Реферат про романтизм на українській мові

Реферат

Романтизм — це реакція на Французьку революцію (Карла Маркса).

Велика французька буржуазна революція завершила епоху Просвітництва.

У музиці напрям романтизму склалося в 1820-е роки, розвиток його зайняло весь XIX століття. Композитори романтики намагалися з допомогою музичних коштів висловити глибину й багатство внутрішньої злагоди людини. Музика стає більш рельлевной, індивідуальної. Отримують розвиток пісенні жанри, зокрема балада. Представниками романтизму музикою є: Австрія Франц Шуберт; у Німеччині — Е.Т.А. Гофман, Карл Вебер, Фелікс Мендельсон, Роберт Шуман, Ріхард Вагнер; Італії — з Нікколо Паганіні, Винченцо Белліні, ранній Джузеппе Верді; мови у Франції — Р. Берліоз, Д. Ф. Обер, Дж. Мейербер; у Польщі Фредерік Шопен; в Угорщини Ференц Ліст. У Росії її у руслі романтизму працювали А. А. Алябьев, М.И. Глінка, Н.А. Римський-Корсаков, П.И.Чайковский і О.Н. Скрябін.

Идейное і художню спрямування європейської й американської культури кінця 18—1-й половини 19 ст. Зародившийся як реакцію раціоналізм класицизму і філософії Просвітництва, утвердився за доби революційної ломки феодального суспільства, колишнього, що непорушним світопорядку, романтизм (як і особливий вид світогляду, як і художнє напрям) став однією з найскладніших і внутрішньо суперечливих явищ історія культури. Розчарування в ідеалах Просвітництва, в результатах Великої французької революції, заперечення утилітаризму сучасної дійсності, принципів буржуазного практицизму, жертвою яких ставала людська індивідуальність, песимістичний погляд щодо перспектив у суспільному розвиткові, умонастрої «світової скорботи» поєднувалися в романтизмі з прагненням до гармонії світопорядку, духовної цілісності особистості, з тяжінням до «нескінченному», з пошуками нових, абсолютних і безумовних ідеалів. Гострий розлад між ідеалами і гнітючою реальністю викликав у свідомості багатьох романтиків болезненно-фаталистическое чи перейнятий обуренням почуття двоемирия, гірку глузування над невідповідністю мрії і дійсності, возведённую у літературі і мистецтві в принцип «романтичної іронії».

Своєрідним самозахистом від наростаючого нівелювання особистості став властивий романтизму найглибший інтерес до людського особистості, витлумаченої романтиками як єдність індивідуальної зовнішньої характерності і неповторного внутрішнього змісту. Проникаючи до глибин духовному житті людину, література і мистецтво романтизму одночасно переносили цю гостру відчуття характерного, самобутнього, неповторного на долі націй і народів, на саму історичну дійсність. Величезні соціальні зрушення, совершившиеся очах романтиків, зробили наглядно-зримым поступальний хід історії. У межах своїх кращих творах романтизм піднімається аж до створення символічних і водночас життєвих, що з сучасної історією образів. Але й образи минулого, почерпнуті з міфології, давньої і середньовічної історії, втілювалися багатьма романтиками відбитка реальних конфліктів сучасності.

8 стр., 3993 слов

Мистецтво XIX століття. Романтизм, реалізм

... ставили метою правдиве відтворення дійсності в її типових рисах. Панування реалізму слідувало за добою романтизму і передувало символізму. Термін ... доби Просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Філософську базу романтизму заклав ... чого перехід від романтизму до академізму відбувався менш конфліктно, аніж у живописі та літературі. Розвиток за країнами ...

