Відносини і боротьба з монголо-татарами. Відносини з Папою Римським. Відносини з іноземними державами
Відносини і боротьба з монголо-татарами
Перемога під Ярославом розв’язала руки Данилові й дала йому змогу присвятити увагу внутрішнім справам. Він провів глибокі реформи в усіх галузях життя. Супроти «коромольного» боярства він перейшов до каральних дій: багатьох стратив, у багатьох сконфіскував землі, які роздав новому, служилому боярству. За Данила спішно збудовано низку нових міст, населення яких разом із служилим боярством стало підпорою князя. Звернено також увагу на положення смердів, на їх засяг обов’язків супроти бояр.
Реформаторська діяльність Данила була перервана новим лихом: рухом татар на захід.
Отаборившись над Волгою, татари почали викликати до Золотої Орди князів, щоб затверджувати їх на князівствах. Першим у 1242 чи на початку 1243 року поїхав Ярослав, князь Володимирсько-Суздальський. За ним вирушили князі північні в 1244, 1245 роках.
У 1246 році майже одночасно виїхали Михайло Чернігівський та Данило. До Данила звернулися татари з вимогою: «Віддай Галич». Можливо, хтось із князів просив Галич у татар. Становище Данила було тяжке, бо він не міг вступати в боротьбу з татарами, якщо за ними стояли Ростислав з уграми, а головне — боярська опозиція.
Данило дістав від татар підтвердження прав на все князівство, але мусив визнати себе «мирником» — союзником, татарським васалом, під-поручником хана. Порівнюючи з іншими князями, прийняли його «милостиво», але почуття образи було глибоке i у князя, i в усіх підданих. «О, зліше зла честь татарська!», — рeзюмувaв ці переживання літописець.
Дійсно, щойно закінчив Данило 40-літню боротьбу за об’єднання Романової держави блискучою перемогою, як мусів визнати себе ханським «холопом». Усе життя тепер присвячує він підготовці до нової боротьби — за звільнення від татарської кормиги, будує фортеці, а разом з тим шукає зв’язків у Західній Європі.
авторитет Данила значно зріс після відвідин у хана
В першу чергу змінилося ставлення Угорщини, Відносини з Папою Римським, Ще важливішими були стосунки з папою Інокентієм IV.
Питання про притягнення Данила мало для папи Інокентія IV велике значення: у своїй спробі зорганізувати оборону християнства від татарської небезпеки він хотів спертися в першу чергу на країни, що були безпосередньо в небезпеці: Угорщину, Чехію, Сербію, Польщу, Литву та Галицько-Волинське князівство.
Данило Галицький
... Данило і Василько провели успішний похід на Чарторийськ, в якому князювали ворожі Данилу пінські князі. Похід завершився взяттям і приєднанням міста до володінь Данила Романовича ... відносини з татарами пішли, проте, на користь Данилові: король Угорщини Бела IV погодився на шлюб своєї дочки Констанції з сином Данила, ... змусили згодом літописця завершити розповідь про цю подорож словами: «Зліше зла ...
Збереглося листування між папою i Данилом після його повернення від хана. 3 цих листів видно, що для Данила головним була організація проти татарської допомоги, i він хотів знати, чи буде вона. Справа була для нього актуальна, бо якраз під час цього листування воєвода Куремса знову вчинив напад на Поділля та Волинь.
Папа звертався з листами не лише до Данила, але й до Олександра Невського, князя Суздальського, якого закликав теж до об’єднання. Але тими заходами мав він на меті встановити лише оборонний фронт для захисту Західної Європи від татарських нападів, а не активну боротьбу з ними. Данило сподівався, що буде зорганізований хрестоносний похід, прийдуть на допомогу полки західних держав.
папська делегація, яка привезла Данилові корону.
Але з короною зв’язана дуже важлива справа: в листуванні папи з Данилом i Васильком папа називав їх обох «rex», а державу 1246 року — королівством», А. Великий слушно пише, що тоді в середині ХІІІ ст., в такому питанні, як титулування володаря i його держави, «Апостольська столиця не могла допуститися грубого недогляду та порушення політично-правного устрою тодішньої Європи»… «Римська курія мусила мати докладні інформації про фактичний стан України, головно про її політично-правне положення в світі».
Питання це набуває ще більшого значення, якщо порівняти це титулування братів Романовичів з титулуванням Олександра Heвського. В листі до Maгicтpa Тевтонського ордену папа згадує, що вислав листи до «Данила, достойного короля Русі та до шляхетного мужа Олександра, князя Суздальського». Тут впадає в око різниця в титулуванні обох володарів. Цікаво, що в 1247 році «світлим королем Володимира» називає папа Василька, а «світлою королевою» Дубравку, його дружину. Таким чином, Василько, нібито «удільний» князь, має в очах папи вищий титул, ніж великий князь Суздалський та Володимирський — Олександр.
Питання про титул України, як королівства, має довгу історію.
Пізніше, в 1214 році, коли Андрій II Угорський домагався коронування сина Коломана, він не просив піднести його до гідності короля, а писав, що «народи Галичини… просили…, щоб ми поставили їм нашого сина Коломана на короля», а сам він з 1214 року іменував себе королем Галичини.
Становище змінилося в 1253 році, коли Данило почував себе сильнішим, а головно — уже твердо вирішив повести боротьбу з татарами. Тож, коли виявилося, що татари рушають на Галицько-Волинську державу, він знов звернувся до папи по допомогу.
Папа проектував зорганізувати велику коаліцію держав
Проте, коли обіцянки допомогти в боротьбі з татарами не зреалізовано, не вважав i Данило себе зв’язаним обіцянкою унії з Римом. Побачив i папа, що в цьому відношенні Данило нічого не зробить. Щоправда, 1257 року новий папа Олександр II загрожував Данилові викляттям за те, що відступив від послуху Римській Церкві.
