Про МАРИНЕ ЦВЄТАЄВОЇ
Серед чудових імен із російської поезії ХХ століття ми справедливо називаємо ім’я Марини Цвєтаєвої.
Марина Іванівна Цвєтаєва народилася 1892 року у Москві, в інтелігентській родині. Батько її, виходець із Володимирській губернії, самостійно, завдяки особистим схильностям і великому працьовитості, досяг популярності як філолог – професор Московського університету та як мистецтвознавець – засновник Музею образотворчого мистецтва (нині Музей імені Пушкіна у Москві); Іван Володимирович Цветаев був директором Румянцевского музею. Мати Марини була талановитої піаністкою, ученицею Рубінштейна.
Атмосфера професорської сім’ї, атмосфера мистецтва, високої культури, вчення у приватних пансіонатах і гімназіях, поїздки зарубіжних країн, слухання у Сорбонні курсу історії старо-французской літератури — усе це, безсумнівно, позначилося на формуванні особи і характеру Цвєтаєвої. Культура ХХ століття увійшла у її свідомість чимось збаламучену, дисгармонійне, мінливий (дивіться, наприклад, цикл «Вірші до Блоку»).
У її що тоді зріє розлад: вона відчуває свою залежність і постійно перебуває у опозиції як мистецтва — до обставин, його породившим.
Марія Цвєтаєва дуже рано початку писати, рано випустила першу книжку (в 1910 року) –– «Вечірній альбом». І хоча видана у неї маленьким тиражем — всього 500 примірників, — книжку виділили і писали неї Валерій Брюсов, Миколу Гумільова, Максиміліан Волошин. Ось що, наприклад, писав найсуворіший їх — метр Брюсов, висловивши ряд зауважень які були: «Безсумнівно талановита, Марія Цвєтаєва може дати нам справжню поезію інтимного життя і може, за ту легкості, з якою вона, здається, пише вірші, розтринькати своє обдарування на непотрібні, хоча ще й витончені дрібнички».
Брюсов Миколайович мав підстави для побоювань: перша книжка Цвєтаєвої, зовсім ще, юної, зрозуміло була в чому недосконалої. Але вона вселяла надії, рідкісний поетичний дар Цвєтаєвої що тоді пробивався через, як Брюсов, деяку «домашность», тобто замкнутість віршів на інтимному світі, заглибленість в побут. Герої ранніх віршів, крім наймолодшій поетеси, — мама, сестра Ася, подруги і той, хто, очевидно, вже стає предметом обожнювання. Але — розумниця! — Цвєтаєва і самі не переоцінює першої книжки («О, цей світ і щастя бути у світі ще недорослий передасть чи вірш?»).
Мистецтво XIX століття. Романтизм, реалізм
... мистецтва, що протистоїть романтизму і академізму. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму ... романтизму до академізму відбувався менш конфліктно, аніж у живописі та літературі. Розвиток ... що життя особи може минути, а вона так і не дочекається «полум'я ... з підросійської тоді Польщі -- Фредеріка Шопена (1810-1849). Романтизм в Німеччині ...
Побоювання Брюсова виявилися марними. Вірш Цвєтаєвої стрімко дорослішає, це вже у наступній книзі — «Чарівний ліхтар» (1912).
Хоча тематично діапазон її як і неширокий, але зрілість почуттів, у деяких віршах віщує справжню Цвєтаєву.
Тут слід сказати, що розмірений побут професорської сім’ї Цветаєвих, загалом, зовсім на надихав юну Марину, швидше — навпаки: її незалежний норов, деяка, чи що, стихійність натури шукали виходу з навіть духовно насиченого одноманітності життя, і вихід цей був у нових відчуттях (зміна навчальних закладів, поїздки зарубіжних країн), найнесподіваніших захоплення й, звісно, в поезії.
Цвєтаєва дуже рано відчула силу свого дару. Ось його рядки, написаних близько 1913 року, які цитують все біографи і літературознавці, пишучі неї, рядки наивно-самоуверенные і віщі:
Разбросанным у пилюці магазинами
(І їх хто б брала й не бере!)
Моїм віршам, як для коштовних вин,, Настане свій черга.
