Антична скульптура реферат українською

Реферат

МОСКОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПЕЧАТИ

Факультет художньо-технічного оформлення друкованої продукції

Реферат

«Антична скульптура»

кафедра історії держави та культурології

Викладач: доц. Боброва У. Д.

Студнтка: Михайлова А. П. 1курс, 2 група

Москва 2002

ЗАПРОВАДЖЕННЯ

Античной (від латинського слова antiques-древний) назвали італійські гуманісти епохи Відродження греко-римську культуру, як найбільш ранню з відомих їм. І цю назву збереглося відтак і понині, хоча відкриті відтоді давніші культури. Збереглося як синонім класичної давнини, тобто світу, в лоні якого виникла наша європейська цивілізація. Збереглося як поняття, точно що відділяє греко-римську культуру від культурних світів Стародавнього Сходу.

Створення узагальненого людського вигляду, зведеного до прекрасної нормі- єдності його тілесної і приклад духовної краси, — майже єдина тема мистецтва і якість грецької культури загалом. Це забезпечило грецької культурі рідкісну художню собі силу й ключове значення для світової культури у майбутньому.

Старогрецька культура справила величезний впливом геть розвиток європейської цивілізації. Досягнення грецького мистецтва частково стали основою естетичних уявлень наступних епох. Без грецької філософії, особливо Платона або Ньютона, неможливо було розвиток ні середньовічної теології, ні філософії сьогодення. До нашого часу у своїх основних рисах дійшла грецька система освіти. Старогрецька міфологія і література багато століть надихає поетів, письменників, художників, композиторів. Важко переоцінити вплив античної скульптури на скульпторів наступних епох.

Значення давньогрецької культури настільки велика, що недарма ми називаємо часи її розквіту «золотим століттям» людства. І тепер, через тисячоліття ми захоплюємося ідеальними пропорціями архітектури, неперевершеними витворами скульпторів, поетів, істориків, учених. Ця культура- сама людяна, він і до цього часу дарує людям мудрість, красу та мужність.

Періоди, куди заведено поділяти пам’ятати історію та мистецтво античного світу.

Древній період

Гомеровский і раннеархаический періоди, Архаический період, Класичний період, Эллинистический період, Період розвитку племен Італії; этрусская культура, Царський період Стародавнього Риму, Республіканський період Стародавнього Риму

Імператорський період Стародавнього Риму

11 стр., 5423 слов

По истории «Гладиаторы Древнего Рима»

... Риме. Объект: культура Древнего Рима Предмет: явление гладиаторства. Задачи: Проанализировать историю возникновения и развития гладиаторских боев. Охарактеризовать участников. Изучить типы гладиаторов. ... влияние. Причина, по которой этруски избрали именно этот жестокий сюжет главной темой своей надгробной ... розгами, иногда осуждали «на бой на арене», иногда бросали на растерзание диким зверям. Другую ...

У своїй роботі мені хотілося б розглянути грецьку скульптуру періодів архаїки, класики і пізньої класики, скульптуру елліністичного періоду, і навіть римську скульптуру.

Грецька мистецтво розвивалося під впливом трьох дуже різних культурних потоків:

  • егейського, ймовірно ще сохранявшему життєву силу у Малій Азії, і чиє легке подих відповідало душевним потребам древнього елліна в усі періоди його розвитку;
  • дорийского, завойовницького (породженого хвилею північного дорийского навали), схильного запровадити суворі корективи у традиції стилю, виниклого на Криті, приборкати вільну фантазію і невтримний динамізм критського декоративного візерунка (вже сильно спрощеного в Микенах) найпростішої геометричній схематизацией, упертій, жорсткої та владної;
  • східного, донесшего юну Елладу, як вже які були на Кріт, зразки художньої творчості Єгипту й Месопотамії, закінчену конкретність пластичних малярських форм, своє чудове образотворче майстерність.

Художнє творчість Еллади вперше у історії світу затвердив реалізм як абсолютну норму мистецтва. Не реалізм точному копіюванні природи, а завершенні те, що окремо не змогла здійснити природа. Отже, слідуючи визначенням природи, мистецтву потрібно було прагне досконалості, яким вона лише натякнула, але якого сама не досягла.