Надзвичайно складна світоглядна система епохи Відродження породила двоє геть різних культурних течії, напрями, темпераменту, або двоє підходи до людському існуванню, яким судилося надалі визначати особливості західного мислення. Одне, заявивши себе під час Наукової Революції й Просвітництва, робило упор зроблено на раціональність, емпіричну науку і скептичний секуляризм. Друге, що виступило його доповненням і полярною протилежністю, йшло корінням й у Ренесанс, й у класичну греко-римську культуру (соціальній та Реформацію) і прагнуло висловити саме ті боку людського досвіду, які замовчувалися чи відкидалися просвітительським духом войовничого раціоналізму. Вперше виразно проявившись у Руссо, та був у Гете, Шіллера, Гердера й у русі німецьких романтиків, це політична течія у Західному свідомості на повний голос заявив про собі у кінці XVIII – початку ХІХ століття і відтоді постійно залишалося могутньої силою у загниваючій західній культури і західній свідомості – починаючи з Блейка, Вордсворта, Кольриджа, Гельдерліна, Шеллінга, Шлейермахера, братів Шлегелей, мадам де Сталь, Шеллі, Китса, Байрона, Гюго, Пушкіна, Карлейля, Эмерсона, Торо, Уитмена і далі, у різних іпостасях, що вона приймала потім їх численних нащадків, іноді йдучи урозріз із основним потоком культури, інколи ж зливаючись з нею, – до сьогодення. Письменники, художники, музиканти виявилися свідками грандіозних історичних подій, революційних потрясінь, невпізнанно які змінили життя. Чимало їх ми захоплено вітали зміни, захоплювалися проголошенням ідей Свободи, Равенства і Братства. Але час йшло, і вони помічали, новий суспільний лад далекий до того суспільства, наступ якого віщували філософи XVIII століття. Настав час розчарування.

У філософії і мистецтво початку століття зазвучали трагічні ноти сумніви щодо можливості перетворення світу за принципами Розуму. Спроби уникнути дійсності й те водночас осмислити її викликали поява нової світоглядної системи — РОМАНТИЗМУ.

Романтики нерідко ідеалізували патріархальне суспільство, у якому бачили царство добра, щирості, порядності. Поэтизируя минуле, вони сягало ще старовинні легенди, народні казки. Романтизм одержав у кожної культурі власне обличчя: у німців — в містиці; у англійців — в особистості, яка протиставляти себе розумного поведінці; у французів — в незвичайних історіях. Що об’єднало це у одне протягом — романтизм?

Основне завдання романтизму було зображення внутрішньої злагоди, душевне життя, але це можна робити і на матеріалі історій, містики тощо. Потрібно було показати парадокс цією внутрішньою життя, її ірраціональність.

Романтизм захопила всі сфери духовної культури: літературу, музику, театр, філософію, естетику, філологію та інші гуманітарні науки, пластичні мистецтва. Але з тим він був тому універсальним стилем, який був класицизм. На відміну від нього романтизм майже мав державних форм свого висловлювання (й тому він не торкнувся істотно архітектуру, вплинувши здебільшого садово-парковую архітектуру, на зодчество малих форм і напрям так званої псевдоготики).

3 стр., 1454 слов

Романтизм як напрям у мистецтві

... Романтизм залишив цілу епоху у світовій художній культурі, його представниками були: у літературі В. Скотт, Дж. Байрон, Шеллі, В. Гюго, А. Міцкевич , та ін .; в образотворчому мистецтві ... Франції це були роки величі і слави, правда ціною життя тисяч французів. Італія бачила в ... об'єктивної реальності лежали в основі всього романтичного руху. Романтизм вперше ставить проблему мови мистецтва. "Мистецтво ...

Будучи й не так стилем, скільки громадським художнім рухом, романтизм відкривав дорогу подальшого розвитку мистецтва — у 19 в., який проходив над формі всеосяжних стилів, а вигляді окремих течій і сучасних напрямів. Також вперше у романтизмі ні повністю переосмислений мову художніх форм: певною мірою збереглися стильові основи класицизму, істотно видоизменённые і переосмислені окремими країнах (наприклад, мови у Франції).

Причому у рамках єдиного стильового напрями отримала велику свободу розвитку індивідуальна манера художника.

Розвиваючись у багатьох країнах, романтизм всюди набував яскраве національну своєрідність, обумовлене власними історичними умовами і національними традиціями. Перші ознаки романтизму з’явилися майже одночасно у різних країнах. Наприкінці 18—начала 19 ст. риси романтизму різною мірою вже притаманні: у Великій Британії — мальовничим і графічним творам швейцарця И.Г.Фюсли, у яких крізь классицистическую ясність образів проривається похмурий, изощрённый ґротеск, і проникнутому містичним визионерством творчості поета й сумлінності маляра У. Блейка; хто в Іспанії — пізнім роботам Ф.Гойи, виконаним невтримної фантазії та трагічного пафосу, пристрасного протесту проти національного приниження: мови у Франції — створеними революційні роки героически-взволнованным портретів Ж.Л.Давида, раннім напряжённо-драматическим композиціям і портретів А.Ж.Гро, пронизаним мрійливим, кілька екзальтованим ліризмом роботам П.П.Прюдона, і навіть суперечливо поєднує романтичні тенденції з академічними приёмами творів Ф. Жерара.