Понятя про дитячий фольклор. Шляхи його творення. Складові частини. Жанри
... в них зрозумілий для них самих зміст (Анатолій Іваницький). Дуже поширеним жанром дитячого фольклору є лічилки, якими діти користуються, коли грають у піжмурки: «Раз, два, три, ... означало, що кожен слухач мав можливість додати до чужого своє, тобто його автором була колективна мовна особистість у певному фольклорному соціумі. Фольклорний текст був імпровізійним, виконавець ...
Цікаво, що найновіші дослідники, католики, не надають події, що відбулася в Дорогичині, значення коронування: вона нічого не змінила в положенні Данила, який уже був з самого початку королем. Корона ця була лише логічним розвитком політичних подій, — пише М. Cтaxiв. «Татарська небезпека… була вистарчальним поштовхом i причиною до цього обостороннього зближення між Римом і Данилом та уділення й прийняття корони. Справа церковного з’єднання була тільки справою похідною.
Спільна небезпека, а не що інше, зв’язала обидві сторони
Тому в римських реєстрах нема жодних записів про пересилання корони. Вона була надіслана як дарунок, як засіб визначити з-поміж різних претендентів правного спадкоємця, i Інокентій IV визначив Данила, а не Олександра Суздальського королем-спадкоємцем давнього королівства Русі. «Традиції княжого i королівського Києва перейшли легально на Захід, а не на Північ у Москву, яка ніколи не добилася того титулу i повищення аж до XVII ст.», — пише А. Великий. В цьому полягає глибоке значення події в Дорогичинi. Перед масою політичних мотивів, — писав О. Є. Камінський, — «ця справа церковного порозуміння відходить наче в другий план».
Відносини з іноземними державами, Данило намагався зав’язати міцні зв’язки з, Складні зв’язки встановилися у Данила з польськими князями.
Після смерті Конрада Данило підтримував добрі відносини з обома лініями польських князів — Краківською та Мазовецькою, зміцнивши їх шлюбом: дочка Данила Предслава була одружена з Земовитом Мазовецьким.
Литовські племена, що їх «примучив» свого часу Роман, чинили постійні напади на Волинські землі. Угода між Романовичами та князями Литовським i Жомоїтським трохи послабила гостроту, але ятвяги не припинили нападів. Лише литовські князі виступали як союзники Романовичів, інші — як вороги.
У 1230-их роках князь Мендовг почав формувати э литовських племен єдину державу. Підкоряючи своїй владі дрібних литовських, а також українських та білоруських князьків, він шукав добрих відносин з Романовичами i допомагав їм у боротьбі з ятвягами. В 1252 р. (?) Данило навіть одружився з його племінницею, сестрою Товтовіла.
Проте, швидке зростання сили Мендовга викликало почуття небезпеки в Романовичів i привело до війни, наслідком якої Данило здобув ряд міст, серед них — Городно. Меядовг відступив Чорну Русь, Новогрудок, Слоним, Волковийськ — Даниловому синові Романові, який одружився другим шлюбом з дочкою князя Гліба. Свою дочку Мендовг видав за молодшого сина Данила — Шварна.
Ця литовська політика була найбільш вдалою з усієї зовнішньої політики Данила.
Тут треба згадати ще один шлюб, який має значення, але пізніше шлюб Данилової дочки, Софії, з графом Тюрингії Шварцбургом на початку 1250-их p. Син їx додав до свого прізвища слово «poйсен», i після нього велика провінція Тюрингії називалася «Poйсен».
Велику перешкоду бачив Данило у так званих татарських людях.
Боротьба з татарськими людьми була дуже тяжкою: на допомогу їм прийшов у 1252 р. воєвода Куремса, i це створило дуже тяжкі умови для Данила. Про наступ татар Данило заалярмував папу, але жадної допомоги не дістав. Тоді він розпочав боротьбу власними силами.
Національна семантика, стилістика та розвиток архітектурних типів ...
... простір українських деревяних та камяних храмів був розкритий повністю, до зеніту бань, на відміну від аналогічних будівель у Росії. Із посиленням російського впливу на території України наприкінці ... імен - Микола Білящівський, Юхим Сіцинський, Григорій Павлуцький, Ігор Грабар, Вадим і Данило Щербаківські, Микола Шумицький, Микола Макаренко, Кость Широцький. Першими науковими збірками цього періоду ...
Син Данила, Лев III пішов на Межибожжя, Данило з Васильком зруйнували Болоховську землю, син його Шварно плюндрував міста над Тетеревом i Случою. Був цілком знищений Возвягель, а населення його виведено. Ці приклади свідчать, яка жорстока була боротьба з татарськими людьми. «Татарське» населення та «болоховці» покорилися. Куремса був заслабий, щоб захистити їx, сили його були недостатні для боротьби з усіма Романовичами.
Відносини Данила та Василька з єпископами не були добрі, Література
1. Брайчевський М. Конспект Історії України. — К.: Видав. поліграфічний центр «Знання», 1993.
2. Грушевський М. С. Історія України-Руси В ІІ т., Т. 2 ХІ-ХІІ вік. — К.: Наукова думка, 1992.
3. Давня Історія України: Навч. посібник для вищ. навч. закладів. У 2 кн. П. П. Толочко, Д. Н. Козак, С. Д. Крижицький та ін. — К.:Либідь, 1994.
4. Історія України: Курс лекцій. У 2 кн. Кн. 1 Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття / Л. Г. Мельник, В. Д. Баран, О. І. Гуржій та ін. — К.:Либідь, 1991.
30.09.2012