Наприкінці VII-начале VI в. до зв. е. У грецьких мистецтві відбувається знаменитий зрушення. У вазовой розписи людині починають приділяти основну увагу, та її образ набуває дедалі реальніші риси. Бессюжетный орнамент втрачає своє колишнє значення. Одночасно- і всі ці події величезного значення- з’являється монументальна скульптура, головною темою якої- знов-таки людина.

Відтоді грецьке образотворче мистецтво твердо вступає на шлях гуманізму, де йому судилося завоювати немеркнучу славу.

У цьому шляху мистецтво вперше набуває особливого, лише йому властиве призначення. Мета його- не відтворювати постать померлого, щоб забезпечити рятівний притулок щодо його «Ка», не стверджувати непорушність встановленої влади у пам’ятниках, возвеличивающих цією владою, не впливати магічно на сили природи, втілювані художником у конкретних образах. Мета мистецтва- створення краси, яка рівнозначна добру, рівнозначна духовного та фізичного досконалості людини. І якщо про виховному значенні мистецтва, воно зростає у своїй незмірно. Бо творимая мистецтвом ідеальна краса породжує у людині прагнення самовдосконалення.

Процитуємо Лессінга: «Там, де, завдяки гарним людям з’явилися гарні статуї, ці, останні, своєю чергою, були як на перших, і держави були зобов’язані гарним статуям гарними людьми».

Перші з дійшли до нас грецьких скульптур ще явно відбивають вплив Єгипту. Фронтальность і спочатку боязке подолання скутості рухів- виставленої вперед лівою ногою чи рукою, доданої до грудях. Ці кам’яні статуї, найчастіше з мармуру, яким так іронічно багата Еллада, мають незбагненної принадністю. Вони прозирає юне подих, натхненний порив художника, зворушлива його віра, що затятим і копіткою зусиллям, постійним удосконаленням своєї майстерності можна повністю опанувати матеріалом, наданих йому природою.

26 стр., 12587 слов

Статья: Образотворче і декоративно-ужиткове мистецтво

... вони мали – невідомо, мабуть, це була декоративна орнаментика та релігійні сюжети. Монументальне малярство активніше ... фресковий цикл історично-алегоричного характеру на тему подій внутрішньополітичної боротьби в Польщі на початку XVII ст. виконано ... на еволюції місцевого осередку українського малярства. Його активність наприкінці століття зменшується, замість цілої групи майстрів виступають лише ...

На мармуровому колосі (початку VI в. до зв. е.), учетверо перевищує людський зростання, читаємо гордовиту напис: «Мене всього, статую і постамент, здобули уроки зі одного блоку».

Кого ж зображують античні статуї?

Це оголені юнаки (куросы), атлети, переможців змаганнях. Це кори- юні жінки в хітонах і плащах.

Знаменательная риса: на зорі грецького мистецтва скульптурні зображення богів відрізняються, та й який завжди, від зображень людину тільки емблемами. Тож у тієї ж статуї юнаки ми часом схильні визнати то просто атлета, то самого Феба-Аполлона, бога світла, і мистецтв.

…Отже, ранні архаїчні статуї ще відбивають канони, вироблені в Єгипті чи Месопотамії.

Фронтален і незворушним високий курос, чи Аполлон, виліплений близько 600 р. до зв. е. (Нью-Йорк, Метрополитен-музей).

Лик його обрамлений довгим волоссям, хитро сплетеними «у клітину», на кшталт жорсткого перуки, і , здається нам, він витягнувся маємо напоказ, хизуючись надмірної шириною кутастих плечей, прямолінійною нерухомістю рук і гладкій вузькістю стегон.

Статуя Гери з острова Самос, виконана, мабуть, від початку другий чверті VI в. до зв. е. (Париж, Лувр).

У цьому вся мармурі нас захоплює величавість постаті, виліпленої знизу до пояса як круглого стовпа. Завмерла, спокійна величавість. Життя ледь вгадується під суворо паралельними складками хітона, під декоративно скомпонованими складками плаща.

І тоді ще виділяє мистецтво Еллади на відкритий ним шляху: вражаюча швидкість вдосконалення методів зображення разом із корінною зміною самого стилю мистецтва. Не позаяк у Вавилонії, і вже зовсім по-іншому, як і Єгипті, де стиль змінювався повільно протягом тисячоліть.