Найбільш послідовна школа романтизму склалася у Франції період Реставрації і Липневої монархії у завзятій боротьби з догматизмом і отвлечённым раціоналізмом пізнього академічного класицизму. Висловлюючи протест проти гноблення і реакції, багато представників французького романтизму безпосередньо чи опосередковано виявилися пов’язані з соціальними рухами 1-ї половини 19 в. і часто піднімалися до справжньої революційності, що визначило дієвий, публіцистичний характер романтизму мови у Франції. Французькі художники реформують живописно-выразительные кошти: динамизируют композицію, об’єднуючи форми бурхливим рухом, використовують яскравий насичений колорит, заснований на контрастах світла, і тіні, теплих та холодних тонів, вдаються до блискаючої і легкої, нерідко обобщённой манері листи. У творчості засновника романтичної школи Т.Жерико, ще сохранявшего потяг до обобщённо-героизированным классицистическим образам, вперше під французькому мистецтві виражені протест проти навколишньої дійсності і бажання відгукнутися виняткові події сучасності, сформованими в творах втілюють трагічну долю сучасної Франції. У 1820-х рр. визнаним главою романтичної Школи став Еге. Делакруа. Відчуття співпричетності до великих історичних подій, що змінює обличчя світу, звернення до кульмінаційним, драматично гострим тем породили пафос і драматичний розпал його кращих творів. У портреті головним для романтиків стало виявлення яскравих характерів, напруги духовного життя, мимолётного руху людських почуттів; в пейзажі — захоплення міццю природи, одухотворённой стихією світобудови. Для графіки французького романтизму показово створення нових, масових форм в літографії і книжкової ксилографії (Н.Т.Шарле, А.Девериа, Ж.Жигу, пізніше Гранвиль, Г.Доре).

5 стр., 2096 слов

Романтизм та його значення в мистецтві

... значення. РОМАНТИЗМ Життя новому мистецькому напряму дала Німеччина, відгукнув­шись романтизмом на рубежі 1790-х і 1800-х рр. на революцію у Франції. Німецький романтизм відзначався підкреслено філософ­ським характером. Його ... відбувалися в цей час у репертуарі театрів і сценічному мистецтві. Романтичне мистецтво, ставши знаменням епохи, породило на сцені різні варіанти романтичного, героя: розча­ ...

Романтичні тенденції властиві й творчості найбільшого графіка О.Домье, але сильно вони проявилися у його живопису. Майстра романтичної скульптури (П.Ж.Давид д’Анже, А.Л.Бари, Ф.Рюд) від суворо тектонічних композицій перейшли до вільної трактуванні форм, від бесстрастности і спокійного величі класицистичною пластики — до бурхливому руху.

Романтизм знайшов відбиток і в пейзажної живопису, передавальної особливого настрою, натхнення від споглядання рідний природи. Це насамперед притаманно англійського мистецтва, яскравими представниками якого були Дж.Констебль, Дж.Тернер, Р.Бенингтон.

Різниця романтизму з класицизмом і сентименталізмом. Уявімо, що класицизм все ділить по прямий, на погане і хороший, на чорне й біле. Романтизм по прямий щось ділить. Класицизм — це система, а романтизм — немає. Тепер звернімося до до сентиментализму. Він показує внутрішнє життя людини, у ньому вона в гармонії із величезним світом. А романтизм протиставляє внутрішнього світу гармонію.

Романтизм просунув рух нової доби від класицизму і сентименталізму. Він зображує внутрішнє життя людини. Саме з романтизму починає з’являтися справжній психологізм.

Поза сумнівом, у романтичного темпераменту було спільного зі своїм противником – темпераментом просвітительським, тож цілком можна сказати, що й складне взаємодія суспільства та заклало основи сучасного свідомості. Обидва тяжіли до «гуманізму» у високій оцінці здібностей чоловіки й в занепокоєності ставленням людини до Всесвіту. Обидва вбачали у цьому світі й у природі підмостки для людського дійства і осереддя людських дерзновений. Обидва виявляли чуйність до феноменам людської свідомості і до природи його прихованих механізмів. Обидва здобули у античній культурі невичерпний джерело одкровень та матеріальних цінностей. Обидва були глибоко просякнуті прометеевским духом – у своїй бунтівливість проти гніту традиційних устоїв, прославлянні індивідуального людського генія, які знають відпочинку пошуках людської волі народів і героїчних звершень, своєму відважну дослідженні нових далечіней.

