Модернізм. Течії модернізму
Вступ
модерн
Модерн — особливий тип мистецтва, що поставив собі за мету перевернути створену ще з часів Відродження традицію європейського мистецтва.
Звичайний предметний світ не цікавить модерністів: в їхній інтерпретації він набув форми справжнього абсурду. Своїм гаслом вони проголосили створення «нової дійсності», яка і є «абсолютно реальною». Численні модерністичні напрями, втілені в літературі та інших видах мистецтва, які виникали як на початку ХХ століття, так і в другій половині, відрізняються один від одного своїм завданням та засобами виразності. Але за всього розмаїття модерністичних течій їх об’єднувала одна риса — прагнення відобразити світ у формі вираження почуттів та настрою митця, утвердження самоцінності естетичних переживань, пріоритету чуттєвого відбиття над можливостями раціонального пізнання.
Протягом усього ХХ століття цей новий стиль викликав багато дискусій, у його течій з’являлися і прихильники, і супротивники. Проте сьогодні можна стверджувати безперечну істину: модернізм — помітне і вагоме явище всієї світової культури.
А.Шопенгаура
Артур Шопенгауер
Філософ підкреслював значення людської особистості, вважаючи, що уявлення про світ залежать лише від суб’єкта. Цінність особистості абсолютна, вона є умовою щастя, яке, на думку Шопенгауера, полягає не в матеріальних, а в духовних благах, у внутрішньому багатстві душі: «Усі насолоди та розкіш, сприйняті туманною свідомістю дурня, виявляються жалюгідними порівняно зі свідомістю Сервантеса, який пише у тісній в’язниці свого Дон-Кіхота.» За словами Нішце, відмову від дійсності, самозаглиблення інтелекту Шопенгауер проголосив як «самостійні цінності». Ці ідеї привернули увагу письменників другої половини ХІХ століття, які стали більше цікавитися процесами людської свідомості й підсвідомості, надаючи перевагу суто естетичним принципам.
Учнем Шопенгауера вважав себе Ф.Нішце, який у багатьох питаннях пішов далі свого вчителя.
Зігмунд Фрейд
Теорія Фрейда позначилася на естетичних пошуках Т.Манна , А.Ленормана , В.Набокова , О.Хакслі , В.Підмогильного та інших письменників.
В загалі, виникнення модернізму передовсім пов’язане з принципово новим баченням людини та мистецтва. Людина , як ніколи дотепер, стала величною й цікавою для митців. Вони поставили її в центр своїх творів, зробивши її внутрішній світ головним об’єктом мистецтва.
Мистецтво XIX століття. Романтизм, реалізм
... століття для позначення мистецтва, що протистоїть романтизму і академізму. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму ... очікуванням полум'я майбутнього. Справжня дія -- не в дійсності» -- проголосив Тік у «Мандрах Франца Штернбальда». ... перехід від романтизму до академізму відбувався менш конфліктно, аніж у живописі та літературі. Розвиток за ...
П.Сезанна
У модернізмі художній твір усвідомлюється як самостійний, довершений світ, що має власну цінність . У модерністських творах головна увага зосереджена на вираженні глибинної сутності людини й одвічних проблем буття , пошуках шляхів виходу за межі конкретного й історичного, притаманних реалізму та натуралізму, можливостях досягнення «високої всезагальності», тобто на відкритті універсальних тенденцій духовного розвитку людства.
У своєму розвитку модернізм пройшов два етапи: ранній (остання третина ХІХ — 10-ті роки ХХ ст.) і зрілий (з 10-х років ХХ ст. до останньої третини ХХ ст.).
Ранній модернізм
Ранній модернізм пориває з традиціями реалізму, натуралізму ХІХ ст. Однак зовсім іншим було його до романтизму, систему якого він не відкидав, а, навпаки, використовував як вихідну. Зачинателями раннього модернізму були, як правило, пізні романтики (Ш.Бодлер, Леся Українка та ін.).
не випадково в Німеччині і Австрії явища літератури кінця ХІХ століття об’єднували під спільною назвою. Неоромантизму. Від романтизму ранні модерністи перейняли неприйняття недосконалої дійсності, протиставлення бездуховній реальності сили духу й мистецтва, поетику контрасту і антитези.
Зрілий модернізм
Загалом модернізм — це динамічна відкрита система , яка використовує різні художні традиції та стилі. Тому невипадково в модернізмі поширюються течії та школи з префіксом нео-: неоромантизм, неокласицизм, необароко, неоготика тощо.
Течії модернізму
Ранні модерністські течії спочатку розвивалися паралельно з іншими напрямами — реалізмом, натуралізмом, пізнім романтизмом,- але поступово виходили на перший план, відкриваючи широкий простір для подальших мистецьких пошуків, для інших течій модернізму. На відміну від реалістів, які завжди прагнули дати логічне пояснення подій з точки зору соціально-духовної еволюції, модерністи нічого не пояснюють — вони лише фіксують зрушення в суб’єктивному й об’єктивному світі за допомогою знаків, символів, натяків. Модерністи заперечували й методи натуралізму з його конкретністю та фактографічністю, для них головне — знайти узагальнену глибинну сутність. Однак ранній модернізм спирався на традиції романтизму, який ставив понад усе творчу волю і свободу митця. Модерністи протиставили реальності новостворений ними світ, що існує лише в душі та ідеях, але має свої закони, які необхідно усвідомити. На перше місце вони висували інтуїцію, яка мала проникати в таємничу сутність буття. Вищим знанням проголошували не науку, а художню творчість, здатну одухотворювати дійсність, відкривати нікому не відомі глибини індивідуального життя.