Це відчуття поетичного могутності (протягом важко складывавшейся, сповненого знегод і розчарувань життя воно, звісно, відчувала кризові моменти) теж, як і норовливість і характеру, штовхало Цвєтаєву на несподівані вчинки, наприклад на прославляння своєї Німеччині роки першої Першої світової. І попри те що віршах молодий Цвєтаєвої часто .миготіло- слово «смерть» (данина моді 900—910-х років), у неї людиною життєлюбним. Глибоко прав У. М. Орлов, одне із прекрасних знавців творчості Цвєтаєвої та російської поезії початку століття: «Вона жадібно любила життя й, як водиться поэту-романтику пред’являла їй вимоги величезні, часто — непомірні. У ньому голосно говорила «язичницька» жага життя, як кращої радості, вищого блаженства. Будь-яка містика була їй органічно чужа».
Так, Цвєтаєва не підпала під агресивний вплив дуже поширених у поезії початку століття містичних ідей образів. Її романтизм — це, скоріш, юнацький максималізм, але знайшов спочинок реальному фундаменті життя.
Доросле, зріла життя пройшло у скруті й самотині, і тільки фанатична відданість поезії мирила її з постійною побутовим душевною безладдям, надавала їй сили переносити удари долі. Втім, до побуті, його влаштуванню вона завжди була досить байдужа. А найстрашніші тяготи, які випадали їхньому частку, були наслідком його ж фатальної помилки. Цвєтаєва прийняла революцією в 1922 року, із дозволу Радянського уряду, виїхала зарубіжних країн до чоловіка, Сергію Ефрону, учаснику білого руху, на той час котрий перебував еміграції, учившемуся в університеті у Празі. (Згодом З. Ефрон порвав із білим рухом, розійшлася з білої еміграцією.)
Семнадцатилетняя одіссея Марини Цвєтаєвої там (у Німеччині, Чехословаччини, Фракції) стала найбільшим випробуванням нею. Испытанием духу, випробуванням характеру й випробуванням таланту. Біла еміграція, яка спочатку прийняла Цвєтаєву із радісними обіймами, незабаром вона зрозуміла, що що це її поет, як і Цвєтаєва побачила навіч все убозтво ідеалів еміграції, всю нікчемність і затхлість цього ізольованого вузького світу людей. Її гордий, незалежний норов було миритися з такою існуванням, і Цвєтаєва скоро відчула свою несумісність зі співвітчизниками там, свою абсолютну самітність.
Практично її як поет незабаром втратила можливість видавати книжки, друкуватися в емігрантській періодиці. Остання її книжка в 1928 року. І при тому, що Цвєтаєва багато і плідно працювала, писала вірші, поеми, прозу.
Творчість Марини Цвєтаєвої
... "Hесомненно талановита Марина Цвєтаєва може дати нам дійсну поезію інтимного життя і може, при тій легкості, з який вона, як здається, пише ... угодникам О лебеде молоденьком. У перші дні 1917 року у зошиті Цвєтаєвої з'являються не найкращі вірші, у них чуються переспіви ... у любові до Росії і до російської мови. Марина дуже сильно любила місто, у якому народилася, Москві вона присвятила багато віршів: ...
Разом з найглибшим розчарування у еміграції, на білому русі (чому сприяв болісно який пережив цю драму З. Ефрон) спадало і прозріння щодо подій у Росії. І розуміння простий загалом істини, що її читач — там, Батьківщині, що Русское Слово може знайти відгук передусім теж там, у Росії. У Радянської Россіні. І недаремно Цвєтаєва звертає захоплений погляд на першого поета революції — Володимира Маяковського. А листи її знайомих близьким сповнені нарікань на самотність, безпросвітну потребу, відсутність читача.
У Маяковського страждаючи без свого читача Цвєтаєва побачила «першої у світі поета мас», назвала його навіть «генієм маси». І якщо цього додати її в тому сенсі, що «своїми швидкими ногами Маяковський ушагал далеко за нашу реальність і зовсім десь за якимось поворотом довго нас чекати», можна зрозуміти й всю міру самотності Цвєтаєвої, тугу її за же Росії та, то, можливо, заздрість до людини, поетові, який знайшов себе у єдність із народом.
Це зазначалося, у 1932 року. А раніше, в 1928 року, у спогадах про Маяковського вона пише:
«28 квітня 1922 р., напередодні мого від’їзду з Росії, рано-вранці на цілком порожньому Кузнецькому я зустріла Маяковського:
- Ну-с, Маяковський, що саме від вас Європі?
