«Мой край, моя земля» ( конкурсное — лауреат, на русском и украинском языках)

Эссе

«Эссе «Мой край, моя земля» ( конкурсное сочинение — лауреат, на русском и украинском языках)»

Ессе «Мой край, моя земля»

В родном городе мне больше всего нравится его распахнутость во внешний мир. За окном – многоэтажные дома, с ними сливаются поля, дальше – березовая роща. Даже на лоджии легко дышится, далеко видно, воздух прозрачен. Если захочется побывать на природе, то далеко идти или ехать не потребуется. За городом к микрорайону подступает территория лесничества. Сосновый лес строго, как часовой, всегда меня сопровождает. Иногда он хмурый, иногда переливается на солнце различными оттенками. Быстро привыкая к городскому шуму, порой не замечаю щедрости и красоты родной земли. Но весной оживаю вместе со всем живым. Когда прихожу в лес, то чувствую, что попадаю совершенно в другой мир. Поднимается настроение, и душа моя поёт. Наша амвросиевская природа тиха, сдержанна, но так заботлива, так щедра и целительна. Как приятно увидеть первую зеленеющую травку … и подснежники! Так красиво!

Летом вокруг меня — поля ароматных цветов, над которыми летают бабочки, шмели, пчёлы. И мир открывается в новом свете, загадочный и неповторимый. Розовеет чабрец, кое – где выглядывают красные воронцы, розово — сиреневые гвоздики, много желтых и синих лютиков, растут небольшими островками ландыши. Ароматом наполнен воздух. А сколько простора! Это мой город, мой край, моя земля.

Осень — тоже яркое и прекрасное время года. Листья, как дождь, падают с деревьев и кружатся разноцветными хороводами. И даже зимой, хотя холодно и в природе пусто, есть свои прелести: падающие с неба снежинки, шапки снега на деревьях, бесконечная белизна вокруг. Как быстро всегда тают звездочки на моей ладони! На душе становится легко и спокойно.

В родном краю, в моей милой Амвросиевке мне дорого и то, что в ней не разорваны времена, что прошлое её не ушло, а существует рядом. Пройду по старинным улочкам и словно попадаю в далёкие времена. Вот Мемориальный сквер Памяти. Я бываю здесь часто. И совсем недавно была участницей «Бессмертного полка» в момент празднования 70-летия Победы в Великой Отечественной войне, победы, которой могло бы не быть, если бы простые жители моей земли не стояли бы насмерть, защищая свою Родину. Не счесть на земле нашей курганов и высот, хранящих неслыханную храбрость героев в годы той войны. Но есть одна легендарная высота, повторившая свой немеркнущий подвиг – Саур-могила. Ей снова суждено стать символом стойкости и мужества, но уже ополченцев, и уже в 2014 году. Освободители из победного боя вошли в бессмертие и навсегда застыли в гордом величии. Бетон и железо плавятся в огне, а люди в борьбе за мир неудержимо идут вперед сквозь ад. Они сильнее огня и металла. Бойцы ополчения, вызывавшие огонь на себя, повторили подвиг своих дедов. Саур-Могила стала не только памятным мемориалом в честь Великой Отечественной войны, но и символом связи поколений, преемственности героизма, верности истинным ценностям.

39 стр., 19083 слов

Эпос войны в произведениях Шолохова «Судьба человека» ...

... в печати М.А. Шолохов в 1945 году был награждён орденом Отечественной войны 1 степени. Уже в первые месяцы ... войны М.А. Шолохов, как и значительная часть народа, был вместе с солдатами Советской Армии и в тяжелое время отступления и в светлые, ликующие часы победы. За боевую работу ...

Меня словно затягивает в давние и незабываемые годы. Наш родной город сохранил так много истории в своих улицах. Когда проходишь мимо старинного дома, так и хочется зайти и посмотреть его изнутри, почувствовать дух прошлого. Меня очень привлекают старинные вещи, ведь в них так много истории. У нас проживают люди многих национальностей: русские, украинцы, греки, армяне, молдаване — всех и не перечислить. У каждого – свои обычаи, праздники, свои песни и сказки. В них отражается душа народа: уклад его жизни, любовь к труду и земле, почитание отцов и дедов. Каждому из нас необходимо знать историю и обычаи своего народа. Это наши корни, наши истоки. Но не менее важно знать и уважать обычаи народа, живущего рядом. Ведь мы все земляки: у нас одна родина – наша прекрасная Амвросиевка.

Я могу утверждать, что земля отцов – моя земля. Именно нам, молодым, нужно беречь и приумножать богатство родного края, продолжить его традиции. Искренне желаю счастливо жить на нашей свободной земле, внести свою долю в процветание родного края, гордиться простыми, доброжелательными людьми, которые берегут нам эту прекрасную землю. Учиться, совершенствоваться. Больше читать классиков и современных авторов, вновь и вновь пробовать свои силы в стихосложении, научиться искусно владеть языком и применять всё его богатство в своих произведениях. И ещё я хочу жить в своём доме, на своей родной земле.