Середина VI в. до зв. е. Лише кілька десятиріч відокремлює «Аполлона Тенейского» (Мюнхен, Глиптотека) від раніше згаданих статуй. Але наскільки жвавіше і витонченіше постать цього юнаки, вже опроміненого красою! Він тоді ще не вирушив з місця, але весь вже підготувався до руху. Контур стегон і плечей м’якше, більш розміреним, а усмішка його, мабуть, сама сяюча, простодушно радісна в архаїці.

Знаменитий «Мосхофор» що таке тельценосец (Афіни, Національний археологічний музей).

Це молодий еллін, який приносить самі тільця на вівтар божества. Руки, прижимающие до грудях ноги тваринного, спочиваючого тримав на своєму плечах, крестообразное поєднання цих рук цих ніг, лагідна морда приреченого на заклання тільця, замислений, виконаний неймовірною словами значущості погляд жертвователя- усе це створює дуже гармонійне, внутрішньо нерозривне ціле, восхищающее нас своєї закінченою стрункістю, в мармурі яка прозвучала музикальністю.

«Голова Рампен» (Париж, Лувр), названа як за імені її першого власника (в Афинском Музеї зберігається знайдений окремо безголовий мармуровий погруддя, якого начебто підходить луврская голова).

Це спосіб переможця в змаганні, про що свідчить вінок. Усмішка трохи напнута, але грайлива. Дуже ретельно й вишукано пророблена зачіска. Але головна складова цьому образі — легкий поворот голови: то це вже порушення фронтальности, розкріпачення рухається, боязке передвістя справжньої свободи.

53 стр., 26406 слов

Декоративно-прикладне мистецтво Галичини

... розвитку декоративного мистецтва від часу його виникнення до кінця ХХ століття; усистематизувати напрямки та види декоративного мистецтва; проаналізувати види народного декоративного мистецтва, що переважають на Галичині; з’ясувати та узагальнити художні особливості декоративного мистецтва історико-етнографічних ...

Великолепен «Странгфордский» курос кінця VI в. до зв. е. (Лондон, Британський музей).

Усмішка його здається торжествуючої. Не тому, що тіло його так струнко і вже майже вільно виступає маємо в усій своїй мужній, усвідомленої красі?

З корами нам більше, ніж із куросами. У 1886 р. чотирнадцять мармурових корів були з землі археологами. Зарытые афінянами при руйнуванні їхні міста перським військом в 480 р. до зв. е., кори частково зберегли своє забарвлення (строкату і надто невчасно натуралістичну).

У своїй сукупності ці статуї дають нам наочне уявлення про грецької скульптурі другої половини VI в. до зв. е. (Афіни, Музей Акрополя).

Те загадково і проникливо, то простодушно і навіть наївно, то явно кокетливо всміхаються кори. Їх постаті стрункі і величні, багаті їх вигадливі зачіски. Ми бачили, що їм статуї куросов поступово звільняються й від колишньої скутості: оголене тіло стало жвавіше і гармонійнішою. Прогрес щонайменше значний простежується й у жіночих статуях: складки убрань розташовуються дедалі більше майстерно, щоб передати рух постаті, трепет життя задрапірованого тіла.

Нездоланне вдосконалення в реалізмі – ось, що, мабуть, найхарактерніше у розвиток всього грецького мистецтва тих часів. Його глибоке духовне єдність переборювало стилістичні особливості, властиві різноманітних галузей Греції.

Білизна мармуру здається нам невіддільною від самої ідеалу краси, втіленого грецької кам’яною скульптурою. Тепло людського тіла світиться нам крізь цю білизну, чудово выявляющую всю м’якість моделировки і з укоріненому в нас уявленню, ідеально гармонирующую зі шляхетною внутрішньої стриманістю, класичної ясністю образу людської краси, створеного скульптором.

Так ця білизна чарівна, але він породжена часом, восстановившим природний колір мармуру. Час змінило образ грецьких статуй, але з понівечено їх. Бо краса цих статуй хіба що виливається із самої їхніх душ. Час лише висвітлило по-новому цю красу, б у ній убавив, а щось мимоволі і підкресливши. Та порівняно з тими витворами мистецтва, якими захоплювався древній еллін, дійшли до нас античні рельєфи та статуї у чомусь дуже істотному все-таки обділені часом, і тому саме наше уявлення про грецької скульптурі неповно.