- Що щоправда — тут.
7 листопада 1928 р. пізнього вечора, відійшовши від Cafe Voltaire, я питанням:
- Що й казати скажете про Росію після прочитання Маяковського?
Не задумуючись, відповіла:
- Що сила — там».
Трудным болісним шляхом розчарувань, усвідомлення непоправних помилок, скоєних нею, Марія Цвєтаєва йде розуміти що сталося й відбувається у в Радянській Росії. Зрозуміло, не можна сказати, що до кінця розуміє та приймає правду і правоту революції, але ідея залежності поета її і від, хто зробив революцію, тобто не від народу, заволодіває Цвєтаєвої міцно. Вона розв’язує повернутися в батьківщину. Рішення її підігрівається політичної обстановкою у Європі, де зловісна тінь свастики вже початку затьмарювати сонце. Нацистские ігрища обернулися відторгненням від Чехословаччини Судетської області. Чоловік і дочка Цвєтаєвої вже одержали дозвіл повернутися до Росії. І на 1939 року, виправляючи фатальної помилки минулих років Марія Цвєтаєва повертається у Радянський Союз перед».
Непросто було після багато років недовірливого уваги, відчуження звикнути до новою як на неї умов життя. А при цьому невдовзі почалася Велика Вітчизняна війна, яка принесла всьому народові найтяжчі лиха. Цвєтаєва потрапляє у евакуацію, виявляється із сином у містечку Татарії Елабуге. Втративши близьких, розлучена з нечисленними друзями, відірвана від літературної середовища, перебуваючи повної депресії, цього разу вона втратила силу опору ударам долі. 31 серпня 1941 року Цвєтаєва покінчила з собою.
Так трагічно завершився життєвий шлях Марини Цвєтаєвої, але життя її поезії має продовження. Оскільки це поезія що долає незгоди любові, життя, надії. Бурхливий темперамент, оголена пристрасть, бунтарський дух, принципова акцентована незалежність, яскраве стилістичне своєрідність — усе це виділяє поезію Цвєтаєвої як російської художньої культури з чітко проступающей печаткою часу. Печаткою ХХ століття, його у першій половині, немилосердно які розділили світ, людей, сім’ї, серця. Трагічна несумісність Цвєтаєвої з обставинами життя прирекла в самотність. Це було горде і гірке самотність миру, і, то, можливо, лише глибока внутрішня укоріненість у національної стихії, гостро пережите почуття втрати, та був здобуття у душі батьківщини, Росії, допомогли їй як зберегти, а й виростити, збагатити рисами зрілості свій могутній дар.
Життя та творчість найяскравіших одеських письменників 1920-30-х ...
... Л.: Советский писатель, 1984. Велику кількість матеріалу для написання курсової роботи взято із збірника “Одесская плеяда”, ... як військо-во-морський форпост Росії на ближніх підступах до туре-ць ... Як відомо, культурне і суспільне життя тісно пов’язані між собою складними ... менеджера туризму – вибрати саме цю тему, яка є актуальною і пер-спективною ... людина потрапляє в це місто, вона од-ра----зу відчуває, що ...
Доля Марини Цвєтаєвої примушує згадати рядки Лермонтова:
Що без страждань життя поета?
І що бурі океан?
Буря» в душі поета Цвєтаєвої (вона любила слова «поетеса») вщухла разом із останнім її зітханням у фатальний риси життя і смерть, не тієї смерті, що вона, підкоряючись моді і навіваючи романтичний туман, нерідко згадувала в юнацьких віршах, а тієї, якої прирекла себе, не витримавши все-таки безмірною тяжкості самотньою й залишеною.
Продовжують її життя вірші, проза, продовжує жилося б нашому свідомості як чудове явище духу поезія Цве таевой. Оскільки це чудова поезія, породжена істинним талантом і натхненням.
По відомому висловом Пушкіна, натхнення «є розташування душі до жвавого прийняттю вражень, следственно швидкого міркуванню понять, як і сприяє поясненню них».
Це теоретичний аспект. На «Осені» Пушкін образно відтворив стан, коли «душа соромиться ліричним волненьем, тріпоче і сумно звучить, і шукає, як уві сні, вилитися нарешті вільним проявленьем…».