Однак у кожної з цих спільних позицій таїлися глибокі розбіжності. На відміну від духу просвітництва, дух романтичний сприймав світ не як атомістичну машину, бо як єдиний організм, звеличував не освіченість розуму, а невыразимость натхнення і піднімав на щит не чітку передбачуваність статичних абстракцій, а невичерпну драму людського життя. Якщо та висока оцінка, яку людині просвітителі, базувалася з його неперевершеному розумі й інтелектуальних здібностях осягати й ставити собі на службу закони природи, то романтики підносили людини над його творчі і духовні устремління, за глибину його почуттів, за художницьке уяву і можливість особистого самовираження і самовідтворення. Геній, прославлений Просвещением, була головною чином генієм Ньютона, Франкліна і Ейнштейна, тоді як романтизм вшановував Гете, Бетховена і Ніцше. Обидва співали хвалу перетворною світ волі й незалежному розуму сучасної людини, відроджуючи культ героя, відтворюючи у пам’яті і творячи наново історію великих покупців, безліч їх діянь. Справді, різними фронтах одночасно західне «Я» вливався плоттю й потужністю – хоч у титанічному самоствердження, продемонстрованій Французької Революцією і Наполеоном, з нового самосвідомості Руссо і Байрона, в несучих нове світло наукових осяянь Лавуазьє і Лапласа, в зарождающемся феміністському самоствердження Мері Вольстонкрафт і Жорж Санд чи ідеалі різнобічної обдарованості, багатства людського досвіду і, здійсненого особистості Гете. Проте кожному з цих двох напрямів, просвітницького і романтичного, характері і мету незалежного «Я» бачилися абсолютно по-різному. Утопія Бэкона була утопією Блейка.

4 стр., 1538 слов

Романтизм, як художній напрям культури ХІХ ст

... часи було різним. Якщо на початку розвитку романтизму здібність до уявлення розцінювалась як неодмінна прерогатива "цілісної людини" (Шеллінг), як щасливий дар "шукача", то подальший розвиток романтичного ... метафізичністю, із недовірою до людського розуму, яка завжди була притаманною романтикам. З перших кроків розвитку романтизму в центрі його світосприйняття стояла особистість художника Талант є ...

Романтизм у Німеччині. Основні засади літературної теорії романтизму було сформульовано Ф. Шлєгелєм і Новалисом. Ф. Шлегель першим почав розробляти теорію романтичної іронії, однієї з блискучих і оригінальних творінь романтичного генія. Естетичні погляди Новалиса виражені теоретично мистецтва, які мають з’єднувати реальне з ідеальним, слід прагнути до універсальності. Особливе місце у романтичної літературі Німеччини належить Генріхові Клейстові, Ернсту Гофману. Складним і суперечливим було розвиток романтизму у Німеччині й Австрії. Ранній німецький романтизм, якому властиві пильна увага до всього остроиндивидуальному, меланхолически-созерцательная тональність образно-эмоционального ладу, мистико-пантеистического настрої, пов’язаний переважно з пошуками у сфері портрети і алегоричних композицій (Ф.О.Руте), і навіть пейзажу (К.Д.Фридрих, Й.А.Кох).

Религиозно-патриархальные ідеї, прагнення відродити релігійний подих і стилістичні особливості італійського взуття й німецької живопису 15 в. живили творчість назарвйцев (Ф.Овербек, Ю.Шнорр фон Карольсфельд, П.Корнелиус та інших.), чия позиція стала особливо консервативної до середини 19 в. Для художників дюссельдорфської школи, певною мірою близькій романтизму, були характерними, крім оспівування середньовічної ідилії на кшталт сучасної романтичної поезії, сентиментальність та сюжетна цікавість. Своєрідним зрощенням принципів німецького романтизму, найчастіше схильного до поетизації повсякденного і специфічно «бюргерського» реалізму, стало творчість представників бидермейера (Ф.Вальдмюллер, И.П.Хазенклевер, Ф.Крюгер), і навіть К.Блехена. З 2-ї третини 19 в. лінія німецького романтизму тривала, з одного боку, в помпезною салонно-академической живопису В.Каульбаха і К.Пилоти, з другого — в епічних і алегоричних творах Л.Рихтера і жанрово-повествовательных, камерних звучанням роботах К.Шпицвега і М. фон Швинда. Романтична естетика багато в чому визначила становлення творчості А.фон Менцеля, надалі найбільшого представники німецької реалізму 19 в. Також, як та Франції, пізній німецький романтизм (більшою мірою, ніж французький, який всмоктав риси натуралізму, та був модерну) до кінця 19 в.