Модернізм доба модерну і доба авангарду. Постмодернізм
... вилити у поєднання романтизму з практицизмом, покращити світ за допомогою мистецтва. Стиль ніби стомився від неоромантичних пошуків надреальної краси і намагався вносити елементи естетики у повсякденний побут ... одвічних, позачасових ідей. Форма твору повинна лише натякати на внутрішню сутність речей музикою вірша, ритмом і структурою музики, колоритом, згином ліній та фантазією живопису (картини М. ...
Імпресіонізм
К.Моне «Імпресія. Схід сонця»
Імпресіонізм виявився плідним і для музики ( М.Равель , К.Дебюссі , М. де Фалья, Дж.Пуччіні, С.Скотт та ін.).
У літературі представниками імпресіонізму були брати Гонкури, А.Доде, Гі де Мопассан, П.Верлен, С.Цвейг, М.Коцюбинський та ін. Імпресіоністи змальовували світ таким, яким він видавався в процесі безпосереднього бачення. «Бачити, відчувати, виражати — в цьому все моє мистецтво»,- так словами братів Гокурів могли б сказати про себе майстри імпресіонізму. Для імпресіоністичних творів характерні суб’єктивність зображення, підкреслений ліризм, використання тропів (метафор, епітетів, символів тощо), які створюють певний настрій, посилюють асоціативність почуттів і вражень. Описи стають більш епізодичними, фрагментарними, велике значення в низ мають засоби відтворення кольорів, світлотіней, звукових барв і тонів, які передають зміну внутрішнього стану автора, його почуттів. Часто письменники використовують ліричний монолог, незакінчені фрази і думки, які допомагають показати плин настроїв та вражень героя.
Символізм
Виник у Франціїї в 60-70-х роках ХІХ ст., звідки поширився на інші країни.
Символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою раціоналістичних засобів, а доступна лише інтуїції, на ірраціональній основі, що розкривається через натяк, осяяння.
М.Метерлінк
Заглиблюючись у світ духовних переживань особистості й шукаючи «вічну істину», символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіку, музичність, абстрактність образів тощо. Все це зумовлювало високий ступінь умовності символістських творів.
П.Верлен, А.Рембо, С.Малларме, М.Метерлінк, В.Боюсов, О.Блок
Неоромантизм
К.Гамсуна, Г.Гауптмана, Р.-Л. Стівенсона, Р.Шилінга
Починаючи з кінця ХІХ ст., художній текст усвідомлюється модерністами як самостійний, довершений світ, що має власну цінність. Він повинен відображати порухи людської душі, враження і відчуття особистості, а також проникати в глибинну сутність буття й духу. Модерністи активно шукають для своїх творів нову мову — метамову, яка має стати, на їхню думку, новим універсальним засобом відображення непізнаних зв’язків. Це зумовило взаємодію різних видів мистецтва, яка почитається в період раннього модернізму і триває протягом ХХ ст. На межі століть простежується творчий синтез можливостей музики та живопису в літературі. Імпресіоністи, символісти, неоромантики надають великого значення кольорам, відтінкам, звукам, напівтонам, ритму кожної фрази, що давало змогу відтворити найменші переживання й найпотаємніші мрії особистості. Письменник Ш.Моріс у статті «Література сьогоднішнього дня» (1889) зазначав, що «характерною ознакою сучасного мистецтва є синтетичність: воно намагається показати цілісну людину засобами цілісного мистецтва», а «всесвітній естетичний синтез — спроба повернути світові втрачені гармонію, єдність, красу».
Імажизм
Т.-Е.Г’юм
Імажисти впроваджували верлібр (вільний вірш), а також японські хоку. Вони протиставляли романтичному переживанню відтворення «об’єктів», виділених із системи зв’язків і відношень; особливості їх становлять першооснову образу. Вірш, згідно з уявленнями імажистів, — це ланцюжок споріднених образів, які втілюють дійсний порядок речей у світі на противагу «неточному» емоційному світосприйняттю романтиків.
Химерна проза в літературі XX ст
... роман посідає не останнє місце. „Химерна” проза має досить солідну генеалогію. Вона пов’язана ... літературі” не досягти”. Ще змолоду Валерій Шевчук обстоював думку, що будь-яка література ... й моральну реальність — світ, що виростає з особистості творця, з його волі, ... поетики бароко у тканині своїх творів, Шевчук трансформує теми, мотиви, ... яка досить успішно розвивалась у 20-х рр.. (В. Винниченко, В. ...
Б.-І.Антоновича
Особливе місце в літературі першої половини ХХ ст. посідає школа «потоку свідомості».
«Потік свідомості»
Термін належить американському філософу і психологу У.Джемсу , який уперше скористався ним наприкінці ХІХ ст. Він заперечував існування об’єктивної реальності, утверджуючи пріоритет свідомості людини, що постає у вигляді потоку ріки, в якій думки, відчуття, раптові асоціації постійно змінюються і химерно переплітаються.
Л.Толстого, Дж.Конрада, Г.Джеймса, Дж.Мередіта
Антироман
Ж.-П.Сартр
Отже, літературі кінця ХІХ — початку ХХ ст. була притаманна різноплановість пошуків, однак багатьох митців об’єднує спільне — любов до краси та прагнення пізнати духовну сутність людини і світу.
Використана література
1.Зайцева І.Є. Модернізм як художньо-естетичне явище культури ХХ століття//Всесвітня література в середніх навчальних закладах України, 2003.- с. 55-59
2.Затонський Д.В. Про модернізм і постмодернізм.- К., 1972.
- Ніколенко О.М., Мацапура В.І. Літературні епохи, напрями, течії.- К.: Педагогічна преса, 2004.
