…), котрі придумали сюжет, і місце проведення свята: «Прибуття Амура в Тоскану на вшанування прекрасних флорентійських дам». «Пересичений амур, щоб відчути задоволення й побачити страждання полвластных йому душ, бажаючи жити життям приємної і спокійній, не чути більш плачів і зітхань, вирішує звільнити зі своїми колісниці, настільки чудово описаної божественним Петраркой, всіх своїх в’язнів, а натомість помістити Страх, Горе, Сум і Скорбота, Гнів і Злобу, Заздрість і Страждання — все жорстокі почуття. Зануривши колісницю на весловий корабель, (…) він прибув порт Арно в Тоскані. Знаючи, що тут знаходяться найкращі із усіх царюючих дам, побажав зупинитися, щоб доставити їм задоволення. Аби піднести приємне нововведення, відправив Гру, свого посла, прибулого до Флоренції. Той виступав перед господарями, висловлюючи свою доручення до дамам в октавах, тоді чудовий театр на [річці] Арно був практично повний людей, бажаючих побачити змагання фрегатів, те що щороку під час дня Св.Якоба.
П.И. Чайковский реформатор русского балета
... Чайковский осуществил реформу балетной музыки, углубил её идейно-образные концепции и поднял до уровня современной ему оперы и симфонии. Балеты Чайковский начал писать, будучи зрелым композитором, хотя склонность к сочинению танцевальной музыки ... звания серьезного человека и сопряженных с тем званием прав и преимуществ. Как для кого, а для меня «русской Терпсихоры душой исполненный полет» имеет ...
Гра, возвестив про своє місії з величної колісниці, зі Смехом, Радістю, Удовольствием, Весельем і це подібними обійшли навколо театру декілька разів і усе разом співали (…) мадригали. Потім приїхали дві інші колісниці, одна повна духових інструментів, інша – струнних; по тому, як пролунали дещо синфоний, продовжили співати канцони у тому супроводі.» Наприкінці свята проводилися гонки фрегатів, після чого герцог обійшов навколо театру відносини із своїми братами та направився до палацу.
Вже у лютому 1615 року хазяїн дому Медічі, герцог Тосканский, наказав влаштувати святкування, щоб розважити сім’ю і гостей. Публіка зібралася в Палаццо Питти, гості були розсаджені на місця, упав завісу, закрывавший вид сцени (в ренесансному театрі завісу не піднімався, а падав вниз), і тут почався спектакль «Велья Грацій» (Veglia delle Gratie).
Перед глядачами з’явилася Райдуга в хмарі. Декорації сцени зображували луг посеред лісу з річкою й мостом. Сюжет вистави був придуманий сеньйором Габриелло Кьябрера з Савоны: Амур охоплено сильної пристрастю до Грациям на нічному святі (veglia).
Райдуга збирається запросити на свято смертних і безсмертних й рішуче кидає клич, закликаючи німф Помоны. Сильваны, дізнавшись від Слави, куди вирушають німфи, міркують, хіба що їх наздогнати та з цим скеровуються в велью. Тут танцювали шість дам і зібрали шість кавалерів в масках. Коли закінчився їх танець, у залі почався балет, що переривається двома інтермедіями. «Танець Грацій» тривав виконував годинний моціон. Його не придумав і поставив вже згадуваний Аньоло Річчі, а музику написав Лоренцино дель Лиуто. Після закінчення танцю опустився завісу, і на сцені розпочалася перша інтермедія під назвою «Ревнощі, вигнана Амурами» (gli Amori).
Потім знову у залі був балет, танцювали сам S.A.S. і «найтихіша эрцгерцогиня», і навіть запрошені дами та кавалери. Друга інтермедія називалася «Надія, ваблена Меркурієм». Знову перед глядачами постала Райдуга і проспівала свою пісня, музику якої склав Якопо Пери, прозваний «Космачем» (до речі, одне із авторів першої нині відомої опери «Дафна», виконаної в 1598 р.).
Після цього подали сніданок: сто п’ятдесят вербових посріблених кошиків, повних страв і солодощів.
Отже, ренесансна традиція придворних святкувань свіжому повітрі, супроводжуваних музикою і танцями, отримала нове розвиток XVII столітті, тоді, як рання опера залишалася рідкістю, поки такі спектаклі ставилися для вузького елітарного кола цінителів мистецтва, а чи не широкій публіці. Новий жанр опери мав скоріш камерний, «академічний», ніж видовищний характер. Тому в придворної аристократії, оказывавшей йому меценатську підтримку, опера не викликала очікуваного інтересу й увійшла у театральну життя як вид придворних звеселянь, поруч із святами на свіжому повітрі. Понад те, самими авторами dramma per musica (це у той час іменувалася опера) продовжували створювати спектаклі традиціях Ренесансу: в 1611 року в палаці Медічі було поставлено «La mascherata di ninfe di Senna» («Маскерата німф Сени»), музику до котрої я написали вже згадуваний Якопо Пери, Марко де Гальяно (створив оперу на сюжет тієї ж «Дафны», виконану у флорентійському Палаццо Питти в 1608 р.), і навіть Франческа Каччини, яку зазначалося вище, і відомий співачка Вікторія Аркилеи.
Мистецтво XIX століття. Романтизм, реалізм
... мистецтва, що протистоїть романтизму і академізму. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму ... Розвиток за країнами У Франції найкращі досягнення зроблені в живописі та літературі. А французька музика романтизму значно зміцнила свої позиції після ... пам'яті про героїв минулого. Але цього не було в романтизмі Британії, Німеччини, Польщі, що ...
Винайдений у Флоренції stile rappresentativo як сприяв появі жанру dramma per musica, а й проникнув у балетні уявлення, дуже шановані при дворі Медічі. Композитори флорентійської камераты, що брали дійову участь у створенні танцювальних свят, крім традиційних хорових розділів музики стали поміщати в спектаклі вокальні номери як у речитативном стилі. Речитативы виконували корифеї хору чи головні герої балету, одягнені в костюми і маски. Проте музика, призначена для танцю, як і було представлено ренесансними інструментальними п’єсами, притаманними лютневого репертуару XVI століття.
Дворцовые танцювальні спектаклі цього часу сильно скидалися друг на одного й мали загальні структурні закономірності. Більшість починалося музичними номерами як звеличення монарха (чи іншого мецената, «хазяїна»); у центрі святкування було театральне дійство, исполнявшееся професійними танцівниками і співаками. Спектакль завершувався великим танцем, у ньому брала й аристократія. Багато постановки зроблено стилі балетів «театрально-аллегорического типу» з участю хору, заснованих на виключно традиції придворної інтермедії другої половини XVI століття. Сюжет, зазвичай міфологічний, сполучився зі сценічним і хореографічним рухом. Музика поділялася на вокальну (сольну і хорову) і инструментально-танцевальную.
Структура і жанрова забарвлення спектаклю могла видозмінюватися залежно від місця порушення й вирішення свого призначення. Деякі уявлення проходили під музей просто неба, у мальовничих куточках володінь знатних вельмож, інші – на сцені придворних театрів, залежно від масштабів свята і щедрості його організатора. Театралізовані уявлення влаштовувалися із нагоди одруження або інших урочистостей (народження дитини, коронація, одужання віце-короля, прийом гостей тощо.).
Такі спектаклі перепліталися із подіями життя тієї чи іншої подвір’я і їх належність до якомусь жанру ставала другорядною. Важливий був факт прикраси свята, театральної розкоші, розваги гостей, і тільки творці спектаклю могли думати народженні жанрів мистецтва заради справжнього мистецтва.
А.Максимова