Есе «Мій край, моя земля»

У рідному місті мені найбільше подобається його відкритість у зовнішній світ. За вікном – багатоповерхові будинки, з ними зливаються поля, далі – березовий гай. Навіть на лоджії легко дихається, далеко видно, повітря прозоре. Якщо захочеться побувати на природі, далеко йти або їхати не потрібно. За містом до мікрорайону підступає територія лісництва. Сосновий ліс суворо, як вартовий, завжди мене супроводжує. Іноді він похмурий, іноді переливається на сонці різними відтінками. Швидко звикаючи до міського шуму, часом не помічаю щедрості та краси рідної землі. Але навесні оживаю разом з усім живим. Коли приходжу в ліс, то відчуваю, що потрапляю в зовсім інший світ. Як приємно побачити першу зеленіючу травичку … і проліски! Так красиво! Піднімається настрій, і моя душа співає. Наша амвросіївська природа спокійна, стримана, але така турботлива, така щедра й цілюща.

Влітку навколо мене — поля запашних квітів, над якими літають метелики, джмелі, бджоли. І світ відкривається в новому світлі, загадковий і неповторний. Рожевіє чебрець, подекуди виглядають червоні воронці, рожево — бузкові гвоздики, багато жовтих і синіх лютиків, де-не-де ростуть невеликими острівцями конвалії. Пахощами наповнене повітря. А скільки простору! Це моє місто, мій край, моя земля.

14 стр., 6982 слов

Суб’єкти права власності на землю

... - землі сільськогосподарського призначення. Право власності на землю -- це право на володіння, ... є правом власника задовольняти за допомогою землі свої потреби, ... власності. Така актуальність посилилась ще й з прийняттям 25 жовтня 2001 р. Земельного кодексу України, який нарешті вирішив основні питання, що виникали з приводу визначення форм власності на землю. ... перші висновки про його позитивні і ...

Осінь — теж яскрава і прекрасна пора року. Листя, як дощ, падає з дерев і кружляє різнокольоровими хороводами. І навіть взимку, хоча холодно і в природі порожньо, є свої принади: падаючі з неба сніжинки, шапки снігу на деревах, нескінченна білизна навколо. Як завжди швидко тануть зірочки на моїй долоні! Наша амвросіївська природа спокійна, стримана, але така турботлива, така щедра й цілюща. На душі стає легко та спокійно.

У рідному краю, у моїй милій Амвросіївці мені дороге і те, що в ній не розірвані часи, що минуле не пішло, а існує поряд. Пройду старовинними вуличками — і ніби потрапляю в далекі часи. Ось Меморіальний сквер Пам’яті. Я буваю тут часто. І зовсім недавно була учасницею «Безсмертного полку» в момент святкування 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні, перемоги, якої могло б не бути, якби прості жителі моєї землі не стояли б на смерть, захищаючи свою рідну землю. Не злічити на ній курганів і висот, що зберігають пам’ять про нечувану хоробрість героїв в роки тієї війни. Але є одна легендарна висота, яка повторила свій немеркнучий подвиг, – Савур-могила. Їй знову судилося стати символом стійкості і мужності, але вже ополченців, і вже в 2014 році. Визволителі з переможного бою увійшли в безсмертя і назавжди застигли в гордій величі. Бетон і залізо плавляться у вогні, а люди в боротьбі за мир нестримно йдуть уперед крізь пекло. Вони сильніші від вогню та металу. Бійці ополчення, викликали вогонь на себе, повторили подвиг своїх дідів. Савур-Могила стала не тільки пам’ятним меморіалом на честь Великої Вітчизняної війни, але і символом зв’язку поколінь, спадкоємності героїзму, вірності істинним цінностям.

Мене наче затягує в давні та незабутні роки. Наше рідне місто зберегло так багато історії у своїх вулицях. Коли проходиш повз старовинний будинок, так і хочеться зайти і подивитися його зсередини, відчути дух минулого. Мене дуже приваблюють старовинні речі, адже в них так багато історії. У нас проживають люди багатьох національностей: росіяни, українці, греки, вірмени, молдавани — всіх і не перелічити. У кожного – свої звичаї, свята, свої пісні та казки. У них відбивається душа народу: уклад його життя, любов до праці й землі, шанування батьків і дідів. Кожному з нас необхідно знати історію та звичаї свого народу. Це наше коріння, наші витоки. Але не менш важливо знати і поважати звичаї народу, що живе поруч. Адже ми всі земляки: у нас одна батьківщина – наша прекрасна Амвросіївка.

Я можу стверджувати, що земля батьків – моя земля. Саме нам, молодим, треба берегти та примножувати багатства рідного краю, продовжувати його традиції. Щиро бажаю щасливо жити на нашій вільній землі, внести свою частку у процвітання рідного краю, пишатися простими, доброзичливими людьми, які бережуть нам цю прекрасну землю. Вчитися, удосконалюватися. Більше читати класиків і сучасних авторів, знову і знову пробувати свої сили у віршуванні, навчитися майстерно володіти мовою і застосовувати все її багатство у своїх творах. А ще я хочу жити у своєму домі, на своїй рідній землі.

15 стр., 7350 слов

Понятя про дитячий фольклор. Шляхи його творення. Складові частини. Жанри

... в них зрозумілий для них самих зміст (Анатолій Іваницький). Дуже поширеним жанром дитячого фольклору є лічилки, якими діти користуються, коли грають у піжмурки: «Раз, два, три, ... записали українські фольклористи, письменники, етнографи. Отже, національне виховання, включаючи одну з найсуттєвіших його галузей -- етнопедагогіку, спроможне в недалекому майбутньому відродити генетичний код українського ...

Романенко К.