Як можна і саму природу Еллади, грецьке мистецтво було яскравим і багатоколірним. Світле і найрадісніше, воно святково сяяло сонцем у розмаїтості своїх поєднань кольорів, вони перегукуються з золотом сонця, пурпуром занепаду, синім зором теплого моря, и зеленню околишніх пагорбів.

Архітектурні деталі скульптурні прикраси храмів були яскраво розмальовані, що надавало всьому будинку нарядно-праздничный вид. Багата розфарбування посилювала реалізм й виразності зображень- хоча, як знаємо, кольору підбиралися над точному відповідність до дійсністю, — манила і веселила погляд, робила образ ще більше ясним, зрозумілим, і близьким. І цю забарвлення втратила повністю хіба що вся дошедшая до нас антична скульптура.

Грецька мистецтво кінця VI й конкуренції початку V в. до зв. е. залишається, сутнісно, архаїчним. Навіть величний доричний храм Посейдона в Пестуме, зі своїми добре збереженої колонадою, побудований з з вестняка вже на другий чверті V в., не являє повного раскре пощения архітектурних форм. Массивность і присадкуватість, характерні для архаїчної архітектури, визначають його загальний образ.

11 стр., 5001 слов

Засоби трансформації у декоративно-ужитковому мистецтві

... культуру, звичаї народу. Народне декоративно прикладне мистецтво втілю в собі талант народу, його мудрість, розуміння краси і добра, його життєствердне світобачення. Воно ... ТРАНСФОРМАЦІЇ У ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОМУ МИСТЕЦТВІ 1.1Прийоми трансформації художнього образу у образотворчому мистецтві Вирішення проблеми художньої умовності буде неповним без розгляду поняття "трансформація", яке одержує ...

Те саме стосується і до скульп турі храму Афіни на острові Эгина, побудованого після 490 р. до зв. е. Знамениті його фронто ны були прикрашені мраморны ми статуями, частина яких дійшло нас (Мюнхен, Глипто тека).

У більш ранніх фронтонах вая тели мали постаті по тре угольнику, відповідно з змінюючи їх масштаб. Постаті эгинских фронтонів одномасштабны (вище інших лише сама Афіна), що вони знаменує значний прогрес: ті, хто ближчі один до центру, стоять на повен зріст, бічні зображені коле нопреклоненными і лежать. Сюжети цих струнких компо зиций запозичені із «Илиа ды». Окремі постаті пре червоні, наприклад, поранений воїн і лучник, натягивающий тітки ву. У розкріпаченні рухів досягнуть безсумнівний успіх. Але відчувається, що це успіх дався ніяк не, що це ще толь до проба. На обличчях сражающих ся ще дивно блукає архаи ческая усмішка. Уся композиція ще досить слитна, слиш кому підкреслено симетрична, не натхнена єдиним воль ным диханням.

ВЕЛИКИЙ РОЗКВІТ

На жаль, ми можемо похва литися достатнім знанням грецького мистецтва цієї й за такою, самої блистатель іншої його пори. Адже майже вся грецька скульптура V в. до зв. е. загинула. Отож по пізнішим римським мармуровим копіям з втрачених, переважно бронзових, оригіналів часто змушені ми будувати висновки про творче стве великих геніїв, рівних до торым важко знайти в всієї ис тории мистецтва.

Ми знаємо, наприклад, що Пі фагор Регийский (480—450 рр. до зв. е.) був славнозвісним скульптором. Раскрепощенно стью своїх постатей, які включають хіба що два руху (вихідне і те, у якому частина постаті ока жется за мить), він мощ але сприяв розвитку реали стического мистецтва ліплення.

Сучасники захоплювалися його знахідками, життєвістю і правдивістю його образів. Але, звісно, деякі які дійшли до нас римські копії з його найкращих робіт (як, наприклад, «Хлопчик, ви нимающий занозу». Рим, Па лаццо консерваторів) недоста точні для повної оцінки твор чества цієї сміливої новатора.

Нині всесвітньо відома «Возничий» — рідкісний зразок бронзової скульптури, випадок але вцілілий фрагмент группо виття композиції, виконаної близько 450