У випадку — розум, й інші — поезія. Не суперечать одна одній.
І це Цвєтаєва:
У чорному небі — слова написані —
І осліпнули очі прекрасні…
Не страшно нам ложе смертне,, Не солодко нам ложе жагуче.
У поті — що пише, в поті — пашущий!
Нам знайоме інше запопадливість:
Легкий огнь, над кучериками танцюючий, —
Дуновение — натхнення!
Важко собі уявити іншого поета, який із такою фанатичною переконаністю підвищив над усім творче одухотворення, як це зробила Марія Цвєтаєва. Цветаевский образ натхнення по головною суті близький пушкінського, хоча Пушкін і вважав натхнення привілеєм поетів. «Натхнення у геометрії, як й у поезії», — стверджував він. Але тут привертає увагу стільки близький пушкінського погляд на натхнення, як його різке піднесення з усіх пристрастями людськими. Ні страх смерті, ні солодкість любові — ніщо може стати поруч із натхненням. У якісь щасливі хвилини життя воно піднімає все духовні, моральні, психічні і її фізичне можливості людини з незвичайній силою виявляє у ньому творче початок, талант.
Чому Цвєтаєва піднесла саме натхнення як пристрасть, як повну, тотальну самовіддачу людини творчості з усіх іншими пристрастями?
Відповідь це питання дає її поезія. Цвєтаєва зовсім на придушує інших почуттів, навіть навпаки, її лірика із надзвичайною довірливістю і безстрашністю оголює інтимну життя ліричної героїні, і досвідчений і прискіпливий погляд але виявить у її кращих віршах слідів обробки, слідів гри. Натхнення, порив, творче одухотворення стирають ці сліди, вірші выпеваются як мелодія почуття, виговорюються як природна мова, попри тропеическую насиченість, цветаевскую щільну образність, ритмічну різкість.
Життя і творчість українського композитора М.В. Лисенка
... Лисенка — понад 100 романсів. Показово, що творчий шлях митця почався з сольної вокальної музики. До неї він звертався і далі протягом майже всього життя. Найбільше солоспівів композитор ... усього свого свідомого життя Микола Віталійович займався збиранням ... особистості. Чим привабила Лисенка поезія Великого Кобзаря? Передусім глибокою ... Зима й Весна», «Сапфо» (про долю давньогрецької поетеси). Тоді ж ...
Наприклад візьмемо одне восьмистрочное вірш «Психея», написане майже разом з тим, яке цитувалася вище.
Не самозванка — я прийшла додому,, Не служниця — мені треба хліба., Я пристрасть твоя, недільний відпочинок твій,, Твій день сьомий, твоє сьоме небо.
Там землі мені подавали гріш
І жорен навішали на шию.
- Возлюбленный! — Ужель не дізнаєшся?
Я ластівка твоя — Психея!
Психея — уособлення душі — в древніх світах представлялася як і метелик, як і летить птах. У Цвєтаєвої — ластівка. Душа, спрагла любові. Здається, тут любов панує з усього, нічого немає вище любові актриси вірші, весь світло зійшовся на коханого. Але як і написано! З якою пристрастю! З яким натхненням!
Натхнення — та суть, що й нас, читачів, заражає хвилюванням художника, змушує співпереживати йому, сприймати вірші з безоглядним довірою. Це пік творчого самопочуття і самовіддачі поета.
Та не, звісно, відданість поезії давала Цвєтаєвої силу долати тяжкі обставини життя і викликала віру у майбутнє. Вона, у певною мірою втілила у собі багато рис російського національної вдачі, його риси, що колись позначилися й в Аввакуме з його гординею і повним зневажанням бідам і хворобам, преследовавшим огнепального протопопа, й у літературному вже образі Ярославни, всю пристрасть душі що віддала любові…
Витоки її характеру — у коханні до батьківщини, до Росії, до російської історії, до російського слову. Вона пронесла цю любов крізь ці помилки, біди й нещастя, куди сама себе прирекла деякими ще й нагородила її життя. Вона вистраждала цю любов. Не поступилася нею, не поступилася своїм гордістю, своїм поетичним гідністю, святим, трепетним ставленням до російського слову.
